23.Розкрийте і оцініть внесок основних науковців у розвиток класичного природознавства 18 - середини 19ст.
Суттю наукової революції 18-19 ст. є Діалектізація природознавства.
1) Німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804) «Загальна природна історія і теорія неба» - спроба історичного пояснення походження Сонячної системи.
2) П'єр Симон Лаплас «Виклад системи світу» - незалежно від Канта прийшов до тих самих висновків. Космогонічна гіпотеза Канта-Лапласа.
3) у XIX ст ідеї розвитку поширилися на все природознавство. Англійський натураліст Чарльз Лайєль (1797-1875) «Основи геології» - ідеї геологічного еволюціонізму.
4) Чарльз Роберт Дарвін (1809-1882) «Походження видів у результаті природного відбору». Розвиток-це умова існування виду, умова його пристосування до навколишнього середовища.
5) Ботанік Маттіас Якоб Шлейден (1804-1881), біолог Теодор Шванн (1810-1882) - творці клітинної теорії (всі рослини ітварини складаються з клітин).
6) Широкомасштабна єдність, взаємозв'язок у матеріальному світі продемонстрований за відкриттям закону збереження і перетворення енергії. Першовідкривачами його вважаються німецький лікар Юліус Роберт Майєр (1814-1878) і англійський дослідник Джеймс Прескотт Джоуль (1818-1889). Герман Людвіг Фердинанд Гельмгольц (1821-1894) пов'язав цей закон з принципом неможливості вічного двигуна.
7) Німецький хімік Фрідріх Велер (1800-1882) - синтезував першу штучну органічну речовину - сечовину.
8) Французький біолог Жан Батист П'єр Ламарк (1744-1829) - гіпотеза еволюції живої природи.
Принципи:
а) градації (прагнення до досконалості),
б) прямого пристосування до умов зовнішнього середовища.
Закони:
а) зміни органів під дією вправ,
б) спадкування ознак новими поколіннями.
Механістичні погляди на матеріальний світ панували до XIX століття. Всі закономірності матеріального світу зводилися до законів механіки. З відкриттям електричного заряду довелося переглядати погляди.
Перша половина XIX ст. стала періодом швидкого розвитку природничо-математичних наук. Пов'язано це було з новими потребами суспільства. Розгортання технічного прогресу вимагало розуміння законів механіки, властивостей матеріалів, що використовувалися у виробництві. Ці та багато інших завдань були вирішені вченими різних країн.
Чимало для розвитку хімії зробив французький учений Антуан-Лоран де Лавуазьє. Завдяки його працям хімія стала самостійним науковим напрямом. За дорученням Паризької академії наук Лавуазье брав участь у вирішенні суто технічних проблем, зокрема повітроплавання, громадської гігієни. За винайдення способу найкращого освітлення міських вулиць учений отримав золоту медаль академії. Вагомим був внесок Лавуазье у зростання виробництва та поліпшення якості пороху у Франції. Свої великі прибутки він частково витрачав на відкриття наукових лабораторій і проведення досліджень. У роки революції у Франції виступав за встановлення конституційної монархії. У 1794 р. за вироком революційного трибуналу Лавуазье було страчено.
Тогочасна Франція дала світові ще одного талановитого хіміка. Клод-Луї Бертоле встановив, що особливості хімічних реакцій залежать від маси і властивостей речовин, які взаємодіють, та від умов реакції. Праці Бертоле знайшли застосування у промисловому виробництві. Так, для виготовлення вибухових речовин і сірників досі використовують відкриту ним т. зв. бертолетову сіль. Він розробив і спосіб відбілювання полотна хлором, чим скористалася легка промисловість.
З ім'ям чеського природознавця Ґреюра Менделя пов'язують виникнення науки про спадковість. Учений відкрив закономірності передавання спадкових ознак і цим започаткував розвиток генетики, яка вивчає спадковість і мінливість організмів. Ідеї Менделя використовуються в селекції рослин, тварин і мікроорганізмів.
У другій половині XIX ст. природознавство поглибилося завдяки розвиткові мікробіології, імунології, ембріології, бактеріології. Чільними представниками цих наукових напрямів стали Роберт Кох у Німеччині, Ілля Мечников у Росії, Луї Пастер у Франції.
Своєрідним підсумком діяльності природознавців різних країн і винагородою за наполегливу працю стало відкриття у другій половині XIX ст. Дмитром Менделєєвим одного з фундаментальних законів природи, який отримав назву Періодичного закону Менделєєва.
Визначними центрами природознавчих досліджень у XIX ст. стали університети Берліна, Відня, Парижа, Петербурга. Основоположники нових наукових напрямів мали сподвижників та однодумців. Виникли наукові школи, до яких належало чимало талановитих учених.