2

Зміст

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ 8

1.1 Структура доходів населення і джерела їх формування 8

1.2 Причини нерівності в доходах 10

1.3 Аналіз нерівності доходів в Україні та наслідки нерівномірного розподілу 12

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ БІДНОСТІ ТА МЕХАНІЗМІВ ЇЇ ПОДОЛАННЯ В УКРАЇНІ 17

2.1 Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем 17

2.2 Оцінка бідності в Україні 18

2.3 Рівень бідності в Україні та США 24

2.4 Шляхи подолання бідності 27

Висновки 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34

Додатки 35

Додаток2 40

ВСТУП

Актуальність теми. Різке падіння рівня життя переважної частини населення протягом першої половини 1990-х років значною мірою вплинуло не тільки на збільшення масштабів бідності в країні, а й на зміну визначальних чинників бідності. Успадкована з радянських часів система соціального захисту не відповідала новим економічним умовам. Намагання наблизити її до сучасних вимог шляхом підтягування доходів окремих категорій населення не мало комплексного характеру і давало лише тимчасовий ефект, збільшуючи тим самим необґрунтований тиск соціальних видатків на бюджет.

У результаті такої політики в найгіршому становищі опинилися соціально вразливі групи населення, які не могли або не встигали адаптуватися до перехідних процесів.

Нині, незважаючи на значне підвищення показників рівня життя і загальне поліпшення ситуації з бідністю, зберігається тісна залежність між рівнем матеріального добробуту родини та її соціально-демографічними характеристиками. Отже, визначальні чинники бідності мають бути детально досліджені з метою формування цілеспрямованої державної політики зі зниження масштабів бідності серед соціально вразливих верств населення.

Проблемі аналізу демографічних чинників бідності приділяється неабияка увага в міжнародних дослідженнях – починаючи з 60-х років минулого століття проводилися серйозні наукові дослідження впливу демографічних характеристик на рівень доходів домогосподарства. Особливо популярними такі дослідження стали з другої половини 1990-х років, коли в країнах колишнього соціалістичного табору розпочалися ринкові перетворення, що спровокували загострення соціальних проблем.

Однак сьогодні в Україні дослідженню чинників та профілів бідності приділяється недостатньо уваги. Якщо підвищені ризики бідності для безробітних та осіб похилого віку розглядаються як окрема наукова проблема, то чинники бідності, зокрема демографічні, всебічно практично не досліджуються.

Загальновідомо, що не тільки в Україні, а й у інших країнах перехідної економіки спостерігається тісний зв’язок між демографічними характеристиками населення та ризиками настання бідності. За умов, коли більшість населення споживає на рівні, нижчому за середньо-суспільні стандарти, до групи ризику потрапляють особи зі специфічними демографічними характеристиками. При цьому демографічні чинники подекуди виходять на передній план серед інших факторів, що впливають на рівень матеріального добробуту родини та на ситуацію з бідністю.

Спеціалісти міжнародних організацій зазначають, що в країнах перехідної економіки окремі демографічні групи мають особливо високі ризики бідності. У ряді країн СНД та Центральної і Південно-східної Європи до проблемних груп населення потрапляють особи похилого віку, насамперед, внаслідок зниження купівельної спроможності пенсій та знецінення заощаджень. Особливо вразливою групою населення в перехідному періоді стали діти. В окремих країнах спостерігаються високі ризики бідності серед одиноких матерів та одиноких жінок похилого віку. Серйозною проблемою країн із перехідною економікою стала бідність сільського населення, що є специфічною ознакою соціально-економічної ситуації практично всіх країн СНД та Центральної і Південно-східної Європи.

У формуванні політики особливого значення набуває виявлення груп населення, наражених на найвищі ризики бідності, та груп, що складають більшість малозабезпеченого населення. Саме така інформація дає змогу відповісти на запитання, чи може соціальна допомога бути адресована конкретним категоріям бідних. Крім того, проблема визначення ризиків бідності набуває першорядного значення в ситуації, коли надання соціальної допомоги вимагає витрачання необґрунтовано великих коштів або ефективність такої допомоги є надто низькою. У разі низької дієвості соціальної допомоги профілі бідності можна використовувати для визначення категорій населення, що потребують додаткової підтримки або виняткового статусу.

Сьогодні в Україні єдиною інформаційною базою для досліджень бідності виступає обстеження умов життя домогосподарств. Але дані цього обстеження не можуть дати вичерпної інформації стосовно ситуації з бідністю в регіонах внаслідок їх недостатньої репрезентативності. До речі, аналогічні обстеження в інших країнах також не забезпечують необхідної надійності даних для дослідження бідності на регіональному рівні. Намагання ж визначити показники бідності на субрегіональному рівні – на рівні адміністративних районів, обласних центрів та міст обласного підпорядкування – стає практично нездійсненним завданням внаслідок відсутності відповідної інформаційної бази.

Стратегічні підходи, які мають бути покладені в основу державної політики у галузі подолання бідності, створення законодавчих та економічних умов для стимулювання соціально-економічного розвитку, визначено у Цілях розвитку тисячоліття до 2015 року. Цілі визначають мету, завдання і напрями розвитку для всіх країн і у тому числі для України.

Основні положення, що визначають загальні теоретико-методологічні основи щодо подолання бідності, базуються на концепціях провідних представників економічної думки XVIII – XX ст.: Ч. Бута, О. Льюїса, Т. Мальтуса, К. Маркса, Ж. Прудона, Е. Реклю, Д. Рікардо, С. Раунтри, А. Сміта, Р. Солоу, Г. Спенсера, П. Таунсенда, Ф. Хайєка.

Проблема бідності перебуває у центрі уваги провідних вітчизняних та зарубіжних вчених: Ю. Архангельського, А. Вайдьянатхана, О.М. Бородіної, К. Верфа, І.Ф. Гнибіденко, С. Калініної, В. Куценко, Е. Лібанової, Р. Нурєєва, М. Папієва, І. Прибиткової, Т. Репіної, А. Сена, Л. Черенько.

Дослідженню бідності в умовах глобалізації присвячені наукові праці таких науковців, як С. Богачової, Н. Будариної, Т. Кальченка, Дж. Картера, Гж. Колодко, Н. Комар, Дж. Кореса, Д. Лук’яненка, Н. Лук’янченко, Ю. Макогона, Д. Норта, А. Пападаскалопулоса, А. П. Румянцева, Є. Румянцевої, А. Сидорової, Дж. Стиглица, Дж. Сороса, Н. Стерна, І. Чекан, Т. Шульца та ін.

Проте, багато аспектів є недостатньо розкритими і потребують нових теоретико-методологічних підходів щодо їх розв’язання. Недостатньо обґрунтованими залишаються теоретичні питання щодо механізмів подолання бідності в умовах розвитку цілісності світового господарства, вимагають удосконалення методики оцінювання рівня бідності, потребують поглиблення питання щодо координації діяльності міжнародних організацій з вирішення проблем глобальної бідності та формування системи глобального соціального партнерства.

Об’єктивна необхідність систематизації теоретичних знань щодо посилення механізмів подолання глобальної бідності, подальшого розвитку концептуальних та методичних засад зменшення її проявів в сучасному світовому господарстві, обумовили вибір теми курсової роботи, визначили її мету, задачі та зміст.

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є теоретичні засади та розробка рекомендацій щодо подолання бідності як глобальної проблеми світового господарства.

Відповідно до мети дослідження поставлено і вирішено такі завдання практичного характеру:

- визначити теоретичні засади бідності як глобальної проблеми господарства, узагальнити причини і чинники її існування на національному рівні;

- охарактеризувати причини нерівності в доходах;

- проаналізувати нерівності в доходах в Україні та її наслідки;

- охарактеризувати бідність як одну з найважливіших соціальних проблем;

- розглянути проблеми бідності в Україні;

- висвітлити скорочення бідності в умовах економічного зростання;

- охарактеризувати багатовекторність державної політики щодо подолання бідності в Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи формування та розподілу доходів

1.1 Структура доходів населення і джерела їх формування

Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Високорозвинуті країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства.

Доходи населення — це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Вони формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), трудової діяльності, доходів від інших джерел. Види доходів подано на рис.1.1 (Додаток 1).

Залежно від форми підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної отримання розрізняють грошові та натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Грошові доходи поділяються на загальні й чисті.

Загальні доходи містять усі надходження і розраховуються до сплати податків та обов’язкових платежів.

Чисті доходи населення — результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, трансферти в натуральній формі, а також заробітну плату в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Їх величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення таким чином:

Др = Дн / Іц,

де Др — доходи реальні;

Дн — доходи номінальні;

Іц — індекс споживчих цін.

Номінальні й реальні доходи, а також розміри та динаміка основних доходів окремих груп населення, таких, як заробітна плата, пенсія або стипендія, дають загальне уявлення про рівень життя. Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

Трудовий дохід — це дохід, який отримає працівник у результаті своєї економічної діяльності, як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості. Види трудових доходів: доходи від основної роботи за наймом, доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи являють собою отримання спадщини, виграшів, дивідендів від цінних паперів, а також від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі. У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Вони пов’язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. Це:

-види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом;

-неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформляються як особи, що ведуть економічну діяльність;

-нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види комерції, виробництва та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють доходи:

-до участі в праці;

-від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

-тимчасово непрацюючими;

-після завершення трудової діяльності.

Добробут населення характеризується сукупними доходами.Сукупний дохід є основним показником матеріального забезпечення населення і включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, у сукупний дохід входить вартість безоплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів і фондів підприємств, — послуги охорони здоров’я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо (рис.1.2., додаток 1).