02.ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

опорно-рухової системи у пацієнтів зі значною спастичністю. Поточний лікарський контроль за шкалою Ашфорт (зменшення спастичності) та шкалою Бартелл (зміна сили м’язів, м’язового тонусу та фізичних можливостей) виявив вірогідну позитивну динаміку в групі із застосуванням роботизованого комплексу LOKOMAT-PRO, що свідчить про ефективність даної програми в дітей зі спастичним парезом м’язів внаслідок органічного ураження центральної нервової системи.

Висновки

1.Роботизована кинезіотерапія відрізняється від традиційної використанням широких можливостей моделювання параметрів тренування, аналізу руху в реальному часі, проведення тривалих тренувань з високою повторюваністю рухів.

2.Поєднання рухової реабілітації на роботизованому комплексі «Lokomat» з комплексом реабілітаційних засобів дозволяє покращити рухову активність, функціональній стан опорно-рухової системи у пацієнтів зі значною спастичністю.

ЛІКУВАННЯ РАННЬОГО СКОЛІОЗУ У ДІТЕЙ

TREATMENT OF EARLY ONSET SCOLIOSIS IN CHILDREN

Доляницький М.М., Курисько К.С., Рогозинский В.О.

Dolyanitskiy M., Kurys′ko K., Rogozinskiy V.

Національний медичний університет ім.. О.О.Богомольця Кафедра дитячої хірургії

Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» м. Київ, Україна

Актуальність. Сколіоз - прогресуюча деформація хребта, що характеризується викривленням хребта в 3-х площинах (фронтальній, сагітальній і горизонтальній), що в свою чергу, спотворює тулуб хворого, порушує роботу серця і легенів, призводить до інвалідності.

В Україні на сколіотичну хворобу страждає 181622 дітей віком від 0 до 18 років, з них потребує оперативного лікування 10537 (за данними МОЗ України за 2014 рік). Частота по Україні на 1000 оглянутих дітей у віці від 0 до 18 років становить 22,11.

Мета роботи. Вивчити результати застосування корсета Шено і оперативного лікування у пацієнтів з раннім сколіозом( 0-5 років).

Матеріали та методи. З 2004 до 2014 рік в ортопедо-

травматологічному відділенні та поліклініці НДСЛ «Охматдит» проведено лікування 103 дітей віком від 10 міс. до 5 років (середній вік 3,8р.) хлопчиків – 19 (18,5%), дівчаток – 84 (81,5%) з приводу раннього

22

сколіозу. Змішана аномалія хребта (n=18), середня величина основної дуги (за Cobb) - 52,3 ° (p<0,005); напівхребець (n=46), середня величина основної дуги (за Cobb) - 33,2 ° (p<0,005); інфантильний ідіопатичний сколіоз (n=39), середня величина основної дуги (за Cobb) - 43,7 °

(p<0,005).

З них на консервативному лікуванні перебувало 89 дітей , хлопчиків

17(19,1%), дівчаток 72(80,9%).

Результати. Лікування у корсеті Шено проводилось у 89 дітей, основна дуга (за Cobb) <40°.Середня тривалість використання корсета склала 3-5 років. У всіх пацієнтів після розпочатого лікування зменшився больовий синдром, були досягнуті нормальні показники хребетнотазового балансу.

У разі значних і ригідних деформацій хребта було застосоване хірургічне лікування у 14 випадках (основна дуга (за Cobb) >40°) , завдяки якому досягається стабілізація деформації, яка спрямована на припинення подальшого прогресування і запобігання розвиненню неврологічних розладів.

За рахунок консервативного лікавання у корсеті Шено середня корекція величини основної дуги (за Cobb) склала 17 ° ( p<0,005).

При застосуванні хірургічного лікування середня корекція величини основної дуги (за Cobb) склала 28 ° ( p<0,005).

Висновок. Застосування корсетів Шено дозволяє контролювати прогресування і виправляти викривлення при ранньому сколіозі. Найкращий клінічний результат отримано у пацієнтів з інфантильним ідіопатичним сколіозом Оперативне лікування (передній епіфізеодез та інструментація «зростаючою» конструкцією) показані при прогресуванні деформації більше 40 градусів.

Хірургічне лікування інфантильного та ювенільного ідіопатичного сколіозу є складним та невизначеним, це пов’язано з незакінченим кістковим ростом, статевим дозріванням, малою вагою хворих та відсутністю ―ідеальної‖ конструкції, що змогла би зупинити прогресування деформації.

23

ИНТРАМЕДУЛЛЯРНЫЕ ТЕЛЕСКОПИЧЕСКИЕ ФИКСАТОРЫ, КАК МЕТОД ВЫБОРА В КОРРЕКЦИИ ДЕФОРМАЦИЙ ДЛИННЫХ КОСТЕЙ НИЖНИХ КОНЕЧНОСТЕЙ У ДЕТЕЙ С НЕСОВЕРШЕННЫМ ОСТЕОГЕНЕЗОМ.

Пашенко А.В., Хмызов С.А.

ГУ «Институт патологии позвоночника и суставов им. проф. М.И. Ситенко НАМНУ»,

клиника детской ортопедии, кафедра травматологии и ортопедии ХМАПО, Харьков

Введение: Несовершенный остеогенез (НО) (периостальная дистрофия, остеопсатироз) – врожденная гетерогенная патология, связанная с мутацией генов COL1A1 и COL1A2 которая встречается с частотой 1-7,2:10000-1:20000, характеризуется нарушением синтеза коллагена I типа, что сопровождается множественными переломами костей скелета и прогрессирующими деформациями длинных костей конечностей. Ломкость костей при НО обусловлена нарушением качества костной ткани («bone quality») и остеопенией, что приводит к снижению устойчивости костей скелета к нагрузкам и, как следствие, к полной невозможности вертикального стояния и ходьбы. В соответствии с современными представлениями, лечение пациентов с НО является комплексным, направленным на улучшение плотности костной ткани (применение бисфосфонатов), профилактику переломов длинных костей (ортезирование) и хирургическое лечение деформаций длинных костей конечностей.

Цель: Изучение эффективности применения интрамедуллярных телескопических фиксаторов (ИТФ) оригинальной конструкции в лечении деформаций длинных костей нижних конечностей у детей с НО.

Материалы и методы: В работе представлен анализ результатов комплексного лечения 10 пациентов с деформациями длинных костей на фоне НО, проходивших лечение в клинике детской ортопедии ГУ «ИППС им. проф. М. И. Ситенко НАМН Украины» в период с 2005 года по март 2015 года, в возрасте от 3 лет 2 месяцев до 12 лет 9 месяцев. Лечение проводилось с применением интрамедуллярных (ИМ) фиксаторов различной конструкции. Пациенты были разделены на 2 группы, в зависимости от конструкции ИМ фиксатора. К I группе отнесены 5 пациентов - 50% (2 мальчика и 3 девочки), оперированные с применением не «растущих» ИМ фиксаторов (Rush, ChM, стержни Битчука), ко второй группе – 5 пациентов - 50% (2 мальчика и 3 девочки), оперированные с применением ИТФ оригинальной конструкции. Средний возраст в I группе составил 6 лет 4 месяца (3 года 5 месяцев–12 лет 8 месяцев), во II

24

группе – 5 лет 4 месяца (3 года 2 месяца–10 лет 9 месяца). Период наблюдения пациентов I группы – 3 года 4 месяца (1 год 4 месяца–6 лет 9 месяцев), II группы – 2 года 6 месяцев (9 месяцев–5 лет 4 месяца). Хирургическая коррекция деформаций проведена на 22 сегментах нижних конечностей, из них у пациентов I группы–8 (36,4%), II группы–14 (63,7%).

Результаты и их обсуждение: Первичная коррекция деформаций костей нижних конечностей достигнута на 20 сегментах (90,9%) - у 8 пациентов обеих групп (80%), из них у пациентов I группы–6 сегментов (27,3%), II группы–14 сегментов (72,7%). У 9 пациентов обеих групп (90%) отмечено улучшение опорно-кинематической функции. Также, у всех пациентов II группы отмечен рост оперированных сегментов, при этом удлинение ИТФ составило 16 мм (2–33мм). Повторная операция потребовалась в 11 случаях - у всех пациентов I группы, из которых в 7 случаях (63,6%) – нестабильность фиксаторов, 1 (9,09%) – перелом конструкции, в 2 случаях (18,2%) – рецидив деформации сегментов. Из II группы в повторном хирургическом вмешательстве нуждались 2 пациента, в связи с миграцией блокирующих спиц - 2 (14,2%).

Выводы: Применение ИТФ оригинальной конструкции, как способа коррекции деформаций длинных костей нижних конечностей у детей с НО является эффективным и обоснованным. Ближайшие результаты использования ИТФ являются положительными, однако, требуется дальнейшее изучение эффективности его применения.

ЛЕЧЕНИЕ ФРОНТАЛЬНИХ УГЛОВЫХ ДЕФОРМАЦИЙ КОЛЕННОГО СУСТАВА У ДЕТЕЙ МЕТОДОМ ВРЕМЕННОГО БЛОКИРОВАНИЯ ЗОНЫ РОСТА.

Ершов Д.В., Хмызов С.А., Колесниченко Ю.Э., Рокутов В.С.

ГУ «Институт патологии позвоночника и суставов им. проф. М.И. Ситенко НАМНУ», г. Харьков, Украина.

Фронтальные угловые деформации коленного сустава (genuvarum, genuvalgum) являются распространенной патологией у детей и частой причиной обращения к врачу ортопеду-травматологу. Выделяют физиологические и патологические фронтальные угловые деформации коленных суставов (ФУДКС). Среди причин развития патологических ФУДКС различают наследственные, диспластические, ятрогенные, травмы и др.

Патологические ФУДКС у детей сопровождаются косметическими, биомеханическими и анатомо-функциональными нарушениями, которые

25

носят прогрессирующий характер, поэтому указанные деформации требуют ранней диагностики и лечения. На современном этапе широкое применение получил метод, основанный на временном блокировании зоны роста пластиной с 2-мя винтами. Указанный метод позволяет достичь постепенной коррекции деформации в процессе роста ребенка без необходимости выполнения остеотомий.

Цель работы: анализ результатов лечения вальгусной и варусной ФУДКС у детей методом временного блокирования зон роста пластиной с 2 винтами.

Материалы и методы. В клинике детской ортопедии ГУ «ИППС им. М.И. Ситенко НАМНУ» в период с апрель 2010 по март 2015 г. наблюдалось 20 детей с ФУДКС (30 коленных суставов). Из них 13 мальчиков (65 %) и 7 девочек (35 %). Средний возраст пациентов составил 10 лет 2 мес. (от 6 до 14 лет). В указанной группе пациентов, у 12 диагностирована варусная ФУДКС (Группа 1), у 8 – вальгусная ФУДКС (Группа 2). Пациентам проведено клиническое, рентгенологическое обследование. Оценка рентгенограм проводилась согласно протокола D. Paley. Определяли: 1) тибиофеморальный угол – ТФУ˚; 2) угол наклона суставной поверхности дистального отдела бедренной кости LDFA˚; 2) угол наклона суставной поверхности проксимального отдела большеберцовой кости - MPTA˚; 3) отклонение механической оси от центра коленного сустава – MAD, мм.

У пациентов в Группе 1 средний показатель ТФУ - 17˚ (от 12˚ до 26˚); в

Группе 2 - 16 ˚ (от 15˚ до 25˚).

Всем пациентам выполнено временное блокирование ростковой зоны деформированной кости (-ей) пластиной с 2-мя винтами. Пластины устанавливали экстрапериостально, при этом один винт вводился в

метафиз, а второй – в эпифиз, не повреждая зону роста. Корректность введения винтов контролировалась с помощью ЭОП. Всего выполнено блокирование 31 сегментов. В послеоперационном периоде осевая нагрузка разрешалась с 3 суток. Контроль коррекции деформации в динамике проводили каждые 3 месяца. Средний срок наблюдения за пациентами составил 17 мес. Были изучены темпы коррекции деформации у пациентов обеих групп, количество ослонений.

Результаты. У всех пациентов отмечено уменьшение ФУДКС. Полная коррекция деформаций отмечена у 12 пациентов за период 16-18 мес. Остальные 8 пациентов находятся в процессе лечения. Средняя скорость коррекции деформации у пациентов Группы 1 и Группы 2 составила 0,8° в месяц. У пациентов Группы 1 отмечено 2 осложнения (16,6%): 1 случай гиперкоррекции вальгусной деформации коленных суставов, вследствие нарушения пациентами графика контрольних

26

осмотров; еще у 1 пациента с тяжелой формой болезни Эрлахера-Блаунта, отмечено отсутствие коррекции и укорочение голени, что связано с наличием зоны частичного сращения в медиальном отделе ростковой зоны большеберцовой кости. Последний случай потребовал выполнения корригирующей остеотомии и элонгации костей голени в аппарате внешней фиксации.

Заключение. Метод временного блокирования зоны роста пластиной с винтами – эффективный и безопасный метод коррекции ФДКС у детей. Скорость коррекции ФУДКС в обеих группах не отличалась. У пациентов с варусной ФУДКС отмечено большее количество осложнений.

РЕНТГЕНОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ОПУХОЛЕПОДОБНЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ СКЕЛЕТА У ДЕТЕЙ Лысенко Н.С.¹, Баев В.В.², Шармазанова Е.П.¹

¹ Харьковская медицинская академия последипломного образования ²ГУ «Институт патологии позвоночника и суставов им.проф. М.И.Ситенко НАМНУ», г.Харьков, Украина

Опухолеподобные заболевания костной системы - группа различных по этиологии патологических процессов (диспластического, дистрофического, а также неуточненного генеза), которые проявляются экспансивным ростом в различных отделах скелета и характеризуются наличием сходных рентгенологических признаков. Частота различных видов опухолеподобных поражений среди первичных опухолей и дисплазий скелета составляет от 2,5% (Волков М.В., 1974) до 10% (Зацепин С.Т., 2001; Тарасов А.Н. и др., 2012). Наиболее распространенными вариантами опухолеподобных заболеваний костей являются различные виды кист и фиброзная дисплазия. Также достаточно частым видом поражения костей является гигантоклеточная опухоль (остеобластокластома), которую в настоящее время большинство исследователей относят к первичной опухоли. Современное течение данной группы заболеваний характеризуется достаточно своеобразной, атипичной локализацией и течением, что требует проведения дифференциальной диагностики, т.к. тактика лечения при разных заболеваниях отличается. Окончательный диагноз устанавливается с помощью патоморфологического метода, однако рентгенологическое исследование также является одним из важных этапов диагностического поиска при опухолеподобных процессах костной системы.

27

Целью данного исследования было установить особенности рентгенологической картины некоторых опухолеподобных заболеваний костей с экспансивным типом роста у детей.

Материал и методы. Проанализированы результаты рентгенологического исследования 15 пациентов в возрасте 3-14 лет (средний возраст 10,4±3,7 лет). Всем пациентам была проведена конвенционная рентгенография в стандартных проекциях исследуемого отдела скелета, из них 10 пациентам проводилась компьютерная томография (КТ). После комплексного клинико-рентгенологического и патоморфологического исследования пациентам были поставлены следующие диагнозы: аневризмальная костная киста (АКК) – 7 чел., солитарная костная киста – 1 чел., фиброзная дисплазия (очаговая, кистоподобная или диффузная форма) – 5 чел., гигантоклеточная опухоль

– 2 пациента.

Результаты исследования. При анализе рентгенограмм и компьютерных томограмм пациентов с АКК (7 детей) по локализации они распределились следующим образом: у 2 (28,6%) – в теле и дуге ThXII и LIII позвонков, у 5 (71,4%) – в длинных костях: в І плюсневой кости стопы, V пястной кости кисти, в шейке и межвертельной области бедренной кости, а также в проксимальной 1/3 диафиза большеберцовой кости (солидный вариант АКК). Во всех случаях образование представляло собой участок литической деструкции соответствующего отдела кости гомогенной структуры или с наличием костных перегородок, с выраженным вздутием кости на уровне поражения. Отмечалось резкое истончение, местами - разрушение кортикального слоя, при КТисследовании отмечалась гиперваскуляризация на уровне патологического образования, наличие мягкотканного компонента, что требовало проведения дифференциальной диагностики с инфильтративно растущей опухолью. Солитарная костная киста, осложненная патологическим переломом (1 пациент), локализовалась в проксимальном метафизе плечевой кости, характеризовалась типичной локализацией и рентгенологической картиной. Очаговая форма фиброзной дисплазии и ее варианты определялась у 3 (60%) из 5 пациентов: в локтевом отростке одноименной кости, в дистальном метафизе лучевой кости, диафизе большеберцовой кости; диффузная форма дисплазии с характерной рентгенологической картиной изменения костной структуры по типу «матового стекла», равномерного вздутия и осевой деформации кости была диагностирована у 2 пациентов (40%), при этом у одного из них заболевание проявилось развитием ложного сустава костей голени, у второго пациента имело место поражение бедренной кости, в дальнейшем был диагностирован неполный синдром Олбрайта (диффузная форма

28

фиброзной дисплазии, гиперпигментация кожи туловища). Гигантоклеточная опухоль, наиболее частой локализацией которой являются эпифизы длинных костей, обнаружена у 2 больных в проксимальном и дистальном метадиафизах большеберцовой кости в виде участков деструкции с единичными костными перегородками и умеренным вздутием кости; отмечалась интактность параоссальных мягких тканей, отсутствие реакции надкостницы.

Выводы. Опухолеподобные заболевания костей у исследованных пациентов имеют достаточно нетипичную локализацию как в отделах скелета, так и в самих костях, при этом сходные рентгеносемиотические признаки заболеваний диктуют необходимость проведения тщательной дифференциальной диагностики.

МОЖЛИВОСТІ ОРТЕЗУВАННЯ У ВИПАДКАХ ПАТОЛОГІЇ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ

Любицький О.В.

ТзОВ "Ортез-Полтава"

Вступ. За даними різних досліджень потреба в ортезуванні виникає у 80% загального числа осіб, які отримують ортопедо-травматологічну допомогу.

Велике число «не інвалідів» потребує ортезування на етапах лікування, реабілітації та профілактики різних захворювань та пошкоджень опорнорухової системи. При цьому слід відзначити не тільки позитивний лікувальний, а й економічний ефект від застосування ортезів. Нами накопичено значний досвід у розробці та впровадженні ортезов різних конструкцій на сегменти кінцівок на етапах медичної реабілітації дітей із захворюваннями та пошкодженнями опорно-рухової системи.

Мета роботи: представити можливості використання сучасних ортезів різних конструкцій у дітей із захворюваннями та пошкодженнями опорнорухової системи, а також у випадках патології нервової системи (дитячий церебральний параліч, наслідки спинно-мозкової грижі, мієлодисплазія та ін.).

Матеріал і методи: за останні 10 років ортезування різних сегментів опорно-рухової системи застосовано нами у більш ніж 1 тис дітей у віці від 3 місяців до 18 років. При виготовленні ортезів використовували різні матеріали і виробничі потужності ТзОВ «Ортез-Полтава» (м. Полтава).

Результати та їх обговорення. У своїй практиці застосовували два напрямки в ортезуванні, які взаємно доповнюють один одного: 1) індивідуальне та 2) з використанням розроблених типорозмірний рядів. Такий підхід дозволяє провести підбір необхідного ортеза практично в будь-якій

29

клінічній ситуації в максимально короткі терміни і з мінімальними матеріальними витратами.

Використовували такі механізми дії ортезів:

Фіксуюча: а) створення спокою ушкодженому сегменту - зменшення болю та реактивної запальної реакції; б) створення сприятливих умов для відновних процесів; в) відновлення опорної функції сегмента; г) профілактика та/або корекція деформацій і зміщень;

Розвантажувальна: зниження осьового та/або локального навантаження на відповідний сегмент або зону;

Коригуюча: поступове, поетапне усунення деформації сегмента шляхом зміни форми ортеза або механізму його дії.

Компенсуюча: заміщення в тій чи іншій мірі дефекту кінцівки (укорочення, деформації тощо);

Комбінована - поєднання вищевказаних механізмів дії. Переваги використовуваних ортезів:

-індивідуальне виготовлення;

-швидкі терміни виготовлення; обов'язкова участь лікаря на всіх етапах (від виготовлення ортеза, до його експлуатації та спостереження за хворим у динаміці);

-можливість неодноразового моделювання та докорекції ортеза в процесі лікування хворого;

-функціональність та комфортність виробу - відсутністя громоздкість та негативний вплив матеріалів на дитину, відносно невелика вага;

-полегшення гігієнічного догляду за хворим та можливість проведення за необхідності, фізіо-функціонального лікування;

-технологічність - присутня можливість якісного, повторного виготовлення конструкції ортезів у виробництві;

-економічний ефект - за рахунок скорочення термінів лікування і зниження собівартості виготовлення самого ортеза;

-довговічність – ортези мають необхідний запас міцності за рахунок використання якісних зностійких матеріалів при їх виготовленні;

-естетичність - використання певної форми та колірної гамми дозволяють добитися позитивного психо-емоційного впливу на дитину;

-гігієнічність - можливість піддавати ортези вологій обробці та дезінфекції;

-простота і зручність для пацієнтів у використанні - можливість самостійно надягати і знімати ортез.

Окремим розділом нашої роботи було широке впровадження іммобілізуючих полімерних бинтів (ІПБ) (типу Scotch Сast і Soft Cast). У процесі використання даного виду пов'язок показано, що вони добре адаптуються на будь-якому анатомічному сегменті людського тіла, мають малу

30

вагу, високу міцність і довговічність, рентген-негативні, дозволяють пацієнтові вести більш активний режим рухової активності та максимально точно дозувати вагове навантаження, у зв'язку з чим зменшується ризик розвитку м'язової атрофії та контрактур суглобів.

Висновки.

1.Використання ортезів різної конструкції у дітей із захворюваннями та пошкодженнями опорно-рухової системи, а також при патології нервової системи забезпечує:

а) спокій пошкодженому сегменту; б) сприятливі умови для відновних процесів; в) опорну функцію сегмента; г) є профілактикою деформацій та зміщень, а при необхідності дозволяє провести поступове, поетапне усунення деформації, при збереженні задовільної функції суглобів.

2.Аналіз лікування дітей із захворюваннями та пошкодженнями опорнорухової системи, а також при патології нервової системи показав, що застосування ортезів різної конструкції, у тому числі і з застосуванням іммобілізірующую полімерних бинтів, значно покращує результати лікування цієї складної групи хворих і дає підставу рекомендувати їх до широкого клінічного застосування.

МІСЦЕ ПІДТАРАННОГО АРТРОЕРЕЗА В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ПЛОСКОВАЛЬГУСНОЇ ДЕФОРМАЦІЇ СТОП

У ДІТЕЙ З ПАТОЛОГІЄЮ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. Рахман П.М., Кикош Г.В.

ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМНУ»

Вступ. Плосковальгусна деформація стоп (ПВДС) у дітей з патологією нервової системи - діагноз, який ставиться дитячими ортопедами досить часто (за даними різних авторів, частота цих захворювань у дітей становить від 24.2% до 67,3% всієї патології стоп (Тхілаев Т.Є., 1988; Каменєв Ю.Ф., 1995), в залежності від особливостей основного захворювання. Особливу увагу в анатомії і фізіології стопи займає підтаранний суглоб, який, згідно з концепцією ротаційнообертального рівноваги стопи, є основною ланкою у розвитку ПВДС.

Одним з малоінвазівних методів лікування ПВДС, запровадженому в дитячої ортопедії, є підтаранний артоерез (ПТА) (Koning PM, 2002; Graham ME, 2010; Процко В.Г., 2011).

Мета роботи: представити власний досвід застосування підтаранного артоереза в лікуванні плосковальгусної деформації стоп у дітей з патологією нервової системи.

31