Частина III. Діяльність

5.Чи правомірно порівнювати рефлексію із дзеркалом?

6.Чи адекватно передає функцію невербального спілкування вираз «мова почуттів»?

7.Чи завжди упередженість у сприйманні людини людиною ви никає на грунті попередньо сформованих установок?

8.Чи завжди завершеність спілкування є необхідною умовою взаєморозуміння?

Завдання та проблемні ситуації

1.За яких умов обмін інформацією набирає характеру спілку вання? Які причини можуть зашкодити цьому процесові?

2.Спілкуючись, співрозмовники іноді не можуть дійти спільної думки щодо предмета спілкування. Визначте імовірні причи ни, які можуть ускладнювати взаєморозуміння.

3.Важливим психологічним чинником ефективності спілкуван ня є дотримання співрозмовниками тактовності, яка вияв ляється у задоволенні взаємних очікувань. Чи є ця умова обов’язковою для будь яких ситуацій спілкування?

4.Чи тотожні у психологічному та змістовому плані поняття «відсутність тактовності у спілкуванні» та «нетактовність»? Відповідь обґрунтуйте.

5.У яких випадках на етапі ідентифікації у процесі сприймання людини людиною формується адекватне уявлення про її пси хологічні риси та особливості? Які вимоги має задовольняти цей процес?

6.Чим зумовлюються помилки, що можуть виникати у процесі пізнання людини людиною на етапі інтерпретації?

7.Про що може свідчити експеримент, проведений С. Левіном із щуренятами? Дві групи щуренят були поміщені в однакові умови. Єдина відмінність полягала в тому, що одних щодня погладжували (пестили), а інших — ні. Виявилося, що перші виросли більшими, міцнішими, активнішими, ніж ті, які були позбавлені емоційного комфорту.

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. — М.: Изд во МГУ, 1982.

2.Егидес А.П. Психологическая концепция конфликтного обще ния // Психол. журн. —1984. — Т. 5. — №5.

123

С.Д. Максименко «Загальна психологія»

3.Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. за кладів / За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К.: Форум, 2002.

4.Ильин Г.Л. Некоторые проблемы психологии общения // Вопр. психологии.— 1986. — №2.

5.Коломинский Я.Л. Психология общения. — М.: Знание, 1974.

6.Крыжановский Ф.И., Третьяков В.П. Грамматика общения — Л.: Изд во ЛГУ, 1990.

7.Лисина М.И. Проблеми онтогенеза общения. — М, 1986.

8.Максименко С.Д. Общая психология. — М.: Рефл бук, К.: Вак лер, 2001.

9.Максименко С.Д., Щербан Т.Д. Професійне становлення моло дого вчителя. — Ужгород: Закарпаття, 1998.

10.Мелибруда Е.Я. Я. — Ты. — Мы: Психологические возможно сти улучшения общения. — М., 1986.

11.Немов Р.С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

12.Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Про свещение,

13.Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально пси хологический тренинг. — М., 1989.

14.Попова Л.В., Дьяконов Г.В. Идентификация как механизм об щения и развития личности: Метод, рекомендации. — М., 1988.

15.Психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.

124

Частина III. Діяльність

Розділ 9 УВАГА

9.1. Поняття про увагу

Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам’ятовує, пригадує, про щось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам’ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чогось уважною.

Отже, увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка вияв ляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслуховуючись або вдивляючись у щось, людина не чує, що її кличуть, не помічає перешкод на до розі. Вибірковість уваги пояснюється гальмівною дією значущих для особистості об’єктів і переживань стосовно менш значущих, які у цей час на неї діють. За такого стану об’єкти уваги яскравіше відображаються в нашій свідомості.

Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає можливість судити про переваги методів навчання та правильність його організації.

Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона є характерологічною влас тивістю особистості, завдяки якій людина володіє власною ува гою, а тому своєчасно й активно зосереджується, керує нею. Недо статній розвиток уважності виявляється в розсіяності та відволі канні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтри мувати свою увагу у процесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по різному. Прибічники волюнтаристської теорії вбачають її сутність ви ключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена во льовою діяльністю; інші вважають, що у проявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч

125

С.Д. Максименко «Загальна психологія»

почуттям; шукали пояснення уваги також у зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною мірою зумовлюється відносинами між спрямо ваністю діяльності, в яку включена людина, і спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напрямок діяльності орієнтує напрямок думок, помислів. Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, напрямок яких регулюється діяльністю, в яку вони включені. Оскільки в увазі виявляється ставлення особистості до об’єкта, на який спрямована свідомість, то зна чущість предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зо середженні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередившись на якомусь об’єкті, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не стосуються того, чим вона займається, або не мають для людини будь якого значення. Усе, що переживає особистість як значуще для неї, стає предметом її уваги.

Природа уваги у психології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійської асоціативної пси хології поняття «увага» не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (Д. Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктив ний бік. На їхній погляд, увага — це стан свідомості, що характе ризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В. Вундт, наприклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно волюнтаристську теорію уваги. Ува га — це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони аппер цепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особливу психо логічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сен сорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Найяскравіше відчуття панує над іншими й набуває са мостійності, виокремлюється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Е. Тітченер вважав, що яскравість відчут тя зумовлюється особливостями нервової системи, але не роз кривав, що являють собою ці її особливості.

Представник фізіологічного напряму у психології Т. Ціген пояснював увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлюваних уявлень за фіксаційну точку свідо

126