1.Базисні умови поставок товарів у МБ (ІНКОТЕРМС-2010).
Базисними умови зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу називаються тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на транспортування (та інші витрати) у ціну товару чи ні. Базисні умови визначають: - хто і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів по території країн продавця, покупця, транзитних країн, а також при перевезенні товару морським, річним і повітряним транспортом; - становище вантажу по відношенню до транспортного засобу, що визначає обов'язок продавця за встановлену в контракті ціну доставити вантаж у певне місце чи перевантажити товар на транспортний засіб, чи підготовити його до завантаження, чи передати транспортній організації; - обов'язки продавців щодо пакування та маркірування товарів, а також обов'язки сторін зі страхування вантажів; - обов'язки сторін щодо оформлення комерційної документації відповідно до існуючих у практиці міжнародної торгівлі вимог; - де і коли переходять від продавця до покупця права власності на товар; - заходи, пов'язані з ризиком випадкової втрати чи пошкодження товару, та витрати, які можуть виникнути у зв'язку з цим.
Базисні умови спрощують складання й узгодження контрактів, допомагають контрагентам знайти способи розподілу відповідальності та вирішення неузгодженостей, що виникають. Особливості базисних умов регламентовані міжнародною практикою. Міжнародна торгова палата розробила й випустила в 1953, 1980, 1990 та 2000,2010рр. збірники «Міжнародні правила тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС» (International Commercial Terms).
29 грудня 2010 р. правління ICC Ukraine затвердило нову редакцію Правил Інкотермс-2010 – із тлумаченням найширше використовуваних торгових умов у галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов’язаних із цим ризиків. Загальна кількість термінів порівняно з Інкотермс-2000 скорочена з 13 до 11. Крім того, нова версія містить невелике керівництво до кожної умови, щоб допомогти користувачам Правил Інкотермс-2010 вибрати потрібну умову. Також створено два класи «Інкотермс-2010» («Інкотермс-2000» мав 4 класи): 1 клас правил - для будь-якого виду транспорту,а 2 клас правил - для морських і річкових перевезень. Тепер правила працюють як для міжнародних,так і для внутрішніх поставок; введено посилання на використання електронних записів у разі згоди сторін, або коли це загально прийнято; переглянуто страхове покриття з урахуванням внесених поправок та введено чітку вказівку відповідальності за сплату зберігання на терміналі.
категорія Е —продавець забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах;
категорія F- продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем;
категорія С - продавець повинен укласти договір на перевезення, не приймаючи на себе ризик втрати чи пошкодження товару після його відвантаження та відправлення;
категорія D - продавець несе всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення.
2.Види та форми міжнародного бізнесу(стр102,107)
До найпоширеніших форм міжнародного бізнесу відносять: експорт(імпорт), ліцензування, франчайзинг, Спільні підприємства, Прямі іноземні інвестиції, Міжнародні контракти на будівництво, управління і ін., проекти „під ключ”.
Експорт – вивіз з країни товарів, капіталу, цінних паперів, послуг тощо для реалізації на зовнішньому ринку, найпростіший шлях проникнути на міжнародні ринки. Фірма може створити для координації експорту експортний відділ, незалежну торговельну компанію, посередницьку службу, яка має займатися укладанням угод з іноземними покупцями. Це історично перша і найпоширеніша форма МБ. В сучасних умовах зовнішньоторгівельні операції становлять понад 80% обсягів МБ. До того ж експорт є найменш ризикованою, але й найменш прибутковою формою МБ.
Ліцензування – це надання іншим фірмам певних прав, наприклад: на використання патентів, авторських прав, програм, процедур, торговельних марок, ноу-хау. Це – спосіб організації виробництва за кордоном, який зводить до мінімуму витрати фірми, забезпечує одержання доходів в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з деяких ринків, недоступних для експорту. Також розповсюдженим є перехресне ліцензування, яке забезпечує здешевлення технології у порівнянні з витратами на розробку аналогічної технології власними силами.
Франчайзінг – спосіб діяльності, згідно з яким франчайзер передає франчайзі(покупцеві) право на використання своєї торгової марки, яка є для бізнесу покупця найважливішим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі.
Проекти „під ключ” - вид міжнародного бізнесу, який передбачає укладення контракту на будівництво підприємств, які передаються за встановлену плату власникові, коли досягається повна їх готовність на початок експлуатації. Фірми, що реалізують проекти „під ключ” найчастіше є виробниками промислового устаткування, а замовниками найчастыше виступають державны організації чи великі міжнародні корпорації. Зазвичай розрахунок ведеться в три етапи: першочерговий (авансовий) платіж – 10-25%; поточні платежі – 50-65%; остаточний платіж після виконання робіт на об’єкті і введення його в експлуатацію – 10-40%.
Спільне підприємство – це діяльність в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів двох, або більше країн, котрі спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – реальні капіталовкладення в підприємства, обладнання, технологію, що створюють матеріальну базу для розширення бізнесу на національні кордони. Згідно методології МВФ ПІІ — це закордонні інвестиції, величиною у понад як 10 відсотків статутного капіталу, що дає зацікавленій стороні право на участь в управлінні підприємством. ПІІ стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва ТНК. Ключовою ознакою ПІІ є набуття довгострокового економіного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу.
Управлінські контракти – засіб, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні за певну плату. Розмір плати включає заробітну плату менеджерів і витрати на ризик, що можуть виникнути внаслідок помилки менеджерів в іншій країні. Упр. Кнтракти застосовуються за таких умов: 1) експропріація країною-реципієнтом іноземних інвестицій, коли колишньому володарю пропонують подовжити управління підприємством до підготовки кадрів місцевих менедерів; 2) створення нового комерційного проекту, у якому країна-рецепієнт не має належного управлінського досвіду, але має необхідне устаткування; 3) підвищення ефективності функціонування підприємства за рахунок залуення управлінського персоналу авторитетних іноземних фірм.
Види МБ: а) за масштабами - національний(всереднині країни для зад потреб і отр приб), регіональний(в межах певного регіону), міжнародний(між 2 і більше країнами), глобальний(вззаємозвязок нац економік всього світу),світовий; б) за організаційно-правовими формами прояву – індивідуальний, корпоративний, легальний і тіньовий; в) за сферами діяльності – торгівельний, туристичний, інвестиційний.
Функціональна підсистема механізму МБ є сукупністю взаємодіючих і взаємодоповнюючих різноманітних видів і форм підпр. д-ті фірм і компаній, юр. і фіз. осіб. Функціональні види та форми МБ залежать від типу власності та д-ті, юр. статуту, характеру та складу учасників. Залежно від критеріїв класифікації МБ поділяється або може бути віднесений до різних видів і форм.
Основними видами МБє:
глобальний бізнес
бізнес за кордоном
спільне підприємництво (це діяльність в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів двох, або більше країн, котрі спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів)
транснац. бізнес (Транснаціональна компанія (ТНК) – (як суб’єкт транснац. бізнесу) – це компанія, головне підприємство і власник якої знаходиться в одній країні, а філії чи дочірні компанії знаходяться, як в цій же країні, так обов’язково і в інших країнах).
іноземний бізнес
При здійсненні МБ компанії повинні вибрати одну з можливих формгосп. операцій. Цей вибір залежить від цілі бізнесу, оцінки наявних ресурсів і умов своєї діяльності.
Форми МБ можна класифікувати за: 1. напрямом товарного потоку; 2. структурними ознаками.
За напрямом тов. потокуформи МБ поділяються на:
експорт (вивезення за кордон товарів і послуг, технологій, капіталу, цінних паперів, продаваних іноземних покупцям і призначених для продажу на іноз. ринках або для переробки в інших країнах)
імпорт (ввезення з-за кордону товарів і послуг, технологій, капіталу, цінних паперів для реалізації та застосування на внутр. ринку)
За структурними ознакамиформи МБ поділяються на:
зовнішньоторгові, що включають:
торгівлю товарами (торгівля, бартер)
торгівлю послугами (туризм, інжиніринг, реінжиніринг, інформ. обмін, послуги зв’язку, транспортне обслуг., логістика)
торгівлю інтелектуальною власністю (франчайзинг, «ноу-хау», консалтинг)
фінансові(кредитування, страхування, обслуговування платежів, депозити та інші банківські операції)
виробничі:
лізинг - це договір, укладений двома сторонами, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) надає у користування іншій стороні (лізингоодержувачу) об'єкт лізингу на визначений період і за певну плату.
франчайзинг - спосіб діяльності, згідно з яким франчайзер передає франчайзі (покупцеві) право на використання своєї торгової марки, яка є для бізнесу покупця найважливішим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі.
кооперація - це форма організації економічної д-ті людей і організацій, мета якої - сприяння членам кооперації у сфері виробництва,торгівлі іфінансів.
спільне підприємництво - це різноманітні форми виробничо-господарської діяльності партнерів двох або кількох країн, яка ґрунтується на об'єднанні зусиль, фінансових засобів, матеріальних ресурсів, довгострокових гарантій збуту товарів, систематичному оновленні продукції, науково-виробничій і торговій кооперації, участі в прибутках, розподілі технічних та інвестиційних ризиків.
інвестиційні(вкладення капіталу в цінні папери, в нерухомість, в підприємництво).
3.Вплив інтеграційних процесів на розвиток міжнародного бізнесу.
Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами. Однією із закономірностей розвитку світового господарства, що значно впливає на основні напрямки і шляхи його еволюції, є створення міжнародних інтеграційних угруповань, які забезпечують узгоджений розвиток і взаємодоповнення регіонів та держав, інтенсифікують процеси виробництва в окремих країнах, дають змогу повніше та ефективніше використовувати наявні ресурси, розподіляти інвестиції та всі види капіталу.
Основними проявами впливу інтеграційного процесу на МБ є:
– міждержавне регулювання соціально-економічних процесів;
– поступове формування єдиного регіонального (замість відособлених національних) господарського комплексу зі спільною структурою та інфраструктурою відтворення;
– усунення адміністративних і економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові у межах регіонального формування товарів, капіталів, технологій та робочої сили;
– зближення внутрішніх економічних умов суспільного відтворення у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.
Нині чітко окреслились та існують такі основні види інтеграційних об'єднань:
1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;
2) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання країн доповнює єдиний митний тариф відносно третіх країн;
3) спільний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили і капіталу;
4) економічний союз, який передбачає доповнення до перелічених інтеграційних процесів, - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які відбуваються у регіоні.
Названі види міжнародних інтеграційних об'єднань розглядаються також як етапи їх розвитку, коли кожний наступний вид інтеграції не може бути реалізований без вирішення проблем та завдань попереднього. У практиці діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Але рух від простіших до більш складних простежується досить чітко.
Розвиток інтеграції в Європі (створення ЄС) пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до екон. і вільного союзу.
Регіональна економічна інтеграція — це домовленість країн певного географічного регіону про скорочення і, в кінцевому рахунку, скасування тарифних і нетарифних бар'єрів на шляху вільного потоку товарів, послуг та факторів виробництва. Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили організацію європейського економічного співробітництва, ї цілями були:стабілізація валют; об'єднання економічного потенціалу; поліпшення торговельних відносин.
Перший напрям передбачав: а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;в) створення єдиних зовнішніх тарифів.Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу.
другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:1) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;2) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами. Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).
1 січня 1993 р. Європейський Союз фактично перетворився на єдиний ринок з 340 млн. споживачів. Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:
а) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування "зони валютної стабільності" в Європі. (ЄВС) ґрунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (корзині валют),");в) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) 1997-Шенген. 1 січня 2002-Євро.
3 стовпи; спільна зовн і безпекова політика; спільна політика в сфері юстиції; європейскі співтовариства
Європейська асоціація вільно торгівлі (ЄАВТ), що створена у 1960 році.
(Швейцарія, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн. )Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами-членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світової торгівлі, усунення торговельних перепон. Незважаючи на утворення спільної торговельної зони, переважна частина товару кожної з країн ЄАВТ припадає на ринки ЄСЗавдання ЄАВТ- створення зони вільної торгівлі промисловими товарами;- розвиток економічної активності;- досягнення повної зайнятості та фінансової стабільності;-зростання продуктивності праці;- раціональне використання ресурсів.Цій асоціації притаманні такі особливості:- високий рівень розвитку промисловості та велика питома вага зовнішньої торгівлі в економіці країн-учасниць;- суверенні права країн-учасниць і відсутність наднаціональних інститутів;- вільна зовнішньоекономічна політика з третіми країнами;- відсутність прагнення до створення економічного союзу або ще більшої інтеграції.
-Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА); утворена в 1993 р., до її складу входять: Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина; усі ці країни є членами ЄС;
-Рада держав Балтійського моря (РДБМ); утворена в 1992 р.; до неї входять 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія. Рада є координуючим органом країн Балтійського регіону і покликана сприяти більш тісному регіональному співробітництву в економіці, насамперед у галузях транспорту, зв'язку, туризму, охорони довкілля.
((((((((1/ЕКОВАС_Економічне співтовариство країн Західної Африки було засновано 28 травня1975року, коли 16 країнЗахідної Африкипідписали Лагоську умову. Метою створення Співтовариства є просування економічної інтеграції країн регіону. 2002 року склад ЕКОВАС покинулаМавританія. Цілі-боротьба з бідністю;забезпечення миру та безпеки в «гарячих точках» (Ліберія,Гвінея-Бісау), боротьба зі злочинністю та незаконним розповсюдженням легкої стрілецької зброї, роззброєння, боротьба зконтрабандою. Для цього була створена Група моніторингу.Було зроблено-створення транспортної та енергетичної інфраструктури (будівництво залізничної лінії, автомагістралі, газопроводу);мораторій на імпорт, експорт і виробництво легкої стрілецької зброї;введення туристських чеків, прийнятих до оплати усіма банками спільноти, вартістю 5, 10, 20, 50 і 100 ЗОРІ (західноафриканської розрахункова одиниця).
2/СААРК_Економічне співробітництво країн Південної Азії спрямоване, насамперед, на прискорення їх соціально-економічного прогресу, ліквідацію технічно-економічної відсталості. Тому співробітництво між цими країнами тільки починає набувати ознак інтеграції.
Одним з найбільших угрупувань країн Південно-Східної Азії є АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії, яку було засновано 8 серпня 1967 року в Бангкоку (Таїланд) разом із підписанням 5-ма країнами (Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Сінгапур) так званої «Декларації 7-ми пунктів».
На сьогоднішній день членами АСЕАН є члени-засновники Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія та Бруней (з 1984р.), В’єтнам (з липня 1995р.). Статус наглядача мають Папуа - Нова Гвінея, Лаос, Камбоджа, М’янма. 3 1989 року Південна Корея отримала особливий статус при АСЕАН, а з 1991 року КНР і Росія стали постійними гостями на конференціях Асоціації.
Згідно Статуту в рамках АСЕАН повинно здійснюватись економічне, соціальне та культурне співробітництво країн для укріплення миру у Південно-Східній Азії. Головні цілі:
- прискорення економічного розвитку;
- взаємна допомога у сфері промисловості та сільського господарства;
- соціальний прогрес і культурний розвиток за допомогою спільних зусиль у дусі рівності та партнерства;
- забезпечення спільної допомоги у проведенні тренувань та досліджень у освітній, професійній, культурній та адміністративних сферах;
- сприяння політичній стабільності у Південно-Східній Азії;
- розвиток тісних зв’язків з іншими міжнародними та регіональними організаціями, що мають аналогічні цілі.
Найбільш значними є результати співробітництва країн АСЕАН у сфері зовнішньої торгівлі.
З метою активізації співробітництва в рамках АСЕАН, приймались рішення про вироблення спільної політики стосовно третіх країн, про стимулювання економічного розвитку регіону тощо. Крім того висловлювались думки про створення спільного ринку АСЕАН до 2003 р. (Сингапурська декларація 1992 р.)
Фінанси. Фонд АСЕАН, створений в 1969 році, з метою фінансування спільних проектів, погоджених міністрами закордонних справ країн АСЕАН. В процесі створення знаходиться Фонд соціального розвитку АСЕАН.
3/МЕРКОСУР_економічний союз держав у Південній Америці, за темпами розвитку переважає всі інші подібні об'єднання. До нього входять Аргентина,Бразилія, Парагвай , Уругвай та Венесуела, як асоційовані члени — Чилі, Болівія, Перу, Колумбія та Еквадор.
Це об'єднання охоплює територію 12 мільйонів квадратних кілометрів з населенням 270 мільйонів осіб і загальним валовим внутрішнім продуктом понад 3 трильйона доларів США[Джерело?]. Це майже 60% території Латинської Америки, 46% її мешканців та близько 50% ВВП. Наразі це п'ята за потужністю економіка у світі. Проте економічну стабільність Меркосуру було послаблено 2001 року падінням економіки Аргентини.ЦІЛІ-1. вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень; 2. встановлення спільного зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація позицій на регіональних та міжнародних економічних конференціях; 3. координацію макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та в будь-яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами договору; Найважливішою метою МЕРКОСУР висуває тріаду: забезпечення автономного розвитку, збереження національного суверенітету і національної культурної ідентичності латиноамериканських країн.
4. Ґенеза теоретичних підходів до суті підприємництва та бізнесу(cтр22-30)
У процесі еволюції підприємництва сформувалося чотири концептуальних підходи до уявлення про його сутність, які певною мірою відображають також етапність його розвитку:
у першому підході підприємництво розглядається як явище, що, по-перше, ототожнюється із іноваціями, ризиком і фінансовою відповідальністю, а по-друге, характеризується наявністю у підприємця власності на засоби виробництва. ( точка зору французького дослідника бізнесу Рішара Кантильона). Подібних поглідів дтримувався і німецький економіст Тюнен)
у другому підході попереднє уявлення про підприємництво доповнюється роллю організатора, яку має виконувати підприємець. Підприємництво розгядається як діяльність щодо об’єднання 3 класичних факторів виробництва – землі, капіталу і праці.(Ж.-Б. Сей)
підприємець розглядається вже як людина, що володіє підприємством і при цьому планує, організовує і контролює виробничий процес.(Бодо)
для четвертого підходу до сутності підприємництва властивий його розгляд як виду управлінсько-організаторської діяльності. Але це специфічний вид управлінської діяльності, що здійснюється на основі особливого підприємницького таланту людини, яка має здатність виявляти перспективні напрямки розвитку бізнесу в непередбачуваній ринковій ситуації, може визначати незаповнені і найбільш прибуткові ринкові "ніші", будувати ефективні підприємницькі проекти, насамперед на підставі використання нововведень.( Френсіс Уокер)
щодо класиків економ теорії (Сміт, Рікардо), то вони розглядали підприємницьку діяльність лише в контексті дії ринкового механізму і саморегулювання.
За Смітом підприємець – власник капіталу, який заради реалізації певної комерційної ідеї та одержання прибутку йде на ризик.
За Рікардо підприємець – лише інвестор, тобто звичайний капіталіст, і його діяльність виступає обов’язковим елементом ефективного господарювання.
Значно глибше трактував роль підприємця Маркс, який пов’язував її з глибинними підвалинами капіталістичного способу виробництва – відносинами власності.
Отже, теорії міжнародного бізнесу, пройшовши значний історичний етап свого становлення та розвитку, в концентрованій, найбільш: узагальненій формі відбивають найактуальніші проблеми, що постають перед сучасним підприємництвом і слугують вагомим підґрунтям для практичної підприємницької діяльності компаній
5.Глобалізація бізнесу, її суть та наслідки.
Глобалізація – процес всесвітньої економічної політичної та культурної інтеграції(поступове зближення та об’ґднання екон субєктів у проц їх взаємдії) та уніфікації( спосіб зведення сукупності до єдиної системи або внутрішньої форми)
Сутність глобалізації. Причини формування глобалізаційних процесів: - процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності; - науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції); - загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації. Основні ознаки процесу глобалізації: - взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами; - фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу; - послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики; - розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів; - створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем; - тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування. На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов`язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.
Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли - ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави. У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік , а з іншого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.
глобалізація економіки - це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб'єктами економічної діяльності.
Наслідки глобалізації двоякі: з одного боку, країна може користуватися всіма благами, не відувачи негативних наслідків відсутності в неї тих чи інших ресурсів і можливостей, але, з іншого боку, природною платою за це є і суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватися лише благами інтеграції в світову економіку, доводиться одночасно нести і ризики цього процесу. В умовах глобалізації МБ набуває принципово нових рис, які визначаються специфікою і характером нової епохи: доступність і всеосяжність, ступневість розвитку, технологічна глобалізація, фінансіаризація, складний взаємозв’язок національного й інтернаціонального, основною господарською одиницею стають крупні міжнародні компанії.
Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.
6.Економічна освіта в Київському національному університеті імені Тараса
На початковому етапі існування університету економіка не виділена у самостійну сферу. Першу кафедру політичної економії та статистики створено у 1842 році на якій викладали І Вернадський, М Бунге, М Зібер.
1847р. – перший зав кафедри політекономії був І.В. Вернадський
У своїх працях приділяв увагу історії науки, аналізував не лише теорії а й прикладним економічним питанням, зокрема питанням,повязаним з фінансами. Прихильник англійської класичної економічної науки, особливо,що стосується питань ролі держави в економічних процесах. Окремі обєкти дослідження-питання повязані зі статистикою. Почесний член Лондонського статистичного товариства.
Наступником Вернадського був М.Х. Бунге. Працюючи на юрфаці, він викладав повні курси статистики політекономіки,поліційне право, яке за змістом на 4\5 було економічною дисципліною. У роботах приділяв увагу фінансовим і грошовим питанням.
Проблеми, які досліджувалися у роботах професорів-економістів можна розділити наступним чином: 1) питання методології; загальнотеоретичні, зокрема питання праці і вартості, товару, потреб та інтересів; критичний аналіз і коментування робіт А Сміта, Д Рікардо, К Маркса; 2) дослідження проблем, пов’язаних із системою аграрних відносин; 3) зовнішньоекономічні зв’язки, проблеми зовнішньої торгівлі та іноземних капіталовкладень.
Особливості вивчення та викладання економічної науки у Київському університеті у ХІХ ст. : 1) відкрите неприйняття марксизму та соціалізму, на противагу яким ставилися приватна власність, конкуренція, особистий інтерес; 2) викладення політекономії відповідно до змісту курсів; 3) у своїх курсах вчені КУ не копіювали західних теорій, а доповнювали їх поєднуючи із власними міркуваннями; 4) політекономія розглядається у широкому розумінні цього терміну і не поділяється на буржуазну та пролетарську; 5) навчальний матеріал викладається критично у контексті того часу і періоду в якому жили і працювали автори; 6) об’єктом дослідження виступають такі базові категорії, як капітал, доходи, вартість і цінність, рента; 7) особлива увага приділяється дослідженню проблем с/ г в силу об’єктивних історичних причин; 8) окреме місце займають проблеми історії народного господарства Росії
У 1909р. – КУ дозволено було створити кафедру статистики (окремо). Ця кафедра і сьогодні існує.
У червні 1944 році відкрито в КНУ ім. Т Г Шевченка економічний факультет зі спеціальністю «політична економія», кафедра економіки народного господарства. Від 1965 до 1969 і від 1989 понині у структурі економфаку знаходиться відділення економічної кібернетики. На сьогодні у структурі економфаку 12 кафедр: економ теорії, маркетингу, менеджменту, міжнародної економіки, підприємництва, обліку та аудиту, фінансів, теоретичної та прикладної економіки, економічної кібернетики, страхування, банківської справи.
Факультет забезпечує викладання економічних дисциплін практично на всіх факультетах КНУ. Підготовка кадрів економістів вищої кваліфікації на економфаці а також в ІМВ здійснюється через аспірантуру та докторантуру.
7.Економічна освіта і наука в Київському університеті Св.Володимир
8.Економічна проблематика в роботах М.І.Зібера
М. Зібер був першим популяризатором економічного вчення К. Маркса в Росії" і Україні, захищав трудову теорію вартості. Професор Київського (згодом Харківського) університету Г. Цехановецький у рецензії на магістерську дисертацію М. Зібера писав, що той "поставив своїм завданням відновити... значення Рікардо".
М. Зібер захистив магістерську дисертацію "Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'язку з пізнішими доповненнями та роз'ясненнями". Саме на цю працю посилається К. Маркс у післямові до другого видання "Капіталу", називаючи її "цінною книгою": "Ще в 1871 році пан М. Зібер, професор політичної економії в Київському університеті, у своїй праці "Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо" показав, що моя теорія цінності грошей і капіталу в її основних рисах є необхідним дальшим розвитком учення Сміта-Рікардо. При читанні цієї цінної книги західноєвропейського читача особливо вражає послідовне проведення раз прийнятого суто теоретичного погляду" 2.
1876—1878 pp. М. Зібер публікує в журналах "Знание" і "Слово" кілька статей під назвою "Економічна теорія К. Маркса", що в них викладає зміст першого тому "Капіталу". У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковського та Б. Чичеріна, які виступили проти економічного вчення К. Маркса. Він відхиляє як безпідставне намагання буржуазних критиків звинуватити К. Маркса в метафізичному підході до дослідження цінності.
Як коментатор і популяризатор економічного вчення К. Маркса М. Зібер показує суперечності капіталістичного виробництва й привертає до них увагу читачів, глибоко аналізує становище робітничого класу, прямо переказуючи деякі місця з "Капіталу".
Захищаючи трудову теорію цінності, М. Зібер критикує теорії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та інших економістів. Він високо оцінює вчення К. Маркса про двоїстий характер праці. Детально аналізує проблему форм вартості, повторюючи навіть заголовки з відповідних розділів "Капіталу". На підставі цього аналізу він простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції. М. Зібер називає великою заслугою К. Маркса розробку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнення грошей зв'язували переважно зі свідомою діяльністю людей. Заслуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні двох питань: з'ясуванні генетичного розвитку грошового обміну й чіткого визначення різних грошових функцій.
Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює теорію додаткової вартості, яку називає ядром "Капіталу".
Теорію додаткової вартості К. Маркса він розглядає як вище досягнення економічної теорії, оцінюючи вчення К. Маркса як дальший історичний розвиток тих основних засад науки, які було сформульовано ще класичними економістами і збагачено успіхами новітніх суспільно-економічних учень. Виклавши вчення Д. Рікардо про чистий прибуток, М. Зібер пише: "Що ж лишалось авторові "Капіталу" додати до цього, крім точнішого, докладнішого й зрозумілішого формулювання?" Сам М. Зібер залишається у розумінні прибутку на позиціях Д. Рікардо.
Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірностей суспільного розвитку. Він поділяв думку К. Маркса про закономірний характер зміни суспільних формацій, проте заперечував революційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний характер капіталістичного виробництва, указував на його скороминущий характер. Що ж до нового суспільного ладу, то, на думку М. Зібера, він має виникнути як наслідок плавного, еволюційного розвитку капіталізму, який зазнає соціалізації виробництва.
Приватну монополію замінить монополія державна. Цей новий, колективістський соціальний лад буде створений, за словами М. Зібера, унаслідок міжнародної угоди буржуазних урядів.
Погляди М. Зібера на закономірності суспільного розвитку заслуговують на додаткове вивчення. М. Зібер зробив значний внесок у опрацювання багатьох суспільно-економічних проблем. Він досліджував питання розвитку первісного суспільства, виникнення різних форм власності, великого й дрібного виробництва в землеробстві та ін.
9. Економічні погляди і.В.Вернадського.(стр 147)
І.В. Вернадський – це представник класичної політичної економії в Україні. Він мав широке коло наукових інтересів в економічній науці: теоретико-методологічні питання, історія економічної думки, зовнішня торгівля, аграрні відносини тощо.
Як зазначає І. Вернадський, політична економія займає важливе місце у розвитку суспільства. Цим і обумовлено звернення вченого до вивчення основоположних проблем політичної економії.
Згідно Вернадського, політична економія формулює першооснови, які можуть бути застосовувана і діють всюди, де є будь-яке господарство, тобто скрізь, де є суспільство, члени прагнуть до задоволення своїх потреб. Таким чином, у найбільш широкому значенні він розглядає політичну економію як науку, що досліджує функції, що здійснюються в суспільстві для задоволення людських потреб.
Політична економія, у власному розумінні її, – наука про господарство, але “господарство проявляється за допомогою відомого роду діяльності, так званої праці, тому політичну економію можна назвати також наукою про працю” [9, с. 97].
Багато науковців називають її також теорією добробуту, на тій підставі, що господарство, послуги, праця, цінності, – все це служить до задоволення наших потреб, до нашого добробуту. Дійсно, добробут тісно пов’язаний з політичною економією, однак добробут – це мета господарювання, а не предмет дослідження політичної економії.
Вчений визнавав об’єктивний характер економічних законів, які є всезагальними та не залежать від волі людей. Закони політичної економії існують скрізь, де існують праця та обмін.
Отже, І. Вернадський приходить до висновку, що політична економі – це наука законів, пануючих над людиною в його прагненнях досягти найвищої індивідуальності і найбільшої сили асоціації з іншими людьми.
У дусі класичної школи вчений проаналізував поняття праці та капіталу.
“Людина поєднує в собі умови діяльності вільно розумової та відповідальності, коли ця діяльність спрямована на виробництво корисності, її називають працею” [5, с. 702]. Отже, праця – це діяльність спрямована на виробництво корисностей. Привертає вченого й питання здатності до праці, яка “розвивається в людині не раптом, а поступово”. До основних чинників, що її визначають, відносив навички, вправи, освіту, розумовий та фізичний розвиток, також вказував вплив на трудові здібності статі, клімату, природних властивостей людини. Вернадський виокремлює три “фази продуктивної сили праці – знання, розумова діяльність та виконання” [5, с. 705]. Ці три ступені діяльність людини повинна пройти, щоб досягти встановленої мети – створення корисності.
Праця, на думку українського вченого, є головне та єдине джерело багатства [2, с. 1]. Праця – це цемент, який тримає все суспільство. Вона є завжди продуктивною незалежно від того, здійснюється вона у сфері матеріального виробництва чи у сфері послуг. Він відмітив, що вартість визначається працею. Наголосив на ролі праці в опосередкуванні зв’язків людини з природою, а також відносинах між людьми.
Вчений розрізняв вартість і споживну вартість. Причому вартість він не ставив у залежність від корисності товару. Він не погоджувався із суб’єктивними визначеннями ціни і вартості: “цінність не зміниться від нашого міркування або від нашого розуміння, вона закладена в природі наших відносин і у властивостях речей. Наше незнання, наші лінощі або наша неохайність, а іноді й наша гординя можуть змінити ціну речей, підвищити або знизити її, але це мало відповідає справжній цінності, як сума зусиль, потрібних для вироблення цих речей у конкретний момент, як злодійська ціна або придбання насильством” [9, с. 288-289].
Праця і капітал – єдині важливі чинники виробництва.
“Капіталом називається будь яка цінність, що зберігається для подальшого виробництва та для створення інших цінностей; звідси випливає, що капітал утворюється збереженням праці; а тому його можна назвати накопиченою працею” [9, с. 145]. До капіталу він відносив цінності, призначені не для невиробничого споживання, а для створення інших цінностей. Вернадський розрізняв основний та оборотний капітал та їх структурні елементи. Вчений зазначав, що капітал взагалі має здатність до постійного збільшення.
Він вважав, що одна із важливих умов кожної галузі промисловості, без сумніву, полягає в капіталі неречовому (духовному). До неречових елементів капіталу він відносив знання. Дану позицію варто відзначити, адже воно не раз було присутнє у концепціях різних українських економістів, які віддавали належне духовності в господарському розвитку. Можна сказати, що вони стояли у витоків концепції людського капіталу.
І. Вернадський розглянув співвідношення потреб і праці, закон обігу або обміну, ціни і торгівлі, прибутковість, заробітної плати, національний дохід та інші економічні категорії.
Обмін – це сукупність попиту і пропозиції. Саме попит, причому не стільки в кількісному, як в якісному відношенні, визначає сферу виробництва, так як різноманітність відтворення капіталу обумовлює різноманітність потреб. Там, де слабко розвиваються потреби, там слабкі стимули відтворення.
Визначає поняття доходу. Дохід – це надлишок у цінностях [5, с. 748]. Виокремлює промисловий дохід – заробітну плату (дохід від праці). Загалом заробіток залежить від співвідношення праці та капіталу. Варто зауважити, що в заробітну плату він включав і ту частину, що йде на розвиток сім’ї та її духовність, тому зарплата визначається рівнем розвитку суспільства.
Володіння та праця становлять головну умову утворення цінностей і основу всякого правильного господарства, як система економічної діяльності. Під господарством Вернадський розумів систему економічної діяльності, важливим рушієм якої є суперництво (конкуренція). Суперництво – це фундаментальна основа економічного світу.
Український економіст відстоював найрозвиненіші форми промислового виробництва. Він розумів, що зростання машинного виробництва веде не до звуження, а до розширення ринку.
І. Вернадський в своїх поглядах на інші економічні категорії стояв на позиціях вільного підприємництва. Він не відтворював механічно теорії класиків, але загалом належав до економістів школи А. Сміта.
