60. Мова як засіб комунікації та пізнання

Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний х-р: нею просто передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи дорожніми знаками, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженнях з мовою. Багато вчених досліджували мову. К. Мангейм та його послідовники досліджували спілкування як детермінуючий чинник пізнавальних процесів та ін. Відомому радянському психологові Л. С. Виготському належать важливі узагальнення щодо впливу реального спілкування на розвиток внутрішньої мови, а відтак – мислення і свідомості людського суб'єкта. Не випадково у XX ст., коли зазначена роль спілкування виявилася належним чином усвідомленою на рівні власне філософських узагальнень, у філософії відбувається справжній комунікативний поворот – поворот від позиції єдиного самодостатнього суб'єкта до прийняття принципів діалогу, інтерсуб'єктивності як керівних засад осмислення людського буття і діяльності.

Свій внесок у становлення філософії спілкування, або комунікативної філософії, роблять і інші визначні мислителі XX ст. Серед німецьких екзистенціалістів, зокрема, цікавою у цьому відношенні є постать К. Ясперса, який висуває поняття «комунікації» як центральне у своєму розумінні людини. Протиставляючи «екзистенційну комунікацію» повсякденному спілкуванню, Ясперс розглядає її як співвідношення неповторних екзистенцій, як глибоко інтимне й особистісне співбуття в істині, за допомогою якого дістає втілення людська автентичність. Оскільки спілкування передбачає мову, огляд підходів до нього у філософії XX ст. неодмінно має торкнутися сучасної філософії мови, що є чи не найпотужнішим чинником згаданого «комунікативного повороту». Являючи собою надзвичайно широку й різноманітну галузь досліджень на межі власне філософії, логіки та лінгвістики, філософія мови загалом має на меті як філософське осмислення мови й мовлення, так і використання певних закономірностей останніх для прояснення низки традиційних філософських проблем. Серед найвідоміших представників філософії мови – Б. Рассел, Дж. Остін, Н. Хомський та ін.

Нарешті, важливо, що й у межах самої етики людське спілкування, комунікація постає останнім часом не лише як тема спеціального розгляду, а й як методологічна парадигма дослідження щонайширшого спектра проблем. Мова тільки тому служить для визначення думки, що мова є способом перетворення первісних домовних елементів думки. Тому мова може бути засобом створення думки. Мова як засіб пізнавальної діяльності є способом створення естетичних і моральних ідеалів. А це означає: нормальний розвиток мови є однією з передумов здорового розвитку нації, національного світосприймання. Міжнаціональне спілкування на принципах взаємоповаги та рівноправності сприяє самостійному розвитку нації. Кожна нація вносить вклад у розвиток духовної культури людства.

61. Функції мови

Комунікативна: мова використовується як засіб спілкування.

Номінативна: предмети і явища, пізнані людиною, одержують назву (завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу).

Мислетворча: мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом творення самої думки.

Гносеологічна (пізнавальна): людина пізнає світ не лише через власний досвід, а й через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

Експресивна (виражальна): мова надає можливість розкрити світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

Волюнтативна (близька до експресивної): мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

Естетична: мова фіксує в собі естетичні смаки й уподобання своїх носіїв; милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання стають джерелом естетичної насолоди.

Культуроносна: мова є носієм культури народу-мовотворця; людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу; мовна культура людини є показником її загальної культури.

Ідентифікаційна (об'єднуюча): мова є засобом ідентифікації (у часовому і просторовому вимірі) мовців вияву належності їх до одної спільноти, певного ототожнення.

Магічно-містична (у заклинаннях, чаруваннях та ін. видах фольклору): у первісній свідомості дія зі словом, яке означає певний предмет, прирівнюється до дії з цим предметом (надзвичайною силою за певних умов наділяються окремі слова, вирази, зміщуються межі реального і уявного).