- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія
- •17. Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоанаізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •26. Структура світогляду
- •27. Історичні типи світогляду
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття
- •30. Філософський зміст категорії – матерія
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- •40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення
- •46. Феноменологічна концепція свідомості
- •47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •48.Еврестична і творча функції інтуїції
- •49. Рівні та форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56.Проблема критеріїв істини
- •57. Істина й правда
- •58. Поняття методу і методології
- •59.Основні форми наукового пізнання
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62.Поліструктурність мови.
- •Типи відношень у структурі мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73.Рушійні сили соціального процесу.
- •74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81.Поняття політики.
- •82.Поняття політичної системи та її структури.
- •83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- •84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- •87.Поняття цивілізації.
- •88.Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- •90.Поняття міжкультурної комунікації.
41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
Мислителі підкреслювали, що людина:
♦ частина природи,бо живе в природному середовищі, споживає природні речі;
♦ діяльна істота,адже виготовляє засоби для існування;
♦ предметна істота,оскільки втілює в результати своєї діяльності свій розум, інтереси, потреби, почуття;
♦ мисляча істота,бо свідомо ставиться до свого буття, пізнає світ, подвоює його в уяві;
♦суспільна істота,яка спілкується з подібними собі істотами, формує мову, розвиває мислення, почуття.
Людина- жива істота, що має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе. Це -біопсихосоціальна єдність, у якій через соціальне, біологічне та психічне реалізується людське, що знаходить свій вияв у психологічному, моральному, естетичному, релігійному, політичному.Всі ці форми вияву людського співіснують у органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні.
Поняттям"індивід"позначається, як правило, конкретна людина, своєрідний соціальний атом. Деякі автори пов´язують з цим поняттям природне (біологічне) в людині, ігноруючи органічну єдність природного і соціального.Індивідозначає окремість існування людського, поєднуючи в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості.Індивід - окремий представник соціальної спільноти ( суспільства, класу, прошарку, соціальної групи), якому притаманні основні соціально-демографічні або соціально-професійні характеристики певної спільноти. За допомогою поняття "індивід" підкреслюється вихідна залежність кожної конкретної людини від соціальних умов, у яких відбувалось її особистісне формування (від об´єктивного соціального положення, характеру включення в суспільне виробництво, від вирішального в його групі загального інтересу тощо).
Поняття "індивід" слід відрізняти від поняття "індивідуальність" як позначення неповторного поєднання природних та соціальних властивостей індивіда, а також від поняття"особистість"як деіндивідуалізованих соціальних якостей людини.
Особистість(лат.- persona) - конкретний вираз сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціально значущих рис і якостей суспільства. Невід´ємними рисами особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, відповідальність за свої вчинки, певна автономність щодо суспільства тощо.
Якщо людина тлумачиться як біопсихосоціальна істота, і це поняття передає універсальну причетність Homosapiens до родової біосоціокультурної організації, то індивід - це одиничний, конкретний, унікальний суб´єкт з індивідуальними рисами (психічні здібності, діяльніс-ний, розумовий, життєвий потенціал).Особистістьу такому разі виступає як індивід, що усвідомлює і реалізує свою індивідуальність соціально. Людина як індивідуальність виявляє себе в продуктивних діях, і вчинки її нас цікавлять в тій мірі, в якій вони отримують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати протилежне: в ній цікаві саме вчинки (трудові досягнення, відкриття, творчі успіхи).
Якщо поняття індивідуальності підводить діяльність людини під міру своєрідності та неповторності, багатогранності та гармонійності, природності та невимушеності, то поняття особистості акцентує в ній свідомо-вольовий початок. Індивід тим більше заслуговує право називатись особистістю, чим ясніше усвідомлює мотиви своєї поведінки і чим суворіше її контролює, підкоряючи єдиній життєвій стратегії.
Поняття "особистість" треба відрізняти від поняття "особа", яким позначається людський індивід в усій повноті якостей: біологічних, соціальних, духовних, ментальних та тілесних. Особа- це окремий представник людського роду, який у процесі взаємодії саморозвитку і соціалізації стає індивідуальністю та особистістю.