26. Види документів дипломатичного листування Дипломатичні документи можна поділити на такі 3 групи: документи договірного характеру, документи інформативного характеру і дипломатичне листування.
Дипломатичне листування відрізняє від звичайного службового діловодства обов'язкове дотримання низки особливих норм міжнародно-правового характеру, протокольних вимог, усталених звичаїв і традицій. Ці правила вироблені протягом тисячоліть, і вільний відступ від цих, здавалося би, архаїчних форм може призвести до небажаних наслідків, навіть до загострення відносин.
Відступи від загальноприйнятих в дипломатичному листуванні норм, а тим більше їх ігнорування, можуть бути сприйняті не лише як свідчення низької культури діловодства, але і як вияв неповаги до країни-адресата.
Підготовку дипломатичних документів, дипломатичне листування можна поділити на два основні блоки — офіційне та особисте дипломатичне листування з представниками іноземних держав та внутрішньовідомче листування з МЗС та іншими державними й громадськими організаціями своєї країни.
До
числа традиційних видів дипломатичного
листування відносять: ноти (вербальні,
особисті), пам’ятні записки, меморандуми,
заяви, послання, напівофіційне листування.
Також відносять: офіційні повідомлення
МЗС, виступи, промови на міжнародних
конференціях і т.д.
27. Правила написання абревіатур, великої літери та допустимі скорочення
Чим вищий ступінь офіційності, урочистості дипломатичного тексту, тим менша ймовірність використання абревіатур. В таких документах як статути, конвенції, ноти, угоди, абревіатури майже не використовуються.
В усних заявах, виступах, пам'ятних записках, посланнях, підготовчих матеріалах, інструкціях абревіатури вживаються значно частіше, але їх форма регламентується реєстровими списками дипломатичних установ. Наприклад, ПРООН, ЄС, Євратом, МОП, СОТ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО;
У дипломатичних текстах нижчого рівня офіційності (інтерв'ю дипломатів, листи напівофіційного характеру, протоколи й звіти зустрічей) відбувається ніби переклад форм безпосередньої усної комунікації у писемно-текстову форму. В таких документах кількість абревіатур збільшується;
Ще нижчим рівнем офіційності відзначаються тексти, які являють собою перероблений для інших цілей дипломатичний текст, наприклад для ЗМІ: повідомлення, анонси, огляди, нариси, статті. У таких тестах широко вживаються абревіатури.
Таким чином, дипломатична мова - це специфічна, професійна мова. Дипломат повинен опанувати цю мову та навчитися нею користуватися. В ній фрази мають часто стриманий та обережний характер. Різкі речі говоряться у делікатному та ввічливому тоні,
Вживання у звертанні слова «пан» надає документу відтінок офіційності, іноді сухості та відчуженості. Його рекомендують вживати тільки тоді , , коли адресат приблизно одного віку і має схоже соціальне становище з адресантом.
Не допускається переходу меж від дружності до фамільярності : має бути присутня ввічливість та шанобливість.
Як показує практика, у дипломатичному листуванні, що ведеться між представниками східнослов'янських країн, країн СНД, часто вживається така форма звертання, як ім'я та по батькові, також, як правило, з прикметником шановний І вельмишановний: Надзвичайному та Повноважному Послу України в Польщі Дмитру Васильовичу Павличку!..
28. Особоливості термінологічної системи україномовних дипломатичних текстів Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну.
Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:
- системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);
- наявність визначення;
- однозначність терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;
- стилістична нейтральність;
- відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. До термінів у діловодстві ставляться такі вимоги:
1) термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (акта (документ), акту (дія); рахунка (документ),рахунку (дія)).
2) термін повинен вживатися з одним (закріпленим у словнику) значенням (сальдо – різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний час; дебітор – боржник, юридична або фізична особа, яка має грошову заборгованість підприємству, організації, установі);
3) при користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм (акт – актувати, а не активування, спонсор – спонсорський, а не спонсорний, позика – позиковий, а позичка – позичковий).
Кожна вузька галузь науки має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема у діловодстві. Наприклад.: справа – означає один документ і сукупність документів; одиницю зберігання документів в архіві (юридична справа); різновид справи, який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа).
Слід уникати використання застарілих термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор, стимул, база, альтернатива.
Щодо використання термінів у документах – слід пам'ятати: укладаючи документ, необхідно враховувати його адресата, не вводити спеціальні терміни до тих документів, що адресуються широкому колу людей.
29. Лексичні особливості мови дипломатичних документів Специфічною рисою, притаманною дипломатичним текстам, є насиченість спеціальними термінами іншомовного походження. Це явище зумовлене, перш за все, сферою функціонування дипломатичних документів, завжди призначених для іноземного читача, отже, розрахованих на абсолютно точне розуміння. Це також пов'язано зі змістом дипломатичних текстів, присвячених міжнародним проблемам і питанням міжнародного права.
Деякі терміни використовуються в дипломатичних текстах з іншим лексичним значенням, ніж взагалі в українській літературній мові: протокол, класи, сторона, імунітет, поглиблення і розширення ЄС, опори ЄС, комплімент.
Частина дипломатичних термінів потрапила в українську мову з інших мов шляхом калькування (запозичення): вірчі грамоти, повірений у справах, пам'ятна записка, розширення ЄС, наднаціональність, спільна політика ЄС, спільна позиція ЄС тощо.
Таким чином, у сфері дипломатичної термінології іншомовні запозичення посідають значне місце. Як правило, це прямі лексичні запозичення, що зберегли своє вихідне значення. Спеціальна термінологія виступає одним із стилістичних маркерів україномовних дипломатичних текстів. Вживання спеціальних термінів іншомовного походження є одним із засобів реалізації в україномовних дипломатичних текстах інформативної функції, яка детермінує такі стильові риси дипломатичного мовлення, як ясність, стереотипність, точність, що означає, перш за все, однозначність змісту, тобто неприпустимість двозначного тлумачення окремих слів або фраз документу.
Висока, книжна лексика використовується в дипломатичних документах з ціллю підкреслення важливості подій міжнародного життя, підкреслення їх урочистості й значущості. Висока, книжна лексика використовується, по-перше, в міжнародних договорах, деклараціях; по-друге, в офіційних повідомленнях: високий гість, прибув з візитом, резиденція, його супроводжували, перебування, укладення договорів, Високі Договірні Сторони, вручення вірчих грамот тощо.
Особливу роль у складанні дипломатичних документів відіграє етикетна, компліментарна лексика (маю честь, високоповажність, вельмишановний).
Особливу роль у складанні дипломатичних документів відіграє етикетна, компліментарна лексика (маю честь, високоповажність, вельмишановний).
Також особливу увагу необхідно звертати на правильне використання абревіатур у дипломатичних текстах. Існують такі правила:
Чим вищий ступінь офіційності, урочистості дипломатичного тексту, тим менша ймовірність використання абревіатур. В таких документах як статути, конвенції, ноти, угоди, абревіатури майже не використовуються.
В усних заявах, виступах, пам'ятних записках, посланнях, підготовчих матеріалах, інструкціях абревіатури вживаються значно частіше, але їх форма регламентується реєстровими списками дипломатичних установ. Наприклад, ПРООН, ЄС, Євратом, МОП, СОТ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО;
У дипломатичних текстах нижчого рівня офіційності (інтерв'ю дипломатів, листи напівофіційного характеру, протоколи й звіти зустрічей) відбувається ніби переклад форм безпосередньої усної комунікації у писемно-текстову форму. В таких документах кількість абревіатур збільшується;
Ще нижчим рівнем офіційності відзначаються тексти, які являють собою перероблений для інших цілей дипломатичний текст, наприклад для ЗМІ: повідомлення, анонси, огляди, нариси, статті. У таких тестах широко вживаються абревіатури.
Таким чином, дипломатична мова - це специфічна, професійна мова. Дипломат повинен опанувати цю мову та навчитися нею користуватися. В ній фрази мають часто стриманий та обережний характер. Різкі речі говоряться у делікатному та ввічливому тоні,
30. Особоливості термінологічної системи україномовних дипломатичних текстів Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну.
Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:
- системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);
- наявність визначення;
- однозначність терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;
- стилістична нейтральність;
- відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. До термінів у діловодстві ставляться такі вимоги:
1) термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (акта (документ), акту (дія); рахунка (документ),рахунку (дія)).
2) термін повинен вживатися з одним (закріпленим у словнику) значенням (сальдо – різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний час; дебітор – боржник, юридична або фізична особа, яка має грошову заборгованість підприємству, організації, установі);
3) при користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм (акт – актувати, а не активування, спонсор – спонсорський, а не спонсорний, позика – позиковий, а позичка – позичковий).
Кожна вузька галузь науки має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема у діловодстві. Наприклад.: справа – означає один документ і сукупність документів; одиницю зберігання документів в архіві (юридична справа); різновид справи, який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа).
Слід уникати використання застарілих термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор, стимул, база, альтернатива.
Щодо використання термінів у документах – слід пам'ятати: укладаючи документ, необхідно враховувати його адресата, не вводити спеціальні терміни до тих документів, що адресуються широкому колу людей.
