35. Особливості станово-представницької та абсолютної монархії в Німеччині

Період станово-представницької монархії в Німеччині охоплює 13-15 ст. Її суттєвою особливістю було те, що становлення такої монархії відбувалося в умовах роздробленості. Здійснювалась централізація по окремих територіях, яка в мініатюрі відображала те, що в інших європейських державах відбувалося в національному масштабі. Князі, зосередивши у своїх руках всю юрисдикцію в межах володінь, ліквідовували відносини васалітету та вводили управління на посадових засадах, із власною податковою, фінансовою та військовою організацією. Територіальні князівства мали і свої станово-представницькі установи – ландтаги.

Виникає Рейхстаг, що утворився із зібрань великих феодалів і скликався на розсуд імператора, а в 12 ст. стає органом, який обмежив імператорську владу. Він складався з 3 колегій: колегії курфюрстів, колегії князів, графів і вільних господарів (панів), колегії представників імперських міст. Колегії засідали окремо, а реальної влади цей орган не мав через роздробленість. Робилися спроби утворити загальні імперські установи, однією із яких мав бути Імперський Верховний Суд (15 ст.) у справах імперських підданих окремих князівств.

Абсолютизм в Німеччині встановлювався на загальному тлі феодальної роздробленості, тож абсолютна монархія утвердилась не в масштабах усієї держави, а на рівні окремих князівств. Якщо в Англії та Франції перехід до абсолютної монархії забезпечив створення централізованих держав, то в Німеччині княжий абсолютизм ще більше закріпив роздробленість країни. Князі фактично перетворилися на незалежних правителів, звільнилися від військового обов’язку, зовсім не сплачували імператорові податків. Наймогутніші з них (курфюрсти) присвоїли собі право обирати імператора. Рейхстаг уже не мав колишнього значення, а імператорський суд став безсилим у боротьбі з князями.

36. Джерела і основні риси права феодальної Німеччини

У Німеччині в 10-14 ст. переважало звичаєве право. Згодом з’являються записи судових звичаїв – Саксонське зерцало та Швабське зерцало (13 ст.). важливе значення мали акти королів (імператорів), а з переходом до станово-представницької монархії – постанови Рейхстагу. У період абсолютизму виникають систематизовані збірники законів. Серед них за змістом і значенням вирізняється «Кароліна» - кодифікація, видана та названа за іменем імператорі Карла V. Це був звід кримінально-процесуального права, що призначався для всієї величезної імперії, але не був обов’язковим для курфюрстів, за якими зберігалося право користуватися своїми «споконвічними та справедливими звичаями».

Важливу роль відіграло міське право, що регулювало відносини в галузі ремесла й торгівлі та фіксувалося в міських статутах. Широко були відомі міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та ін.

Право захищало приватну власність, насамперед, на землю. Для права феодальної земельної власності були властиві такі риси: ієрархічна структура земельної власності, становий характер, обмеження в розпоряджанні, майорат.

Зобов’язальному праву були відомі різні види договорів, однак тривалий час замкнений характер феодального виробництва гальмував розвиток товарно-грошових відносин, а, отже, і зобов’язального права.

На сімейне право сильний уплив справляла церква, шлюбні і сімейні відносин регулювалися нормами канонічного права. Заборонялися розлучення, позашлюбні злочини та шлюби між близькими родичами. Кримінальне право оперувало загалом такими термінами: умисел і необережність, обставини, що обтяжують провину, співучасть тощо. Визнавались різні види злочинів: проти релігії, проти моральності, проти держави, проти особи, проти власності, проти правосуддя. При визначенні покарання суд зважав на станову приналежність сторін. Основною метою покарання було залякування. Основні види покарань: смертна кара, членоушкодження, тілесні та ганебні покарання, таврування, ув’язнення, вигнання, штраф.