29. Характеристика «Салічної правди» як джерела права франків.

Салічна правда була створена наприкінці V ст. в часи правління .Текст оригіналу документа не зберігся. Більшість її норм належить до звичаєвого права, та деякі з них змінені чи доповнені королівськими постановами. Тож основними джерелами Салічної правди стали правові звичаї салічних франків, королівські укази та римське право.

Структурно Салічна правда поділяється на титули, що мають назви .

Одним з провідних завдань, яке вирішувала Салічна правда, був захист приватної власності, що прийшла на зміну колективній. Незважаючи на те, що Салічна правда використовувалась у тогочасних судах, вона не була збіркою систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх аспектів життя суспільства.

Для цього збірника були характерні:

• надзвичайно велика казуїстичність;

• неповнота;

• фрагментарність;

• безсистемність;

• формалізм;

• партикуляризм.

Зміст Салічної правди свідчить про те, що це був збірник ранньофеодального права. Після розпаду Франкської держави, завершення феодалізації та утворення на її території багатьох народностей, Салічна правда втратила своє значення.

30. Суспільний і державний лад феодальної Франції.

Суспільний лад.

Наприкінці ІX – на початку X століття феодальна знать консолідується і проявляє себе як стан.

Земельні магнати мали свою адміністрацію, суд, могли карбувати монету, вести війни без відома короля. Вони стали суверенами у своїх володіннях.

Герцоги, графи часто ухилялись від виконання своїх васальних обов’язків відносно короля.

Духовні феодали–єпископи та абати – отримували владу від папи римського.

Селяни займали нижчий щабель у суспільній піраміді феодального суспільства. Формально община ще зберігалась, проте була залежна від феодалів. Селяни обкладались грошовим податком на користь поміщика.

Особисто вільні селяни (вілани) за користування землею платили поміщикові.

Гостра нужда змушувала багатьох вільних селян віддавати себе в розпорядження церкви, монастиря. Такі люди називались облатами.

Становище сервів було трохи краще, ніж рабів. Вони мали невеликі ділянки землі, і феодали не могли безкарно вбивати їх. З XІІІ ст. серви отримали право викуповувати волю.

Державний лад

Королівство складалось із багатьох феодальних володінь (герцогств, графств, баронств), які формально вважались його частинами, але фактично були повністю або майже незалежними політичними утвореннями.

Відповідно, влада короля на місцях була дуже слабкою або була відсутня зовсім.

Структура панування визначалася будовою феодальних земельних відносин, які склались у цей період у Франції.

Верховним власником усієї землі в державі формально вважався король, але більша її частина знаходилась у великих феодалів у вигляді фьєра. Вони вважались васалами короля, а він їхнім сеньйором.

Король був виборним. Після смерті глави держави новий король вибирався його васалами і вищими ієрархами французької церкви.

Королівська курія або Велика рада була єдиним загальнодержавним органом, який мав можливість впливати на стан справ більшої половини території країни.

Велика рада – це з’їзд найбільших феодалів держави. Вона збиралась для вирішення конкретних питань.

Управління на містах.

Домен короля був порівняно невеликим і майже співпадав територіально з його особистими володіннями. Тому палацові управителі, які відали королівськими помістями, були одночасно і міністеріалами, що керували справами домену.

Суд . Судова система мала всі характерні риси середньовічної юстиції. Кожний вільний повинен був судитися “судом рівних”. Таким чином, васала короля могли судити тільки васали ко-роля. Таким судом стала Королівська курія.

Залежне населення судили сеньйори.

Судова влада не була відокремлена від адміністративної.

Великі повноваження у справах судочинства мала церква. Крім того, церковній юрисдикції підлягали кримінальні і цивільні справи духовенства, а також релігійні злочини і правопорушення.

Збройні сили . Основу війська складало ополчення рицарів. У його структурі зберігались відносини васалітету: сеньйор очолював групу рицарів – васалів.