27. Початок слов’янського книгодрукування.Інкунабули, палеотипи.

СТАРОДРУКИ – видання, надруковані з середини XV ст., від початку запровадження друкарства в Європі, до 1830р. включно (міжнарод. термін Hand Press Druck – книги періоду ручного друку), до запровадження машин у друкарській справі, на ручних верстатах, на ганчір’яному папері.

Серед стародруків виділяють: за хронологічною ознакою – інкунабули(Книги, видані до 31 грудня 1500), палеотипи (Європейські книги, надруковані з 1501 по 1550 року включно.); за шрифтовою ознакою –латинським, кириличним, гражданським, єврейським, арабським шрифтом; за видавничою ознакою – друки найвидатніших західноєвропейських друкарів:альдини (венеціанського видавничого дому Альдів кінця XV–XVІ ст.), етьєни(французької родини Етьєнів XVІ–XVІІ ст.), плантени (голландського й французького друкаря Х. Плантена XVІ ст.), ельзевіри (голландської родини Ельзевірів кінця XVІ – поч. XVІІІ ст.) та ін. Виділяють також категорію першодруків – видань, що вийшли першими в певній країні, у певних народів, в певному місті чи в друкарні. Усі С. за хронологічною ознакою вважаються книжковими пам’ятками і мають бути зафіксовані в єдиному Державному реєстрі національного культурного надбання.

Інкунабула (походить від латинського слова "incunabula", що означає "джерело", "колиска", "початок") - будь-яка антикварна книга, видана друкарським або ксилографічним способом в Європі від початку друкарства і до 31 грудня 1500 року, іншими словами, стародавня книга , надрукована в XV столітті. Видання цього періоду, зрозуміло, дуже рідкісні, неймовірно дорогі в ціні і зустрічаються набагато частіше в музеях, ніж в приватних книжкових колекціях

Шрифт інкунабул по малюнку нагадував почерк рукописних книг (текстура, готичний мінускул). У друкарні Альда Мануція художники, наслідуючи античним зразкам, використовували простий і красивий шрифт антиква. Почав застосовуватися похилий і побіжний шрифт курсив, призначений для виділення тієї чи іншої думки в тексті. Для альдін, як і взагалі для інкунабул, були типові формати ін-фоліо (1/2 листа), ін-кварто (1/4 аркуша). Тиражі були невеликі, традиційний тираж - 275 примірників.

Перші інкунабули, надруковані кирилицею для православних слов'ян, з'явилися в Кракові в кінці XV століття. Їх друкарем був Швайпольт Фіол'. Кириличний шрифт виготовив Р. Борсдорф, який бував у Москві і знав слов'янські книги. Ш. Фіоль добре вивчив потреба в богослужбових книгах слов'янською мовою, тому першими виданнями були літургійні книги - "Октоїх" (тисяча чотиреста дев'яносто один) і "Часослов" (тисяча чотиреста дев'яносто один). Вони були надруковані в два кольори - чорною фарбою і кіновар'ю. Дві інші книги - "Тріодь пісна" і "Тріодь цвітна" - вийшли близько 1493 Переслідування з боку краківської інквізиції перервали діяльність Ш. Фіоля, і його друкарня припинила існування.

До кінця XV століття книги-інкунабули почали друкувати в Італії, Чехії, Голландії, Франції, Бельгії, Іспанії, Угорщини, Англії, Польщі, Данії, Швеції та Португалії. У 1491 році в польському місті Кракові була надрукована перша слов'янська книга, де шрифт був набраний кирилицею. А ось жодна з книг російського першодрукаря Івана Федорова в силу свого пізнього появи на світ Інкунабула вважатися не може. До 1500 року в Західній Європі функціонувало більше тисячі друкарень, які працювали в 246 європейських містах. Деякі з них були невеликі, видавали одну-дві книги і закривалися, але з'явилися і потужні підприємства, в яких діяло до 24 друкарських верстатів і працювало більше сотні робітників, - такою була, наприклад, знаменита друкарня Антона Кобергера в Нюрнберзі.

Палеотип — назва європейських друкованих книжок, випущених у світ з 1 січня 1501 до 1 січня 1551 рр. Серед них — книжки, надруковані кириличним шрифтом. Видання видавалось в форматі ін-октаво, тобто 1/8 частина аркуша сфальцована у три згини. За змістом і оформлення різноманітні. Вони є об'єктом колекціонування і наукового вивчення. Палеотипи ввжаються одними з найцінніших і найдавніших книжкових пам'яток, держаним культурним надбанням

Епоха інкунабул і палеотипів - це час вдосконалення друкарської майстерності. У книзі з'явилися друковані ілюстрації. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві. В Італії була винайдена гравюра на міді, яка стала родоначальницею глибокого друку. Гравюру різної техніки стали застосовувати для друкування заставок, ініціалів, ілюстрацій і інших прикрас книги.

28. Класифікації сучасних слов’янських мов.

Перші спроби генеалогічної класифікації слов'янських мов належать чеському філологові Йосефу Добровському(1753 – 1829). Його вважають патріархом слов'янської фі¬лології, який заклав основи систематичного порівняль¬ного дослідження мов. Учений поділяв усі слов'янські мови і діалекти на дві підгрупи:

1) західнослов'янські: польська із сілезьким діалектом; чеська (богемська) з моравським, сілезьким і словацьким говорами;

2) південносхідні: російська; іллірійська за говорами – болгарським, російсько-сербським, боснійським, славонським, далмат¬ським, рагузьким; хорватська з віндським говором.

Така класифікація відображає поділ і протиставлення слов'янсь¬ких діалектів на західно- та східнослов'янські й засвідчує тісніші етнокультурні зв'язки (у т. ч. і церковнослов'янські) між південними і східними слов'янами, ніж між південни¬ми й західними чи західними й східними. Недосконалість цієї класифікації пов'язана з неадекватним уявленням тогочасних філологів про справжню картину слов'янського мовного світу, низьким рівнем типологічних досліджень і відсутністю порівняльно-історичного методу. Запропоновану Й. Добровським класифікацію слов'янських мов підтримали згодом і деякі представники порівняльно-історичного мовознавства: А. Шлейхер, О. Шахматов, Б. Цонєв та ін. Водночас результати компаративістики спричинилися до формування в XX ст. класифікації, яка визначає три підгрупи слов'янських мов : західну, східну і південну (південна сформувалася на основі тієї частини діа¬лектів, що відкололися від східнослов'янської групи). За цією класифікацією до західнослов'янської під¬групи належать: польська мова із залишками кашубської; чеська; словацька; лужицька у двох своїх варіантах – верхньо- і нижньолужицькому, які все частіше розгляда¬ють як окремі мови; мертва полабська мова і поморсько-словінський діалект. Східнослов'янська підгрупа об'єднує три мови: російську, українську й білоруську. Специфічним різновидом західноукраїнських діалектів у сербському мовному середовищі є русинська мова-діа¬лект югославських руснаків. Південнослов'янську підгрупу становлять болгарська, македонська, сер¬бська, хорватська, словенська мови, а також мертва старо¬слов'янська.

СХІДНА ПІДГРУПА. До неї належать українська, російська та білоруська мови.

Українська мова — державна мова України. Поширена також у Росії (на Кубані і в Зеленому Клину на Далeкому Сході), Білорусі, Польщі, Словаччині, Чехії, Югославії, Канаді, СІЛА, Аргентині та Австралії. Загальна кіль-кість мовців досягає 41 млн.

Має три діалекти: південно-східний (середньонаддніпрянські, слобожанські та степові говірки); південно-західний (волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говірки); північний (лівобережні, правобережні та волинсько-поліські говірки).

Літературна українська мова пройшла три етапи свого розвитку: давньоукраїнський, або давньоруський (XI— XIII ст.), староукраїнський (XIV — середина XVIII ст.) і сучасний (із кінця XVIII ст.). Перші пам'ятки писемності сягають XI ст. (Остромирове Євангеліє 1056—105Т рр., "Із-борники Святослава" 1073 р. і 1076 р.). Пам'ятками другого етапу є юридичні акти XIV—XV ст., Пересопницьке Євангеліє 1556—1561 рр., "Словник" і "Граматика" Л. Зизанія (1596 р.), "Лексикон словенороський" П. Беринди, твори М. Смотрицького, І. Вишенського, Т. Ставровецького.

Сучасна українська літературна мова формувалася під впли-вом творчості І. Котляревського. Вагому роль у нормуванні та утвердженні її відіграла творчість Т. Шевченка, якого вважають основоположником сучасної української літера-турної мови. Писемність — на основі кирилиці.

Російська мова — державна мова Російської Федера-ції, мова міжнаціонального спілкування в Росії, одна з шести офіційних і робочих мов ООН. Є рідною для 170 млн. осіб, можуть спілкуватися нею понад 200 млн. осіб.

Складається з двох діалектів: північного, найтиповішою рисою якого є окання, і південного, для якого характерне акання. На стику цих діалектів утворилися пере-хідні говори, які й лягли в основу сучасної російської лі-тературної мови. На формування російської літературної мови помітний вплив мала старослов'янська мова. Становлення сучасної російської літературної мови пов'язане з творчістю О. Пушкіна, в якій синтезовано різні мовні течії в єдину систему, основою якої стало літературно об-роблене російське народне мовлення. Писемність (кирилиця) перейнята від Київської Русі-України.

Білоруська мова поширена в Білорусі та на суміжних територіях Росії, України, Литви, Польщі, а також у Лат-вії, Естонії, Казахстані, Канаді, США, Аргентині. Загальна кількість її носіїв перевищує 10 млн. Має два діалекти: північно-східний і південно-західний, на стику яких утворилися перехідні (середньобілоруські) говірки, що лягли в основу сучасної літературної мови. У розвитку сучасної білоруської літературної мови велику роль відіграла творчість Я. Купали та Я. Коласа. Найдавніша писемна фікса-ція білоруської мови — Договір Полоцька з Ригою 1330 р. Писемність — на основі кирилиці.

ЗАХІДНА ПІДГРУПА. До неї належать польська, чеська, словацька, кашубська, лужицька і мертві полабська та поморська мови.

Польська мова — офіційна мова Польщі. Крім того, використовується в сусідніх державах — Україні, Білорусі, Литві, а також у Росії, США, Бразилії, Франції, Канаді та інших країнах. Загальна кількість мовців 44 млн. Літературна мова сформувалася на основі великопольських, малопольських і мазовецьких говірок. Писемність — на основі латинського алфавіту. Найдавніша пам'ятка писемності ("Свєнтокшиські проповіді") належить до XIV ст.

Чеською мовою користуються в Чехії, а також у Словаччині, Австрії, США, Канаді. Загальна кількість її носіїв досягає 12 млн. Має чотири діалекти: власне чеські, ганацькі, ляські (сілезькі) й моравські. Літературна мова сформувалася на основі середньочеських говірок.

Перші пам'ятки чеської писемності належать до кінця XIII ст. У XV—XVI ст. сформувалася літературна мова. Однак з 1620 р. до кінця XVIII ст. вона не розвивалася, оскільки за Габсбурзької династії офіційною мовою стала німецька. Літературна мова відродилася наприкінці XVIII — початку XIX ст. на основі літератури XVI—XVII ст., що надало їй книжного характеру. У відродженні чеської літературної мови велику роль відіграла діяльність Й. Добровського (автора першої граматики чеської мови, що вийшла у 1809 р.) та Й. Юнгмана (автора п'ятитомного чесько-німецького словника, який побачив світ у 1835—1839 р.). Писемність — на основі латинської графіки.

Словацька мова поширена в Словаччині, а також у Чехії, Угорщині, Румунії, Україні (Закарпаття), Югославії, Канаді та СІЛА. Загальне число мовців 5 млн. Має три діалекти: середні, західні та східні говірки. Пам'ятки власне словацької писемності належать до XV—XVI ст. Основоположником сучасної літературної мови на основі середньословацьких говірок є Л. Штур. Писемність — на основі латинського алфавіту.

Кашубська мова є близькою до польської. Нині вона втратила самостійність і розглядається як діалект польської мови.

Лужицька (серболужицька) мова поширена серед лужицьких сербів у Дрезденському і Котбузькому округах Німеччини. Розмовляють нею до 100 тис. осіб. Має два варіанти (в тому числі й літературні) — верхньолужицький і нижньолужицький. Писемність із XVI ст. — на ос-нові латинського алфавіту.

Полабська мова вживалася на обох берегах річки Лаби (Ельби) в Німеччині до XVIII ст. Зникла внаслідок асиміляції полабських слов'ян німцями.

Поморські діалекти були поширені на південному узбережжі Балтійського моря в Померанії. Вимерли в середньо-вічний період у зв'язку з насильницьким онімеченням.

ПІВДЕННА ПІДГРУПА. До неї належать болгарська, македонська, сербська, словенська і мертва старослов'янська мови.

Болгарська мова поширена в Болгарії, а також в Україні (Белградський район Одеської області), Румуни, Югославії та інших сусідніх державах. Загальна чисельність мовців 9 млн. Має дві групи діалектів: східні та західні. Літературна мова сформувалася в середині XIX ст. на основі північно-східних говорів. Велику роль у цьому ві-діграла творчість П. Берона, Л. Каравелова, X. Ботева,

І. Базова та ін. Найдавніші пам'ятки сягають X ст. Писемність — на основі кирилиці.

Македонська мова — державна мова Македонії. Дуже близька до болгарської. Кількість мовців досягає 2 млн. Має три групи діалектів: західну, східну та північну. Літературна мова — з 1948 р. Графіка — на основі кирилиці.

Сербська мова — офіційна мова Югославії (Сербії, Чорногорії, Боснії). Поширена також у сусідніх державах, в Америці та Австралії. Чисельність мовців перевищує 13,5 млн. Писемність — на основі кирилиці.

Хорватська мова — державна мова Хорватії. Поширена в сусідніх державах, в Америці та Австралії. Кількість мовців — 7 млн. осіб. Писемність — на основі латинської графіки.

До утворення окремих самостійних держав Хорватії та Югославії ці дві мови розглядали як одну — сербсько-хорватську, або хорватськосербську. Нині вважають, що це різні мови, бо саме так це розцінюють самі мовці.

Словенська мова — державна мова Словенії. Крім того, поширена в сусідніх державах, зокрема в Югославії, Австрії та Італії, а також у СІЛА. Загальне число мовців перевищує 2 млн. Має аж 49 діалектів. Найдавніша пам'ятка — Фрейзингенські уривки, які належать до кінця X — початку XI ст. Сучасна літературна мова сформувалася в середи-ні XIX ст. під впливом творчості поета Ф. Прешерна. Писемність — на основі латинської графіки.