7. Бюджетний дефіцит

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами.

Основні причини виникнення бюджетного дефіциту:

• війни, катастрофи, стихійні лиха;

• політична безвідповідальність та марнотратство уряду;

• дефіцитоутворююче зниження видатків;

• зростання видатків на обслуговування державного боргу;

• значні інвестиції в розвиток економіки країни.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяють на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит – визнається урядом у Законі «Про Державний бюджет».

Прихований бюджетний дефіцит – не визнається урядом, завищуються планові надходження до бюджету.

Також розрізняють:

• дефіцит поточного бюджету – коли поточні витрати перевищують поточні доходи;

• дефіцит бюджету розвитку – капітальні видатки перевищують доходи від операції з капіталу.

Існує три види погашення бюджетного дефіциту:

1.Емісійний – бюджетний дефіцит покривається за рахунок емісії центрального банку, що може оформлятися у вигляді боргових зобов’язань, або додаткового випуску грошей.

2.Борговий – уряд позичає кошти на фінансовому ринку юридичних осіб, або міжнародних організацій.

3.Збільшення податків.

Тема4 . Місцеві фінанси

1. Теоретичні основи становлення та розвитку місцевих фінансів.

2. Місцеві бюджети — основа місцевих фінансів.

3. Доходи та видатки місцевих бюджетів України.

4. Міжбюджетні відносини.

1. Теоретичні основи становлення та розвитку місцевих фінансів

Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності теоретичних положень і певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. Це явище об’єктивне й зумовлене розвитком демократичних засад у суспільстві. Так, у цей період завершилось становлення в більшості країн світу, насамперед у Західній Європі, місцевого самоврядування, яке одержало законодавче закріплення в конституціях. Місцевими органами влади визначались комуни, общини, муніципалітети, штати тощо. Вони наділялися правами й відповідальністю в загальній системі державного управління та відповідною фінансовою базою.

У науковій літературі з’явились теоретичні розробки про економічну природу й сутність місцевих фінансів, їхнє призначення та роль. Слід зазначити, що саме визначення місцевих фінансів постійно змінювалося. Найпоширенішим є визначення місцевих фінансів як "місцевого фінансового господарства" адміністративних одиниць, або як "сукупності матеріальних засобів", які перебувають у розпорядженні цих одиниць для досягнення їхніх цілей. Є також визначення місцевих фінансів як "господарства місцевих спілок".

Зарубіжна наукова думка в галузі місцевих фінансів досягла значних успіхів і розвивалася за декількома напрямками. Один із них можна назвати теорією "природних прав общин". Вона має майже двохсотлітню історію. Суть цієї теорії полягає в тому, що община як самоврядний територіальний колектив є таким же суспільним утворенням, як і держава, причому община, на думку прихильників цієї теорії, є утворенням, що передувало виникненню держави. Тому держава не може скасовувати общині прав, які нею не надавалися.

З огляду на це органи місцевого самоврядування мають власну компетенцію, вони не підпорядковані державній владі й перебувають поза межами цієї влади. Кожен територіальний колектив має власні завдання, які він самостійно визначає. Держава може впливати на діяльність територіального колективу через законодавство. Але вона не може позбавити його природних прав.

В іншому напрямку розвивалась так звана "державна теорія місцевого самоврядування". Вона ґрунтується на твердженні що органи місцевого самоврядування є органами державного управління. Ці органи створюються державою для реалізації державних функцій і завдань на місцевому рівні. Зрозуміло, що за цією теорією місцеве самоврядування не має власних природних прав, а є представником державної влади на місцях, права і обов'язки яких визначаються центральною владою.

Виходячи з вищесказаного, ключовим завданням є питання визначення економічної суті місцевих фінансів, що можливо тільки тоді, коли об'єктивним явищем стане саме місцеве самоврядування. Тому передусім доцільно з'ясувати, чи можуть місцеві органи влади існувати самостійно, незалежно від центральної влади, тобто, чи є такі економічні явища, що належать виключно до компетенції місцевих органів влади. Слід зауважити, що в період середньовіччя траплялися випадки, коли окремі міста або тільки общини могли мати повну автономію і не входити до загальної системи організації державної влади.

Досвід розвитку людського суспільства підтверджує, що в сучасних умовах повна автономія окремих міст або територіальних утворень майже неможлива, та й економічно недоцільна. Водночас незаперечною істиною є те, що більшість економічних і соціальних функцій, покладених на державні органи влади, успішніше здійснюються органами місцевого самоврядування. Вони є надійною гарантією ефективнішого шляху розвитку суспільства.

У сучасних правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи державного управління, їхня компетенція визначається центральною владою. Простежується також тенденція щодо зростання державних функцій, які передаються в компетенцію місцевих органів влади. Все сказане дає підставу стверджувати, що місцеві фінанси — явище об’єктивне, оскільки для здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій потребує наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні.

У XX ст. відбулися значні зміни та певна уніфікація органів місцевого самоврядування більшості європейських країн. У 1985 році було підписано Європейську Хартію про місцеве самоврядування, яка заклала загальноєвропейські принципи організації місцевого самоврядування. У листопаді 1996 року до Європейської Хартії про місцеве самоврядування приєдналася й Україна.

Загалом у теорії й практиці був напрацьований та поширився принцип доцільності, згідно з яким певна функція покладається на той рівень влади, який виконає її краще, економніше й ефективніше. Це відобразилося також в Європейській Хартії про місцеве самоврядування. Відповідно до закріплених за місцевим органом влади повноважень вони наділяються фінансовими ресурсами, тобто джерелами фінансових ресурсів, достатніми для здійснення вказаних повноважень.

Нині найдискусійнішим є питання щодо визначення повноважень місцевих органів самоврядування. Відповідно до їхніх обсягів будується структура місцевих фінансів. Розширення повноважень потребує збільшення фінансових ресурсів у розпорядженні органів місцевого самоврядування, що не завжди можна досягти за допомогою податків. У багатьох країнах місцевому самоврядуванню надаються субсидії.

В Європі поширилася концепція субсидарності, тобто передачі субсидій місцевому самоврядуванню відповідно до делегованих їм повноважень. Основний принцип субсидарності полягає в тому, аби розподіляти повноваження між органами влади таким чином, щоб вони виконувалися найближчим до місця подій рівнем влади.

Досягнуто певного прогресу щодо визначення функцій органів місцевого самоврядування. В більшості країн до компетенції місцевого самоврядування належить початкова й середня освіта, охорона здоров'я, шляхи місцевого значення, ветеринарна допомога, благоустрій, догляд за бідними та сиротами, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, економічна інфраструктура, працевлаштування безробітних, перепідготовка кадрів із метою працевлаштування, ритуальні послуги, збирання та утилізація сміття, екологічні проблеми, організація землекористування тощо.

Витрати, які закріплюються за місцевими органами влади в межах власної компетенції, в більшості країн поділяються на обов'язкові й факультативні. Обов'язкові витрати здійснюються місцевими органами влади в обов'язковому порядку, а факультативні — на основі рішень, прийнятих їхніми представницькими зібраннями.