7.Поняття, ознаки та структура механізму держави.
Держава повністю не зливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена від суспільства, інституалізована у вигляді механізму держави, має власні закономірності становлення, функціонування й розвитку, особливі потреби та інтереси. Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна мати державні організації, які у своїй сукупності утворюють механізм держави.
Механізм держави - цілісна ієрархічна система державних органів, які здійснюють її завдання і реалізують функції.
Ознаки механізму держави:
ієрархічна система, тобто система, побудована на основах субординації і координації - обов'язкове виконання рішень вищих органів нижчими органами;
цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови, єдині завдання і цілі діяльності;
чітко визначені зв 'язки між елементами цієї системи, кожен з яких має певну сферу діяльності і компетенцію. Як механізм годинника складається з різних елементів, так і механізм держави, маючи єдність, включає органи, блоки, підсистеми і навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. У цій розчленованості прослідковується ієрархія: різні державні органи, їх блоки, підсистеми займають неоднакове місце у державному механізмі, але всі разом вони повинні діяти узгоджено, без зупинки;
має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, які складають її організаційно-економічну основу;
динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством.
Структура механізму держави:
1) державні органи, які мають владні повноваження, тобто державний апарат, який включає два важливих структурних елементи:
а) апарат управління, до якого входять чиновники - державні службовці, які спеціально займаються управлінням;
б) апарат примусу - армія, поліція, розвідка і контррозвідка, митниця, тюрми, виправні установи та ін.;
2) державні установи, державні підприємства, які не мають владних повноважень (у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, навчально-виховна, духовна сфера та ін.).
Державні підприємства та установи - це організації, які під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язані зі створенням матеріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи).
Таким чином, державні підприємства та установи відрізняються від органів держави, але вони належать до державних організацій: державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.
8.Поняття, елементи та класифікація правового статусу.
Правовий статус особи - це сукупність або система всіх належних громадянину суб'єктивних юридичних прав, свобод і обов'язків, що визначають його правове становище
86
в суспільстві, яке закріплене в чинному законодавстві та інших формах права.
У структурі правового статусу виділяють такі елементи, як: суб'єктивні юридичні права й обов'язки, передбачені Конституцією та іншими нормативно-правовими актами даної держави; законні інтереси; правосуб'єктність та громадянство (постійний юридичний зв'язок особи і держави, що проявляється у взаємних правах та обов'язках); юридична відповідальність; правові принципи тощо.
Правовий статус особи буває таких видів:
•/ загальний (закріплений у Конституції статус особи як громадянина держави, який реалізується в межах правовідносин, що виникають між особою і державою);
S галузевий (визначається нормами конкретної галузі права);
S міжгалузевий (визначається нормами комплексних правових інститутів);
•S спеціальний (статус визначених категорій громадян, що забезпечує можливість виконання їхніх спеціальних функцій - студенти, пенсіонери і т.
д.).
Галузевий, міжгалузевий і спеціальний правові статуси здійснюються в конкретних правовідносинах і співвідносяться із загальним статусом як загальне з особливим. Тобто, правове становище конкретної особи можна розглядати як суму загального правового статусу і тих статусів, яких набуває дана особа, вступаючи в ті чи інші правовідносини.
Через зміни в трудовому, суспільному житті, сімейному стані персональні права й обов'язки змінюються протягом усього життя, відповідно змінюється і правове становище особи. У правовому статусі виражаються відносини особи і держави, що надає особі ті чи інші права і свободи, а також покладає на неї виконання тих чи інших обов'язків.
Правовий статус можна також класифікувати залежно від суб'єктів: правовий статус громадянина України;
87
правовий статус іноземця; правовий статус особи без громадянства; правовий статус неповнолітніх; пенсіонерів; військовослужбовців та інших категорій населення, які займають різне соціальне і правове становище.
Конституційне закріплення прав людини в Україні
Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави. У ст.З Конституції регламентується, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Всі права, свободи, а також обов'язки людини і громадянина України закріплюються у розділі 2. Конституції України (ст. 21-68). Вони випливають із міжнародно-правових стандартів із прав людини, зокрема відповідають таким міжнародним документам, як: Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 p.), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (прийняла Рада Європи у 1950р.), Паризька хартія для нової Європи (1990 р.) та ряду інших актів та законів.
Держава бере на себе обов'язок гарантувати і забезпечувати всі ці права і свободи громадян України. Усі люди вільні й рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21). Тобто, Конституція закріплює юридичну рівність і рівноправність, рівні можливості кожного в реалізації своїх суб'єктивних прав і свобод у суспільстві й державі, незалежно від ознак раси, кольору шкіри, переконань, статі, походження, майнового чи іншого стану, місця проживання тощо.
Основні права і свободи людини та громадянина прийнято поділяти на особисті, політичні, економічні, соціальні й культурні.
До особистих прав людини належать права: на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід 'ємне право на життя (ст. 27), на повагу до гідності (ст. 28), на свободу
88
та особисту недоторканість (ст. 29), на недоторканість житла (ст. ЗО), на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст.
33), на свободу думки і слова (ст. 34), на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).
До політичних прав і свобод належать такі: на
об'єднання у політичні партії та політичні організації
(ст. 36), брати участь в управлінні державними справами
, (ст. 38), на мирні збори та маніфестації (ст. 39), на
звернення (ст. 40).
Система економічних, соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює права: володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), на підприємницьку діяльність (ст. 42), на працю (ст. 43), на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на житло (ст. 47), на достатній життєвий рівень (ст. 48), на охорону здоров 'я (ст. 49), на забезпечення для життя і здоров 'я довкілля (ст. 50), зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст.ст. 51,52), на освіту (ст. 53), на свободу творчості (ст. 54).
Крім того, важливими є гарантії прав людини, які закріплені чинною Конституцією: право на судовий захист (ст. 55), право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56), право на знання своїх прав і обов'язків (ст. 57), право на правову допомогу (ст. 59), принцип неприпустимості обмеження прав та свобод людини і громадянина (ст. 64), принцип про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили (ст. 58), положення про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне й те
89
саме правопорушення (cm, 61), принцип презумпції невинуватості (cm. 62), принцип визначення статусу людини в процесі правосуддя (cm. 63), принцип про те, що права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Необхідно підкреслити, що однією з особливих характерних ознак Конституції України стала її гуманістична спрямованість. Підтвердженням цього є закріплення у третині статей чинної Конституції прав і свобод людини і громадянина, причому, яких не було у будь-яких попередніх конституційних актах України та які відповідають міжнародним стандартам з прав людини.