Висновки
Отже Індія має двопалатний діючий парламент схожий в своїх функціях та особливостях до Вестмінстерського типу парламентської системи. Президент Індії є головою держави і обирається непрямими виборами через колегію виборців на п'ятирічний термін. Прем'єр-міністр Індії є головою уряду і здійснює найбільші виконавчі функції, призначається президентом, прем'єр-міністр вибирається партією або політичним союзом партій, що складають більшість місць в нижній палаті парламенту. Виконавча влада складається зпрезидента, віце-президента, та Ради Міністрів Індії на чолі з прем'єр-міністром. Будь-який міністр при отриманні портфеля повинен бути членом однієї з палат парламенту.
Загалом законодавча влада Індії уособлює Парламент Індії (Сансад), який складається з верхньої палати, що іменується Раджья Сабха (Рада штатів) і нижньої палати, що іменується Лок Сабха (Будинок народу).
Згідно з Конституцією, Індія — союз штатів. В основу територіального поділу покладено мовну спільність населення. В штатах існують законодавчі збори і місцеві уряди. До складу країни входить 28 штатів (state), Національна столична територія Делі і шість союзних територій — порівняно невеликих за розміром і чисельністю населення адміністративних одиниць центрального підпорядкування.
Військовики Індії повністю складаються з добровольців, загальної військової повинності не існує. Індійські професійні збройні сили є третім за кількістю у світі. Вони мають близько 1,3 мільйонасолдатів, з них 1,1 мільйона в армії, 150000 у військово-повітряних силах і ще 53000 служать на флоті.
Не дивлячись на те, що 50% населення держави знаходиться на межі бідності і голодування, держава продовжує експорт зерна за кордон, маючи на меті можливість конкурувати з країнами гігантами в області атомної енергетики та ядерної зброї.
Література:
Греченко В.А, Чорний У.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти. – К. Літера, 2000. – 54-57 с.
Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С.М. Клабчук, В.Ф. Остафійчук. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004. – 63-67.
Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
Брегеда А.Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
Лазоренко О.В., Лазоренко О. О. Теорія політології: Навч. посібник. - К., 1996.
Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр. 19-25.
Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн. Ірпінь, 2001. Ч.1. стр. 18-69.
Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - Житомир, 1999.
Піча В.М. Соціологія. Загальний курс. - К., 2000.
Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі, 1995. стр. 92-95
Інтернет-джерела: wikipedia.org; ukrkniga.org.ua; pidruchniki.com; ukrreferat.com