1

47. Діячі української культури в еміграції.Невід’ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції.Високохудожню спадщину залишив відомий поет, критик і публіцист Є.Маланюк чиї художньо-естетичні принципи формувалися в період втрати Української державності. Поразку У HP він сприйняв як “національну трагедію”. Аналізуючи причини цих подій, митець звертався до визначення ролі національно свідомої особистості в українській історії; його поезія сповнена історико-філософських роздумів про долю народу, призначення людини в добу політичних і соціальних потрясінь. Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особи, привертає увагу творчість І.Багряного Був репресований 1932 p., a 1945 р. емігрував за кордон. Його романи “Звіролови” (1944 p.; перевиданий 1947 р. під назвою “Тигролови”) і “Сад Гетсиманський” (1950 р.) розкрили перед світом національну трагедію поневоленого в центрі Європи народу. Твори написані на документальному матеріалі й особистих переживаннях автора, для них характерний глибокий філософсько-художній аналіз світоглядних і моральних засад анти-людяної державної політики.Світового визнання набула творчість скульптура О.Архипенка (1887—1964 pp.), який 1908 р. емігрував до Франції. З його ім’ям пов’язаний розвиток скульптурної пластики XX ст. (“Ступаюча жінка”, 1912 p.; “Постать”, 1920 p.). В розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А.Рудницький (1902-1975 pp.). Випускник Берлінської консерваторії, він прокладав модерністський напрям в українській музиці.З усіх форм культурного розвитку поза кордонами України, мабуть, найуспішніше і творчо виявила себе українська вища школа. В умовах денаціоналізації на батьківщині вона виконувала велике і важке завдання виховання національних інтелектуальних кадрів, які могли б зберегти національну традицію, продовжити розбудову української культури.Першою українською вищою школою за кордоном був створений у Відні 1921 р. Український вільний університет.

48. Перід перебудови в україні як передумова націнального відродження.Перебудова радянського суспільства в останні роки функціонування СРСР не стала прикладом до змін в Україні. Тут продовжувалася політика попередніх років правління за моделлю Л. Брежнєва і М. Суслова, яка передбачала денаціоналізацію і духовне спустошення. Цю політику підтримував перший секретар ЦК КПУ В. І_Цербицький. В Україні активно поширювалася русифікація, катастрофічне зменшувалася кількість шкіл з українською мовою навчання, в вузах українською мовою читалося близько 5 відсотків лекцій. На 1988/89 навчальний рік не залишилося жодної української школи в Донецьку, Чернігові, Харкові. Розбудив Україну Чорнобиль. Все, що робилося в дні після аварії на ЧАЕС керівництвом центральних органів СРСР і України, було злочином перед людством і зокрема перед українським народом.Першими, хто подав голос на захист збереження української культури, навколишнього середовища, відродження правдивої історії України, були письменники. Широкий резонанс у суспільстві мали виступи О. Гончара, Р. Братуня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда, В. Яворів-ського, Ю. Щербака, Б. Олійника і багатьох інших.Значною подією цього періоду, яка вийшла далеко за межі України, було проведення у вересні 1986 р. у Львові міжнародного симпозіуму "І. Франко і світова культура", присвяченого 130-й річниці від дня народження письменника та виходу в світ 50-го видання його творів. В грудні цього ж року на Львівщині відзначалися 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича і 150-річчя виходу в світ альманаху "Русалка Дністрова". У червні 1989 р. під Неаполем за участю провідних українських вчених з діаспори та України міжнародну асоціацію україністів (МАУ), А через кілька днів у Львові відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка.Знаменною подією загальнокультурного значення стало видання з весни 1990 р. журналу "Кур'єр ЮНЕСКО" українською мовою.У наступні роки було багато зроблено для відродження історичної пам'яті, повернення народові культурної спадщини попередніх поколінь. У 1990—1991 pp. окремими виданнями побачили світ праці М. Костомарова, Д. Яворницького, Л. Єфименко, М. Грушевського, І. Крип'я-кевича, Д. Дорошенка, Д. Донцова та ін. Вийшов збірник пісеньукраїнських січових стрільців, матеріали до Історії визвольних змагань 20—50-х років XX ст. Видано багато мемуарної літератури. На екранах з'являються фільми С. Параджанова, Ю. Іллєнка, К. Муратової.

49. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.Постмодернізм - складний комплекс світоглядних устанока і культурних реакцій в епоху ідеологічного та естетичного плюралізму , період у розвитку культури , який почався в Європі і США в 60- х рр. . ХХ ст .. Він збігається з етапом формування постіндустріального суспільства і є реакцією на кризу ідеалів Просвітництва. Постмодерністична мислення характеризується тим , що ставить під сумнів наукову об'єктивність і можливість істинного знання , універсальність , висловлює недовіру філософським і політичним будовам , руйнує ідеології і зневажає ієрархії , розвінчує авторитети , відстоює плюралізм позицій і поглядів.В Україні початок епохи постмодернізму характеризується деякими специфічними ознаками , обумовлених як « запізненням » його появи , так і особливостями історичної та культурної ситуації на просторах нашої держави. Витоки « української епохи постмодернізму » пов'язують з різними подіями : з появою перших постмодерністських об'єднань ( « Бу -Ба- Бу » тощо) ( 1985) ; з Чорнобильською катастрофою , яка показала нікчемність людини і небезпечність надмірної віри людини в себе ( 1986) ; з отриманням Україною незалежності , коли стало можливо вільний , плюралістичний розвиток держави , а також культури і літератури , і виникла необхідність « розвінчати » авторитети і міфи авторитарно - тоталітарної системи (1991). При цьому , з яким би подією вихід постмодернізму на арену української культури не зв'язувався , головне інше - постмодернізм 1) як ситуація існування культури , яка характеризується багатовекторністю шляхів розвитку , плюралізмом співіснують тенденцій ; 2) як своєрідний спосіб осмислення світу , людини, культури ; 3) як окреме потужний напрям , поряд з іншими ( реалізмом і неореалізмом , неоавангардизм , модернізмом , неоромантизмом) в мистецтві - очевидний факт вітчизняної культурної сучасності.Істотною відмінністю «світового » і українського постмодернізму є те , що: 1) «світової» став в основному запереченням епохи модернізму , в той час як український за великим рахунком підхопив , розвинув перервану тоталітаризмом в 30- і рр. . ХХ ст. модерністичну традицію; 2) «світової » не має « національної прописки » , в той час як український - це постмодернізм національно забарвлений , що було обумовлено потребою утвердження національної ідеї в період посттоталітаризму , 3) «світової »бореться , сміється над ідеями глобального характеру , в той час як український намагається найбільшою мірою знищити тоталітарну ідею і подолати« рецидиви » викривленого свідомості « пострадянських »українців .Епоха постмодернізму - час рівних можливостей , так як кожен вирішує сам , що творити і як творити. Час, який , визначаючи рівність і рівноцінність будь-яких ідей. Постмодернізм як напрям характеризується спробою відійти від розподілу культури на «високу» , « елітарну » та « низьку » , « егалітарної » , «популярну » , що визначає його стильової еклектизм . Основними рисами постмодернізму є: орієнтація на маргінальність у виборі об'єктів художньої репрезентації , так само як і їх інтерпретації ; іронічність як інсталяційний принцип ставлення людини , в т.ч. і художника , до дійсності ; пародійність , інтертекстуальність. Постмодернізм звертається як до історії мистецтва, так і до неповторних особливостей навколишнього пейзажу і до новітніх досягнень будівельної технології . Образотворче мистецтво постмодернізму ( раннім проголосило гасло " відкритого мистецтва" , яке вільно взаємодіє з усіма старими і новими стилями. Постмодерністична мистецтво швидше симулює глибину , ніж володіє нею. На відміну від модернізму , який піднімав рівень читача , постмодернізм спрямований вниз : сприйняття постмодерністського мистецтва не потребує дод. підготовки. До постмодерністам України відносять письменників Ю. Андруховича , Л. Дереша , О. Ульяненка , С. Процюка , В. Медведя , О. Забужко , художників таких як А. Куркчі , О. Шовкуненка , Т. Яблонську , М. Дерегуса , В. Касьяна , скульпторів таких як О. Архипенка .

50. Особливості та характерні риси укр соціокультурного простору наших днів.Проголошення волею народу незалежності України зумовило радикальні змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, яка породжує нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є те, що наше суспільство, яке умовно визначається як «посттоталітарне», перебуває в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування. Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується новими відносинами між людьми в цілому, новими умовами свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб та засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини, вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.Сукупність цих правил поведінки людей упорядковує суспільство і є культурою. Водночас стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури. Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна. Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, у ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонів культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо «приміряти» їх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов’язане з глобальним планетарним процесом «етнічного ренесансу» останніх десятиліть ХХ ст.Основою всіх змін у суспільній свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи і верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю і способу життя.Зараз відбувається відверта експлуатація «новими українцями» наукового, економічного і культурного потенціалу суспільства при нульовому або ж мінімальному внеску в культуру. Жорсткішими стають умови залучення населення до здобутків культури, бо на зміну соціалістично-демократичному принципу доступу до мистецтва та культури приходить її комерціалізація, установлення високої оплати, на вистави чи концерти елітарного мистецтва. Посилюється соціальна нерівність у доступі до культури в цілому, особливо в освіті, де виникає розгалужена мережа елітарних високооплачуваних закладів. Ці суперечності спричиняють нові зони соціально-культурних напружень, які деформують традиційну українську ментальність, породжують мораль і психологію зверхності одних та приниженості інших, бідних і незабезпечених.Особливо принципове значення у виборі шляхів подальшого розвитку української культури мало осягнення її природи і продовжуване з часів «перебудови» зняття з культури ідеологізаційного пресингу «деідеологізація культури». У такому руслі набуття свободи в розвитку культури, яка так необхідна її природі, відбувається поступове зростання самостійності розвитку культури в регіонах, яке завершилось постановою Колегії Міністерства культури про підпорядкування обласних управлінь культури місцевим органам влади. Нові умови функціонування культури сприяють зростанню ступеня свободи в діяльності культурних закладів та множинності напрямів духовного життя як однієї з умов поновлення самодостатнього розвитку культури.Одним із проявів збагачення змісту духовного життя суспільства є формування його специфічних структур в окремих регіонах України відповідно до тих давніх традицій, які в них побутували, а також інфраструктури сфери культури та культурних потреб місцевого населення. Достатньо чітко визначились особливості духовного життя львівського культурно-художнього комплексу, м. Харкова, Одеси та багатьох інших. Особливо виразно вони виявляються у своєрідності системи засобів масової комунікації, у єдності кіно, радіо, телебачення та преси, які мають свій стиль, оформлення, зв’язок з традиціями, настанови щодо перспектив розвитку і щодо змісту національної культури, форм її побутування в певному регіоні.Нові умови дали можливість виявитись тим культурним потребам, які раніше блокувались чи заборонялись. З’являються незнані раніше суб’єкти культури, діяльність яких пов’язана з недержавними формами культурно-дозвільної діяльності, задоволенням нових потреб. Утворюються конкурентні державі культурологічні структури (фірми, малі підприємства, культурологічні центри, дирекції свят і фестивалів тощо), що відкриває нові шляхи вдосконалення культурної діяльності.Радикальні зміни відбуваються в системі художньої культури, у художньому житті суспільства. Нові соціально-художні відносини складаються між основними учасниками — суб’єктами цього процесу, між митцем, творчими спілками, публікою, критикою, державою і громадськістю.

51. Досягнення суспільних і природничих наук у ХХ столітті.XX століття - це епоха науково-технічної революції, століття прориву в ядро атома й у відкритий космос, синтезу органічних речовин, проникнення в геном, пізнання механізмів поводження живих систем, століття інтеграції знань і комплексного рішення науково-практичних задач. За минуле сторіччя відбувся неймовірний підйом наукової думки людства, що набула зовсім новий напрямок розвитку - повна комп'ютеризація, Всесвітня павутина. В першій чверті ХХ ст. центром наукового життя була Всеукраїнська академія наук (ВУАН) на чолі з В. Липським, яка розгорнула роботу в трьох напрямках: історико-філологічному, фізико-математичному, соціально-економічному. Спостерігається плідна діяльність членів ВУАН В. Вернадського (природознавство), Д. Багалія та М. Грушевського (історія), Д. Граве, М. Крилова та Г. Прейфа (математика), А. Кримського (філологія), О. Богомольця (медицина), Л. Писаржевського та В. Кістяковського (хімія).1918 р. була створена комісія по організації проекту Української Академії (УАН) під керівництвом міністра освіти М.Василенка. Того ж року проект був затверджений Радою Міністрів. Першим президентом УАН призначено визначного вченого В. Вернадського, а до 1928 р. незмінним секретарем Академії був А. Кримський, вчений зі світовим ім’ям. Значний внесок в організацію УАН зробили українські вчені-академіки Д. Багалій, П. Тутковський, Є. Тимченко, М. Петров, М. Туган-Барановський, С. Єфремов, Ст. Смаль-Стоцький, М. Сумцов, М. Біляшевський, М. Холодний. У складі Академії у різні періоди працювали Д. Граве, М. Крилов, К. Воблий, М. Птуха, Г. Пфейффер, М. Кащенко, Д. Заболоцький, В. Липський, О. Корчак-Чепурківський, Н. Перетц.Був заснований Інститут української наукової мови (1921 р.), в Харкові створили фізико-технічний інститут (1928 р.), в якому розгорнулися дослідження з ядерної фізики та радіофізики і працювали такі видатні вчені, як І. Курчатов, Л. Ландау.В 30-ті роки провідною науковою установою є Академія наук УРСР, до складу якої входить 26 інститутів. На чолі Академії – О. Богомолець. Під його ж керівництвом 1931 р. створюється Інститут клінічної фізіології.1934 р. під керівництвом Є. Патона був заснований Інститут електрозварювання.В Одесі з ініціативи видатного окуліста В. Філатова організовується Український інститут хвороб очей і тканинної терапії.Плідно працюють математики М. Крилов, М. Богомолов, Д. Граве. З’являються дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондратюк). М. Гамалія, Д. Заболотний продовжують дослідження у галузі епідеміології. Історики Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський роблять плідну працю в галузі суспільних наук. В галузі генетики й селекції рослин і тварин українські вчені М. Вавілов, О. Богомолець, О. Палладін та ін. роблять актуальні розробки. В роки війни наука розвивається передусім задля воєнних подій. Наукові заклади України, у тому числі й Академію наук СРСР, евакуюють на схід. При Президії АН УРСР утворюється Науково-технічний комітет сприяння оборони на чолі з О. Богомольцем. Українські вчені плідно працюють над розробкою технології виплавки броньованих сталей (ак. М. Доброхотов), методом автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання танків Т-34 (Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном), науковим досягненнями у галузі медицини (винайдення сироватки для лікування ран колективом Інституту клинічної фізіології на чолі з О. Богомольцем, створення препарату для згортання крові Інститутом біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна, інтенсивна робота з вивчення ранової інфекції Українського інституту кліничної медицини на чолі з М. Стражеску та ін.), створенням фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах тощо.В середині ХХ ст. збільшується кількість науково-дослідницьких установ, зміцнюється матеріало-технічна база, науковий потенціл. Керує Академією Наук УРСР О. Палладін. 1946 р. запускають перший в республіці атомний реактор, у Києві виготовляють першу в Європі цифрову обчислювальну машину під керівництвом С. Лебедєва, запроваджується нова автоматична технологія зварювання, в промисловість запроваджуються досягнення науки і техніки, переважно у галузях військово-промислового комплексу. Панує «лисенківщина».Під час десталінізації розгортається науково-технічна революція, розвиваються атомна енергетика, космонавтика, хірургія.Згодом приходять вагомі здобутки вітчизняної науки – створено унікальну плавильну установку «Уран», що використовувалась для вивчення плазми і керованої термоядерної реакції, теоретичні розробки математиків використовуються для розрахунку орбіт штучних супутників Землі, відкривається механізм передавання генетичної інформації, створюються автоматизовані системи проектування ЕОМ, винаходять нові речовини з корисними властивостями, удосконалюються зв’язки науки з виробництвом. В незалежній Україні переважає інтенсивний розвиток прикладного знання, який ґрунтується на його технологічному застосуванні, а не екстенсивний. Водночас обидва параметри складають єдиний процес розвитку науки: кожний наступний рівень наших уявлень дозволяє більш чітко окреслювати межі застосування тих чи інших наукових положень, а процес уточнення їх сфери істинності у багатьох випадках веде до поглиблення змісту нашого знання.

52. Культура, освіта й наука як складні стратегії сучасного державотворення.Розвиток освіти є одним із найскладніших, актуальних і фінансових проблем сучасного українського державотворення. Без належної освіти держава, народ і культура не мають майбутнього. І навпаки, ефективна освіта є саме тим імпульсом, який збуджує творчість, спонукає людину до дії, виховує спосіб життя, відповідний до цивілізаційних форм і способів його організації і здійснення. В останні роки ставлення держави до освіти змінилось. Розпочалось відшкодування минулих боргів перед вчителями. Збільшились видатки на видання підручників і навчальних посібників. Затверджена програма комп’ютеризації навчальних закладів тощо. Однак проблем у системі освіти не зменшилось. Загальна адаптація системи до потреб демократичних і ринкових перетворень, входження у світовий освітній простір відбувається все ще повільно. Відчуваються негативні залишки “радянської спадщини”. Соціально-економічні негаразди створюють комплекс суперечностей, які стримують реформу галузі, не дозволяють організувати її роботу належним чином. Усе це потребує осмислення і обґрунтування рекомендацій, які могли б бути впроваджені в практику освітянської діяльності.У сучасному світі освіта - складне й багатоманітне суспільне явище, сфера передавання, засвоєння й перероблення знань і соціального досвіду. Освіта - один із найдавніших соціальних інститутів, що викликаний потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навички, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У житті людини навчання займає тривалий період. Соціокультурний підхід дозволяє простежити динаміку галузі освіти, характер якісної взаємодії освіти з іншими сферами життя суспільства, усвідомити реальний процес становлення та розвитку суб’єкта під впливом освіти.Реформування освіти в Україні є складовою процесу адаптації національної освітньої системи до змін, що відбуваються останні двадцять років у європейських країнах і пов’язані з визнанням значущості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу. Відтак питання забезпечення рівного доступу не просто до освіти, а саме до якісної освіти є ключовим для розвитку не тільки освітньої галузі, а й усього суспільства.

53. Молодіжна та професійна субкультури.Субкультура– однезбазовихпонятькультурології, якеозначаєсистемуцінностей, настанов,способівповедінкитажиттєвихстилівпевноїсоціальноїгрупи, якавідрізняєтьсявідосновної, домінантноївсуспільствікультури, хочаіпов’язаноїзнею. Поняття молодіжної субкультури теоретично нічим не відрізняється від опису субкультури загалом. Спільним є те, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь. Молодіжна субкультура – неформальні угропування, які відображають ставлення певної групи молоді до процесів у суспільстві. Угруповання мають свої цінності, які дещо відрізняються від загальноприйнятих, специфічну манеру спілкування, стиль поведінки й одягу, певний спосіб мислення та світосприйняття. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість демонструвати свою позицію в соціумі. Під "професійної субкультурою" розуміється комплекс традицій, стереотипів поведінки, особливостей способу життя, форм повсякденного дискурсу, символіки та атрибутів, які склалися в професійному середовищі. Готи. Готика почала розвиватися ще наприкінці ХХ ст. й тісно пов’язана з музикою. Пісні характеризуються емоційністю, сумом, філософським, містичним змістом. Основне для готів – чорний колір убрання та взуття на високій платформі; на шиї – їхній символ анк (символізує безсмертя), незасмагла шкіра, у деяких готів – пірсинг, шкіряні плащі, сітчаний одяг, у дівчат – чорна помада на губах тощо. Є декілька видів готів: готи-андроїди (використовують багато гриму, полюбляють корсети, шкіряні ошийники, взуття на високих підборах), готи-язичники (одягають на себе довгі плащі, балахони, капюшони, не фарбують волосся), кібер-готи (найбожевільніші з готів: волосся червоного, зеленого, фіолетового, блакитного кольорів, одяг із різними гайками, гвинтами, мікросхемами), готи-романтики (єдині з готів, які не дотримуються чорного кольору, одягаються, як у середньовіччі, дивують нелегкими зачісками) готи-фетишисти (носять лише облягаючий одяг із латексу, роблять дуже яскравий макіяж). Готи захоплюються класичною літературою, кінематографом, різноманітними видами мистецтва, прагнуть до самовдосконалення. Смерть для гота – це не кінець життя, а продовження його. Емокіди (від англ. emo, emotional – емоційний та kid – дитина). Традиційна зачіска – криве, рване пасмо волосся до кінчика носа, що закриває одне око, а на потилиці – коротке волосся, що стирчить урізнобіч. Емокіди носять одяг рожево-чорних тонів, із двоколірними візерунками та стилізованими значками, взуття – кеди. Чорний колір, який переважає в образі емокіда, виражає депресію, нещастя, відкинутість, рожевий, яскравий колір, навпаки, – радісні моменти в житті. Емоційність емокідів проявляється через крайнощі: горе і щастя, смуток й радість. Емокід – вразлива й депресивна людина. Через відчуття самотності вони схильні до самогубства, до заподіяння собі болю. Є декілька видів емокідів, серед яких слід відзначити тру-емо. Тру-емо – справжній, ідеальний емокід, який веде здоровий спосіб життя (не курить, не вживає наркотиків, алкоголю; уникає сексуальних зв’язків; іноді – вегетаріанець. Скінхеди (від англ. “skinhead” – голена голова), взуття – гріндерси (скінівські чоботи), коротка болонова курточка без комірця, підкочені джинси. Скіни зазвичай не носять ніякої зброї, проте в бійках використовують ремені з важкою бляхою, намотані на руку. Терор скінів проявляється в постійному фізичному насильстві проти осіб неслов’янського походження. Слід пам’ятати, що цей рух приховує в собі величезну небезпеку для суспільства, а його вибух може відбутися в будь-який час.Байкери. Для них характерна насолода свободою і швидкістю. Байкери – водії мотоцикла, люди різних професій і релігій. Їх об’єднує віра в одного кумира – швидкість. Гіп-гоп (хіп-хоп). Ця субкультура складається з таких елементів: читка (читання репу) – це уміння вимагає від майстра значно більше старань, аніж може видатися на перший погляд. Читання текстів має бути не монотонним, а таким, щоб запам’ятовувалося. Тому величезна увага приділяється правильному підбору риму, інтонації, алітерації; брейк (бі-боїнг) – танцювальний елемент цієї субкультури. Описувати його надзвичайно складно. Це той випадок, коли краще один раз побачити, а побачити можна майже у всіх кліпах реперів; графіті – оригінальні малюнки на стінах й інших поверхнях міста, які зроблені балончиками з фарбою. Для графіті майже обов’язковою є присутність тексту в малюнку, хоча останнім часом спостерігається поступовий відхід від цього канону й перехід до суто живопису. Геймери – це прихильники комп’ютерних ігор, які вбачають в іграх сенс свого життя. Найчастіше геймерами є підлітки. Водночас ігри негативно можуть діяти на психіку дитини вони розвивають швидкість реакції та швидкість думки, наполегливість та цілеспрямованість, навіть спритність. Американські дослідження доказують, що геймери, які прийшли в бізнес (відповідно, досить юні хлопці), демонструють небачені результати, оскільки бізнес для них – та ж гра.Блогери, хакери у реальному житті можуть виконувати звичайні справи, а самостверджуватися, декларувати й реалізувати свої ідеї через інтернет-технології у віртуальній реальності.

54. Культура українського народу в контексті світової культури.Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, витоки яких сягають культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Сьогодні такі підходи набувають особливого значення для всього людства.У Посланні Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000 р. висловлена така думка: «Загальносвітові тенденції і власний досвід підводять до принципового висновку: індустріальний, промисловий та економічний поступ значно більше залежить від духовної, культурної складової, ніж від суто технічних нововведень». Майбутнє незалежної України тісно пов'язане з розвитком гуманітарної сфери, продовженням національних культурних традицій.