1.Утворення союзу рср. Зміни в державному статусі усрр.
Внаслідок більшовицького перевороту 1917р. на території колишньої Російської імперії утворилися радянські республіки, владу в яких монополізувала партія комуністів. Як зазначає І.Ісаєв, з 1918 до 1921рр. на території колишньої Російської імперії утворилася конфедерація республік єдиного радянського типу. Домінантне становище у цьому радянському комплексі займала РСФРР.
Об’єднання національних республік, уніфікацію їхніх державних структур більшовики вважали необхідною умовою перемоги світової пролетарської революції. Це намагання швидко переводилося у практичну площину. Так,12 грудня 1917р. І Всеукраїнський з’їзд Рад визнав «Українську республіку як федеративну частину Російської республіки», 1 червня 1919р. Всеросійський ЦВК прийняв декрет про військовий союз радянських республік Росії, України, Литви, Білорусії. 27 січня 1920р. постановою Всеукрревкому, що стосувалися військової, народногосподарської, продовольчої, фінансової сфер, функціонування органів влади.
Важливим кроком на шляху об’єднання став укладений 28 грудня 1920р. «Союзний робітничо-селянський договір між Російською Соціалістичною Радянською Республікою», змістом якого був «військовий і господарський союз»(ст.1). Відповідно до ст. 2 договору відбувалося об’єднання Вищих рад народного господарства, наркоматів військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучень, пошти та телеграфу. Об’єднані наркомати увійшли до складу Раднаркому РСФРР і мали своїх уповноважених (ст. 4). Керівництво об’єднаними наркоматами здійснювалося Всеросійськими з’їздами Рад та Всеросійським ЦВК, до яких входили й представники УСРР. Отже, за умовами договору керівництво найважливішими сферами української економіки й обороною республіки фактично покладалося на органи державної влади РСФРР. Такі договори РСФРР уклала й з іншими радянськими республіками (Хорезмом, Азербайджаном, Білорусією, Бухарою, Грузією, Вірменією).
Процес «знеособлення УСРР» набував подальшого розвитку. Декретом ВУЦВК від 28 березня 1922р. громадянам РСФРР та інших радянських республік надавались рівні з українськими громадянами права і обов’язки, тобто фактично визнавалось єдине спільне громадянство. З ініціативи української делегації у жовтні 1922р. V сесія Всеросійського ЦВК поширила дію Цивільного, Земельного кодексів та інших правових актів РСФРР на всі радянські республіки.
Водночас українське керівництво на чолі з Х. Раковським, намагаючись зберегти за собою вплив на події у республіці, наполягало на усуненні тенденції обмеження суверенітету УСРР ЦК КП(б)У 11 березня 1922р. прийняв постанову про необхідність конкретизувати відносини між РСФРР і УСРР. По суті це рішення дало поштовх для розробки правових засад майбутнього об’єднання радянських республік у союзну державу.
Договір про утворення Союзу РСР був підписаний у Москві на І з’їзді рад СРСР 30 грудня 1922р. членами делегацій Російської СФРР, Української СРР, Закавказької СРР, Білоруської СРР. З’їзд затвердив також Декларацію про утворення Союзу РСР. Проте на з’їзді виявилися істотні розбіжності стосовно повноважень загальносоюзних і республіканських органів управління. Зважаючи на це, Декларацію й Договір після узгоджень і доопрацювання мав остаточно затвердити ІІ Всесоюзний з’їзд Рад. Український варіант поправок до союзного договору, схвалений на спільному засіданні Президії ВУЦВК і РНК УСРР 23 травня 1923р., передбачав розширення прав союзних органів пропонувалося вилучити питання народної освіти та охорони здоров’я; з питань судоустрою й судочинства, правової системи республіки мали право видавати власні законодавчі акти, які не суперечили б законодавству СРСР. Кожна з республік повинна була здійснювати державну владу самостійно, території республік не могли бути змінені без їх згоди. Більшість з українських пропозицій не знайшли розуміння на союзному рівні.