1.Назви вживані для етнології, як самостійної науки

У системі гуманітарних дисциплін особливе місце належить

етнології (етнографії) — науці, в центрі досліджень якої

перебувають етноси, їх культура і побут. Без цієї науки не

можна пізнати сучасне людство та його історію!

Термін “етнологія” походить від поєднання двох грецьких слів:

еЦщоя — рій, зграя, група, плем’я, народ і 1а£оз — вчення, нау­

ка, судження. З самих початків збору і систематизації відомос­

тей про народи світу виникла потреба теоретично осмислити їх,

ввести спеціальні наукові поняття і терміни.

Термін “етнологія” було запроваджено в науковий обіг ще в

1784 р. А.Шаванном. Наприкінці XVIII ст. він вживався у зна­

ченні “історія прогресу народів у цивілізації”. Загального поши­

рення термін набув у 20-30-х роках XIX ст. завдяки діяльності

В.Едварса та Жан-Жака Ампера. Останній, проводячи в 1830 р.

класифікацію гуманітарних наук, визначив місце етнології по­

ряд з історією та археологією.

У 30-40-х роках XIX ст. в ряді країн Європи й Америки з’яви­

лися перші етнологічні об’єднання: Паризьке товариство етноло­

гів (1839), Американське етнологічне товариство (1842), Етноло­

гічне товариство (1843) в Англії, Товариство антропології, етно­

логії і доісторії (1869) в Німеччині, Італійське товариство антро­

пології і етнології (1871) і т.д. З часом було створено Міжнарод­

ний союз антропологічних і етнологічних наук, що з 1934 р. ре­

гулярно проводить Міжнародні конгреси.

З кінця XIX ст. термін “етнологія” вживається і в Україні.

Наукове товариство ім. Шевченка у Львові впродовж кінця

ХІХ-перших десятиліть XX ст. видало серію праць під загаль­

ною назвою “Матеріали до українсько-руської етнології”. Запро­

7

вадженням назви “етнологія” визнавалося, що праці про народ

мають дослідницько-теоретичний характер.

У 20-ті роки нашого століття в советській Україні при УАН

працював Музей антропології і етнології ім. Ф.Вовка, з 1925 р. —

Кабінет антропології та етнології, а з 1929 р. почав видаватись

щорічник “Матеріали до етнології” . На початку 30-х років поси­

лились більшовицькі репресії проти діячів української науки,

культури, традицій та всього національно свідомого. Всі етноло­

гічні науково-дослідні та музейні установи УАН було ліквідова­

но, більшість етнологів (етнографів) були оголошені неблагона-

дійними, чимало з них були репресовані, відіслані на постійне

проживання за межі України.

У часи панування комуністичного тоталітаризму термін “ет­

нологія” у Совєтському Союзі і комуністичних країнах Центра­

льної Європи був заборонений, оголошений буржуазним, анти­

народним, ворожим інтересам світового пролетаріату. Щоб уні­

фікувати термінологію, в 30-х роках XX ст. насильно нав’язува­

вся термін “етнографія”. Цим більшовики хотіли науку про на­

роди та їх культуру відмежувати від так званої “буржуазної ет­

нології” . Початок витісненню терміна “етнологія” поклала нара­

да етнографів 1929 р., яка констатувала, що “...оскільки етноло­

гія претендує на звання окремої від соціології дисципліни, вона

повинна бути визнана не чим іншим, як буржуазним сурогатом

суспільствознавства”.

З 1973 р. в СССР робились обережні спроби реабілітувати за­

боронений термін, але навіть у 1991 р. професор Санкт-Петер-

бурзького університету Р.Ф.Ітс писав: “Пропонована деякими

совєтськими дослідниками заміна назви “етнографія” на “етно­

логія” ... не виправдана і не сприяє термінологічній ясності”.

В науці європейських країн постійно переважав термін “ет­

нологія”. Про це свідчать матеріали міжнародних наукових кон­

гресів антропологів і етнологів, міжнародних етнологічних това­

риств, численних наукових конференцій тощо. В Україні термін

“етнологія” повністю реабілітовано лише у 1991 р., коли після

здобуття державної незалежності він став офіційною назвою від­

повідної науки.

Поряд з терміном “етнологія” повсюдно і широко впродовж

ХУІІ-ХХ ст. використовувався термін “етнографія”, що склада­

ється з поєднання двох грецьких слів: еІЬпоз — народ, плем ’я і

£гарЬо — пиш у. Буквальний переклад терміна — народоопис.

Але таке розуміння терміна “етнографія” виправдане лише

для початкових етапів її становлення, коли основна увага вче­

8

І;

них зосереджувалася на збиранні, фіксації й описі фактичного

матеріалу.

Термін “етнографія” вперше вжив у 1607 р. німецький пись­

менник Й.Зоммер. У 1791 р. в »?. Нюрнберзі з’явилося перше

етнографічне видання, а з 1808 р. у Німеччині почав видаватися

“Журнал з етнографії та лінгвістики” (“Ма^агіп £ііг ЕШпо^гарЬіе

ипсі Ьіп£иІ8Іік”). Уже з перших десятиліть XIX ст. у більшості

європейських держав видавалися різні етнографічні збірники і

часописи. Так, у 1820 р. було видано альбом народних костюмів

Угорщини під загальною назвою “ЕіЬпо£гар1гіа”, а в 1826 р. іта­

лієць А.Бальбі опублікував перший “Етнографічний атлас”.

Становлення української етнографії пов’язують із появою у

1777 р. праці Г.Калиновського “Опис весільних українських про­

стонародних обрядів”, у 1798 р. — праці Я.Марковича “Записки

про Малоросію, її жителів і твори”, у 1799 р. — нарису А. Анто-

новського про українців, що був опублікований у книзі Й.Георгі

“Опис усіх проживаючих у Російській державі народів...” В Укра­

їні термін “етнографія” поширювався з 1824 р., коли українсь­

кий поет і філософ із Закарпаття В.Довгович (1783-1849) у дис­

кусіях з угорською шовіністичною історіографією не лише захи­

щав місцеве українське населення, а й намагався визначити за­

вдання етнографії як науки в теоретичному плані. Вже у 1829 р.

він опублікував першу в українській етнографії теоретичну статтю

“Погляд на етнографію як на засіб до науки” . Впродовж на­

ступних десятиліть термін “етнографія” став в Україні загаль­

новизнаним.

Поширення термінів “етнологія” і “етнографія” знаменувало

появу нової науки, що в різних країнах іменувалася різними

термінами. У слов’янських мовах для означення етнології (етно­

графії) використовувалися терміни народознавство (українській),

народоведєніє (російській), пагойоріз (словацькій, словенській),

1ийо2па\узІ\уо (польській). Аналогічно в Греції поширився тер­

мін л аограф ія (народоопис), від грецького слова Іаоз — народ.

У Німеччині етнологію (етнографію) часто розділяють на дві ди­

сципліни, що називаються двома термінами: а) Уоікзкипйе —

дисципліна, що займається вивченням історії та культури влас­

ного народу (в українській мові майже повністю цьому терміну

відповідає “українознавство” — наука про етногенез українсько­

го народу, його історію, традиційну культуру і побут, менталь­

ність і етнічні стереотипи, про джерела, історичні форми і гене­

зис сучасної української культури); б) Убікегкипсіе — дисциплі­

на, що вивчає неєвропейські, переважно неписьменні, відсталі в

9

соціально-економічному і політичному розвитку етноси. Цей тер­

мін запропонував німецький історик А.Шльоцер у 1772 р., а че­

рез два роки його почав вживати Й.Гердер. З 30-х років XIX ст.

німецькі дослідники почали замість них вживати термін “етно­

логія”, що згодом набув однозначного тлумачення.

У романомовних країнах для означення етнології також ви­

користовувались терміни, аналогічні українському — “народо­

знавство”: у Франції — ігагііііоп» рориіаігез (народні трад и ­

ції), в Італії — Ігай ігіопі рориіагі, в Іспанії — ігай ісіоп ез

рориіагез. В англомовних країнах поряд з терміном етнологія

використовуються й інші: в США — сиііигаї апігороіоду (куль­

ту р н а антропологія), в Англії — восіаі апігороіоду (соціаль­

на антропологія).

Усі наведені вище терміни є синонімами “етнології”, вони

охоплюють як описовий, так і теоретичний аспекти вивчення

народів світу. Щоб уникнути термінологічних непорозумінь, ко­

ристуємося лише одним терміном на означення науки про наро­

ди світу та їх культуру — етнологія.