12.4. Зона Сухого Степу

Близько 3% території країни. В ґрунтовому покриві її темно-каштанові солонцюваті ґрунти займають 78% орних земель усієї зони, каштанові солонцюваті – 14%, решта – лучно-каштанові солонцюваті, а також комплекс подових ґрунтів, солонців та ін.

12.4.1 Каштанові ґрунти

Умови ґрунтоутворення каштанових ґрунтів

Клімат. Формуються в суховому континентальному кліматі з теплим засушливим довгим літом і холодною зимою з незначним сніжним покривом. Коефіцієнт зволоженням від 0,25 – 0,30 до 0,30 – 0,35. Часті суховії.

Рельєф і ґрунтоутворюючі породи. Значна територія рівнинна або рівнинно-слабохвиляста з чітко вираженим мікрорельєфом. Ґрунти розвинені переважно на лесовидних карбонатних суглинках, рідше на лесах. У Причорноморській низовині формуються в основному на важких лесовидних суглинках.

Рослинність. Для рослинного покриву характерні низькорослість, комлексність, зрідженність. У підзоні темно-каштанових ґрунтів рослинність представлена типчаково-ковильними степами з домішками різнотрав'я; в підзоні каштанових ґрунтів переважають полинно-типчакові та полинно-типчаково-ковильні степи; в підзоні свіьло-каштанових – типчаково-полинні і полинно-типчакові степи зі значними домішками.

Генезіс каштанових ґрунтів

Формуються під рослинністю сухих степів в умовах засушливого клімату. Особливості природних умов зони, зокрема більш зріджений рослинний покрив, і як наслідок, меньше надходження до ґрунту рослинних залишків і меньш сприятливі умови їх гуміфікації, визначають послаблений розвиток тут дернового процесу у порівнянні з чорноземною зоною. Міра вираженності цього процесу тісно пов'язана з умовами зволоження у зв'язку з зональними і провінціальними, а також з конкретними умовами рельєфу.

Класифікація каштанових ґрунтів.

Діляться на три підтипи: темно-каштанові з вмістом гумусу 4-5 %, каштанові з вмістом гумусу 3-4 %, світло-каштанові з вмістом гумусу 2-3 %. Усередині підтипів виділяються роди: звичайні, солонцюваті, солонцювато-солончакуваті, залишково-солонцюваті, солонцювато-осолоділі, карбонатні, карбонатно-солонцюваті, глибокоскипаючі і неповністю розвинені.

Темно-каштанові ґрунти

Для них характерне темно-сіре з коричневим відтінком забарвлення. Потужність гумусового горизонту А+В₁ 35-45 см,скипання на глибині 45-50 см, гіпс і легкорозчінні солі – до 2м.

Підрозділяють на слідуючі роди: звичайні , солонцюваті, солончакуваті, солонцювато-осолоділі, карбонатні, карбонатно-солонцюваті, залишково-солонцюваті, глибокоскипаючі, злиті, неповністю розвинені.

Каштанові ґрунти

Мають меншу потужність гумусового шару ( А+В₁ – 30-40 см ). Скипання на глибині 40-45 см. Максимальне скупчення карбонатів на глибині 50-55 см, гіпсу – 150-170 см, легкорозчинних солей – до 2 м. Діагностичні показники родових ознак аналогічні темно-каштановим.

Світло-каштанові ґрунти

Відрізняються невеликою потужністю гумусового шару ( А+В₁ 25-35 см ); він безструктукрний. Карбонатний горизонт залягає близько до поверхні. Гіпсовий горизонт на глибині 110-120 см. Відрізняються більш високим скупченням солей.

Склад і властивості каштанових ґрунтів

Механічний і мінералогічний склад. Характерний рівномірний розподіл мулистої фракції по усьому профілю. В мулистій фракції переважають мінерали монтморилонітової групм та гідрослюди в різних поєднаннях. Вторинні мінерали коалінітової групи зустрічаються рідко. У великих фракціях – переважно кварц, польові шпати, слюди і рогові обманки.

Хімічний склад і фізико-хімічні властивості. Валовий вміст кремнійкислоти по усьому профілю однаковий. Вміст півтораоксидів визначається мірою солонцюватості та осолодіння. Ємність поглинання 15-25 м-екв. У складі поглинених основ переважають іони кальцію і магнію, міститься також обмінний натрій. Реакція водяної витяжки слаболужна. Непромивний водяний режим призводить до акумуляції на різній глибині карбонатів, гіпсу, легкорозчинних солей.

Водно-фізичні властивості. Харктеризуються задовільними фізичними властивостями. Легкі каштанові ґрунти характеризуються кращою водопроникністю. Найменша вологоємність у верхніх горизонтах.

Лучно-каштанові ґрунти

Зустрічаються на степових зниженнях, надзаплавних терасах і т.д. У профілі виділяються такі ж генетичні горизонти, що і в каштанових ґрунтах – Аg, А, В₁, В₂, В_к, С. Характеризуються підвищеною потужністю гумусових горзонтів ( 45-55см ) і більшим вмістом поживних елементів, ніж каштанові ґрунти.

Підрозділяються на роди як і каштанові ґрунти. Додатково виділяється рід лучно-каштанових оглеєних ґрунтів. Розподіл на види базується на потужності гумучових горизонтів, вмістові гумусу, мірі солонцюватості, солончакуватості, карбонатності, осолодіння та оглеєння.

12.4.2 Солончаки

До солончаків відносяться ґрунти, які містять велику кількість водорозчинних солей з самої поверхні і у профілі. Солі у верхньому горизонті складають від 0,6-0,7 до 2-3% і більше.

Генезіс солончаків

Накопичення солей у ґрунтах складає суть солончакового процесу. Солончаки утворюються при близькому заляганні ґрунтових мінералізованих вод в умовах випотного типу водяного режиму; при випаровуванні води верхні горизонти збагачуються водорозчинними солями. Ці ґрунти утворюються і на засолених ґрунтоутворюючих породах. У приморських областях і в районах поширення соляних озер можуть утворюватися і в результаті приносу солей вітром. Нерідно виникають і при неправильному зрошуванні, а також із-за перерозподілу солей усередині ґрунтів у зв'язку зі змінами рельєфу. Рослинний покрив визначається характером засолення і вмістом солей. На солончаки з дуже високою мірою забруднення зустрічаються солонець, курай і ін., з меншою концентрацією солей – кермек, подорожник, айстра солончакова. Профіль солончаків слабо диференційований на генетичні горизонти. В ньому виділяють гумусовий горизонт А, перехідний В і ґрунтоутворюючу породу С.

Класифікація і діагностика солончаків

Солончаки підрозділяють на два типи – гідроморфні і автоморфні.

Гідроморфні розвиваються в умовах близького залягання мінералізованих ґрунтових вод. Поділяють на підтипи: типові гідроморфні, лучні, болотні, шори, приморські, мерзлотні, вторинні, сазові, отакирені пустельні.

Автоморфні солончаки поділяють на літогенні, залишкові та еолово-бугристі. Формуються на засолених ґрунтоутворюючих породах при глибокому заляганні рівня ґрунтових вод.

Склад і властивості солончаків

Характерна особливість – рівномірний розподіл мулистих частинок, кремнію, півтораоксидів. Наявність легкорозчинних солей зумовлює слабу диференціацію профілю. Вміст гумусу у верхнух горизонтах коливається від 0,5 до 5-8%. У складі гумусу переважають фульвокислоти. В солончаках мало азоту і зольних поживних речовин. Ємність поглинання низька – 10-20 м-екв. В складі обмінних основ переважають кальцій, магній і натрій.

Реакція слаболужна і содові солончаки відрізняються підвищеною лужністю ( рH = 9-11 ). Мають з самої поверхні карбонати.

Високий вміст солей – характерна особливість. Із-за високої гігроскопічності солей зменшується кількість доступної для рослин вологи.

Характеризуються низькою природною родючістю.

12.4.3 Солонці

Солонцями називають ґрунти, які містять у поглиненному стані велику кількість обмінного натрію, а іноді і магнію в ілювіальному горизонті.

Будова профілю і основні ознаки солонців

Профіль солонцю поділяється на ряд чітко виражених горизонтів: гумусово-елювіальний ( надсолонцьовий ) А₁, солонцьовий (або ілювіальний) В₁, підсолонцьовий В₂, ґрунтоутворюючу породу С.

Потужність гумусового горизонту від 2-3 до 20-25 см. Колір цього горизонту у солонців сухостепової зони світло-бурий, бурий або буровато-сірий, а у солонців степової і лісостепової зон – темно-сірий, а іноді чорний. Солонцьовий горизонт більш темного забарвлення – темно-бурий або бурий з коричневим відтінком. Його потужність від 7-12 до 25 см і більше.

Підсолонцюватий горизонт більш світлого забарвлення. Містить гіпс і карбонати.

Під солонцьовим процесом розуміють упровадження в поглинаючий комплекс іону натрію і, як наслідок, різьке підвищення дисперсності органічної та мінеральної частини, зниження стійкості колоїдів по відношенню до води і виникнення лужної реакції ґрунту.

Класифікація і діагностика солонців

Солонці ділять нп 3 типи: слонці автоморфні, напівгідроморфні та гідроморфні. Автоморфні формуються в умовах глибокого залягання ґрунтових вод; утворення їх пов'язане з виходом засолених ґрунтоутворюючих порід. Напівгідроморфні формуються на першій і другій надзаплавних терасах, в приозерних зниженнях в умовах додаткового або змішанного зволоження; ґрунтові води залягають на глибині 3-6 м. Гідроморфні формуються в заплавах річок і депресіях під луговою солонцьовою рослинністю.

Властивості солонців

Механічний і мінералогічний склад. Характерна особливість – різка диференціація по профілю мулистої фракції. Ілювіальний горизонт збагачений мулом і тому завжди важчий. Перважаючими мінералами мулистої фракції являються мінерали монтморилоніто-гідрослюдистої групи з домішками аморфних речовин.

Хімічний склад і фізико-хімічні властивості. Верхні горизонти збіднені півтораоксидами і відносно збагачені кремнеземом. Ілювіальний горизонт містить підвищену кількість заліза і алюмінію. В карбонатних горизонтах більше кальцію і магнію.

Вміст обмінного натрію в горизонті В₁ коливається від 13-15 до 60% ємності поглинання.

Слонці відрізняються поганими водно-фізичними та фізико-механічними властивостями. Водопроникність низька, кількість вологи, недоступної рослинам, висока.