12.2. Зона Степу

Займає близько 23млн.га ( 38% території ). Ґрунтовий покрив відносно однорідний і педставлений головним чином чорноземами. За ґрунтовокліматичними умовами Степ підрозділяється на 2 підзони – північну і південну, а також на дві фації – теплу субконтинентальну південноєвропейську та помірно теплу континентальну східноєвропейську. До першої фації належать Задністров’я і південний степ Кримської області, до другої – решта території. В структурі ґрунтового покриву ( у % від площі ріллі в зоні ) чорноземи звичайні займають – 64, чорноземи південні – 23, чорноземи на нелесових породах – 6, лучно-чорноземні, лучні ґрунти та їх солонцюваті види – 6.

12.2.1 Чорноземні ґрунти

Умови ґрунтоутворення чорноземних ґрунтів

Клімат. Характеризується теплим літом та помірно холодною зимою. По мірі просування з заходу на схід зростає континентальність клімату. Більш м’який клімат в лісостепу. Кількість опадів зменшується з півночі на південь. Характеризується недостатнім зволоженням.

Рельєф. Територія переважно рівнинна або слабохвиляста, в різній мірі розчленована річковими долинами та байрако-балковою сіткою. Серед плоских вододілів часто зустрічаються усілякі зниження.

Ґрунтоутворюючі породи. Основні породи – леси та лесовидні суглинки різного механічного складу ( від легких до важких суглинків ). Особливість ґрунтоутворюючих порід – їх карбонатність.

Рослинність. Лісові ділянки розташовані по вододілах, балках, річковим терасам і представлені широколистними породами ( дубом ). На піщаних терасах зустрічаються соснові бори. Рослинність лучних степів представляють ковил, типчак, степові вівси, келерія, шалфей, лядвенець, дзвоник. Рослинність степової зони представляє собою різнотравно-ковильні та типчаково-ковильні степи. В нинішній час основні масиви чорноземів розорані. Природна рослинність збереглася тільки на окремих ділянках.

Генезіс чорноземів.

Чорноземні ґрунти розвиваються під степовою і різнотравно-степовою трав’янистою рослинністю. Особливість біологічного круговороту під трав’яними сполученнями чорноземів заключається в тому, що гідротермічні умови зони сприяють розкладу багатого на основи та азот опаду по типу гуміфікації з виникненням складних висококонденсованих перегнійних сполук типу гумінових кислот, закріпленню яких в ґрунті сприяє безперервне утворення в середовищі біогенного кальцію і формування карбонатного ілювіального горизонту.

Класифікація чорноземів

В нинішній час прийнятий слідуючий розподіл чорноземів на підтипи і роди (табл. 12.1).

Нижче дається опис основних родів чорноземів.

Звичайні – виділяються в усих підтипах; ознаки і властивості відповідають основним характеристикам підтипу.

Слабо диференційовані – розвинені на супіщаних та піщаних породах, типові ознаки чорноземів виражені слабо.

Глибокоскипаючі – скипають більш глибоко у зв’язку з більш вираженим промивним режимом за рахунок полегшенного механічного складу або умов рельєфу. Вирізняються серед типових, звичайних і південних чорноземів.

Безкарбонатні – розвинені на породах, бідних на силікатний кальцій, скипання і виділення карбонатів відсутні; зустрічаються серед типових, вилужених і опідзолених підтипів.

Таблиця 12.1 – Класифікація чорноземів

Підтипи	Роди		Підтипи	Роди
Опідзолені Вилужені	Звичайні, слабо диференційовані Глибокоскипаючі, безкарбонатні		Типові Звичайні Південні	Карбонатні, солонцюваті Осолоділі, глибинно-глеєваті Злиті, неповністю розвинені

Карбонатні – характеризуються скипанням по усьому профілю. Серед вилужених і опідзолених не вирізняються.

Солонцюваті – в межах гумусового шару мають ущільнений солонцюватий горизонт з вмістом обмінного натрію більше 5% ; вирізняють серед звичайних і південних чорноземів.

Осолоділі – характеризуються наявністю білястої присипки в гумусовому шарі, патьочністю гумусового забарвлення ; розповсюджені серед типових, звичайних і південних чорноземів.

Глибинно-глеєваті – розвинені на двочленних і складних породах, а також в умовах тривалого збереження глибинної зимової мерзлоти.

Злиті – розвинені на мулово – глинистих породах в теплих фаціях. характеризуються високою щільністю ( злитістю ) горизонту В. Вирізняються серед чорноземів лісостепу.

Неповністю розвинені – мають слаборозвинений ( неповний ) профіль у зв’язку з їх молодістю або формуванням на сильноскелетних або щебнистих породах.

На види всі чорноземи діляться за слідуючими ознаками :

• за потужністю гумусового шару – надпотужні ( >120 см ), потужні ( 120 –80 см ), середньопотужні ( 80 – 40 см ), малопотужні і дуже малопотужні ( <25 см );

• за вмістом гумусу – тучні ( > 9% ), середньогумусові ( 9 – 6% ), малогумусові ( 6 –4% ) і слабогумусові ( <4% ).

Крім того, чорноземи ділять на види по мірі вираження супровідного процесу ( слабо-, середньо-, сильновилужені; слабо-, середньо-, сильносолонцюваті і т.д.).

Зона чорноземних ґрунтів з півночі на південь підрозділяється на слідуючі підзони : чорноземів опідзолених, чорноземів вилужених, чорноземів типових, чорноземів звичайних, чорноземів південних.

Чорноземи опідзолені. У гумусовому шарі мають залишкові ознаки впливу підзолистого процесу у виді білястої присипки ( відмінна морфологічна ознака підтипу ). Гумусовий профіль сірого, рідше темно-сірого забарвлення в горизонті А і помітно світліший в горизонті В₁. Біляста присипка знаходиться в горизонті В₁, але при сильній опідзоленості білястий наліт буває і в горизонті А.

Карбонати залягають на глибині 1,3 – 1,5 м.

Розподіляються на роди : звичайні, слабо диференційовані, злиті, безкарбонатні. При класифікації на види підрозділяються і по мірі опідзоленності на слабоопідзолені та середньоопідзолені.

Чорноземи вилужені. Горизонт А темно-сірого або чорного забарвлення, пухкого складу. Потужність від 30-35 до 40-45 см. Нижня межа горизонту В₁ залягає в середньому на глибині 70-80 см, але іноді може проходити і нижче ( 90-100 см ).

Характерна особливість – наявність під горизонтом В₁ вилуженого від карбонатів горизонту В₂. Цей горизонт має буровате забарвлення, гумусові затьоки. Перехід до слідуючого горизонту ВС або С – звичайно чіткий, і межа вирізняється по скупченню карбонатів у виді вапнякової плісняви, прожилок.

Основні роди – звичайні, слабо диференційовані, безкарбонатні, глибинно-глейові, злиті.

На види розподіляються також і по мірі вилуженості ( слабо-, середньо- і сильновилужені ).

Розподіл вилужених чорноземів пов’язаний з умовами рельєфу і механічним складом порід.

Чорноземи типові. Мають глибокий гумусовий профіль ( 90-120 см і більше ) і містять карбонати в гумусовому шарі у виді міцелію або вапнякових трубочок. Карбонати з’являються частіше з глибини 60-70 см. Нижче горизонту А вирізняються два перехідних по гумусовому забарвленню горизонти АВ₁ і В₁. Горизонт АВ₁ темно-сірий з слабим буроватим відтінком донизу, а В₁ відрізняється чітким бурим відтінком. В горизонті В₁ видно вицвіти карбонатів. Горизонт В₂ ( ВС ) і порода містять карбонати у формі міцелію, вапнякових трубочок.

Розподіляються на роди : звичайні, безкарбонатні, глибокоскипаючі, карбонатні, осолоділі.

Чорноземи звичайні.Горизонт А темно-сірий або чорний, потужністю 30-40 см. Поступово переходить в горизонт В₁ – темно-сірий з ясним буроватим відтінком. Частіше всього потужність гумусового шару складає 65-80 см.

Нижче залягає горизонт гумусових затьоків В₂, який часто співпадає з карбонатним ілювіальним горизонтом або дуже швидко переходить в нього (В_к ). Карбонати у формі білозірки. Це відмінна ознака підтипу. Ділиться на роди : звичайні карбонатні, солонцюваті, глибокоскипаючі, слабо диференційовані і осолоділі.

Чорноземи південні. Горизонт А потужністю 25-40 см має темно-сіре або темно-буре забарвлення. Горизонт В₁ характеризується ясним коричнево-бурим забарвленням. Загальна потужність гумусового шару 45-60 см.

В ілювіальному карбонатному горизонті звичайно чітко виражена білозірка. Лінія скипання розташована в нижній частині горизонту В₁ або на межі гумусового шару.

В нижніх горизонтах на глибині 1,5-2 м і глибше часто містять гіпс у виді дрібних кристалів, іноді на цій глибині спостерігається підвищений вміст легкорозчинних солей.

Підрозділяються на слідуючі роди : звичайні, солонцюваті, карбонатні, глибокоскипаючі, слабо диференційовані та осолоділі.

Склад і властивості чорноземів

Механічний та мінералогічний склад. Досить різноманітні за механічним складом ( від супіщаних до глинистих різновидів ), що визначається складом ґрунтоутворюючих порід. Загальна особливість – відсутність помітних змін механічного складу в прцесі ґрунтоутворення. В мінералогічному складі переважають первинні мінерали. З вторинних зустрічаються мінерали монтморилонітової та гідрослюдної груп. Високодисперсні мінерали розподілені по профілю рівномірно.

Хімічний склад. Чорноземи багаті на гумус, характерні особливості: акумуляція в гумусовому профілі елементів живлення ( N,P,K,S, мікроелементи ), відносна однорідність валового складу по профілю, ілювіальний характер розподілення карбонатів і вилуженість ґрунтів від легкорозчинних солей.

Гумус відрізняється переважанням гумінових кислот ( С_гк : С_фк >1,5 ), домінуванням фракцій, з'єднанних з кальцієм.

Валовий вміст кремнійкислоти і півтораоксидів рівномірно по профілю. Розподіл карбонатів носить ілювіальний характер.

Фізико – хімічні властивості. Характеризуються високою ємністю поглинання ( 30-70 м-екв ), насиченістю поглинаючого комплексу основами, близькою до нейтральної реакції верхніх горизонтів і високою буферністю.У складі обмінних катіонів переважає кальцій.

Фізичні і водно – фізичні властивості. Характеризуються сприятливими фізичними і водно – фізичними властивостями : пухким складом в гумусовому шарі, високою вологоємністю і хорошою водопроникністю.

Лучно – чорноземні ґрунти

Серед чорноземних ґрунтів у кожній підзоні розвинені їх напівгідроморфні аналоги – лучно-чорноземні ґрунти. Вони формуються в умовах підвищенного зволоження за рахунок тимчасового скупчення вод поверхневого стоку при глибоких ґрунтових водах ( лучновато-чорноземні ґрунти або за рахунок відносно неглибоких ґрунтових вод ( лучно-чорноземні ґрунти ).

Профіль морфологічно близький до профілю чорноземів. Проте є ряд особливостей : більш інтенсивне ( звичайно чорне ) забарвлення верхнього гумусового горизонту, розтягнення гумусового шару та глеєватість нижніх горизонтів. Профіль ділиться на слідуючі горизонти : А₁( А_n ), В₁, В₂, С.

Тип лучно-чорноземних ґрунтів ділиться на 2 підтипи : лучновато-чорноземні та лучно-чорноземні. Кожний з підтипів ділитьсч на роди : звичайні, опідзолені, вилужені, солонцюваті, солончакуваті, осолоділі, карбонатні.

Розподіл на види в межах роду пов'язаний з мірою вираженості родових ознак, з потужністю гумусового горизонту і гумусністю.