Медицина в своєму розпорядженні має різноманітні види впливу на організм хворої людини. Проте найбільш значною й поширеною є фармакотерапія - вплив лікарськими речовинами.

У такому розповсюдженні лікарських препаратів є як позитивні, так і негативні сторони. У наш час, у зв'язку з відкриттям безлічі приватних аптек, широкої рекламної компанії лікарських препаратів у засобах масової інформації, доступність інтернетресурсів -- необдумана купівля ліків, нераціональний їх прийом, самолікування стали дуже поширеним фактом. Це тягне за собою вкрай негативні наслідки і навіть летальні результати, пов'язані, в першу чергу, з незнанням таких аспектів, як взаємодія і несумісність лікарських засобів, їх можлива побічна дія та її вираженість, а також їх дія на організм при наявних супутніх захворюваннях. Нерідко в медичній практиці одночасне призначення кількох препаратів можна пояснити складністю патогене­тичних механізмів розвитку більшості захворювань, а та­кож тим, що до лікаря звертаються пацієнти, які хворіють на кілька хвороб.

Корисність раціонального призначення водночас кіль­кох препаратів сьогодні не викликає сумніву. Разом з тим науково необгрунтоване надмірне захоплення лікарів од­ночасним призначенням великої кількості препаратів (поліпрагмазія) призводить до різних ускладнень, нерідко важких. Так, за даними Я. Я. Балткайса та В. А. Фатеева (1991) призначення двох — п'ятьох препаратів веде до розвитку небажаних ефектів у 4 % пацієнтів. При одно­часному застосуванні 16—20 медикаментів ускладнення спостерігаються у 54 % хворих. Кваліфікований лікар рід­ко призначає одному хворому в один і той же час більш ніж три — п'ять ЛЗ, прагнучи при цьому максимально використати бажані результати та запобігти небажаним наслідкам їх взаємодії.

Таким чином, призначення лікарських комбінацій постає не за бажанням лікаря, а як настійна веління сучасної лікувальної практики. Разом з тим встановлено, що входячі в композицію лікарські речовини взаємодіють не тільки з організмом, а й між собою. Виявилося при цьому, що взаємодія ліків (drug interaction) може бути не тільки бажаним, використовуваним, але і небажаним, навіть шкідливим.

За даними англійських авторів, більшість госпіталізованих хворих отримували в середньому по 6 ліків одночасно. Несподівані побічні явища у них зустрічалися в 7 разів частіше, ніж у тих хворих, які отримували по 4 і менше препаратів одночасно. Значну частину цих побічних реакцій автори відносять на рахунок взаємодії ліків.

2

Взаємодією лікарських засобів називається явище, коли одночасне застосування двох чи більше препаратів дає ефект, який відрізняється від ефекту кожного з них, взятих окремо.

Або, інакше кажучи – під взаємодією ліків розуміють зміну ефекту одного або кількох препаратів при одночасному або попередньому застосуванні іншого медикаменту. При цьому взаємодія лікувальних препара­тів може бути терапевтично доцільною або терапевтично необгрунтованою, що розуміється як несумісність ліку­вальних засобів.

При терапевтично доцільній взаємодії можна посилити терапевтичну дію або знизити побічні ефекти та усклад­нення. Так, комбінація триметоприму й сульфаніламіду сульфаметоксазолу (препарат бактрим, бісептолу) значно підвищує протимікробну активність, ефект стає бактери­цидним.

Одночасне призначення серцевих глікозидів з пре­паратами, що містять іони калію й магнію, зменшує токсичну дію серцевих глікозидів.

При несумісності ліків спостерігається втрата або пору­шення ефекту медикаментів, або посилення їх побічної чи токсичної дії. Відомо, що препарати тетрациклінового ряду ослаблюють протимікробну активність препаратів бензилпеніциліну, а при сумісному застосуванні антибіотиків цефалоспоринового ряду та аміноглікозидів посилюється їх нефротоксичність.

При взаємодії один з одним препарати можуть змінювати як фармакокінетику, так і фармакодинаміку один одного.

Взаємодію лікарських засобів класифікують так.

І Хімічна і фізико-хімічна взаємодія.

ІІ Фармацевтична взаємодія.

ІІІ Фармакологічна взаємодія:

1) фармакокінетична взаємодія;

2) фармакодинамічна взаємодія;

3) фізико-хімічна взаємодія в середовищах організму.

3

Фізико-хімічна взаємодія --

безпосередня взаємодія між лікарськими речовинами, що мають хімічну або фізичну природу ( фізична - адсорбція; хімічна -- молекули лікарської речовини реагують між собою, утворюючи нові речовини, нетоксичні: сорбент - активоване вугілля по відношенню до газів, мікробних токсинів, алкалоїдів, металів, отруйних продуктів розпаду білків; колоїдний розчин гемодезу для звязування і виведення токсинів, що циркулюють в крові). Реакції хімічної взаємодії - окислення, нейтралізація, заміщення. Встановлено, що в рідких лікарських формах (крім настойок) серцеві глікозиди часто гідролізуються, що знижує їх терапевтичну цінність. Через те, бажано виписувати рідкі форми, що містять серцеві глікозиди (наприклад, настій листя наперстянки), в малій кількості, не більше ніж на 3 - 4 дні. Це доцільно робити ще й тому, що гідроліз глікозидів не змінює зовнішнього вигляду ліків і хворий не знає про непридатність цих ліків. Те ж відноситься і до рідких лікарських форм, що містять сіль алкалоїдів. У водному середовищі швидко розпадаються антибіотики ( не слід залишати готовий розведений розчин антибіотика для наступного введення на тривалий час). Результатом екстракорпоральної хімічної взаємодії ліків може бути випадання осаду в рідких лікарських формах. При виписуванні мікстур, що містять алкалоїди, слід уникати поєднання їх з натрієм гідрокарбонатом або іншими речовинами, що створюють лужне середовище: утворюється осад.

Фізико-хімічна взаємодія лікарських речовин у середовищах організму найчастіше всього використовується при передозуванні, або гострому отруєнні. Так, при передозуванні гепарином призначають його антагоніст -- протаміну сульфат, який інактивує гепарин за рахунок електростатичної взаємодії з ним ( гепарин, молекули якого мають негативний заряд, взаємодіє з протаміну сульфатом, молекули якого заряджені позитивно).

 Фармацевтична взаємодія.

В окремих випадках можливі фармацевтична несумісність ліків, за якої в процесі виготовлення препаратів та їх зберігання, а також при змішуванні в одному шприці відбувається взаємодія компонентів суміші і настають такі зміни, в результаті яких препарат стає непридатним для лікування (так при змішуванні в одному шприці папаверину і дібазолу препарати послаблюють активність один одного). При цьому лікувальна активність препаратів зменшується або повністю зникає. Фармацевтична несумісність лікарських препаратів може бути пов'язана з хімічними, фізичними та фізико-хімічними властивостями речовин.

4

Фармакокінетичний тип взаємодії –

зміна фармакокінетики однієї лікарської речовини у присутності іншої. Зміни можуть відбуватись на різних етапах:

а) на етапі всмоктування лікарських речовин, проникнення ліків може змінюватись з різних причин. Так, у шлунково-кишковому тракті можливе зв'язування ліків адсорбуючими речовинами (активоване вугілля, біла глина) або аніонообмінними смолами, з утворенням при цьому відповідних сполук або комплексів ( антибіотики тетрациклінового ряду з іонами заліза, кальцію, магнію ). Така взаємодія запобігає всмоктуванню лікарських речовин і відповідно зменшує їх дію. На всмоктування лікарських речовин у шлунково-кишковому тракті впливає його функціональний стан. При підвищеній перистальтиці кишечника зменшується всмоктування речовин і навпаки. Призначаючи препарати, можна впливати на функціональний стан. Так, холіноміметики підвищують перистальтику кишечника і тим самим знижують всмоктування серцевих глікозидів, тоді як холіноблокатори зменшують перистальтику і сприяють всмоктуванню. Пригнічення активності ферментів також може впливати на всмоктування лікарських речовин. Так, дифенін блокує фолатдекон'югазу і порушує всмоктування фолієвої кислоти, що може призвести до її недостатності в організмі та спричинити розвиток макроцитарної анемії. Деякі лікарські речовини (альмагель) утворюють шар на поверхні слизової оболонки шлунка (обволікаюча дія), що може зменшувати всмоктування ліків;

б) на етапі транспорту білками крові:

якщо приймаються 2 препарати, кожний із яких взаємодіє з білками плазми, то один із них буде витісняти зі зв`язку інший, вільна фракція якого при цьому буде збільшуватися і це може призвести до розвитку токсичних ефектів. В цьому випадку одна речовина витісняє іншу з тих же місць зв'язування з альбумінами крові. Наприклад, протизапальні засоби - ( бутадіон, індометацин ) вивільняють із комплексу з білками крові антикоагулянти непрямої дії (кумарини), це підвищує концентрацію вільних антикоагулянтів і може спричинити кровотечу. Бутадіон і саліцилати збільшують концентрацію в крові вільних гіпоглікемічних засобів (бутамід) і можуть викликати гіпоглікемічну кому;

в) на етапі біотрансформації.

Є препарати, які підвищують (індукують) активність мікросомальних

5

ферментів печінки (фенобарбітал, грізеофульвін, дифенін), на фоні дії цих речовин біотрансформація багатьох препаратів протікає більш інтенсивно, і це знижує вираженість і тривалість ефекту ( через посилену їх біотрансформацію).

г) на етапі виведення. Кінцевим етапом фармакокінетики ліків є їх виділення в основному у вигляді продуктів метаболізму. Лише деякі лікарські речовини, що виділяються з жовчю (тетрацикліни, макроліди), виходять з організму з калом. Для переважної ж кількості (понад 90%) ліків головним шляхом екскреції є виведення їх з сечею. Встановлено, що сульфаніламіди, амідопірин та бутадіон затримують виділення пеніциліну; непрямі антикоагулянти, нестероїдні протизапальні засоби, протимікробні сульфаніламідні препарати затримують виділення протидіабетичних засобів. Затримка виділення веде до збереження концентрації речовини в крові і при діабеті може спровокувати гіпоглікемічний ефект. Вважається, що основним механізмом цього феномену - є затримка одним з інгредієнтів лікарської комбінації тубулярної екскреції іншого. Можливий і інший, більш поширений варіант, коли один з компонентів сприяє виділенню іншого за рахунок зміни рН сечі. Як засоби, що олужнюють сечу застосовуються натрію гідрокарбонат, діакарб, а також антацидні препарати при їх тривалому застосуванні. Змінюючи реакцію сечі, можна підвищити або знизити ступінь іонізації речовин. Чим менша ступінь іонізації речовин, тим вища їх ліпофільність. Високоіонізовані речовини погано реабсорбуються і виділяються нирками.

Фармакодинамічний тип взаємодії -- відображає взаємовплив лікарських речовин, які основані на особливостях їх фармакодинаміки – локалізації і механізмові дії, а також їх головних ефектах. Якщо взаємодія відбувається на рівні рецепторів, то вона в переважно стосується агоністів та антагоністів різних типів рецепторів. При цьому одна речовина може посилювати або послаблювати дію іншої. Прикладом конкурентної взаємодії є застосу­вання М-холіноблокаторів при передозуванні М-холіноміметиків, а також взаємодія адреноблокаторів з адреноміметиками. Здатність однієї речовини посилювати дію іншої називають синергізмом, а зменшувати ефекти - антагонізмом.

6

Комбінована дія лікарських речовин та її клінічні прояви

Під комбінованою дією лікарських речовин розуміють одночасне введення декількох препаратів. Якщо комбіновані речовини діють в одному напрямку, посилюючи дію одна іншу тоді їх називають синергістами, а явище синергізмом. При комбінованому введенні препаратів синергістів фармакологічні ефекти їх можуть проявлятися у двох видах.

Синергізм - збільшення ефекту при одночасній взаємодії лікарських речовин.

За локалізацією дії є такі варіанти синергізму:

а) прямий (адитивний) - обидві речовини мають спільну мішень, наприклад, активний центр рецептора (адреналін і мезатон; ефір і хлороформ);

б) алостеричне потенціювання - одна лікарська речовина взаємодіє з алостеричним центром, внаслідок чого полегшується взаємодія іншої речовини з активним центром цього рецептора;

в) непрямий - дві речовини мають різні мішені (різні рецептори -адреналін+атропін - розширення зіниці ока; рецептори і ферменти).

За величиною ефекту - сумація і потенціювання.

При сумації величина ефекту при одночасній дії двох і більше речовин дорівнює сумі ефектів, які викликає кожна речовина при введенні окремо у тій же дозі.

При потенціюванні величина ефекту при одночасному введенні препаратів більша за суму ефектів кожної лікарської речовини окремо взятої (ефір+хлороформ, аміназин+ефір).

За спектром дії синергізм може бути повним (коли речовина відтворює всі ефекти іншої) або частковим (коли лікарська речовина викликає тільки частину ефектів, які мають місце при введенні іншої речовини).

Антагонізм - зменшення ефекту при одночасній дії двох або більше речовин.

За локалізацією дії є такі варіанти антагонізму:

а) конкурентний (прямий) - обидві речовини мають спільну мішень,

7

зокрема одну і ту ж ділянку одного рецептора - М-холіноміметики (М-ХМ) і М-холіноноблокатори (М-ХБ).

б) неконкурентний - речовини мають різні мішені у межах одного рецепторного комплексу, при цьому антагоніст діє поза активним центром рецептора – алостерич-но ( грец. alios –інший і stereos – просторовий).

в) непрямий - коли є однотипна дія кількох речовин на різні рецепторні структури, що виконують протилежні функції. Наприклад, спазм гладких мязів бронхів під час нападу бронхіальної астми, викликаний стимулюючим впливом біологічно активних речовин ( гістамін, серотонін) на відповідні рецептори, можна зняти застосуванням адреноміметичних засобів, що збуджують переважно 82-адреноецептори.

За спектром дії:

а) повний - речовина зменшує всі ефекти іншої (магнію сульфат і кальцію хлорид);

б) частковий - у присутності лікарської речовини зменшуються деякі ефекти іншої речовини, а величина деяких з них не змінюється (морфін і атропін - на дихальний центр прямо протилежний ефект, і водночас за дією на гладкі м'язи вони є синергістами).

Антагонізм може бути рівноважний - при взаємодії двох речовин, що мають спільну мішень і однакову спорідненість до неї. У цьому випадку переважає дія тієї речовини, концентрація котрої більша. Змінюючи співвідношення концентрацій, можна досягти переваги дії однієї або іншої лікарської речовини.

Нерівноважний антагонізм - коли дія однієї речовини переважає дію іншої. Збільшення концентрації лікарської речовини не приводить до повного відновлення її дії.

Синергізм у дії препаратів широко використовується в медицині для досягнення необхідного ефекту завдяки можливості знизити дозу кожного із компонентів. На жаль, синергізм виявляється не лише відносно лікувальних ефектів, але і відносно токсичних.

Крім того, трапляється явище синергоантагонізму, коли одні ефекти одночасно застосованих препаратів посилюються, а інші послаблюються.

8

Для одержання максимального клінічного ефекту ви­користовують ЛР, що впливають на різні елементи фізіо­логічних систем організму. Так, сумісне застосування при гіпертонічній хворобі клофеліну, апресину та діуретиків є прикладом комплексної дії на різні ланки системи крово­обігу. При цьому сечогінні засоби підвищують чутливість судинної стінки до дії клофеліну й апресину. До подібного типу комплексної дії на систему кровообігу належить су­місне застосування серцевих глікозидів та діуретичних засобів. Ще приклад застосування КОК ( комбінованих оральних контрацептивів) засоби, що містять естрогени та гестагени, затримують овуляцію та посилю­ють бар'єрну функцію слизу шийки матки стосовно спер­матозоїдів.

З метою підвищення ефективності фармакотерапії та запобігання її побічним впливам використовують ліки, які впливають на різні органи або клітини. Прикладом подіб­ного типу взаємодії лікувальних речовин може бути суміс­не застосування при інфаркті міокарда анальгетиків, тран­квілізаторів, антигіпоксантів та протиаритмічних засобів. Також профілактичне призначення протигрибкових засобів при трива­лому лікуванні антибіотиками широкого спектра дії (з метою попередження розвитку кандидозних ускладнень).

9

КОМБІНОВАНІ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ ЇХ ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ

Очевидно, що об'єднаннякількох активних компонентів в одну таблетку робить прийом лікарських засобів більш простим і зручним. Але переваги комбінованих препаратів цим далеко не обмежуються. У сучасній фармакології активно використовується явище синергізму дії двох і більше різних активних речовин. Позитивні ефекти, які спостерігаються при одночасному надходженні в організм компонентів комбінованих препаратів, можуть мати принципове значення для посилення їх терапевтичної дії і поліпшення переносимості хворими.

Хорошим прикладом такого синергізму є поєднання пірацетаму і цинаризину, широко застосовується в даний час у неврології для лікування судинних порушень ЦНС і відновлення нормальної роботи мозку.

Цинаризин - вазоактивний компонент, покращуєкровообіг в тканинах мозку, не надаючи впливу на артеріальний тиск. Це селективний блокатор повільних кальцієвих каналів, який знижує тонус гладкої мускулатури артеріол головного мозку і розширює їх просвіт. Крім того, циннаризин покращує гемодинамікуза рахунок підвищення еластичності еритроцитів та зниження в'язкості крові. У результаті його застосування відновлюється нормальне мозковий кровообіг, постачання нервових клітин киснем і живильними речовинами. Ноотропний компонент препарату -пірацетам, стимулює енергетичний і білковий обмін в тканинах мозку. Під дією пірацетаму активізуються метаболічні процеси в нейронах, підвищується їх стійкість до гіпоксії, поліпшується передача нервового імпульсу. Препарат вільно проходитьгематоенцефалічний бар'єр, вибірково впливає на тканини головного мозку і не метаболізується.

Комбінація пірацетаму і цинаризину сприяє відновленню кровопостачання тканин головного мозку і метаболічних процесів у нервових клітинах. При цьому поліпшуються пам'ять, мову і увагу, здатність до освоєння нової інформації, підвищується розумова працездатність. Завдяки захисним властивостям препарату підвищується стійкість нервових клітин в умовах гіпоксії, відновлюється їх нормальна робота. Своєчасний початок лікування допоможе зупинити або сповільнити розвиток патологічного процесу в ЦНС, запобігти передчасну втрату пізнавальних функцій в осіб похилого віку. Крім того, препарат дозволяє нормалізувати нічний сон і позбутися сонливості в денний час, благотворно впливає на роботу вестибулярного апарату, зменшуючи запаморочення і шум у вухах, покращує загальне самопочуття хворих з дисциркуляторною енцефалопатією.

10

Останнім часом в гастроентерології частіше використовують комбіновані препарати, зокрема ті, що містять гідроксид магнію та гідроксид алюмінію. До таких антацидів належать препарати АЛМАГЕЛЬ, АЛМАГЕЛЬ А та АЛМАГЕЛЬ НЕО виробництва компанії «Балканфарма». Їх дія визначається не стільки нейтралізацією соляної кислоти, скільки її адсорбцією. Крім того, ці препарати знижують протеолітичну активність шлункового соку, мають обволікаючі властивості, зв’язують лізолецитин і жовчні кислоти (що чинять несприятливу дію на слизову оболонку стравоходу чи шлунка). Антацидні препарати за рахунок алюмінію в їх складі оберігають слизову оболонку шлунка від дії агресивних факторів, підвищуючи вміст простагландинів і посилюючи секрецію бікарбонатів у слизовій оболонці шлунка, а також збільшуючи вироблення глікопротеїнів шлункового слизу. Така комплексна дія сприяє швидкому усуненню болю, печії та інших диспепсичних явищ при КЗЗ стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки, а також прискорює епітелізацію ерозій та рубцювання виразок у травному тракті.

В останні роки до складу антацидних препаратів включають інертні нетоксичні поверхнево-активні речовини — диметикон чи симетикон (активований диметикон) з піногасильними властивостями. Ці речовини, знижуючи поверхневий натяг пухирців газу, що утворюються в кишечнику при метеоризмі, сприяють їх абсорбції та/чи видаленню з травного тракту природним шляхом. АЛМАГЕЛЬ НЕО містить симетикон і рекомендується для застосування при станах, супроводжуваних підвищеним газоутворенням у травному тракті, зокрема гастроезофагеальній рефлюксній хворобі з явищами езофагіту, недостатності кардії та грижі стравохідного отвору діафрагми. У цих випадках піногасник, запобігаючи газоутворюванню, знижує внутрішньошлунковий тиск, що сприяє усуненню симптомів захворювання. Крім того, у препараті АЛМАГЕЛЬ НЕО підвищений абсолютний і відносний вміст гідроксиду магнію з метою посилення кислотонейтралізуючої активності препарату, а також для запобігання запору.

Таким чином, завдяки комплексній терапевтичній дії препарату (антацидній, абсорбівній, обволікаючій, вітрогінній) АЛМАГЕЛЬ НЕО доцільно застосовувати у пацієнтів із захворюваннями травного тракту, супроводжуваних вираженою гіперацидністю та газоутворенням.

Також набули широкого поширення комбіновані препарати для лікування ГРВІ

Найбільш часто до складу комбінованих засобів від застуди входять нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), асаме - ацетамінофен (парацетамол), метамізол натрію, ацетилсаліцилова кислота і ібупрофен. Всі НПЗП володіють єдиним механізмом дії: інгібують фермент циклооксигеназу, в результаті чого знижується синтез простагландинів.

11

Це зумовлює не тільки основніефекти НПЗП - протизапальний, жарознижувальний і знеболюючий, а й, на жаль, ряд небажаних ефектів (наприклад, ураження шлунково-кишкового тракту (ШКТ) в результаті зниження цитопротекторних простагландинів).

Практично настільки ж часто, як і НПЗП, до складу комбінованих препаратів від застуди входять такзвані деконгестантів. Вони являють собою судинозвужувальні засоби, що зменшують закладеність носа. Одним з перших препаратів цієї групи був ефедрин. Проте він, викликаючи небажані центральні ефекти, здатний сформувати патологічне пристрасть, взв'язку з чим входить в список А і не підлягає широкому використанню. В оссии серед судинозвужувальних засобів у складі комбінованих препаратів від застуди застосовуються фенілпропаноламін, псевдоефедрин і фенілефрин. Механізм дії у них однаковий - стимуляціяa1-адренорецепторів, що призводить до звуження судин, зниження їх проникності, зменшення набряку слизової оболонки порожнини носа, кількості відокремлюваного і, як наслідок, полегшенню носового дихання.

Часто до складукомбінованих протизастудних засобів входять блокатори гістамінових Н1-рецепторів. Багато з них мають антихолінергічні властивості і тому надають "підсушуючу" дію на слизову оболонку носа. По-друге, антигістамінні препарати Iпокоління мають седативними властивостями, і їх прийом покращує сон. По-третє, введення до складу комбінованого препарату Н1-блокаторів дозволяє розширити спектр його показань за рахунок алергічних ринітів. Антигістамінні засоби блокують рецептори,чутливі до гістаміну, на синтез і виділення вільного гістаміну вони не впливають.

З метою підвищення працездатності пацієнтів при ОРВІ, усунення відчуття млявості, зменшення головного болю, пов'язаного з вазоконстрикцией, до складу деяких комбінованих засобів для лікування застуди вводять кофеїн. Він також перешкоджає прояву седативного дії деяких інших компонентів.

Одним з найбільш вдалих, збалансованих складів володіє препарат інзасіп, який містить: парацетамол - аналгетик і антипіретик; кофеїн; хлорфеніраміну малеат - блокатор гістамінових H1-рецепторів; фенілефрину гідрохлорид - a1-адреноміметик.

Для підвищення терапевтичного ефекту, скорочення терміну лікування і запобігання ускладненням застосовують різні поєднання лікарських засобів і в кардіології. При цьому підбирають засоби, які впливають на етіологічні чинники, патофізіологічні процеси, регуляторні механізми індивідуально для кожного хворого. Хворим на гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу призначають засоби, що впливають на кору великого мозку,

12

підкіркові структури, судиноруховий центр, автономні вузли, м'язи стінки судин чи її рецептори, ренінангіотензинову систему, скоротливість міокарда, а також засоби, що зменшують об'єм позаклітинної рідини (сечогінні) тощо. Раціональне поєднання засобів цих груп дає можливість швидше знижувати артеріальний тиск і підтримувати його стабільність, уникати токсичних ефектів.

Згідно з рекомендаціями Українського товариства кардіологів прийнята схема “крок за кроком” лікування Артеріальної Гіпертонії. При м`якій та помірній АГ лікування розпочинають з монотерапії одним з медикаментів першого ряду, а при тяжкій формі АГ – з комбінованого застосування двох чи трьох препаратів.

Високо ефективними препаратами, що впливає на ренін-ангіотензинову систему є інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ). В кардіологічній практиці частіше застосовують ІАПФ: каптоприл, еналаприл, лізиноприл, периндоприл, фозиноприл.

За останні роки в медичній практиці для лікування АГ частіше застосовують інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту та діуретики. До комбінованих препаратів, які містять інгібітори анготензинперетворюючого ферменту, відносяться каптопрес-Дарниця (капозид), що містить 50 мг капотену і 25 мг гідрохлоротіазиду, енафрил, що містить 10 мг еналаприла і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, а також ліпразид, що містить 10 або 20 мг лізіноприлу і 12,5 мг гідрохлотіазиду.

Діуретичні засоби і ІАПФ протилежно діють на основні показники метаболізму в організмі хворого. ІАПФ, на відміну від діуретичних препаратів, збільшують кількість калію в крові, спричиняють гіпоглікемію, гіпохолестеринемію, виявляють урикозуричний ефект.

Синергізм гідрохлоротіазиду та ІАПФ зумовлений їх впливом на різні патогенетичні механізми, що сприяють розвитку ГХ. Зниження АТ та кількості циркулюючої крові під впливом діуретика - це два сильних стимулятора синтезу реніну з подальшим підвищенням рівня ангіотензину 11. Збільшення же концентрації ангіотензину 11 стимулює синтез наднирниками альдостерону. Останній факт приводить до затримки натрію в організмі, значному виділенню калію з сечею з відповідним ослабленням гіпотензивної дії діуретичного засобу. Лізиноприл нівелює ці ефекти діуретику.

Спільна дія діуретичного засобу та лізиноприлу потенціює позитивний вплив антигіпертензивної терапії на серцевий м`яз у хворих АГ.

13

Відомими є такі переваги й недоліки комбінованих лікарських препаратів

Переваги:

— простий і зручний режим прийому;

— спрощення рецептурного пропису;

— високий комплайєнс;

— зниження ризику використання нераціональних комбінацій;

— впевненість в оптимальному й безпечному дозовому режимі;

— зниження вартості;

---- швидке досягнення клінічного ефекту;

Недоліки:

— фіксованість (незмінність) доз компонентів;

— обмеження в підборі компонентів;

— складність в ідентифікації небажаних явищ;

— незнання компонентів препарату.

14

ВИСНОВОК

Фармакологічний бум сьогодення вивів проблему взаємодії організму хворого та лікарських засобів на чільне місце. Незважаючи на постійне зростання вживання медикаментів, рівень смертності від хронічних хвороб не зменшився. Більш того, структура продажу медикаментів не відповідає структурі смертності та захворюваності. Обіг лікарських засобів характеризується нераціональним використанням ліків та виробів медичного призначення, поліпрагмазією, порушенням етапності раціональної фармакотерапії, обмеженим впливом лікаря на призначення ліків, впливом на призначення фармацевтичних компаній з агресивною маркетинговою політикою. За визначенням ВООЗ, «раціональне застосування лікарського засобу означає, що пацієнт отримує його відповідно до клінічної необхідності, у дозі, яка відповідає індивідуальним потребам, впродовж адекватного періоду часу при мінімальній вартості препарату для пацієнта та суспільства».

Тому проблема взаємодії організму та лікарських засобів набуває надзвичайної гостроти, оскільки цей аспект переважно ігнорується як виробниками, так лікарями та пацієнтами. На жаль, цілісні реакції організму на препарати погано описані, рідко враховуються, а лікарі мають недостатньо знань та розуміння ефектів фармакотерапії.

Отже, коли лікар одночасно призначає два лікарських засоби чи більше, він має чітко уявляти собі кінцевий результат такого лікування. При цьому слід уникати надмірних призначень (комбінувань) лікарських засобів - поліпрагмазії.

15

Список використаної літератури

1. Вєрткін А.Л., Клінічна фармакологія: Навчальний посібник / А.Л. Вєрткін, С.М. Козлов. - М.: ГЕОТАР - Медіа, 2007. - 461с. 2. Клінічна фармакологія: Підручник / За ред. В.Г. Кукеса. - 3-е вид. перераб. і доп. - М.: ГЕОТАР - Медіа, 2006. - 944с. 3. Клінічна фармакологія: Підручник для вузів / Під ред. В.Д. Соколова. - М.: "Колос", 2002. - 464с. 4. Кузнєцова Н.В., Клінічна фармакологія: Підручник / Н.В. Кузнєцова. - 2-е вид. перераб. і доп. - М.: ГЕОТАР - Медіа, 2009. - 271с. 5. Мєшковських А.П. Належна клінічна практика / А.П. Мєшковських / / Фармаптека. - 2008. - № 12. - С.13-17. 6. Сидоренково Н.Б., Манукян, А.В., Проніна, Н.В. Основи клінічної фармакології / Під ред. Н.Б. Сидоренковому. - Барнаул: Видавництво АГМУ, 2003. - 337с. 7. Харкевич Д.А., Фармакологія: підручник для медвузів / Д.А. Харкевич. - 8-е изд. перераб. і доп. - М.: ГЕОТАР - медіа, 2005. - 735с.

8.Журнал « Медицина світу» - Журнал для широкого кола лікарів msvitu.com/arhive/2007/artikle-3.php

9.Газета МОЗ України «Ваше здоровя» www.vz.kiev.ua/do-spisku-pilotnogo-pilotnogo-proektu-z-gipertonii-vklucheno-komb.-lik.-zasobu/

16

ПЛАН

І. Вступ_______________________________________ 2

ІІ. Основна частина_____________________________3

1.Взаємодія лікарських препаратів при комбінованому застосуванні______________________3

2.Клінічні прояви комбінованої взаємодії лікарських препаратів.___________________________7

3.Комбіновані лікарські препарати, їх переваги та недоліки.________________________________________10

ІІІ. Висновки____________________________________15

ІV. Література___________________________________16

1