3. Система взаємодії суб'єктів рфп у процесах акумулювання та переміщення капіталу.

В економіці країни постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів.

Головними його суб'єктами є заощаджувані і позичальники вільного капіталу. У процесі поточної діяльності в одних накопичуються заощаджування, які можуть бути використані для інвестицій, а у інших виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах для розширення господарської діяльності.

Передача коштів від заощаджувачів до позичальників відбувається за участю фінансових посередників через надання фінансових послуг.

Заощаджувані - це особа, яка частину свого поточного доходу залишає на майбутнє споживання. Заощаджувачами в країні виступають фізичні особи, домашні господарства, суб'єкти господарювання, держава в особі своїх органів.

Пропорції споживання поточного доходу визначаються кожним заощаджувачем самостійно. Зазвичай частина поточного доходу особи відкладається на майбутнє споживання і нагромаджується. Можливо є обернена ситуація, коли у певні періоди часу витрати юридичної особи або фізичної перевищують її поточний дохід і покриваються наявними заощадженнями або кредитами фінансових установ.

Практика свідчить, що більш розвинута економіка характеризується більш різноманітною структурою заощаджень. Однак найбільш важливим джерелом заощаджень є домашні господарства, тобто окремі громадяни та їх сімї.

У країнах з розвинутою економікою саме заощадження населення розглядаються як основне джерело внутрішніх інвестиційних ресурсів. Відмовляючись від поточного споживання частини свого доходу, населення за рахунок придбання фінансових активів (кошти, ЦП, боргові зобов'язання, та права вимоги боргу, що віднесені до ЦП) та здійснення фінансових вкладень в інвестиційні фонди, недержавні пенсійні фонди, страхові організації створює передумови для накопичення такого доходу і споживання його у майбутньому. Розвинутий фінансовий ринок створює передумови для вибору найбільш оптимальної пропорції поточного і майбутнього споживання.

Заощадження населення поділяються на такі види: поточні;

на купівлю товарів тривалого використання; на передбачений випадок та старість; інвестиційні заощадження.

Поточні заощадження утворюються в наслідок поступового використання поточного доходу. Такі заощадження накопичуються у високоліквідних грошових грошових формах і розміщуються на поточних та карткових банківських рахунках. Власнику таких заощаджень видається платіжна картка або чекова книжка.

Заощадження на купівлю товарів тривалого користування утворюються у тих випадках, коли вартість покупки перевищує поточний дохід потенційної покупки.

Щоб здійснити придбання коштовного споживчого товару майбутній покупець повинен нагромадити певну суму коштів із свого поточного доходу. В умовах розвинутого ринку такі заощадження нагромаджується на депозитних та ощадних рахунках в банківських установах та кредитних спілках. У сучасних умовах такі заощадження все частіше змінюються споживчим кредитом, який прискорює процес споживання товарів.

Заощадження на передбачений випадок і старість є довгостроковими і акумулюються протягом тривалого терміну часу.

У більшості випадків ці заощадження є найменш ліквідними, оскільки підлягають вилученню тільки після завершення процесу їх нагромадження. Такі заощадження акумулюються компаніями зі страхування та недержавними пенсійними фондами.

Інвестиційні заощадження, на відміну від розглянутих вище, не призначені на споживчі цілі. Вони акумулюються понад ті збереження капіталу, що призначені для придбання товарів тривалого користування та житла. Такі заощадження спрямовуються у фінансові активи з метою одержання прибутку, примноження капіталу та захисту його від інфляційного знецінення. Інвестиційні заощадження можуть бути короткостроковими і довгостроковим. Короткострокові заощадження надходять на грошовий ринок, довгострокові - на ринок капіталу.

Обсяг і структуру заощаджень у суспільстві визначають такі чинники: рівень життя та величина доходу населення соціальна структура суспільства ступінь розвитку та конюктура фінансового ринку рівень інфляції в країні та стабільність національної грошової одиниці ступінь розвитку споживчого та іпотечного кредитування довіра до діяльності банківських та небанківських фінансових установ.

Окрім населення вільними грошовими ресурсами можуть володіти суб'єкти господарювання,які акумулюють їх для майбутнього інвестування в основний капітал або одержують в процесі операційної діяльності внаслідок надлишкових грошових потоків. Нагромадження суб'єктів господарювання, інших учасників ринку, що розміщенні на поточних і депозитних рахунках банків, поряд з коштами населення виступають важливим джерелом інвестиційного капіталу. Проте в економіці перехідного типу нагромадження підприємств, що можуть бути витрачені на потреби інвестування, залишаються незначними.

Розвинутий ринок фінансових послуг пропонує різноманітні варіанти нагромадження та розміщення заощаджень. Серед них: розміщення коштів на поточних і депозитних рахунках банківських установ, вкладення в ЦП, валютні цінності, банківські метали, нагромадження коштів у страхових компаніях та недержавних пенсійних фондах, спрямування в інститути спільного інвестування тощо.

Наміри заощаджувачів та позичальників капіталу на РФП є протилежними. Заощаджувані намагаються більш вигідно розмістити свої нагромадження, тобто дорожче продати капітал, а позичальники мають на меті залучення додаткових фінансових ресурсів за меншу ціну.

Переміщення вільного капіталу на ринку, зазвичай, відбувається за допомогою емісії фінансових активів (кошти, ЦП, боргові зобов'язання, права вимоги боргу, що не віднесені до ЦП). Фінансові активи позичальників розміщуються серед заощаджувачів за посередництва фінансових установ у процесі надання фінансових послуг.

Обмін заощаджень на фінансові активи відбувається за допомогою ринкової % ставки. Ринкова процентна ставка характеризує прибутковість однієї грошової одиниці заощаджень, вкладених у фінансові активи. З іншого боку вона являє собою плату за користування наданим капіталом протягом визначеного періоду часу. Таким чином, головним фактором, що обумовлює взаємодію учасників ринку фінансових послуг, щодо акумулювання та передачі вільних грошових ресурсів у користування, є ціна капіталу, що визначається за ринковою % ставкою.

Ціна капіталу має безпосередній вплив на обсяги заощаджень у суспільстві та на обсяги попиту на інвестиційні ресурси. В умовах зростання % ставки посилюється стимулювання заощаджень та розміщення їх на ринку. На кожну заощаджену грошову одиницю власник одержить додатковий дохід. Разом з тим послаблюється стимулювання інвестицій, бо кредити стають дорожчими. В умовах зниження % ставки ситуація має обернений характер.

Підвищення ціни інвестиційного капіталу на фінансовому ринку України і розширення практики позичання коштів у населення будуть сприяти зростанню обсягів заощаджень у суспільстві. Збільшення обсягів залучення інвестиційного капіталу стане можливим і за умови підвищення правових гарантій збереження внесків населення запровадження реальних заходів захисту прав інвесторів.

Формування довіри заощаджувачів до інструментів фінансового ринку та фінансових послуг, що забезпечують нагромадження та перерозподіл капіталу, є комплексною проблемою, вирішення якої є можливим за умови стабільної грошово - кредитної політики в державі, створення привабливого режиму позичання коштів для внутрішніх інвесторів, формування страхових фондів внесків громадян усіма фінансово - кредитними установами, що займаються інституційним інвестуванням.