Поняття фінансового права та його предмет.

Фінансові відносини тісно пов’язані з фінансовою діяльністю держави. Ця діяльність держави полягає в мобілізації, розподілі і використанні певних грошових фондів необхідних для забезпечення функцій держави.

Держава регулює фінансові відносини за допомогою норм, які закріплюються у виданих вповноваженими органами нормативних актах (сукупність цих норм складає предмет фінансового права ).

Предметом фінансового права є суспільні відносини з приводу формування, розподілу і використання, централізованого і децентралізованого фондів коштів необхідних державі для виконання її функцій.

Фінансове право регулює відносини , що виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі коштів між його ланками, при складанні і виконанні бюджету, при справляннях податків та інших обов’язкових платежів, при здійснені фінансового кредитування, державного страхування, при регулюванні грошової системи, при здійсненні розрахунків та валютних операцій.

Фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення завдань і функцій держави.

1. Метод фінансово-правового регулювання.

Метод фінансово-правового регулювання - це сукупність засобів впливу на учасників фінансово-правових відносин, які характеризуються юридичними фактами, з якими пов’язане виконання фінансово-правових відносин, правовий статус їх суб’єктів, розподіл прав і обов’язків між ними, види санкцій за порушення приписів держави і порядок їх застосування.

Фінансовому праву властивий метод владного впливу або субординації. Фінансові відносини виникають тільки на підставі правових актів, обсяг прав і обов’язків їх учасників точно встановлюються державою.

Суб’єкти фінансово-правових відносин значно обмежені в правах оперативної самостійності.

2. Система фінансового права.

Під системою фінансового права розуміють поділ його норм за окремими фінансово-правовими інститутами, відповідно до особливостей фінансових відносин, що регулюють ся цими нормами. Фінансове право має також свої інститути.

У загальній частині фінансове право включає норми, які закріплюють загальні принципи і форми фінансової діяльності, правовий стан органів, що керують фінансовою діяльністю, норми, що регулюють відносини в сфері фінансового контролю; поняття, предмет і метод фінансового права, фінансові відносини.

До особливої частини фінансового права включається 7 основних правових інститутів:

1) бюджетна система, устрій, процес;

2) податкова система;

3) державний кредит;

4) державне страхування;

5) державні видатки: правовий режим інвестування народного господарства і кошторисно-бюджетного фінансування;

6) банківська система, грошовий обіг і банківське кредитування;

7) валютна система і валютне законодавство.

3. Джерела фінансового права.

Джерело фінансового права - це форма юридичного втілення норм фінансового права. В джерелах знаходять своє закріплення норми і принципи фінансового права. Джерела фінансового права - це нормативно-правові акти в яких закріплені норми, що регулюють фінансово-правові відносини. Джерела фінансового права України— це пра­вові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого са­моврядування, в яких містяться норми фінансового права.

В будь-якій державі головним джерелом фінансового права є Конституція. В Конституції України закріплені основи право­вої організації фінансової діяльності держави, її суб'єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу ува­гу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється роллю бюджету як центральної ланки фінан­сової системи. Щодо наявності кодифікацій, то таких є лише одна – Бюджетний кодекс. Правда, уже тривалий період перебуває на розгляді Вер­ховної Ради України Податковий Кодекс України. В більш відда­леній перспективі ймовірна поява Основ фінансового законо­давства. В даний час існують законодавчі акти Верховної Ради України, в яких в систематизованому вигляді викладені пра­вові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяль­ності держави.

Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права — конституційного, адміністративного, цивіль­ного, кримінального і т.д. До них належить пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самовряду­вання, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо. Складається тенденція в Україні до збільшення питомої ваги фінансових відносин, що регулюються нормами законодавчих актів. Між тим поки кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах Міністерства фінансів. Національного банку. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади — міністерств, відомств і інших, що регулю­ють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління. В умовах проведення ринкових реформ і посилен­ня демократичних паростків в управлінні фінансами з'явилась нова група джерел фінансово-правових норм, таких як спільні постанови фінансово-кредитних і інших органів, угод між ними. Для значної групи фінансово-правових норм найбільш ха­рактерними рисами є те, що вони, як правило, уточнюють і конкретизують зміст більш загальних фінансово-правових норм, що містяться в законах. Ці норми також перебувають в динаміці, нерідко змінюються.

4. Місце фінансового права в системі прав України.

Фінансове право тісно взаємодіє із конституційним правом України. Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної і політичної організації суспільства, принципи діяльності держави її органів в усіх галузях, в тому числі в галузі фінансів, визначення компетенції органів влади в фінансовій сфері.

Адміністративним правом визначені основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на виконання нормативних актів, в тому числі в фінансовій сфері закріплення посадових обов’язків службовців фінансових органів. За порушення фінансових норм застосовується адміністративна відповідальність.

Цивільне право тісно пов’язане з фінансовим правом. Є правові інститути, які регулюють цивільне право і фінансове право (кредитно-розрахункові відносини, страхування).

Зв’язок фінансового права і кримінального права проявляється в наявності кримінальної відповідальності за фінансові злочини.

Крім того є зв’язки з загальною теорією фінансів та трудовим правом.

5. Наука фінансового права та етапи її розвитку.

Наука фінансове право - це система фінансово-правових поглядів, ідей та уявлень про фінансово-правове законодавство, про його принципи і практику застосування, про історію фінансового права та перспективи його розвитку, про зарубіжне фінансове право.

Наука фінансове право, як одна з галузевих наук вивчає історію фінансового законодавства, розроблення рекомендацій щодо його вдосконалення. Наука фінансове право вивчає фінансове законодавство іноземних держав, його порівняльний аналіз, використання зарубіжного досвіду.

Наука фінансове право включає в себе цілеспрямований збір, наукову обробку, класифікацію фактів фінансової діяльності, включення їх до понять фінансових інститутів, виділення закономірностей в фінансовій діяльності, та відображення їх в певних визначеннях.

Перші розробки в галузі науки фінансове право мали місце в Західній Європі, ще у ХVІІ ст.

Понятті фінансове право було принесене в Росію зарубіжними вченими.

В 1818 р. видано працю Тургенєва "Досвід теорії податків".

В 1838р. міністр фінансів Росії Канкрін видає працю "Короткий огляд Російських фінансів".

1841 р. - перший підручник з фінансового права за редакцією Горлова "Теорія фінансів".

1882 р. - професор Лебедєв видав книгу "Фінансове право".

В радянські часи до 1941 р. фінансове право не викладали. Найбільш досліджуваним була галузь бюджетних відносин. Розвивалось в 70-80 рр. Подальший розвиток вже почався за часів незалежності.

6. Поняття фінансово-правових норм, їх зміст та особливості.

Норми фінансового права - є загальнообов’язкові правила поведінки, що встановлені компетентними органами держави з метою регулювання фінансово-правових відносин, і забезпечують примусову діяльність держави.

Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опинився в умовах передбачених правилами.

Основною особливістю фінансово-правової норми є її імперативний характер. Імперативний характер виступає у формі категоричного припису, що виключає зміну умов норми за волевиявленням суб’єкта.

За способом встановлення диспозитивні фінансові норми є лише імперативними. Диспозитивність формулюється виключно органами держави. Вони не можуть носити диспозитивний характер.

Фінансово-правова норма - це загальнообов’язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізованого розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. які виражаються в категоричній формі і забезпечують примусове формування держави.

За суб’єктами правотворчі норми поділяються на :

- норми законодавчих органів;

- норми глави держави (укази і розпорядження);

- норми органів державних управлінь;

- норми органів місцевого самоврядування (рішення і розпорядження);

- міжнародні правові норми.

За характером диспозиції:

- забороняючі ;

- зобов’язуючі;

- уповноважуючи.

За територіальною дією:

- загальнодержавні;

- місцеві (локальні).

За дією на коло суб’єктів:

- загальні;

- спеціальні.

7. Види фінансово-правових норм (+ попереднє питання) та їх структура.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведін­ку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (на­приклад, обов'язок сплачувати податок при наявності само­стійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінан­сово-правових відносин, що регулюється цією нормою (актив­на чи пасивна) в зобов'язуючих, забороняючих і уповноважу­ючих.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійсни­ти певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового пла­нування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлю­ють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чи­нити дій, які порушують або підривають фінансову дисциплі­ну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визна­ченістю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих ви­дах норм виявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизу­вати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, законодавство дозволяє місцевим органам самовряду­вання надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень в їх бюджети. Межі застосування уповно­важуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення імперативності і повноважності передбачає досягнення ефек­тивності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому ме­тоді фінансової діяльності. При добровільному методі імпера­тивність все одно є, але виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин на цілком добровільних засадах купує облігації дер­жавної позики, однак він не зможе змінити умов, на яких ви­пускається і реалізується позика. Умови позики держава вста­новлює в імперативному порядку, не дозволяючи змінювати їх.

Таким чином, фінансово-правова норма — це загально­обов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінан­сових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня бу­дова, складові частини (елементи) не відрізняється від структу­ри норм інших галузей права, але в їх складових частинах відби­ваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги нор­ми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відно­син і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на не­вигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширені­шою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів засто­совується в основному за судовими рішеннями, але може бути і в адміністративному у відповідності до законодавства. До по­рушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впли­ву застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання креди­ту. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, означених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що перехід до ринку істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає мож­ливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у цент­ралізовані і децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обо­в'язків суб'єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають проце­дуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обо­в'язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сто­рони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб.

У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єд­нуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні — у бюд­жетному процесі. Бюджетний процес — це встановлена зако­ном процедура проходження бюджету.

8. Поняття фінансово-правових відносин, їх зміст та суб’єкти.

Фінансові правовідносини - це відносини, що врегульовують норми фінансового права.

Фінансові правовідносини виконують 3 основні функції:

- вказують на коло осіб на яких поширюється дія фінансово-правових норм;

- закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу фондів , коштів;

- фінансові правовідносини є умовою приведення в дію юридичних засобів захисту суб’єктів, прав і обов’язків.

Матеріальним змістом фінансових відносин є певна поведінка суб’єкта.

Юридичний зміст - це суб’єктивні юридичні права і обов’язки, що встановлюються фінансовими нормами.

Суб’єктивні права - це міра можливої поведінки, забезпеченої обов’язком іншої сторони.

Юридичний обов’язок - необхідність вчинити певні дії.

Об’єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, що формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктами прав і обов’язків.

Суб’єкти фінансових правовідносин:

1) держава в особі відповідних органів;

2) фізичні особи не залежно від різних ознак;

3) юридичні особи.

Особливості фінансових правовідносин:

1) вони мають грошовий характер, тобто виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з мобілізацією, розподілом фондів, коштів;

2) однією з сторін фінансових правовідносин завжди виступає держава в особі певних органів, які наділені певними повноваженнями щодо інших сторін відносин;

3) Вони виникають, змінюються і припиняються тільки на підставі закону, а не за волевиявленням сторін.

9. Зміст та методи здійснення фінансової діяльності державою.

Державні фінанси - це система грошових відносин, що виникають з появою держави і нерозривно пов’язані з її функціонуванням. Державні фінанси - це не кошти, а суспільні відносини щодо їх мобілізації, розподілу і використання.

Матеріальним змістом фінансів є фонди коштів (централізовані і децентралізовані).

Централізовані фонди коштів надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, і використовуються державою для виконання своїх функцій.

Децентралізовані фонди коштів утворюються в усіх галузях народного господарства. Підприємства усіх форм власності утворюють ці фонди за рахунок свого прибутку.

Фінансова діяльність - це діяльність держави та її органів в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Основні завдання фінансової діяльності держави - це максимальне забезпечення свого функціонування, і виконання завдань, що стоять перед державою на різних етапах розвитку.

Принципи фінансової діяльності:

1) планування;

2) облік і контроль;

3) Законність і фінансова дисципліна.

Методи фінансової діяльності. При мобілізації коштів державою застосовуються:

1) обов’язковий метод мобілізації. Він застосовується при залучення коштів до централізованого фонду при сплаті податкових та інших обов’язкових платежів;

2) добровільний метод мобілізації. Це державні позики, державні цінні папери, лотереї.

При розподілі і використанні коштів держава використовує:

1) метод фінансування - це безвідплатне, безповоротне цільове планове відпускання коштів з централізованого фонду;

2) метод кредитування - це відпуск коштів кредитним установам на принципах повернення, строковості і платності.

10. Фінансова система України та її складові елементи.

Фінансова система України являє собою сукупність різних фінансових інститутів, урегульованих фінансово-правовими нормами, за допомогою яких держава утворює, розподіляє фонди коштів.

Фінансову систему України утворюють:

1) загальнодержавні централізовані фонди - державний бюджет України;

2) фінанси державного соціального страхування у вигляді Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування;

3) децентралізовані фонди коштів (фінансування галузей народного господарства);

4) різні форми кредиту (державний і банківський);

5) місцеві бюджети;

6) фонди страхування.

1) Державний бюджет - це економічні відносини між державою та фізичними та юридичними особами, з приводу формування централізованого фонду коштів, що спрямовані на виконання загальнодержавних завдань і функцій.

2) Місцеві бюджети - це економічні відносини між органами місцевого самоврядування та юридичними та фізичними особами з приводу формування централізованого фонду коштів даної місцевої ради, які спрямовуються на розвиток місцевого господарства;

3) Децентралізовані фонди - це система економічних відносин, що спрямовані на утворення децентралізованих фондів, кожен з яких тісно пов’язаний з бюджетом. Ці фонди не є власністю держави, але входять в фінансову систему України через систему податків, обов’язкових платежів, або отримання за допомогою бюджету кредитування.

4) Фонди державного страхування - це сукупність економічних відносин завдяки яким формуються державні ресурси державного соціального страхування у вигляді Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування і направлені на вирішення завдань передбачених законодавством.

5) Кредит. Основні форми: державний кредит і банківський кредит.

Державний кредит - це фонд коштів, що утворюються шляхом випуску державних позик. У цих відносинах позичальником виступає держава, а кредитором - юридична чи фізична особи, що купують державні цінні папери. Кошти, які збираються за реалізовані цінні папери, складають її борг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахуватися з кредиторами і виплатити певний %.

Банківський кредит - це економічні відносини з приводу акумуляції кредитних ресурсів за рахунок фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та міжбанківських розрахунках.

З фондів банківського кредитування видається цільова коротко- або довготермінова позичка, на умовах повернення, строковості і платності.

6) Фонди страхування - це економічні відносини скеровані на утворення фондів коштів для захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій. Ці фонди формуються шляхом сплати стразових платежів і використання для виплати страхового відшкодування.

11. Поняття централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Державні доходи – це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються для здійснення її завдань та функцій. За порядком формування державні доходи поділяються на:

• централізовані;

• децентралізовані.

До централізованих доходів належать кошти, що йдуть на формування централізованих грошових фондів: державних і місцевих бюджетів, Пенсійного фонду та фонду соціального страхування.

Децентралізовані – це доходи державних підприємств, установ та організацій, що формуються за рахунок їх прибутку.

12. Державні органи, що керують фінансовою діяльністю.

Верховна Рада затверджує державний бюджет, загальнодержавні програми економічного розвитку, затверджує рішення про надання, або одержання позик, що не передбачаються бюджетом: встановлює систему оподаткування; засади створення і функціонування фінансово-грошового, кредитного та інвестиційного ринків; встановлюють статус національної валюти, статус іноземної валюти на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів.

Президент видає укази, що регулюють фінансові відносини. Є гарантом конституційних положень.

Кабмін забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку; розробляє проект закону "Про бюджет"; забезпечує виконання бюджету, складає звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів із резервного фонду Кабміну; розробляє структуру бюджетної класифікації; здійснює контроль за обслуговуванням внутрішнього борну України.

Міністерство фінансів України безпосередньо розробляє проекти економічних програм і державного бюджету; здійснює концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах; розробляє баланс фінансових ресурсів; складає поквартальний розпис доходів і видатків державного бюджету.

Органи місцевого самоврядування розробляють і затверджують проекти відповідного місцевого бюджету, і організовують їх виконання.

Державне казначейство організовує виконання бюджету, веде облік його касового виконання, здійснює управління наявними коштами державного бюджету; організовує розподіл між державним і місцевими бюджетами відрахувань від загальнодержавних податків; відкриває рахунки в установах банків по доходам і видаткам державного бюджету.

Національний банк України (НБУ)- це центральний банк держави, її емісійний центр. Підзвітний Верховній Раді. Голова призначається Верховною Радою за поданням президента.

Його основне завдання - забезпечити стабільність грошової одиниці.

Він проводить єдину грошову політику. регулює діяльність банківських систем, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки, має монопольні права на випуск в обіг грошей; встановлює курс гривні; створює і забезпечує діяльність державної скарбниці; концентрує кредитні ресурси; організовує і здійснює інкасацію, проводить єдину кредитну політику в державі; встановлює правила розрахунків і ведення касових операцій.

НБУ організовує касове виконання державного бюджету. Має право видавити нормативні акти.

13. Правові форми фінансової діяльності.

Правовою формою фінансової діяльності є фінансові акти, що видаються відповідними державними органами.

Форма акту визначається матеріальним змістом, тобто змістом відносин, що регулюються цими актами. Так державний бюджет затверджується Верховною Радою у формі закону.

Акти про податки також приймаються у формі законів.

Класифікація фінансових актів:

- акти, що приймає Верховна Рада у формі законів і постанов;

- акти, що приймає президент у формі указів і розпоряджень;

- акти, що приймає Кабмін;

- акти, що приймаються центральними органами державної виконавчої влади (накази та інструкції);

- фінансові акти приймаються органами місцевого самоврядування у формі рішень чи розпоряджень;

- акти, що приймаються керівниками установ і організацій (накази).

14. Поняття та значення фінансового контролю.

Фінансовий контроль - це діяльність державних і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і матеріальних цінностей.

Приклад фінансового контролю - це Конституція України, закони "Про рахункову палату", "Про аудиторську діяльність", "Про державну податкову службу", "Про контрольно-ревізійне управління" та ряд інших законів.

Основні завдання фінансового контролю:

1. Забезпечення законності, недопущення порушень, зловживань у фінансовій сфері, своєчасне їх виявлення з метою усунення їх негативних наслідків;

2. Забезпечення повного, своєчасного надходження коштів до бюджету, підвищення ефективності їх мобілізації;

3. Контроль за ефективним і раціональним використанням коштів;

4. Сприяння розвитку ринкових відносин і підприємницької діяльності.

В кінцевому рахунку змістом фінансового контролю є виконання і додержання фінансової дисципліни усіма суб’єктами фінансових відносин.

Завданням фінансового контролю є додержання доцільності використання коштів централізованих фондів.

15. Організація фінансового контролю в Україні. Система органів, що здійснюють фінансовий контроль.

Фінансовий контроль в Україні здійснюється державними і недержавними органами.

Від імені державного фінансового контролю здійснюється уповноваження на те органів влади і управління : органів законодавства, органів виконавчої влади (Кабмін), спеціальні контрольні органи (Державна податкова служба, Контрольно-ревізійне управління).

Недержавні органи - аудиторський внутрівідомчий контроль на підприємствах, установах і організаціях.

Фінансовий контроль здійснюється у всіх діяльності держави:

1) У бюджетній сфері (контроль доходів і видатків);

2) Контроль за доцільним використанням коштів бюджетними установами;

3) Контроль у сфері оподаткування;

4) Банківська сфера;

5) Контроль за фінансовою діяльністю підприємств, установ, організацій.

Фінансовий контроль у сфері оподаткування здійснюється також митними органами (мито, акцизний збір, податок на додану вартість (ПДВ), інших податків, зборів, які справляються при перетині кордону).

Фінансування в сфері оподаткування здійснюються:

- установами Пенсійного Фонду, стосовно внесків;

- установами соціального страхування, стосовно внесків;

- Державна податкова адміністрація справляє усі інші податки і збори.

Контрольні органи мають право здійснювати перевірку своєчасного, достовірного, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків, зборів і платежів, які відносяться до їх компетенції.

16. Здійснення фінансового контролю вищими органами державної влади і управління.

Верховна Рада України (ВРУ) безпосередньо чи через свої органи має право вирішити будь-які питання, пов’язані з фінансовою діяльністю держави. ВРУ затверджує закони, що регулюють фінансову діяльність, і ще основний прояв фінансового контролю з її боку. Верховна Рада здійснює контроль за виконанням державного бюджету, затверджує звіт про виконання державного бюджету. Верховна Рада здійснює контроль за діяльністю Кабміну в т.ч. у фінансовій сфері, здійснює контроль за використанням зовнішніх і внутрішніх позик.

Від імені Верховної Ради контроль здійснює спеціальний орган - Рахункова Палата.

Повноваження Президента в сфері фінансового контролю випливають з його статусу глави держави і гаранту Конституції. Як гарант Конституції повинен забезпечити виконання її положень у фінансовій сфері. Центральні органи державного управління, в т.ч. ті, що виконують функції фінансового контролю підпорядковуються Президенту України. Він призначає і звільняє їх керівників. Фінансовий контроль Президента України проявляється також у тому, що він підписує закони, що регулюють фінансову діяльність.

Кабмін здійснює фінансовий контроль при проведенні фінансової політики держави, при складанні і виконанні державного бюджету, при здійсненні політики в галузі ціноутворення, при здійсненні загальнодержавних економічних програм.

Мінфін здійснює контроль за виконанням бюджету і за додержанням НБУ порядку касового виконання бюджету. Встановлюється порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності виконання державного бюджету. Мінфін здійснює контроль за випуском цінних паперів.

17. Функції та повноваження Рахункової палати України.

Рахункова Палата є постійно діючим органом, що утворюється Верховною Радою, підпорядковуються і підзвітний Верховній Раді.

Завдання Рахункової Палати :

1) організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини державного бюджету;

2) здійснення контролю за утворенням і погашенням зовнішнього і внутрішнього боргу України;

3) контроль за фінансуванням загальнодержавних програм, економіки, національних технологій, національної культури, розвитку та охорони довкілля;

4) контроль за дотриманням законності, щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам;

5) контроль за законністю та своєчасністю руху коштів державного бюджету в установах НБУ та інших уповноважених банках;

6) регулярне інформування Верховної Ради, її комітетів про хід виконання державного бюджету, про стан погашення зовнішнього і внутрішнього боргу, про результати здійснення інших контрольних функцій.

Рахункова Палата здійснює контроль на засадах законності, плановості, об’єктивності, незалежності і гласності.

Функції Рахункової Палати :

1) контроль за виконанням Законів України, які регулюють фінансову діяльність;

2) контроль за виконанням бюджету України з поквартальним розподілом доходів і видатків;

3) за дорученням Верховної Ради перевіряти використання органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів, та коштів позабюджетних фондів;

4) контроль ефективності управління коштами державного бюджету державним казначейством;

5) контроль інвестиційної діяльності органами виконавчої влади;

6) перевірка за дорученням Верховної Ради кошторисних витрат, пов’язаних з діяльністю Верховної Ради та її апарату, допоміжних служб, органів Президента України, апарату Кабміну, контроль за витрачанням коштів установ і організацій, що функціонують за кордоном.

Повноваження Рахункової Палати :

1) вправі здійснити експертно-аналітичну, інформаційну та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів у державного бюджету, контроль за використанням валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

2) має право проводити фінансову перевірку, ревізії в апараті Верховної Ради, в органах виконавчої влади, в фонді державного майна та інших підзвітних Верховній Раді органах; має право в цих органах перевірити грошову документацію, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію;

3) має право вимагати від НБУ та інших банків про здійснювані операції, відомості про рух коштів на рахунках, що перевіряються.

Закон України "Про Рахункову Палату" (1996 р.)

До складу Рахункової Палати входять голова Рахункової Палати та члени Рахункової Палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери Рахункової Палати та секретар Рахункової Палати.

18. Статус і повноваження Міністерства фінансів України.

Міністерство   фінансів   України   (Мінфін   України)   є центральним органом  виконавчої  влади,  підпорядкованим  Кабінету Міністрів України. Мінфін України   забезпечує   проведення   єдиної   державної фінансової,  бюджетної,  податкової   політики,   спрямованої   на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України,  здійснює  координацію  діяльності  у  цій  сфері   інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін  України  у своїй діяльності керується Конституцією України,  законами  України,  актами   Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Міністерство фінансів. Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань,  що належать до його повноважень,  розробляє  пропозиції щодо   вдосконалення  законодавства  та  в  установленому  порядку вносить їх на розгляд Президентові України та  Кабінету  Міністрів України.  У межах   своїх   повноважень   Мінфін   України  організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

     Основними  завданнями  Мінфіну  України є:

• розроблення та   проведення   єдиної   державної  фінансової, бюджетної, податкової політики;

• здійснення разом  з  іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації  в  Україні,  а  також перспектив її розвитку;

• розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу;

• розроблення проекту Державного бюджету України та  прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення в установленому порядку  виконання  Державного  бюджету   України,   контроль   за дотриманням   правил  складання  звіту  про  виконання  Державного бюджету України та зведеного бюджету України;

• забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

• забезпечення ефективного  використання  бюджетних  коштів  та здійснення  в  межах  своєї  компетенції  державного   фінансового контролю;

• удосконалення методів  фінансового  і  бюджетного планування, фінансування, а також звітності та системи контролю за витрачанням бюджетних коштів;

• розроблення і   проведення   державної   політики   у   сфері виробництва,  використання та зберігання  дорогоцінних  металів  і дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння;

• забезпечення впровадження    єдиних    методологічних   засад бухгалтерського обліку та звітності (крім  бухгалтерського  обліку та звітності в банківських і кредитних установах);

• інформування громадськості  про  економічні та фіскальні цілі держави.

Мінфін України відповідно до покладених на нього  завдань має такі повноваження:

     1) бере   участь   у   розробленні   прогнозних    показників економічного  і соціального розвитку України на поточний період та перспективу;

     2) розробляє проект  Державного  бюджету  України,  прогнозні показники  зведеного  бюджету  України,  визначає  порядок і строк подання центральними органами виконавчої  влади,  Радою  міністрів Автономної    Республіки    Крим,    обласними,    Київською    та Севастопольською міськими  державними  адміністраціями  матеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України;

     3) подає   Кабінету   Міністрів   України   пропозиції   щодо вдосконалення взаємовідносин між  Державним  бюджетом  України  та республіканським  бюджетом  Автономної Республіки Крим і місцевими бюджетами;

     4) у  межах  своєї  компетенції  виконує   Державний   бюджету країни,  складає  звіт про виконання Державного бюджету України і зведеного бюджету України;

     5) удосконалює методи складання бюджету,  порядок  бюджетного фінансування, здійснює методичне керівництво у цій сфері;

     6) бере  участь  у  розробленні  та  здійсненні  заходів щодо фінансового оздоровлення і структурної перебудови економіки;

     7) бере участь у  підготовці  загальнодержавних  національних програм,   забезпечує   в   установленому   порядку   їх   цільове фінансування;

     8) бере  участь  у  розробленні   заходів,   спрямованих   на формування   і   реалізацію   активної   інвестиційної   політики, розробленні та  фінансуванні  державних  інвестиційних  програм  і програм економічного розвитку України;

     9) координує в межах своїх повноважень діяльність центральних органів виконавчої влади, пов'язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження податків, зборів (інших обов'язкових платежів)до Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

     10) погоджує в установленому порядку призначення на посаду та звільнення  з  посади  керівників  фінансових  управлінь обласних, київської і Севастопольської міських державних адміністрацій;

     11) розробляє пропозиції щодо формування державної податкової політики,  визначає  порядок  подання  центральними  та  місцевими органами виконавчої влади  необхідних  матеріалів  для  проведення аналізу  ефективності діючої податкової системи та пропозицій щодо її удосконалення;

     12) проводить  аналітичні   дослідження   впливу   податкової політики  на  економічне  зростання  та  ефективність  дії системи оподаткування;

    13) співпрацює  відповідно  до   визначених   повноважень   з міжнародними  фінансовими  організаціями та за дорученням Кабінету Міністрів України проводить з ними  переговори  і  консультації  з питань фінансової політики та укладення кредитних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

     14) здійснює ряд інших повноважень.

Мінфін України в межах своїх повноважень на основі  та  на виконання   актів   законодавства   видає  накази,  організовує  і контролює їх виконання.

Мінфін  України очолює Міністр,  якого призначає на посаду та  звільняє  з   посади   Президент   України   в   установленому законодавством порядку. Міністр має  заступників, які  призначаються  на  посаду  та звільняються  з  посади  відповідно  до   законодавства.   Міністр розподіляє  обов'язки між заступниками Міністра,  визначає ступінь їх  відповідальності  та   ступінь   відповідальності   керівників структурних підрозділів Міністерства. Для  погодженого  вирішення  найважливіших   питань,   що належать до компетенції Мінфіну України, обговорення напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія  у  складі  Міністра(голова колегії),  заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників Міністерства. Членів колегії   затверджує   та   увільняє   від   виконання обов’язків Кабінет Міністрів України за поданням Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністерства.

  Мінфіну України   підпорядковуються   Державне   казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата.

19. Статус і функції Державного казначейства.

     Систему   Державного   казначейства  України становлять Головне управління Державного казначейства  України  та його  територіальні  органи  -  управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим,  областях,  містах Києві  та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.   Основними завданнями Державного казначейства України є:

• організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;

• управління наявними коштами Державного  бюджету  України,  утому  числі  в  іноземній валюті,  коштами державних позабюджетних фондів  і  позабюджетними  коштами  установ  та  організацій,   що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

• фінансування видатків Державного бюджету України;

• ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

• здійснення управління   державним   внутрішнім  та  зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

• розподіл між   Державним   бюджетом   України   та  бюджетами автономної Республіки Крим,  областей,  міст Києва  і  Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків,  зборів і обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

• здійснення  контролю  за  надходженням,  використанням коштів державних  позабюджетних  фондів і позабюджетних коштів установ та організацій,  що  утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України;  

• розробка нормативно-методичних     документів     з    питань бухгалтерського обліку,   звітності   та   організації   виконання бюджетів усіх  рівнів,  які  є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій,  що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Кабінетом Міністрів прийнято положення про Державне казначейство.

Державне   казначейство   є   системою  органів  державної виконавчої влади і діє при Мінфіні. Державне казначейство складається з  Головного  управління та його територіальних органів - управлінь Державного казначейства в  Автономній  Республіці  Крим,   областях,   містах   Києві   та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах. Державне   казначейство   у   своїй  діяльності  керується Конституцією України,  Конституційним  договором  між Верховною  Радою  України  та  Президентом  України, законами України,  постановами Верховної Ради України,  указами  і розпорядженнями   Президента  України,  декретами,  постановами  і розпорядженнями Кабінету  Міністрів  України,  цим  Положенням,  а також наказами Мінфіну.

Державне казначейство має наступні функції:

1. організовує  виконання  Державного   бюджету   України   і здійснює контроль за цим;

2. здійснює  управління наявними  коштами державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті,  коштами державних  позабюджетних фондів   та  позабюджетними  коштами  установ  і  організацій,  що утримуються  за  рахунок  коштів  державного   бюджету   (далі   - позабюджетні кошти);

3. здійснює фінансування видатків державного бюджету;

4. веде облік касового виконання державного бюджету,  складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;

5. здійснює  управління  державним  внутрішнім  та  зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

6. розподіляє  між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим,  областей,  міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків,  зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

7. здійснює контроль за надходженням і  використанням  коштів державних позабюджетних фондів, позабюджетних коштів;

8. розробляє  та  затверджує нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку,  звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів.

Головне  управління  Державного   казначейства   та   його територіальні    органи   у   своїй   діяльності   взаємодіють   з міністерствами   та   іншими   центральними   органами   державної виконавчої  влади,  Національним банком,  установами інших банків, державною  податковою  службою,  місцевими  фінансовими  органами, державною контрольно-ревізійною службою в Україні. Головне   управління   Державного   казначейства   очолює заступник  Міністра  фінансів  -  начальник  Головного  управління Державного казначейства,  який призначається відповідно до чинного законодавства.

Для   погодженого   вирішення   питань,  що  належать  до компетенції  Державного  казначейства,  обговорення  найважливіших завдань   його   діяльності   у  Головному  управлінні  Державного казначейства утворюється колегія  в  складі  начальника  Головного управління ( голова колегії), його заступників за посадою, а також інших керівних працівників Державного казначейства. Члени колегії    Державного    казначейства    затверджуються міністром фінансів.

20. Діяльність органів контрольно-ревізійної служби у сфері фінансового контролю.

Державне контрольно-ревізійне управління складається з головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійного управління в Криму, в областях, в Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи в районних містах.

Головні завдання контрольно-ревізійного управління :

1) Здійснювати державний контроль за витраченням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах, організаціях, які отримують кошти із бюджетів усіх рівнів.

Основні функції контрольно-ревізійного управління :

1) проводження ревізії та перевірки на бюджетних підприємствах, установах, організаціях;

2) проводження ревізій і перевірок правильності витрачення державних коштів, на утримання місцевих органів державної виконавчої влади а також на утримання підприємств, установ, організацій, які діють за кордоном і фінансуються з бюджету.

Права контрольно-ревізійного управління:

1) Ревізування та перевірка на бюджетних підприємствах, установах, організаціях грошових та бухгалтерських документів, звітів, кошторисів та інших документів, які підтверджують надходження та використання грошових коштів;

2) Перевірка фактичної наявності матеріальних цінностей;

3) Безперешкодний доступ на склади, сховища, виробничі та інші приміщення для обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією.

4) Право вимагати від керівників об’єктів, що перевіряються проведення інвентаризації; мають право опечатати склади, каси, де зберігаються матеріальні цінності;

5) Право одержувати від НБУ необхідні відомості про рух коштів на рахунках, що перевіряються;

21. Права та обов’язки органів державної податкової служби.

Система Державної Податкової служби

1) Державна Податкова адміністрація - центральний орган державної виконавчої влади;

2) Державна Податкова адміністрація в Криму, областях, містах Києві та Севастополі;

3) Державна Податкова інспекція в районах, містах і в районах у містах;

У складі Державної Податкової служби знаходяться підрозділи по боротьбі з податковими порушеннями - податкова міліція (створена в 1996р.).

Завдання органів Державної Податкової служби:

1) здійснити контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків до бюджету;

2) формування та ведення державного реєстру фізичних осіб - платників податків, та єдиного банку даних платників податків - юридичних осіб;

3) роз’яснення законодавства про оподаткування серед платників податків;

4) запобіг злочинам та іншим правопорушенням віднесених законом до компетенції податкової міліції.

Функції органів державної податкової системи:

1) здійснення контролю за додержанням законодавства про податки та інші платежі;

2) забезпечення обліку платників податків;

3) контроль за своєчасним поданням податкових декларацій та рахунків;

4) контроль за законністю валютних операцій, за додержанням встановленого порядку здійсненні розрахунків з використанням електронних контрольно-касових апаратів;

5) контроль за правильністю здійснення касової діяльності;

6) контроль за наявністю у платників свідоцтв про державну реєстрацію, спеціальних дозволів та інших дозвільних документів на право здійснення підприємницької діяльності;

7) забезпечення застосування та стягнення сум фінансових санкцій за порушення податкового законодавства;

8) проведення робіт, пов’язаних із виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією майна, що у встановленому порядку було конфісковано в дохід держави, безхазяйного майна, майна, яке перейшло до держави на правах спадкування.

Закон України "Про Державну Податкову службу"

Права Державної Податкової служби:

1) Право здійснення перевірки на підприємствах, установах і організаціях, перевірки громадян - платників податків;

2) одержувати безоплатно від установ Національного банку, інших банківських установ, а також від усіх підприємств, установ, організацій та громадян будь-яку інформацію, пов’язану з фінансово-господарською діяльністю, в томі числі про рух коштів на рахунках платників;

3) обстежувати виробничі, складські, торгівельні приміщення, що використовуються для отримання доходу;

4) мають право застосовувати фінансові санкції, адміністративні штрафи до посадових осіб;

5) адміністративний арешт активів;

6) вживати заходи по реалізації майна, що знаходиться в податковій заставі.

Податкова міліція складається з спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями і здійснює контроль за додержанням фінансового законодавства, виконує оперативно-розшукові, кримінально-процесуальні та охоронні функції.

Завдання податкової міліції:

1) запобігання злочинам та іншим правопорушень у сфері оподаткування, здійснення їх розкриття, розслідування;

2) розшук платників податків, що ухиляються від сплати податків;

3) боротьба із корупцією в органах Державної Податкової служби;

4) забезпечення безпеки діяльності посадових осіб Державної Податкової служби;

22. Фінансовий контроль у банківській сфері.

НБУ здійснює контроль за дотриманням батьківського законодавства усіма суб’єктами батьківських правовідносин.

Комерційні банки зобов’язані контролювати правильність здійснення касових операцій своїми клієнтами, зобов’язані контролювати дотримання строків повернення валютної виручки, зобов’язані повідомити про виявлені правопорушення.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів банку, щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова дія НБУ охоплює всі банки, Їхні підрозділи, як на території України, так і за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних і фізичних осіб у частині дотримання вимог банківського законодавства.

При здійсненні банківського контролю НБУ має право вимагати від банків усунення порушень законодавства, виконання вимог нормативних актів НБУ для уникнення чи подолання негативних наслідків, які можуть поставити під загрозу кошти довірені банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

При виявленні порушень банківського законодавства НБУ може застосувати передбачені законом санкції до порушників (призупинити ліцензію або відкликати ліцензію, збільшення економічних нормативів, тимчасова адміністрація банків, ліквідація банку).

23. Відомчий контроль на підприємствах, установах, організаціях.

Внутрівідомчий фінансовий контроль на підприємствах, установах, організаціях здійснюється керівництвом, або бухгалтерською службою.

На всіх підприємствах, установах, організаціях повинен здійснюватися бухгалтерський облік. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій у первинних документах несе власник такого підприємства, або уповноважена ним організація чи посадова особа, яка здійснює керівництво підприємства відповідно до законодавства чи установчого документа.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку і здійснення контролю підприємство самостійно обирає форму його організації. По-перше, від посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби. По-друге, використання послуг спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємця. По-третє, ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерською або аудиторською формою. По-четверте, самостійне ведення бухгалтерського обліку власником або керівником підприємства.

Підприємець самостійно визначає облікову політику, обирає форму бухгалтерського одліку, розробляє систему і форми внутрішнього обліку, визначає права працівників на підписанні бухгалтерського документу.

Головний бухгалтер або бухгалтерська служба забезпечує дотримання на підприємстві встановленого порядку бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності, контроль за відображенням усіх господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку; бере участь в оформленні матеріалів пов’язаних із нестачею, відшкодування витрат по нестачі, крадіжка; перевірка стану бухгалтерського обліку на структурних підрозділах підприємства.

24. Аудиторська діяльність в Україні.

Правове регулювання аудиторської діяльності здійснюється Законом України "Про аудиторську діяльність" та іншими НПА. Аудиторська діяльність включає до себе організацію та методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватися в формі аудиторських перевірок, експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналіз фінансово-господарської діяльності та інші види економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб.

Аудит - це перевірка публічно бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності, щодо суб’єктів господарювання з метою визначення достовірної звітності, обліку, його повноти, та відповідність встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами-аудиторами чи аудиторськими фірмами.

Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат про право зайняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як індивідуально, так і шляхом створення аудиторської фірми, чи шляхом об’єднання з іншими аудиторами. Аудитор повинен мати вищу юридичну або економічну освіту; не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудит найчастіше проводиться на замовлення самого підприємства, а іноді примусово.

Види аудиту :

1) ініціатива господарюючих суб’єктів, шляхом укладання договору;

2) у випадках передбачених законом.

Випадки обов’язкового аудиту:

1) для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, інших підприємств і господарюючих суб’єктів, звітність яких офіційно оприлюднюється;

2) перевірка фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгів, компаній, інвестиційних фондів та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) перевірка державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, при приватизації корпоратизації та інших змінах форм власності;

5) визначення підприємства банкрутом.

Аудиторська палата, її повноваження :

1) здійснювати сертифікацію і ліцензування суб’єктів, які мають намір здійснювати аудиторську діяльність;

2) затвердження програм підготовки аудиторів;

3) затверджує норми і стандарти аудиту;

4) веде реєстрацію аудиторських фірм і аудиторів.

25. Види і методи фінансового контролю.

Види фінансового контролю.

За часом проведення:

1) попередній;

2) поточний;

3) наступний.

За сферою здійснення фінансового контролю:

1) контроль у бюджетній сфері;

2) контроль за діяльністю підприємств, установ, організацій.

Залежно від статусу організацій, що здійснюють фінансовий контроль:

1) державний;

2) недержавний.

Методи фінансового контролю - це прийоми і засоби його втілення через діяльність певних органів.

Основні методи фінансового контролю:

1) перевірки, ревізії;

2) аналіз фінансово-господарської діяльності;

3) розгляд звітів про фінансову діяльність та інші.

Перевірки бувають:

1) планові;

2) позапланові.

Планові - здійснюються відповідно до затвердженого графіку.

Позапланові - проводяться у випадкових випадках, які передбачаються законодавством.

Перевірки поділяються на:

1) повні - охоплюють усі аспекти фінансової діяльності підприємства;

2) вибіркові - перевіряють окремі аспекти.

Виділяють також комплексні перевірки - перевірки декількома контролюючими органами.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю, за дотриманням законодавства з фінансових питань, за достовірністю обліку і звітності, це спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнення і крадіжок та попередження фінансових зловживань.

26. Правове регулювання взаємовідносин контролюючих органів та суб’єктів підприємницької діяльності.

Указ Президента "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" 27 липня 1998 року.

В ньому визначається, що контролюючи органи, які уповноваженні від імені держави здійснювати фінансовий контроль, проводити планові та позапланові виїзні перевірки.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органа і проводиться за місцем знаходження такого суб’єкта. Планова перевірка проводиться не частіше одного разу на рік. Про проведення перевірки контролюючи орган повідомляє за 10 днів до перевірки.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності наступних обставин:

1. Коли за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти про порушення суб’єктом підприємницької діяльності фінансового законодавства.

2. Коли суб’єктом підприємницької діяльності не подано в установлені строки документів обов’язкової звітності.

3. Коли виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов’язкової звітності.

4. Якщо суб’єкт підприємницької діяльності подав скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючих органів.

5. У випадку реорганізації або ліквідації підприємства.

Контролюючі органи, які мають право на проведення перевірок.

1. Органи Державної податкової служби стосовно сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджету.

2. Митні органи стосовно мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються при перетині кордону.

3. Органи державного казначейства, та органи Контрольно-ревізійної служби стосовно бюджетних позик та кредитів, стосовно цільового використання дотації та субсидії, інших бюджетних асигнувань.

Інші організації з тих питань перевірок не проводить.

27. Принципи бюджетного устрою. (але ЗУ “Про бюджетну систему” втратив чинність у зв’язку з вступом в юридичну силу Бюджетного кодексу України. В цьому випадку можна застосовувати принципи бюджетної системи України згідно Бюджетного кодексу – питання №30)

Бюджетний  устрій  -  це  організація  і  принципи   побудови бюджетної  системи,  її  структури,  взаємозв'язок  між   окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного  устрою  і  адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах  єдності,  повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджету  означає  існування  єдиного  рахунку доходів  і  видатків  кожної  ланки  бюджетної  системи.   Єдність бюджетної системи забезпечується  єдиною  правовою  базою,  єдиною бюджетною  класифікацією,  єдністю  форм  бюджетної  документації, погодженими  принципами  бюджетного  процесу,   єдиною    грошовою системою,  єдиною  соціально-економічною    політикою,    наданням необхідної статистичної та бюджетної  інформації    одного  рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності  -  це  формування  бюджету  на  основі реальних  показників,  науково   обґрунтованих    нормативів    та відображення у звіті про виконання бюджету тільки  тих  доходів  і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення  в  засобах  масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності - це  відображення  показників  бюджетів  у взаємозв’язку з загальноекономічними показниками в Україні  та  за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів  і  пропорцій економічного розвитку.

Державний бюджет України, республіканський бюджет  Автономної Республіки Крим,  обласні,  міські,  районні,  районні  в  містах, селищні, сільські бюджети є самостійними.  Самостійність  бюджетів забезпечується  наявністю  власних  доходних  джерел   і    правом визначення напрямів їх використання  відповідно  до  законодавства України.

При складанні і виконанні своїх  бюджетів  відповідні  органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

28. Поняття бюджету та бюджетні принципи.

Бюджет (далі Б.) як економічна і юридична категорія.

Як економічна категорія поняття (бюджет) також має два аспекти: