мовознаввствідповіді на питання

37. Паронімія.Пароніми.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий,громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. За звуковим складом пароніми бувають:

• однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»;

За лексичним значенням пароніми бувають:

• синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слиз­няк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плос­кий — плаский.

• антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, екс­порт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто;

• семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за пев­ним розпорядком» семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів. Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією. Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й зна­ченнєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі».) Паронімія  - подібність слів - паронімів за формою при відмінності за змістом. Також зазвичай помилкове вживання одного з них замість іншого. Наприклад адресат – адреси. Паронімія пояснюється нетвердим знанням значення одного з слів або навіть обох, некомпетентністю говорить (пише) в тій сфері діяльності, звідки взято слово, а також парапраксісом (напр. застереження).

38. Лексика мови з погляду походження: слова споконвічні та засвоєні. Запозичення. Кальки. Інтернаціоналізм.

Запозичення — елемент чужої мови, який було перенесено з однієї мови до іншої в результаті мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови до іншої. Зазвичай запозичуються слова, а рідше — синтаксичні та фразеологічні вирази. Запозичення окремих звуків та словотворчих морфем відбувається у процесі їхнього вторинного виділення з більшої кількості запозичених слів. Запозичення пристосовуються до системи мови-позичальниці, а іноді настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями мови та виявляється лише за допомогою етимологічного аналізу. Наприклад, таких запозичень з тюркських мов (тюркізмів) як гарбуз, кавун, отара, козак. На відміну від таких повністю засвоєних запозичень, так звані іноземні слова зберігають сліди свого іншомовного походження у вигляді звукових,орфографічних, граматичних та семантичних особливостей. Іноземні слова зазвичай відносяться до спеціальних галузей знань або виробництва (наприклад, ентомологія — наука про комах). Іноді вони позначають властиві чужим народам чи країнам поняття (етнографізми, регіоналізми, екзотизми) — наприклад, камамбер — сорт французького сиру. Такі слова тлумачаться словниками іншомовних слів або включаються до звичайних тлумачних словників. Оскільки запозичення є результатом тривалої історичної взаємодії мов та їхнього змішування, то запозичення займають значне місце у лексиці багатьох мов. Підсилена взаємодія мов при зростаючій ролі культурних та економічних зв'язків між народами та країнами, а також при глобалізації, призводить до виникнення особливого шару запозичень, що іменуються інтернаціональними словами (інтернаціоналізмами). В українській мові прикладами таких слів є комітет, проект, інфляція та інші. У європейських мовах основний фонд інтернаціоналізмів складають слова, запозичені з грецької та латинської мов, на Близькому та Середньому Сході — слова з арабської та перської мов, на Далекому Сході — слова з китайської мови. Інтернаціональні слова часто відносяться до спеціальної термінології різних галузей знань, техніки та міжнародних відносин. Канали запозичень можуть бути як усні так і книжні. При усному запозиченні слово зазнає більше змін, а ніж при книжному запозиченні. Якщо слово входить до мови іншого народу з одночасним запозиченням нового предмета чи поняття, то значення цього слова не міняється; але у випадку входження нового слова у якості синоніма до вже існуючого у мові слова, між цими синонімами відбувається розмежування значень та спостерігаються зсуви у первісній семантиці. Такі запозичення іноді називають проникненнями. Етимологічні дублети — це слова, що розвилися з одного кореня, але були запозичені при посередництві різних мов, або запозичені у різні часи з тієї самої мови. Етимологічні дублети мають неоднакове значення, вимову та написання. Нариклад, кристал і кришталь (з грецької). Шляхи руху слова з одної мови до іншої можуть бути прямими або непрямими. Морфологічно складне запозичене слово у мові-позичальниці зазнає спрощення та сприймається як просте непохідне. При масовому запозиченні іноземних слів зі спільними коренями та різними суфіксами або ж з різними коренями та спільними суфіксами ці словотворчі елементи можуть виділятися у мові, яка запозичує, та навіть утворювати нові слова. Наприклад, з грецькими суфіксами -іст, -ізм. Близько до запозичень стоять кальки (структурні запозичення), коли запозичена структура виражається питомим лексичним матеріалом. Калька або калькування — особливий вид запозичення: утворення нового фразеологізму, слова, або нового значення слова через буквальний переклад відповідного іншомовного елемента. Існує декілька видів кальки: Словотворчі або структурні кальки — поморфемний переклад іншомовного слова,наприклад:

• «внутрішньом'язовий» — з лат. intramuscularis, де intra- «внутрішньо» та muscularis «м'язовий»

• «заміщення» — з англ. substitution

• «надлишок» — з англ. surplus

Семантичні кальки — запозичення переносного значення слова. Це корінні українські слова, які під впливом слів-відновників з іншої мови набувають нового значення, наприклад:

• «обмежений» в значенні «тупенький, тупоголовий» — з фр. borné «обмежений (як про територію, так і про людину)»

• «блискучий» із значенням «надзвичайний, довершений» — з фр. Brillant

Фразеологічні кальки — дослівний переклад фразеологізму, наприклад:

• «тут собака заритий» в значенні «у цьому суть справи» — з нім. da ist der Hund begraben

• «багато галасу даремно» — з англ. much ado about nothing

Напівкальки — відносяться до неповного перекладу з іншої мови: частину слова або вислову перекладається, а частина залишається без перекладу, напр.:

• «телебачення» — з грец. tele — «далеко»

• «ефект доходу» — з англ. income effect

Кальки виникають як реакція носіїв мови на різке зростання кількості прямих запозичень. Співвідношення калькованих слів та прямих запозичень у різних мовах різне. У деяких мовах (ісландська, тибетська) створення кальки — майже єдиний спосіб засвоєння іншомовної лексики.

39.Історичні зміни словникового складу мови. Причини історичних змін у лексиці. Архаїзми. Історизми. Неологізми.

Причини історичних змін у лексиці. Лексична система, як і мова в цілому, постійно змінюється, причому порівняно з фонологічною і граматичною системами - найшвидше. Одні слова зникають із мови, інші -- з'являються. Змінюються й значення слів.Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами. Позамовні причини - це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері культури та ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших знарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни. Внутрішньомовні причини зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності.

Є чотири типи змін у лексико-семантичній системі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення. Архаїзми.Архаїзми - застарілі слова, які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику. Розрізняють власне архаїзми й історизми. Власне архаїзми - слова, які називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Наприклад: чадо "дитина", лицедій "артист", зегзиця "зозуля", десниця "рука", самокат "велосипед", аероплан "літак", перст "палець"тощо. Власне архаїзми поділяють на лексичні та семантичні. Серед лексичних архаїзмів виділяють: 1) власне лексичні архаїзми 2) лексико-словотвірні; 3) лексико-фонетичні. Семантичні архаїзми - застарілі значення наявних в активному словнику слів. Історизми - слова, які вийшли з ужитку в зв'язку зі зникненням позначуваних ними понять. Наприклад: війт "сільський староста", осавула "прикажчик у панському будинку", волосний "посадова особа, яка працювала у волосній управі", десяцький "поліцейський служитель на селі" тощо. Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатися в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. Зокрема, в останні роки отримали друге життя колишні історизми гривня, віче, пластун; рос. дума, губерния, губернатор тощо. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно, як, наприклад, лікнеп, раднаргосп, перебудова. Історизми використовують у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми - для створення піднесеного і зниженого стилів. Неологізми - нові слова, що виникли з пам'яті людей, які їх використовують. Наприклад: беркутівець "член спецпідрозділу "Беркут", посадовець "посадова особа", тіньовик "той, хто приховано займається бізнесом", грошопровід "кредитна лінія" тощо. Поняття "неологізм" є історичним і відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Наприклад нещодавно неологізмами були космонавт, універсам, синтетика, ЕОМ, дизайнер, лазер тощо, а тепер вони втратили новизну, і деякі з них уже вийшли з активного вжитку, хоча жодне з цих слів ще не було зафіксоване в одинадцятитомному Словнику української мови, останній том якого вийшов у 1980 р. Розрізняють неологізми лексичні й семантичні. Лексичні неологізми - абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Усі вищенаведені неологізми є лексичними. Семантичні неологізми - нові значення в уже наявних словах. Спершу хтось ужив якесь слово в незвичайному для нього контексті, згодом це контекстуальне значення за суспільної необхідності стає загальновживаним, тобто переходить із мовлення до мови. Наприклад, слово берегиня мало значення "русалка", тепер воно стало вживатися у значенні "жінка". Авторські неологізми, які називають оказіоналізмами, становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови. Так, зокрема, створені М. Старицьким лексеми байдужість, мрія, майбутнє, незагойний, нестяма, І. Франком чинник, І. Верхратським звіт міцно прижилися в нашій мові, навіть увійшли до активного словника. Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.

40. Діалектизми. Професіоналізми. Арготими. Екзотизми. Жаргонізми. Евфемізми.

Діалектизм  — позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність. Діалектизми належать до лексики обмеженого вживання. Проте водночас це потужні джерела, які живлять велику ріку нашої мови, збагачуючи її синоніміку. Найчастіше діалектизми використовують у художніх та публіцистичних творах. Тут треба пам'ятати, що невмотивоване вживання діалектизмів розхитує літературні норми, знижує рівень культурного мовлення. Часто використання діалектизмів не зумовлене ні стилістичними, ні номінативними настановами; воно є наслідком недостатнього розмежування засобів літературної мови та діалектів або ж свідомим хизуванням, протиставленням своїх, «правильних» засобів української мови чужим, напівросійським, «неправильним». Це не сприяє ні збільшенню кількості нових носіїв української мови, ні загалом соборності України. Найчастіше діалектизми використовують:

• у розмовному мовленні як засіб вільного, невимушеного спілкування людей – носії певного говору;

• у художніх текстах для відтворення цього типу мовлення;

• у художньому мовленні в прямій мові для створення мовної характеристики персонажа, для типізації характерів представників різних суспільних верств;

• у художньому мовленні для реального відтворення життя з усіма його подробицями;

• у художньому мовленні для відтворення місцевого колориту;

• у науково-популярному стилі задля прикладів пояснення;

• у публіцистичному стилі для позначення реалій життя словами, яким нема відповідників у літературній мові;

• у публіцистичному стилі в прямій мові для створення мовної характеристики персонажа, для відтворення місцевого колориту.

У науковому та офіційно-діловому стилях діалектну лексику, як правило, не використовують. Діалект, або наріччя, — великий підрозділ мови, що об'єднує групу говірок, пов'язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам. Українська загальнонародна мова має три такі наріччя: північне, південно-західне й південно-східне. Фонетичними особливостями цих говірок є дифтонги. Як і в літературній мові, в говірках цього наріччя дзвінкі приголосні в кінці слова та складу не оглушуються: бабка, лад, хліеб. З морфологічних ознак слід відзначити закінчення -у в давальному відмінку однини іменників другої відміни (батьку, брату), збереження давнього закінчення -є в іменників середнього роду (насінне, зіллє), нестягнену форму прикметників {зеленая, високиє). Лексичні та семантичні діалектизми північного наріччя: кабиця — «літня піч у дворі або в садку», пуд — «страх» тощо. Південно-західне наріччя. Говірки цього наріччя мають низку специфічних рис порівняно з літературною мовою.Дуже багато відмінностей у наголошуванні слів: пíду, підéмо, дровá, пúтання, тáблиця, бýла, нéсла й ін. У морфології — закінчення -ов в орудному відмінку однини іменників першої відміни (водов, горов); -ови в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду другої відміни (батькови, сватови); перехід м'якої групи прикметників до твердої в більшості говірок (верхний, синий); уживання минулого часу замість інфінітива в складеній формі майбутнього часу дієслів (буду брав, буду носив) тощо. Чимало лексичних діалектизмів: лилик — «кажан», шмата — «білизна», бадьо — «дядько». Південно-східне наріччя. В основному лексична, морфологічна, фонетична структура південно-східного наріччя збігається з відповідними структурами української літературної мови. Проте в деяких говорах цього наріччя є відмінності морфологічного та лексичного плану, що не стали надбанням літературної мови. Етнографічні діалектизми є назвами місцевих реалій, невідомих або невикористовуваних за межами певного говору. Семантичні діалектизми — слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням (вино — «виноград», масть — «жир», квасок — «щавель», базар — «майдан», губа — «гриб», струк — «перець», гірчиця — «перець»). Діалектизми не використовуються в науковому та офіційноділовому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення. У художній літературі та в публіцистиці вони вживаються з метою кращого відображення місцевого побуту, колориту, змалювання пейзажу, для мовної характеристики героїв.

Професіоналізми - слова, що їх уживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії: забій, врубмашина, на-гора (шахтарі). Екзотизми - слова, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття: гуайява "плодове дерево з тропічної Америки", чинара "дерево з роду платанових, яке росте в Середній Азії й має символічне значення » тощо. Жаргонізми або сленгові слова, - слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певною спільністю інтересів. Наприклад, у студентському мовленні можна почути такі жаргонізми, як хвіст "заборгованість", плавати "слабо знати матеріал", засипатись "не скласти іспит", стипуха "стипендія", автомат "залік за результатом роботи в семестрі" тощо. У мовленні водіїв бублик "руль автомобіля", тачка "автомобіль"; рос. мигалка 'ліхтар для подачі сигналів". Арготизми - спеціальні слова й вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані з метою засекречення комунікації. Так, в українському жебрацькому й лірницькому арго вживалися такі слова, як дулясник "вогонь", кунсо "хліб", обоки "чоботи" тощо. Евфемізми - слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Це переважно нейтральні слова або вирази, що вживаються замість синонімічних слів, які, на думку мовця, є непристойними, грубими або нетактовними. Наприклад, замість умер в українській мові вживають упокоївся, спочив. Замість пропасниця в українській мові вживався евфемізм тітка, в сербській мові замість оспа - богине.

41.Фразеологія. Фразеологізм, Типи фразеологізмів.

Фразеологія - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові. Фразеологізми - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень, а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново. Фразеологізми характеризуються відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю, непроникністю. Достатньо навіть однієї з перелічених ознак, щоб вважати словосполучення фразеологізмом. Усі ці ознаки зближують фразеологізм зі словом. Переважна більшість фразеологізмів еквівалентна окремому слову, і, як окремі слова, фразеологізми виступають у ролі єдиного складеного знака: нуль без палочки - ніщо; без року тиждень = недавно тощо. На відміну від вільного словосполучення, де кожне повнозначне слово є окремим членом речення, фразеологізм у цілому виступає єдиним членом речення. Із вільним словосполученням фразеологізм зближується тим, що складається з окремих слів, тобто є нарізнооформленим. Слово має один наголос, а фразеологізм має стільки наголосів, скільки є в ньому повнозначних слів. Отже, фразеологізм, із одного боку, зближується зі словом, а з іншого - зі словосполученням. Фразеологізми є знаками вторинної номінації, де образ словосполучення, його первинна мотивація переносяться на нову (іншу) ситуацію. Через те фразеологізмам притаманна образність. Постійне вживання словосполучення в прямому й переносному значеннях зумовлює усталення фразеологізму. Водночас, для того щоб словосполучення стало фразеологізмом, необхідно, щоб хоч одне зі слів повністю або частково втратило вільне значення (солом'яна вдова, дерев'яний рубль). Перетворенню вільних словосполучень у фразеологічні сприяє й частота їх вживання в певні періоди, пов'язана з актуальністю виражених ними понять у той чи інший період (холодна війна, празька весна тощо). Іншим джерелом виникнення фразеологізмів є запозичення. Запозичені фразеологізми можуть виступати як у перекладеному, так і в оригінальному вигляді: час - гроші (англ. time is money), синя панчоха (англ. blue stocking), бути чи не бути (англ. to be or not to be), лат. contra spem spero "без надії сподіватись"тощо. У науці існує проблема складу фразеології. Одні мовознавці до неї відносять лише номінативні форми, тобто словосполучення. Інші, котрі дотримуються широкого розуміння фразеології, сюди відносять й комунікативні форми - крилаті вирази у формі речень. Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов'язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності народу. У фразеології ще більшою мірою, ніжу лексиці, відображено національну картину світу. Фразеологізми з одним і тим самим значенням у різних мовах мають неоднакову внутрішню форму (мотивацію). Національна своєрідність фразеології і в тому, що в ній зафіксовано реалії життя народу, його історії тощо.Класифікація фразеологізмів: Існують різні класифікації фразеологізмів. Найвідомішою є класифікація фразеологізмів за ступенем злютованості їх компонентів, яку розробив французький мовознавець Ш. Баллі і доповнив російський мовознавець В.В. Виноградов. За цією класифікацією фразеологізми поділяють на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів. Наприклад: собаку з'їсти "бути майстром у якійсь справі". Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами, під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми. Пояснити, як склалося значення ідіом, - складна етимологічна проблема. Так, наприклад, англ. tit to tat має значення "око за око", але пояснити, що означають слова tit і tat, ніхто не може. Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову. Фразеологічні єдності-семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів. Значення фразеологічної єдності виникає внаслідок узагальненого переносного значення вільного словосполучення. Це результат образного метафоричного переосмислення словосполучення. Приклад: зробити з мухи слона "перебільшити щось", пальцем не ворухнути "нічого не зробити" тощо. Для фразеологічних єдностей характерна семантична двоплановість. В окремо взятих ізольованих від контексту таких зворотах не можна однозначно встановити їх семантику, бо такі словосполучення можуть уживатися як вільні у прямому значенні і як фразеологічні в переносному, тобто вони е омонімічними. Фразеологічні сполучення - звороти, в яких самостійне значення кожного слова е абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення. Ті мовознавці, що дотримуються широкого розуміння фразеології, тобто відносять до неї комунікативні одиниці (речення) і будь-які влучні (крилаті) фрази, виділяють четвертий тип фразеологізмів - фразеологічні вирази. Фразеологічні вирази - стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням. Фразеологічні вирази - це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури. Фразеологізми - це майже завжди яскраві, образні вирази. Вони є важливим експресивним засобом мови. Кожна культурна людина повинна володіти цим скарбом літературної мови.

42. Лексикографія. Типи словників.

Поняття лексикографії. Лексикографія - розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників. Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо.Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію. Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті. Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики. Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення; визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.Типи словників.Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні. Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська радянська енциклопедія" в 17 томах, "Енциклопедія українознавства" за ред. В. Кубійовича, що вийшла в 1949 р. за кордоном і зараз перевидається у Львові і Києві тощо. До енциклопедичних належать і галузеві термінологічні словники. Філологи повинні бути обізнані зі словниками лінгвістичних термінів, серед яких слід назвати "Словник лінгвістичних термінів" Є.В. Кротевича і Н.С. Родзевич, "Словник лінгвістичних термінів" Д.І. Ганичаі І.С Олійника тощо. Лінгвістичні словники - це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування. Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й багатомовні. Одномовні словники.Тлумачні словники.У цих словниках розкривається значення слів. У слові позначається наголос, вказується на його граматичні й стилістичні властивості. Є такі тлумачні словники української мови: "Словник української мови" АН в 11 томах (, "Новий словник української мови" у 4 томах В. Яременка й О. Сліпушко тощо. Першим тлумачним словником сучасної української мови (слід вважати "Словарь української мови" у 4-х томах за редакцією Б. Грінченка - видатна пам'ятка української лексикографії. Словники неологізмів.Це словники тлумачного типу, в яких зібрані слова, що недавно з'явилися в мові. Як приклад можна навести словники "Новые слова и значения" за редакцією H.3. Котелової, "Словарь новых слов русского языка (середина 50-х - середина 80-х годов)" за редакцією Н.З. Котелової тощо.Діалектні словники.У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. Серед словників української діалектної лексики можна назвати "Словник бойківських говорів" М.Й. Онишкевича, "Словник полтавських говорів" B.C. Ващенка тощо. Словники мови письменників. У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма вжита і де. Такі словники називають конкордансами. Уже створені словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра, Шеллі, Пушкіна, Міцкевича. В Україні вийшов "Словник мови Шевченка" в 2-х томах і "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" у 3-х томах.Історичні словники. В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду. Українська мова представлена "Історичним словником українського язика" Є. Тимченка, "Словником староукраїнської мови XIV - XV ст." за редакцією Л.Л. Гумецької тощо.Етимологічні словники. Етимологічні словники розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови. Для корінних слів установлюється корінь, із яким ці слова пов'язані, наводяться паралелі з інших мов, простежуються зміни в значенні і формах слова. В Україні вийшло 3 томи "Етимологічного словника української мови" за редакцією О.С. Мельничука тощо.

Синонімічні словники. У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані академічний "Словник синонімів української мови" у 2-х томах тощо.Словники антонімів. У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті. "Словник антонімів" української мови Л.М. Полюги тощо.Словники омонімів. До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість. Прикладом таких словників можуть служити "Словник омонімів української мови" О. Демської та І. Кульчицького тощо.Фразеологічні словники.У фразеологічних словниках зібрано усталені звороти, яким дається тлумачення і стилістична характеристика. "Фразеологічний словник української мови" у 2-х книгах, "Фразеологічний словник української мови" в 2-х томах Г.М. Удовиченка тощо.Орфографічні словники.В орфографічних словниках слова наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному написанні. Одними із кращих орфографічних словників є "Орфографічний словник української мови", укладений СЛ. Головащуком, М.М. Пещак, В.М. Русанівським і О.О. Тараненком тощо.Орфоепічні словники.В орфоепічних словниках подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу і з вказівкою на вимову. Є такі орфоепічні словники української мови: "Словник наголосів української літературної мови" М.І. Погрібного тощо.Словники правильності мовлення. Такі словники містять найскладніші в уживанні слова. В них пояснюється написання й вимова слів, словотворення, даються граматична і стилістична характеристики слів, наводяться приклади можливої сполучуваності слів і керування. Як приклади цього типу словників можна назвати "Словник труднощів української мови" за редакцією СЯ. Єрмоленко тощо.Зворотні словники.У зворотних (інверсійних) словниках слова розташовані за алфавітом із їх кінця: а, ба, баба, жаба, раба і так далі. Такі словники групують слова за морфемами - закінченнями, суфіксами, коренями, префіксами, а це дуже корисно для дослідників мови: з такого словника легко вилучити однокореневі (споріднені) слова, визначити продуктивність того чи іншого суфікса тощо. В Україні вийшли "Інверсійний словник української мови" за редакцією С.Ф. Бевзенка і "Обернений частотний словник сучасної української художньої прози" тощо.Багатомовні словники. У багатомовних словниках дається не пояснення значень слів, а переклад, тобто підбирається слово-відповідник іншої мови. Найчастіше це двомовні словники. їх створюють для цілей перекладу й активно використовують при вивченні іноземної мови. Прикладом двомовних словників є "Русско-украинский словарь" АН в 3-х томах тощо. Як бачимо, сучасна лексикографія задовольняє потреби в найрізноманітніших типах інформації про слова. Вона розвивається за двома основними напрямками: 1) створення спеціалізованих словників, у яких була б інформація тільки одного характеру; 2) створення комплексних словників, які б включали по можливості всі відомості про слово: тлумачення, граматичну характеристику, вимову, написання, смислові зв'язки з іншими словами, особливості вживання в різних стилях. Інколи такі комплексні словники включають й енциклопедичну інформацію про річ, яку називає слово. Складання словників завжди вважали важливим загальнокультурним завданням. Кожна людина, яка дбає про свій загальнокультурний розвиток, повинна читати словники.