Основні шляхи подолання «опору виховання»
Стратегія і логіка, основні ідеї подолання опору вихованню в навчально-виховному процесі повинні бути збудовані у двох основних напрямках роботи педагогів та освітньої установи в цілому.
Дві мети роботи
Мета-мінімум - подолання недоліків розвитку і виховання; соціально-педагогічна реабілітація і рішення задач перевиховання підлітків.
Мета-максимум - рішення загальних завдань виховання різнобічно розвиненої особистості, що самоактуалізується.
Соціально-педагогічна реабілітація (як мета-мінімум) - це система спеціальних заходів громадського характеру, цілеспрямованих заходів освітніх установ і під їх керівництвом родини, а також систематичних виховних впливів, спрямованих на подолання або послаблення недоліків фізичного, психічного і соціального розвитку дітей в загальній системі виховання особистості.
Виховання (як мета-максимум) - це творчий цілеспрямований процес взаємодії педагога і вихованців по створенню оптимальних умов для оволодіння дітьми соціокультурними цінностями суспільства і для розвитку їх індивідуальності з метою самоактуалізації особистості. Суть виховання, його призначення - освоєння, вибудовування відносин доросліючої людини з навколишньою дійсністю, живою і неживою природою, з соціокультурними цінностями, з людиною і її сутнісними потребами, з самим собою як найвищою цінністю. І в тому числі - з освітою, як однієї з людських цінностей.
Педагогіку хвилює питання про те, як впоратися в опором вихованню, як зробити виховання не тільки ефективним, але й приємним і радісним і для педагога, і для студентів. Зупинимося на деяких основах діяльності педагога - ідеях, реалізація яких дозволить успішно долати опір виховання.
Перша. Повна впевненість у тому, що немає такої поганої людини, якої б гарне виховання не зробило кращим.
Друга. Вибір правильної логіки виховного впливу: прийняти таким вихованця таким, який він є.
Третя. Широко використовувати у вихованні метод сублімації - перемикання, перенесення з одних цінносні орієнтації та видів діяльності на інші, більш соціально цінні. У практиці це моральне виховання стимулювання (через почуття симпатії, вираз любові) різноманітних видів діяльності.
Четверта. Починати з малого, простого, легкого, але з швидко відчутним результатом.
П'ята. Частіше використовувати такий прийом, як перенесення знань, умінь і навичок, - прийом використання вже наявних знань, умінь і навичок або їх елементів для формування нових.
Шоста. Стрижнем всієї діяльності зробити акцент на підняття престижу особистості у власних очах і в очах оточуючих - однолітків і дорослих.
Сьома. Особлива інструментовка методів і прийомів виховання при подоланні опору виховання, а саме: похвала, позитивні аванси, непряме несхвалення, жарт.
Восьма. Допомогти знайти друга, близького за духом, тобто щоб людина не почувала себе самотньо.
В кожному конкретному випадку опору вихованню педагог творчо виробляє абсолютно унікальну програму своїх дій: визначення мети та завдань, вибір змісту, форм, методів і прийомів [1, с.149].
Не варто також недооцінювати виховного потенціалу навчання. Він реалізується за допомогою змісту і методики, оцінки учня і особистості вчителя як суб'єкта виховання. Наш досвід свідчить, що включення важковиховуваних школярів в дослідницьку, креативну діяльність (зрозуміло, з використанням спеціальних підходів та технологій) дозволяє навіть дітям з девіантною поведінкою, ставши успішними, включитися в загальний навчально-виховний процес.
У педагогічному досвіді склалася і виправдала себе також ідея «точок опори» як мети педагогічної реабілітації та виховання студентів. Євген Євтушенко висловив думку: «... спрага точки опори - одне із найпрекрасніших якостей людини, якщо ця точка опори не ґрунтується на чиїхось кістках, на придушенні людини людиною. Є помилкові точки опори: влада, гроші, експлуатація, насильство - такі точки опори аморальні ... ».
У кожної людини повинні бути свої «точки опори», які допомагають в житті: дозволяють самореалізуватися і бути в повній мірі щасливим, вижити, вистояти, зберегти свою людську гідність в нещасті, в найскладніших ситуаціях. Але вони, ці «точки опори», не даються людині згори, не звалюються на нього як манна небесна, не приходять як сьогохвилинне осяяння. Вони - результат всієї попередньої життя, плід великої праці його фізичної сутності, його розуму і душі. Стимулювання розвитку цих точок опори при вихованні особливих дітей (підлітків) - одна з продуктивних ідей, що виправдали себе в практиці виховання. У людини мислячої, яка живе повноцінним різнобічної людським життям, цих «точок опори» п'ять.
По-перше, природа, бо людина сама - плоть від плоті, кров від крові - твір її, а тому повинен жити за її законами. І саме в природі знаходить він гармонію життя. Вона - для радості, відпочинку і різних способів самовіддачі, самовираження. Вона важливий засіб виховання.
По-друге, справа, яку людина робить. З насолодою, радістю, професійно, творчо, красиво. Причому не тільки робота. Будь-яка справа: пече господиня пироги, наводить порядок і красу в будинку, чи розповідає мама чи бабуся казку малюкові, майструє батько чи дід що-небудь по дому або зайнятий своїм хобі. Будь-яка справа.
По-третє, культура. У всіх її проявах: наука і техніка, література, музика, живопис, театр, кіно, архітектура, культура спілкування і поведінки, мода (в одязі, інтер'єрі, стилі і тоні відносин з людьми), культура мови. При цьому у людини повинна бути розвинена потреба в цінностях культури і сформовано відраза до безкультурності, а рівно і до псевдокультури, настільки активно заполоняє наш життєвий простір.
По-четверте, - оточуючі люди. Не тільки мати і батько чи власні діти і внуки. Не тільки кохані. Але й інші люди - з різним ступенем любові і спорідненості: знайомі і незнайомі, приятелі, товариші по роботі і дозвіллю, друзі. Та й просто зустрічні.
По-п'яте, - сама людина як найвища цінність. Із усвідомленим почуттям власної гідності. З гордістю і скромністю, з дієвою любов'ю до себе самого і до оточуючих людей. З її самодостатністю і непереборною потребою до самопізнання і саморозвитку. Це дозволить втілити в життя мудру життєво-педагогічну ідею, висловлену О. Уайльдом: «Щоб виховати дітей добрими, треба зробити їх щасливими».
Вирішення завдання опору навчанню бачиться також у формуванні інформаційної культури та розвитку дивергентного мислення. Обґрунтування змісту інформаційної культури особистості допоможе більш чітко формулювати цілі навчання і виховання, більш ефективно використовувати наявні засоби впливу на людину.
Інформаційна культура- це рівень умінь цілеспрямованої роботи з інформацією, використання нових інформаційних технологій для роботи з нею. Найбільш часто це поняття застосовується для характеристики широти знань. Від випускників ВНЗ потрібна спеціальна підготовка, яка заснована на застосуванні інформаційно-комунікаційних технологій. А для цього необхідно володіння аналітичним мисленням і комп'ютерними технологіями, що вносить корективи в їх підготовку. Визначальною якістю стає здатність до творчості, до засвоєння і застосування знань, наявність професійного мислення. Відомо, що фахівець високого класу, здатний адаптуватися до умов ринкової економіки, повинен бути творчим працівником- професіоналом, які реалізують ефективно у своїй діяльності набуті знання. Інформаційна складова, видається нами як уміння користуватися комп’ютерною технікою та іншими засобами зв'язку та інформації, спираючись на розвинене просторове мислення, включаючи телекомунікаційні мережі; вміння користуватися всіма видами технічної інформації, що забезпечує розвиток виробництва.
Слід зазначити, що крім специфічних професійних знань і умінь сучасний фахівець повинен мати особливі професійно важливими якостями особистості, такими як «переносити» знання та уміння з однієї області діяльності на іншу, уміння самостійно розробляти способи вирішення професійно нових завдань, творчо мислити, бути професійно мобільним, комунікабельним. Але студенти часто не можуть здійснити правильне рішення тієї або іншої проблеми з-за лінійного (одновимірного, конвергентного) стилю мислення, що передбачає жорстко певний хід думки, однозначний зв’язок між явищами. Яскраво виражена одномірність мислення перешкоджає адекватному розуміння ситуації, сприйняття інших людей і ускладнює міжособистісне спілкування. Протилежністю лінійного мислення є багатовимірне (багатоваріантне, альтернативне) дивергентне мислення. Для нього характерне відсутність жорсткої зв'язку між явищами, причинами і їх наслідками. Дивергентне мислення (мислення в різних напрямках) - припускає кілька або безліч відповідей на одне питання.
Людина, що володіє розвиненим дивергентним мисленням, не тільки
може генерувати велику кількість відповідей на будь-яке питання, але стає здатною до толерантності. Толерантність - здатність людини чути і поважати думки інших, неворожо зустрічати думки, відмінні від свого. Дивергентне мислення виступає основою толерантності. Фактично дивергентне мислення дозволяє породжувати безліч різноманітних оригінальних ідей в нерегламентованих умовах діяльності. Дивергентне мислення спирається на уяву. Воно припускає, що на одне питання може бути декілька відповідей, що і є умовою породження оригінальних ідей і самовираження особистості.
Основні характеристики дивергентного мислення:
1. Цілісність і системність - здатність створити цілісний образ професійній діяльності в конкретній моделі освіти.
2. Рефлексивність - усвідомлення рівня особистої професійної компетентності на основі інформації про різні моделі освіти, здатність коригувати свою діяльність в залежності від ситуації, яка виникла.
3. Інноваційність - володіння інформацією про системну перебудову
діяльності освітніх установ.
4. Критичність - володіння інформацією про різні моделі освіти як умова об'єктивного аналізу феноменів освіти, вміння використовувати зразки діяльності як орієнтири в самооцінці своєї професійної компетентності.
5. Здатність до самовизначення в ситуації невизначеності - володіння інформацією, що дозволяє орієнтуватися в потоці нових ідей і освітніх технологій; здатність до швидкої орієнтації в ситуації освіти, адаптації до культурного середовища освітньої установи.
6. Гнучкість - знання системної перебудови мислення та педагогічної діяльності у вариативній освіті.
7. Продуктивність - здатність генерувати нові ідеї, творча активність в дослідницькій та професійно-педагогічної діяльності.
На заняттях можуть застосовуватися наступні методи розвитку дивергентного мислення: оповідання, моделювання, доказ, метод «мозкового штурму» або «мозкової атаки», метод розкладання на частини, морфологічний аналіз. Основними засобами формування дивергентного мислення з'явилися наступні: робота з першоджерелами, питання, завдання для самостійної роботи, наочність. Принцип активно-діяльнісного розвитку особистості вимагає чіткої орієнтації всієї освіти на розвиток дивергентного стилю мислення, широкої ерудиції, високої професійної компетентності. Дослідження дивергентного мислення доводять, що найважливішою його характеристикою є становлення дослідницької активності. Процес розвитку мислення студента виявляється спрямованим на активізацію його внутрішніх особистісних ресурсів з тим, щоб, включаючись в професійну діяльність, людина могла повною мірою реалізувати себе в професії.
У сукупності ці ідеї і дозволяють вирішити проблему профілактики і подолання опір вихованню особливих підлітків, успішно вирішувати проблеми їх педагогічної реабілітації та виховання в будь-якому освітньому закладі.