НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. Драгоманова

Кафедра теорії та методики фізичного виховання

Курсова робота

з теорії та методики фізичного виховання

на тему: «Методика розвитку гнучкості у дітей шкільного віку»

Студентки 3 курсу 31 КСФ групи

спеціальності «Фізичне виховання»

Петренка Дмитра Євгенійовича

Керівник

Національна шкала

Кількість балів: Оцінка: ECTS

Члени комісії

м. Київ – 2014рік

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Методика розвитку гнучкості дітей молодшого шкільного віку

(1-4 кл.)………………………………………………………………………..5

2. Методика розвитку гнучкості дітей середнього шкільного віку (5-9 кл.)…………………………………………………………………………….8

3. Методика розвитку гнучкості дітей старшого шкільного віку (10-11 кл.).............................................................................................................11

4. Фактори від яких залежить прояв гнучкості. Фактори, що визначають рівень гнучкості…………………………………………….........................13

Висновки…………………………………………………..………………......….17

Список використаних джерел…………………………………………………….19

Вступ

Фізична культура, спорт, туризм все ширше упроваджуються в наше життя, виховують і загартовують людей, укріплюють їх здоров'я, підвищують трудову активність.

Система фізичного виховання є невід’ємною частиною системи виховання людей. Мета фізичного виховання — зміцнення здоров'я, розвиток фізичних здібностей людини, формування і вдосконалення життєво важливих рухових навичок і умінь, направлених на підготовку до праці і захисту Батьківщини.

Структура опорно-рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові дії з великою амплітудою. Проте, часто через недостатню еластичність м’язів, зв’язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена рухомість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох рухових дій.

Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкості.

Гнучкість – це морфо-функціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних рухів людини. Іншими словами – це здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Добре розвинена - сприяє ефективному оволодінню раціональною технікою вправ. Вправи для гнучкості сприяють зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м’язів.

За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньо-м’язову і між-м’язову координацію і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок.

Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Під активною гнучкістю здатність людини проявити максимальну амплітуду руху в певному суглобі за рахунок власних м’язових зусиль. Показники активної гнучкості характеризують не лише ступінь рухомості, а й силу м’язів, які переміщують певні ланки тіла. Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати певний рух в суглобі з максимальною для нього амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнера, приладу обтяження тощо).

Амплітуда пасивних рухів значно більша, ніж активних. Різницею між ними називають резервом гнучкості: чим більший показник резерву гнучкості, тим легше подається розвитку активна гнучкість.

Гнучкість розвивається нерівномірно, тому, фахівець з фізичної культури повинен чітко знати сенситивні періоди та правильні засоби і методи її розвитку.

1. Методика розвитку гнучкості дітей молодшого шкільного віку (1-4 класів)

У молодшому шкільному віці спостерігається інтенсивний розвиток організму дитини. Процес окостеніння в цей період ще не закінчився.

Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарату, але інтенсивність зростання окремих розмірних ознак його різна. Так, довжина тіла збільшується в цей період більшою мірою, чим його маса.

Дітям цього віку необхідно першочергово давати вправи найпростішого характеру та керуватися принципом «від простого до складного» [1].

Нижче наведено класифікацію рухів у сулобах у молодшому шкільному віці,саме цими данними має керуватися вчитель фізичного виховання при складанні від плану – конспекту до річного робочого плану [20].

Таблиця 1

Класифікація рухів в суглобах у молодшому шкільному віці

Назва суглобу	Найменування руху в суглобі
Променево-зап’ясний	Згинання, розгинання, відведення, приведення і обертання кисті.
Ліктьовий	Згинання і розгинання передпліччя, поворот передпліччя всередину і назовні.
Плечовий	Відведення та приведення,махові рухи
Хребетний стовп	Згинання, розгинання і обертання тулуба, нахили тулуба у бік, повороти тулуба в різні сторони
Тазостегновий	Згинання зігнутої і випрямленої ноги, відведення, розгинання і обернення ноги, поворот ноги всередину і назовні.
Колінний	Згинання і розгинання гомілки, поворот гомілки назовні і всередину
Гомілковостопний	Згинання, розгинання, відведення, приведення і обертання стопи.

Ці рухи дають у підвідній частині уроку, спочатку без предметів, а потім з предметами ( 6-8 рухів в одному занятті) й різними обтяженнями ( 4-6 рухів в занятті) [12].

Подальша задача – не тільки підвищити активну і пасивну гнучкість, але і закріпити м’язово-зв’язковий апарат. Ця задача розв’язується на етапі «суглобової гімнастики».

Звичайно у молодших школярів слабо розвинена рухливість в розгинальних рухах рук, ніг, тулуба і в обертальних рухах рук, передпліччя, стегна і гомілки.

Число повторень вправи на гнучкість в період її переважного розвитку вибирають таким, щоб амплітуда руху не знижувалася, в кожній спробі учні прагнуть показати якнайкращий результат. При настанні стомлення знижується амплітуда рухів. Звичайне зниження і служить сигналом припинити вправу.

Амплітуда рухів у молодших школярів в результаті виконання вправ на розтягнення повинна збільшитися приблизно на 8-10% в порівнянню з розмахом рухів, який спостерігався до виконання вправ.

Дослідженнями встановлено, що гнучкість помітно поліпшується при послідовному розвитку спочатку пасивної, потім активної рухливості.

Пасивній рухливості сприяють рухи з використанням амортизації, обтяження, або власної сили (наприклад, притягання тулуба до ніг, згинання кисті рукою і т.п.); статичні вправи (утримання у відведеному до межі положенні кінцівки протягом 5-6 сек.). Активної – різні махи, ривки руками, нахили, виконувані з широкою амплітудою. Ці вправи впливають безпосередньо на суглобову сумку, м’язи і зв’язки, сприяють зміцненню і розтяганню їх, підвищують еластичність м’язів, завдяки чому і підвищується гнучкість.

Виховуючи гнучкість у молодших школярів, потрібно надавати увагу вправам на розслаблення.

Вони покращують, як показали дослідження, і пасивну і активну рухливість, збільшуючи амплітуду рухів до 7-10%.

Вправи для розвитку рухливості виконують в певній послідовності (серіями): вправи для суглобів верхніх кінцівок, тулуба, нижніх кінцівок. Між серіями слідують вправи на розслаблення. Частота зміни комплексів для розвитку пасивної рухливості приблизно 1 раз на 2 тижні, активної – 1 раз на місяць[10].

Вправи на гнучкість дають у ввідній і в кінці основної частини уроку, а також задають до дому, пропонуючи включати в ранкову гімнастику.

Досягнувши максимальної пасивної рухливості (80-90% від анатомічної) її треба підтримувати на досягнутому рівні. Дозування вправ і число занять на тиждень зменшують: для хребетного стовпа до 20-30 повторень в одному занятті, а для суглобів верхніх і нижніх кінцівок – до 15-20 повторень.

Коли досягають меж анатомічної рухливості, подальше виконання вправ на гнучкість недоцільне: рухливість не збільшуватиметься, можливі травми різних суглобів. Тому вчителям украй необхідно знати межі пасивної рухливості в суглобах.

Задачу розвитку гнучкості школярів початкових класів, що перш за все вчаться, важливо вирішувати в поєднанні з підвищенням їх теоретичних знань. З перших уроків слід знайомити учнів з назвами частин тіла і з рухами, які вони виконують.

II. Методика розвитку гнучкості у дітей 5-9 класів

У дітей середнього шкільного віку організм пластичніший, ніж в старшому шкільному віці,тому саме в цей період найкраще розвивати гнучкість. Це насамперед морфологічні особливості опорно-рухового апарату – висока еластичність: м’язів, велика рухомість хребта. Найвищі природні темпи розвитку гнучкості спостерігаються в дітей 9-14 років,тому вправи на гнучкість стають набагато ефективнішими ніж в іншій віковій категорії. Гнучкість розвивається краще й досягнуті результати закріпляються краще і довше, якщо вона стає предметом цілеспрямованих вправлянь у 10-11-річному віці. Найпізніший термін, коли ще можна починати розвиток рухомості в суглобах це 13-14 років [2].

Морфологічні та фізіологічні передумови для поліпшення гнучкості в 10-11-річному віці не повинні перешкоджати розвитку інших фізичних якостей. При формуванні рухових навичок надмірна рухливість у суглобах може негативно впивати на їх засвоєння.

В деякій мірі розвиток гнучкості залежить від статі. У дівчаток ,порівняно з хлопчиками,рухливість у суглобах краща приблизно на 20 -30 %,тому не слід чекати високого приросту результатів при заняттях.

В 9 років у дівчаток спостерігається найкращі показники максимальної амплітуди рухів . Згодом цей рівень поступово знижується, і з 9 до 13 років його зменшення стає істотним. З 13 - 14 років існує певна стабільність , а їх зниження з 14 – 15.

У дітей середнього шкільного віку при плануванні методики розвитку гнучкості важливо визначити оптимальні пропорції у використанні вправ і їх дозуванні [9].

Чим менше вік школяра тим більше в загальному об’ємі повинна бути частка активних і менше – статичних вправ. Якщо потрібно досягнення помітного зсуву в розвитку гнучкості вже через 2-3 місяці, то рекомендують наступні співвідношення у використанні вправ: активні - приблизно 40% , пасивні - 40% і статичні - 20% . Було розроблено рекомендації по кількості повторень, темпу рухів і часу витримки в статичних положеннях для учнів середніх класів. На перших заняттях число складає не більше 8-10 разів і через деякий час рівномірно зростає [5].

Дозування вправ, направлених на розвиток гнучкості у учнів середніх класів [13].

Таблиця 2

Суглоб	Кількість повторень
Хребетний стовбур	30-40
Тазостегновий	30-35
Плечовий	30-35
Променево-зап’ястковий	20-25
Колінний	15-20
Гомілкостопний	15-20

Вправи на гнучкість являються невід’ємним компонентом ранкової гігієнічної гімнастики, підвідної частини уроку, розминки. Рухи на гнучкість рекомендують включати в невеликій кількості в програму щоденних занять фізичними вправами. Перед початком виконання вправ на гнучкість необхідно зробити розминку, направлену на розігрів мязів.

Масаж також покращує рухливість в суглобах ,його використовують перед заняттям. Використовують ще вправи на гнучкість з обтяженнями, вага останніх на з школярами віком 11-14 років не повинна бути більною за 1-2 кг.

На сьогодні не існує єдиної думки щодо кількості тренувань на тиждень: деякі рекомендують 2 – 3 рази,інші 4-5,а деякі взагалі 2 рази на день.

Компромісним рішенням вважається проводити заняття 3 рази на тиждень . До речі така частота буде оптимальною при підтриманні досягуного рівня гнучкості [16].

За декілька місяців гнучкість може погіршитись на 10 – 15%,тому ці данні мають обов’язково бути враховані не тільки при складанні річного навчального плану,але й при планувані проведення часу учнів в школі [21].

Слід зазначити,що вправи на гнучкість проводяться в певній послідовності : спочатку верхні кінцівки,тулуб а потім нижні,між паузами – вправи на рослаблення.

У вправах на гнучкість навантаження на окремих уроках і протягом року слід збільшувати за рахунок збільшення кількості вправ і числа їх повторень. Темп при активних вправах складає 1 повторення в 1 сек.; при пасивних – 1 повторення в 1-2 сек.; витримка в статичних положеннях – 4-6 сек [7].

Під час вионання вправ на гнучкість з метою покращення амплітуди рухів потрібно надавати учням певний орієнтир,це дозволить краще зосередитись на виконанні завдання. Наприклад, при сіді з нахилом руки вгору дати завдання захопити руками носки ніг або спробувати це зробити [22].

Повторний метод розвитку гнучкості є провідним в данній методиці,в його основі лежить повторне виконання рухів з метою збільшення амплітуди,проте необхідно швидко реагувати і закінчити виконання,якщо спостерігається зменшення руху.

Також можно урізноманітнити розвиток гнучкості за допомогою ігрового методу,наприклад хто стоячи далі достане руками підлоги або сидячи витяге руки вперед.

Робота,направлена на підвищення показників гнучкості закріплюється складанням комплексу вправ на кожну чверть, приврахуванні морфологічних та фізіологічних особливостей учнів середніх класів. На одному уроці або самостійному занятті достатньо 8-10 таких вправ, що входять в комплекс [23].