65. Поняття і види форм права

Під формою права треба розуміти організацію власного змісту, способи його існування, прояву, впорядкування та функціонування. Розрізняють внутрішню та зовнішню форми права. Під першою розуміють систему права, структуру змісту або систему права та його структуру, а під зовнішньою — джерела права.

Про важливу роль звичаїв у формуванні правових систем країн стародавнього світу свідчить те, що перші закони цих країн — це зведення звичаєвих правил поведінки (Закони XII таблиць, Закони Ману, Руська правда). Правовий звичай має такі ознаки:

— природну основу виникнення;

— визначеність, тобто наявність конкретних ознак правила поведінки;

— неписаний характер;

— загальність тобто поширеність серед всього населення або локальність — поширеність серед невеликих соціальних груп чи у межах певної території;

— тісний зв'язок з релігійними нормами, обрядами тощо;

— безперервність дії протягом тривалого часу та одноманітність дотримання;

— поступовість формування забезпечує врахування змін, що відбуваються в суспільних відносинах;

— входить у звичку людини, що не дає можливості сумніватися у його необхідності;

— юридична сила як визнання правила певною спільністю та його санкціонування державою.

Рене Давід залежно від ролі у правовій системі розрізняє три види звичаїв.

1. Звичаї (secundum legem) — доповнення до закону, покликані полегшити з'ясування розуміння тих термінів і словосполучень закону або судового рішення, які вживаються в особливому значенні (наприклад, зловживання правом).

2. Звичаї (praetter legem) — крім закону, застосовуються у випадку існування прогалин у праві.

3. Звичаї (contra legem) — проти закону, якщо існує колізія звичаю й закону, то перевага надається звичаю.

Звичай має велику роль у формуванні конституційного законодавства. На сьогодні правовий звичай залишається провідним джерелом права в країнах із звичаєвою правовою системою, мусульманського права, одним з основних в країнах англосаксонської правової сім'ї.

66. Поняття та види нормативно-правових актів

Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів. Їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення права .

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль.

Основні ознаки нормативно-правового акта:

— відображає державні інтереси та спрямований на регулювання широкого кола найважливіших сфер суспільних відносин;

— має визначену структуру (може складатись із частин, розділів, статей, параграфів, пунктів, підпунктів) та зміст (назва, дата, місце і суб'єкт прийняття, підпис уповноваженої посадової особи, реєстраційний номер), визначену законом документальну форму закріплення; закон чи підзаконний нормативно-правовий акт;

— змістом нормативно-правового акта є правила поведінки загального характеру, дія яких розповсюджується на невизначене коло суб'єктів;

— приймається чітко визначеним колом правотворчих органів;

— розробляється та приймається у чітко визначеному порядку;

— є обов'язковим для виконання, забезпечується системою державних гарантій, у тому числі й примусовими засобами;

— публікується у спеціальних виданнях (в Україні згідно з Указом Президента від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр»);

— діє в часі, просторі і за колом осіб;

— має юридичну силу, що дає можливість визначити принципи підпорядкування й ієрархічної побудови системи нормативно-правових актів.

Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України.

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.