26. Загальні закономірності виникнення держави

У далекій давнині держави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством, яке поетапно було:

- праобщиною (первісне людське стадо);

- родовою общиною;

- селянською общиною.

26. Внутрішні та зовнішні функції держави

- неосновні (управління персоналом, матеріально - технічне забезпечення та управління майном, правосуддя, контроль за видатками бюджету, бухгалтерський облік тощо);

б) за територіальною ознакою:

- внутрішні (економічна, культурно - виховна, охорона й захист усіх форм власності, соціальне обслуговування населення, екологічна, охорона правопорядку, громадянських прав та прав і свобод людини);

- зовнішні (організація співробітництва з іншими країнами та зарубіжними організаціями, захист державного сувереніте­ту, підтримка миру в регіоні, мирне співіснування з іншими державами світу);

в) за часом здійснення:

- постійні (здійснюються на всіх етапах розвитку держави);

- тимчасові (здійснюються лише на певних етапах її розвитку, наприклад, захист від агресії, створення власної банківської системи і т.д.);

г) за сферами суспільного життя:

- гуманітарні (забезпечення належних умов життя для кожної людини);

- економічні (розвиток господарства країни);

- політичні (забезпечення умов для формування і здійснення державної влади на засадах демократії) та ін.

27. Форми і методи здійснення функцій держави.

Головними правовими формами здійснення функцій держави є такі:

правотворча діяльність — сукупність дій, спрямованих на розробку, прийняття, зміну та систематизацію нормативних приписів, нормативно-правових актів; за її допомогою держава здійснює вплив на суспільні відносини шляхом закріплення або встановлення нормативно-правової основи їх регулювання;

правозастосовча діяльність — сукупність юридично значущих дій органів держави, посадових осіб по створенню індивідуально-правових приписів, які є засобом застосування правових норм відповідно до конкретних життєвих ситуацій; через них відбувається індивідуалізація загальних правових правил поведінки;

правоохоронна діяльність, предметом якої є ті юридичні питання, що пов'язані з можливим або наявним порушенням норм права. Вона спрямована на захист закріплених в нормах права суспільних відносин від усяких посягань, відновлення правового стану у разі нанесення шкоди суб'єктам права, інтересам суспільства, правопорядку;

контрольно-наглядова діяльність — здійснення дій по нагляду за відповідністю закону змісту правових актів, їх приписів, а також додержанням, виконанням та застосуванням норм права суб'єктами суспільних відносин;

інтерпретаційно-правова діяльність уповноважених на те державою суб'єктів права по офіційному тлумаченню чинних норм права, результатом чого є видання спеціального інтерпретаційного акта;

засновницька (установча) діяльність — сукупність юридично значущих дій, спрямованих на створення, формування, перебудову державних органів, їх структурних підрозділів та державних установ.

Від правових форм слід відрізняти фактичні (організаційні) форми реалізації функції держави. Вони являють собою такі фактичні дії, які спрямовані на сприяння реалізації функцій держави. Це:

організаційно-господарська діяльність — сукупність поточних господарських, оперативно-технічних дій по матеріальному забезпеченню виконання різних функцій держави (економічне обґрунтування, оперативно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання і т. ін.);

організаційно-регламентаційна діяльність — здійснення оперативної поточної організаційної роботи по вирішенню тих чи інших конкретно-політичних завдань, техніко-організаційному забезпеченню функціонування різних ланок державного ме­ханізму.

При здійсненні своїх функцій держава використовує також різноманітні методи: законності, примусу та інші.

Метод законності, як один із найуніверсальніших методів державного керівництва суспільством, знаходить своє втілення в організації суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів. Метод законності призваний виконувати функцію гаранта від можливих проявів суб'єктивізму, волюнтаризму в діяльності державного механізму, провідника в суспільне життя принципів верховенства права і закону.

Метод інформаційного впливу на суспільство полягає в проведенні через засоби масової інформації роботи по повідомленню населення про прийняті державні та правові рішення, по формуванню суспільної думки, цілеспрямованому регулюванню інформаційних потоків і т. ін.

Метод переконання зводиться до заохочення суб'єктів суспільних відносин до певних дій (поведінки, діяльності), які відповідають їх волі без застосування силового тиску, таким чином забезпечуючи свободу вибору. Переконання в основному здійснюється через такі юридичні засоби, як суб'єктивні права, законні інтереси, пільги і т. ін.