61. Поняття, структура, види правосвідомості. Функції правосвідомості.

Правосвідомість — явище ідеальне, безпосередньо не спостерігайоме. Воно являє собою чи сферу область свідомості, що відбиває правову дійсність у формі юридичних знань і оцінних відносин до права і практики його реалізації, соціально-правових установок і ціннісних орієнтації, що регулюють поводження {діяльність) людей у юридично значимих ситуаціях,

Свідомість виникає в процесі будь-якої діяльності і виявляється в ній. Тому чи функції призначення правової свідомості можуть бути зрозумілі з результатів діяльності його суб'єктів.

Відповідно до теоретичної концепції, поділюваної багатьма авторами, основні функції правосвідомості — пізнавальна/ оцінна і регулятивна. Всі інші функції практично охоплюються ними, зокрема інформативна, прогностична й ін.

Пізнавальної функції відповідає визначена сума юридичних знань, що є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності і “правова підготовка, що виражаються в понятті,”.

Оцінна функція викликає визначене емоційне відношення особистості до різних сторін і явищ правового життя на основі досвіду і правової практики. Емоційне відношення виражається у визначенні значимості отриманих знань у конкретній чи ситуації на майбутнє з погляду індивіда, групи, суспільства.

Регулятивна функція правосвідомості здійснюється за допомогою правових установок і ціннісно-правових орієнтації, що синтезують у собі всі інші джерела правової активності. Результат цієї регуляції — поведінкова реакція у виді правомірного чи протиправного поводження.

Відомі різні види правосвідомості. По суб'єктах правова свідомість підрозділяється на: індивідуальне, групове, суспільне.

Індивідуальна і групова правова свідомість носить суспільний (соціальний) характер. Суспільна і групова правосвідомість не існує поза індивідуальним.

Види правосвідомості:

-Теоретична (наукова) правосвідомість, -Професійна правосвідомість -Повсякденна правосвідомість

62. Правова культури

Культура завжди цікавила суспільні науки як сфера громадського життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, культура мистецтва, правова та політична культури), а також як спосіб життєдіяльності особи, колективу та суспільства в цілому. Правова культура – це система правових ідей, переконань, навичок, та стереотипів правової поведінки, правових традицій, встановлених частинами певної спільності, що використовується для регулювання їх діяльності і відносин.

За своєю структурою, правова культура – складне і розмаїте явище, її можна представити у вигляді піраміди, основа якої спрямована догори. На верхньому штаблі знаходиться загальна (духовна) культура. Це фундамент всіх її видів і різновидів.

Залежно від носія (суь’єкта) правової культури, її поділяють на правову культуру суспільства, правову культуру соціальної групи та правову культуру особи. (Про останній елемент детальніше йтиметься при розгляді наступних питань).

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури, яка є зовсім не схожа на інші моделі. Оскільки в ході її формування вона сприяє впливові багатьох факторів, об’єктивних і суб’єктивних характерів.