2. Ідеологічні засади освітньої політики

Освітня політики завжди ґрунтується на певному наборі цін­ностей, які визначаються філософським, ідеологічним та етичним світоглядами реформаторів освіти. Розмаїття основних ідеологій, що домінували на Заході протягом декількох століть, як правило, класифікують за трьома групами, які домінують в політичному житті сучасних демократій:

• ліберальні ідеології;

• консервативні ідеології;

• ліві (марксистська, соціалістична, соціал-демократична) ідеології.

Кожна з цих ідеологічних груп передбачає певні шляхи прак­тичного втілення своїх ідеологічних принципів у повсякденних політичних діях. Освітня політика - це одна із сфер, де доміну­юча ідеологія може виявлятися в певному вигляді. Ідеологічні концепти, безперечно, впливають на освіту. Тому всім, хто при­четний до освітньої політики, треба знати можливі наслідки для системи освіти в разі, якщо певні політичні групи прийдуть до влади.

1. Особливості ліберальної освітньої політики

Лібералізм зародився наприкінці XVI - на початку ХУП ст., коли середній клас, що швидко формувався, шукав нові ідеологічні принципи, які б підірвали існуючий аристократичний порядок. Англійського філософа Джона Локка (1632-1704) вважають засно­вником ліберальної ідеології. В його дослідженні філософських т

аідеологічних аспектів освіти Гутек (1998)³у роботі «Філософські та ідеологічні погляди на освіту» зазначає такі елементи тради­ційної ліберальної ідеології:

• Власність. Ліберальна ідеологія наполягає на тому, що право на власність - це невід’ємне право людини. Кожен може здобути або мати майно в результаті економічної діяльності. Роль уряду має бути обмежена наданням гарантій вільного і чесного економічного змагання, яке регулюється тільки законами пропо­зиції та попиту.

• Людська натура. Ліберальна ідеологія припускає, що всі люди гідні або принаймні морально нейтральні. Джерело зла не в людській натурі, а у створеному корумпованому суспільному і політичному порядку. Якщо це правда, то ірраціональні обме­ження, які влада наклала на людину, мають бути усунені. Люди, як правило, поводяться раціонально та узгоджують свої особисті інтереси з інтересами суспільства. Тому уряд повинен поважати їх автономію і забезпечувати свободу слова, преси і зборів.

• Людський розум. Ліберальна ідеологія наголошує, що люд­ський розум спроможний розв’язувати соціальні проблеми і вдо­сконалювати суспільство. Слід використовувати наукові методи для розв’язання соціальних проблем; ірраціональність і підозрі­лість - основні перепони на шляху до людського прогресу.

• Світськість. Ліберальна ідеологія не протистоїть церкві та релігійним рухам; вважає релігійні вірування справою кожної особи. Тому ліберальна ідеологія протистоїть спробам держави підтримувати офіційно засновані церкви і виступає за відокрем­лення школи від церкви і церкви від держави.

• Індивідуалізм. Згідно з ліберальною ідеологією особа важ­ливіша за суспільство. Тому мета лібералізму - встановлення соціально-політичного порядку, за якого діяльність людей має бути якомога вільнішою від урядових правил і втручань.

• Прогрес. Поборники ліберальної ідеології вірять, що звіль­нення людського розуму зумовить людський прогрес. Один із засобів поліпшення життя людей - науковий і технологічний розвиток. На відміну від консерваторів, які озираються на якийсь

«золотий час», ліберали вірять у те, що майбутнє може бути кра­щим за сучасне.

• Репрезентативні органи. Ліберали припускають, що урядо­ві органи повинні мати форму парламенту, який обирається елек- торатом і йому звітує. Баланс між державою і суспільством най­краще підтримується розподілом влади, що унеможливлює зосе­редження влади в руках однієї особи або групи. Урядова біль­шість не повинна зловживати владою, а меншість має право висловлювати свою думку і започаткувати зміну шляхом змін законодавства.

Лібералізм і освіта. Згідно з принципом розподілу влади розроблення і впровадження політики в ліберальній системі часто відбувається повільно і нерівномірно. Формування освітньої полі­тики в ліберальній системі здійснюється на рівнях центрального уряду, місцевої влади і шкільних рад. Різноманітні групи, особи та асоціації також мають можливість відігравати активну роль у політичному процесі. Різноманітність політичних органів і необ­хідність прийняти спільне рішення ускладнює, а іноді робить болючим цей процес. З іншого боку, розсіяність влади захищає систему освіти від односторонньо нав’язаної політики.

Ліберальна ідеологія розглядає освіту як спосіб поліпшення життя. Важливу роль освіта відіграє в набутті навичок і знань, що формують політичну і громадянську компетентності, соціаль­ний досвід та економічне зростання. Освічене суспільство забез­печить підвищення стандартів життя його членів, а також соці­альну стабільність і баланс.

Ліберальна ідеологія зазвичай розглядає загальну освіту як пріоритет. Хоча ліберали не відкидають кар’єру, професійну осві­ту, вони впевнені в тому, що виконання основних громадянських обов’язків - голосування на виборах і соціально активна пове­дінка - потребує загальної освіти. Вважається, що завдяки загаль­ній освіті громадяни зможуть приймати рішення, не пов’язані з їх професійною діяльністю або професією. Крім загальної освіти, ліберальна ідеологія особливо зацікавлена в громадянській освіті. Ліберали переконані, що громадянська освіта повинна розвивати знання про інститути та структури влади і заохочувати підроста­юче покоління брати участь у політичних процесах

.Ліберальна освітня політика спрямована на забезпечення ака­демічної свободи, зокрема свободи викладання і навчання. Вчи­телі повинні мати свободу щодо методів викладання в рамках своєї компетенції і спеціалізації. Учні вільні навчатися і можуть користуватися своєю свободою, доки це не суперечить праву вчи­теля на викладання та праву інших учнів на навчання. Іншими словами, ліберали забезпечують академічну свободу в певних рамках. Руйнівна поведінка учнів або перевищення вчителями ліміту їх експертизи виходить за рамки гарантії свободи. Методи дослідження, розслідування, розв’язання проблеми повинні домі­нувати в ліберальній системі освіти.

Мета ліберальної ідеології - деполітизація школи. Школи мають бути вільними від явної політизації. На них не повинні впливати політичні партії та їх ідеології. З іншого боку, лібераль­на ідеологія підтримує існування будь-яких шкільних організа­цій, асоціацій і клубів. Членство в них дає необхідний досвід співробітництва, колективного прийняття рішень, демократично­го встановлення правил і процедур тощо. Активна участь у шкі­льному самоврядуванні допомагає набуттю громадянських нави­чок, необхідних для життя в сучасному демократичному суспіль­стві.

2. Особливості консервативної освітньої політики

Консервативна традиція в Західній Європі виникла у XVIII ст. Як постійна ідеологія, однак, вона сформувалася лише на початку XIX ст. Терміни «консервативний» і «консерватизм» у західному політичному словнику з’явилися приблизно у 1830-х роках. Бри­танського чиновника Едмунда Бюрка (1729-1797) вважають од­ним із видатних представників консервативної ідеології. За Гуте- ком (1998)⁴, основні ознаки консерватизму такі:

Минуле. Згідно з консервативною ідеологією основне дже­рело традицій і колективної мудрості - в минулому. Консервато­ри наполягають на тому, що швидкі соціальні зміни, які сприяють мобільності і знищують традиційний стиль життя, призводять до появи відчуття безрідності та спричиняють кризу ідентичності.Поєднання минулого і теперішнього допомагає розв’язати конф­лікт ідентичності. З минулого люди можуть взяти відчуття куль­турної ідентичності та належності до певної спільноти, суспільс­тва або нації.

• Традиції. Консервативний світогляд щодо минулого перед­бачає повагу до культурних традицій. Традиції допомагають під­тримувати соціальну стабільність і зв’язок між поколіннями. Во­ни акумулюють колективний досвід минулих поколінь, а також формують сучасні відносини між людьми.

• Суспільство. Суспільство розглядається як організм, в яко­му кожен компонент відіграє певну роль. «Республіка» Платона часто наводиться як приклад такого органічного суспільства. Кожна соціальна група, описана Платоном - королі-філософи, солдати і робітники, - виконує свою місію та діє на благо всього суспільства. Різні соціальні групи інтегровані в одне ціле і пов’язані спільною національністю, мовою, культурою і тради­ціями.

• Ієрархія. За консервативною ідеологією, суспільство має іє­рархічну структуру. Треба визнати, що люди не є рівними. Люди мають різні родинні умови, соціальний статус, інтелектуальні можливості та здібності, професійні кваліфікації тощо. Відповід­но до своїх характеристик індивіди розподіляються за різними суспільними прошарками.

• Зміни. Консерватори ставляться до змін з обережністю і не­довірою. Вони проти порушення існуючого порядку і домовлено­стей. З іншого боку, консерватори не проти змін, які прямо не суперечать національним традиціям і культурній спадщині. Од­нак зміни мають бути не бурхливими, а помірними і прибуткови­ми.

• Людська натура. Консервативна ідеологія розглядає людей як егоїстів і грішників. Успадковані біологічні потреби та ін­стинкти можуть легко виявитися; тому людство має тривалу істо­рію створення і підтримки соціальних інститутів покарання. Тра­диції і звичаї також слугують цілям регулювання і обмеження асоціальної поведінки. Якщо не контролювати людські імпульси, вони призведуть до хаосу, анархії та агресії.

• Громада. Родина, церква і школа - це основні соціальні ін­ституції, які забезпечують успішність інтеграції людини в громаді.

Родина створює традиційні людські цінності, що надалі розши­рюються і поширюються церквою у відповідному релігійному контексті. Школа примножує родинні і релігійні цінності. Щоб досягти успіху, ці три соціальні інституції повинні тісно співпра­цювати.

Консерватизм І освіта. Ідеологія консерватизму розглядає систему освіти передусім як засіб передання культурних ціннос­тей молоді. Школи зберігають культурну спадщину людства й водночас допомагають зберігати національну ідентичність моло­дого покоління. Школи також виконують роль соціального відбо­ру. Традиційний консерватизм вважає, що школа повинна визна­чити найталановитіших учнів і озброїти їх знаннями та навичка­ми, необхідними для майбутньої еліти. Мета відбіркової освіти може бути досягнута шляхом створення спеціальних шкіл для талановитих дітей або застосування процедур спостереження і розподілу в межах системи освіти.

Консервативна ідеологія сприяє традиційному розподілу шкільних предметів і надає перевагу предметам, які найбільше підходять для передання культурних цінностей, а саме: націо­нальній історії та літературі, що є найбільш важливими. Мистец­тво, музика і танці також можуть виконувати роль увічнення культурних цінностей. Консервативна система освіти наголошує на важливості морального виховання і розвитку характеру як способах передання основних культурних цінностей і норм. Ви­ховання любові до своєї країни - важливий компонент консер­вативної освіти.

Консервативна ідеологія відводить особливу роль учителям, які є взірцем поведінки для учнів. Вчителі мають бути віддані культурним цінностям і національним традиціям, а також під­тримувати дисципліну та порядок у класі. Консерватори проти­стоять ліберальній політиці і вважають, що відкрита вседозво­леність призводить до хаосу і безладдя в школах. Вчителям слід використовувати сучасні технології не як засіб впровадження революційних змін у програму, а як засіб поліпшення викладання традиційних предметів. Школи не повинні поводитись як ініціа­тори соціальних змін, навпаки, вони мають бути острівцями соці­альної стабільності в сучасному швидкозмінному суспільстві

.Німецький філософ і соціолог Карл Маркс (1818-1883) є за­сновником широкого спектру ідеологій лівого спрямування: від класичного марксизму до сучасної соціал-демократії. Марксист­ська ідеологія базується на таких основних принципах:

• Економічний детермінізм. Існуючий соціальний поділ ви­значається певними економічними факторами, а саме: відно­шенням до засобів виробництва. Згідно з марксизмом виробницт­во та обмін продукцією створюють основу соціального порядку. Тому економічний контекст є вирішальним для становлення і розвитку різних соціальних класів.

• Класова боротьба. Коли феодальна система поступово перетворилася на капіталізм, з’явилися два соціальні класи: капі­талісти і пролетаріат. Пролетаріат створює товар, але не володіє засобами виробництва. Робітники змушені працювати на влас­ників засобів виробництва і, отже, збільшувати їхні прибутки. Іншими словами, пролетаріат експлуатують капіталісти. Коли один соціальний клас експлуатує інший, з’являється класовий антагонізм і починається класова боротьба.

• Теорія доданої вартості. Пролетаріат не отримує за свою роботу плату, яка б відповідала вартості виробленого продукту. Різниця між цінністю продукту і платою за роботу, тобто додана вартість, приносить капіталістам доход. Подальший розвиток капіталізму поглиблює експлуатацію. Капіталісти збільшують свої доходи і отримують більші прибутки, в той час як пролета­ріат доведений до злиденності.

• Неминучість пролетарської революції. Посилення екс­плуатації породжує класову боротьбу. Пролетаріат, який стано­вить більшість у суспільстві, краще усвідомлює характер експлу­атації і стає більш організованим. Зрештою пролетарська рево­люція повалить правлячий клас. Маркс вірив у те, що пролетар­ська революція неминуча.

Диктатура пролетаріату. Коли робітничий клас пова­лить клас експлуататорів, буде встановлена диктатура пролета­ріату. Всі засоби виробництва повинні бути націоналізовані, а приватна власність - скасована. Зрештою поділ суспільства на класи має зникнути. Диктатура необхідна на перехідному етап

ідля запобігання поверненню до влади правлячого класу і оста­точного усунення залишків старої соціальної системи.

• Відмирання держави. Згідно з Марксом держава завжди була на боці експлуататорів. Основні державні установи - церква, школа, суди тощо - підтримували існуючий порядок. Пролетар­ська революція кладе край класовій експлуатації, і виникає без­класове суспільство. Тому держава, як засіб соціальної гніту, втратить своє значення і згодом відімре.

Марксизм і освіта. Згідно з марксизмом правлячі класи заці­кавлені в освіті тому, що за допомогою освітніх установ підтри­мується вірність державі з боку дітей пролетаріату. В цьому сенсі освіта в капіталістичному світі - слуга капіталізму і засіб гноб­лення. Завдання справжньої освіти, за Марксом, полягає у вико­ріненні хибної свідомості пролетаріату. Хибна свідомість - це продукт домінуючої класової ідеології, яка була нав’язана при­гнобленому класу і прийнята ним. Спекулятивні філософії, на­приклад ідеалізм і релігія, сприяють помилковій свідомості про­летаріату. Маркс вважає, що релігія - це опіум для народу. Філо­софія реалізму, наукового комунізму і наукового атеїзму може допомогти у формуванні правильної картини реальності. Марк­систська теорія освіти виходить з концепції людини як ма­теріальної особи, соціальна сутність якої визначається економіч­ними факторами. Освіта повинна охоплювати інтелектуальний і фізичний розвиток, політехнічне навчання, покликане залучити молодь до процесу виробництва. Політехнічна освіта - це більше, ніж професійна освіта. Вона є засобом певною мірою подолання відчуження робітничого класу від його роботи та його продукту. Політехнічна освіта поєднує теорію з практикою, виявляє суть економічного процесу та його зв’язку із соціальними змінами.

Сучасні неомарксисги твердять, що освіта в капіталістичних країнах і нині слугує інтересам правлячого класу. Школи симво­лізують класовий поділ - про це свідчить розміщення шкіл та їх внутрішнє оточення. Угрупування учнів або спосіб викладання зазвичай відтворюють соціальне, політичне та економічне поро­зуміння. Освіта не спрямована на зменшення існуючої нерівності. Навпаки, вона намагається підгримувати існуючий класовий по­діл. Школа увічнює цінності правлячого класу, передаючи і нав’язуючи їх молоді. Неомарксисти вважають, що правлячи

йклас використовує школи з метою утримання ідеологічного конт­ролю за ними. Замість місця вільного висловлювання ідей, школа зачинена для опозиційних поглядів, які можуть загрожувати ге­гемонії правлячого класу. Одна з цілей освіти - підготовка пред­ставників майбутнього робітничого класу. Навчальний план і програми використовуються для того, щоб визначити і відібрати молодих людей, які відіграватимуть різні ролі на ринку праці. Учнів також готують до ролі користувачів продуктів капіта­лістичної економіки. Освітяни поводяться як захисники капіталіс­тичного суспільства і слуги домінуючої ідеології.

Соціалізм і освіта. Ідеологія соціалізму успадкувала багато основних характеристик марксизму, у тому числі ідеї економіч­ного детермінізму, колективної власності і колективного розподі­лу, негативне ставлення до ідеалістичної філософії і релігії тощо. Із створенням системи соціалістичних держав у Центральній і Східній Європі розпочалося практичне впровадження соціаліс­тичних ідей в освіту. Дотримуючись принципу економічного детермінізму, соціалістичні педагоги наголошували на важли­вості освіти робітників. Це інтерпретувалося в ширшому сенсі, ніж просто викладання предмета з домоводства. Шкільне життя було пронизане ідеєю «суспільно корисної праці», наприклад, збирання макулатури і металолому членами піонерської органі­зації, відвідування ферм і фабрик або праця на них під час літніх канікул, допомога у прибиранні або ремонті шкіл, саджанні дерев тощо. Професійна освіта і політехнічна підготовка також відігра­вали важливу роль. Розвинена мережа професійного стажування сприяла поширенню робітничих професій, а «політехнікуми» і політехнічні інститути пропонували вищу технічну освіту.

Соціалістична школа не повинна була ініціювати соціальні зміни. Навпаки, вона мала зміцнювати існуючий соціальний по­рядок і поширювати комуністичну ідеологію. «Вчителі - це воїни в боротьбі за остаточну перемогу комунізму» - декларував один із популярних лозунгів соціалістичної ери. Процес відкритої по­літичної та ідеологічної обробки практикувався серед різних ві­кових груп, починаючи з жовтенят, піонерів і закінчуючи ком­сомольською організацією. Був поширений принцип єдиної правди та єдиної ідеології. Тому в соціалістичній школі не було місця ідеологічним дискусіям. Соціалістична освіта не терпіла

ЗО індивідуалізму. Індивід мав цінність, доки діяв на благо суспільс­тва. Тому ідеї колективного навчання і колективного проведення дозвілля домінували в класі. Соціалістичні педагоги прийняли традиційну модель розподілу предметів. Згідно з філософією реа­лізму математика і предмети природознавчого циклу вважалися найголовнішими разом з ідеологізованими предметами соціаль­ного змісту, наприклад, історією Комуністичної партії. Вчитель - центральна постать у соціалістичній школі. У своєму ставленні до учнів він був змушений поводитись авторитарно і приділяти багато уваги дисципліні та порядку. Розробка навчального плану була суворо централізована, програми і підручники - уніфіковані, всі завдання - обов'язкові, основним методом навчання було запам’ятовування фактів.

Соціал-демократія і освіта. Сучасна ідеологія соціал-демо- кратії відчутно дистанціювалася від більшості лівих ідеологій часів Маркса. Тому сумнівною є можливість розгляду соціал- демократичної ідеології в контексті ідеологій лівого спрямуван­ня. Однак у ній досі наявні важливі ідеї, наприклад, віра в те, що держава повинна регулювати багато сфер соціального життя. Це дає нам підставу відносити соціал-демократичну ідеологію до лівої частини сучасного політичного спектру.

Соціальна рівність відіграє найважливішу роль у соціал- демократичній моделі освіти. Концепція «рівних початкових умов» стосується дошкільної освіти, за період якої діти із со­ціально знедолених родин отримують шанс краще підготува­тися до школи. Учні з соціально незахищених родин мають підтримку впродовж усього шкільного навчання: соціал- демократичні уряди намагаються гарантувати відвідування ними школи, забезпечуючи для них безкоштовні обіди, покри­ваючи витрати на підручники та інші навчальні матеріали, екскурсії, літні табори тощо. Відкриваються заклади «другого шансу» для учнів, які не мають мотивації до навчання і кида­ють загальні школи. Соціал-демократична політика також спрямована на залучення до навчання дітей з особливими по­требами, дітей іммігрантів, національних меншин та інших груп, що потребують додаткової допомоги і підтримки. Си­стема освіти для дорослих існує з метою надання їм можливо­сті продовжувати свою освіту.

З

ІСоціал-демократична ідеологія відкидає ранню професійну освіту, поділ учнів і диференціацію, виступає проти заснування елітарних шкіл. На відміну від соціалістичної моделі освіти, соці­ал-демократична система, як правило, децентралізована і має широку шкільну автономію з можливістю прийняття рішень на місцевому рівні. Зміни в програмі відбуваються переважно на рівні школи з можливістю вибору учнями предметів. Соціал- демократична освітня політика в цілому не протистоїть ідеї при­ватної освіти, але й не сприяє приватизації. Соціал-демократи вважають, що держава повинна продовжувати фінансування осві­ти. Якщо немає іншого виходу і необхідно запровадити плату за навчання, соціально незабезпечені групи отримують додаткову допомогу.

Більшість ідей соціал-демократів у сфері освіти є привабли­вими. Однак соціал-демократична модель освіти дорога й тому впроваджена тільки в економічно розвинених країнах.