- •1.Визначення психології як науки.
- •2.Предмет психології та завдання
- •3.Природа і сутість психіки
- •4.Сучасна психологія, її місце в системі наук
- •5.Головні напрямки сучасної психології
- •6. Загальні галузі психології
- •7. Поняття методології ї методу психологічних досліджень.
- •8. Основні етапи психологічного дослідження
- •9. Вимоги до проведення психологічного дослідження
- •10. Головні методи психології
- •11. Додаткові методи психології
- •12. Будова і діяльність нервової системи
- •13. Поняття про аналізатор, його структура
- •14. Роль кори головного мозку і підкіркових структур в управлінні психічними процесами і станами
- •15. Основні закономірності вищої нервової діяльності
- •16. Етапи розвитку нервової системи
- •17. Поняття про психіку, її функції
- •18. Етапи розвитку психіки
- •19. Особливості психічного відображення
- •20.Розвиток психіки тварин
- •21. Відмінності психіки людини від психіки тварин
- •22. Біологічні передумови виникнення людської свідомості
- •23. Свідомість. Структура свідомості
- •Структура свідомості
- •24. Несвідоме,його прояв у психічних процесах,властивостях та станах людини
- •Несвідоме у вченні Зигмунда Фрейда
- •Несвідоме у вченні Карла Юнга
- •Несвідоме у вченні Жака Лакана
- •Несвідоме у дослідженнях радянських психологів
- •25. Самосвідомість особистості. Я-концепція, я-образ
- •26. Поняття особистості
- •Поняття особистості в психології
- •Комплекс стійких компонентів особистості
- •Особистість, індивід та індивідуальність
- •27. Підходи до визначення особистості
- •28. Типи особистості
- •29. Індивід, особистість, індивідуальність. Індивідуальні та особистісні якості людини
- •30. Основні параметри особистості:сталість,єдність та активність. Спрямованість особистості.
- •31. Установки та прагнення . Ідеали, переконання , світогляд особистості
- •32. Структура особистості
- •33. Соціалізація особистості, основні її механізми.
- •34. Поняття про діяльність
- •35. Структура діяльності.
- •37. Основні види діяльності.
- •38. Поняття про спілкування. Зміст спілкування.
- •39. Засоби спілкування
- •40. Поняття про мову та її функції
- •41. Структура мови
- •44. Рівні спілкування
- •45. Види спілкування
- •46. Сторони спілкування
- •47. Механізм сприйняття людини людиною: індетифікація,рефлексія,стереотипізація.
- •48. Методи вивчення спілкування
- •49. Поняття про групи та їх різновиди
- •50. Поняття про колектив у психології
- •51. Міжособові стосунки в групах і колективах
- •52. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособових стосунках.
- •53. Поняття про здібності .
- •54. Структура здібностей.
- •55. Види здібностей
- •56. Умови розвитку здібностей
- •57. Поняття обдарованості
- •58. Індивідуальні відмінності у здібностях людей
- •59. Поняття про темперамент
- •60. Фізіологічні основи темпераменту.
- •61. Психологічна характеристика темпераменту
- •62. Типологія темпераментів
- •63. Зв'язок темпераменту та індивідуального стилю діяльності.
- •64. Поняття про характер
- •65. Природа характеру
- •66. Структура характеру
- •67. Риси характеру та закономірні зв’язки між ними
- •68. Типологія характерів
- •69. Зв'язок характеру з темпераментом,волею,мотивацією поведінки
- •70.Поняття про увагу
- •71.Фізіологічні основи уваги
- •72.Види і форми уваги
- •73.Властивості уваги
- •74.Методи вивчення уваги
- •75.Поняття про відчуття
- •76.Фізіологічні основи відчуттів
- •77.Види відчуттів і їх класифікація
- •78.Властивості відчуттів
- •79.Зв’язок відчуттів із діяльністю
- •80.Поняття про сприймання
- •81.Фізіологічні основи сприймання
- •82.Види сприймань
- •83.Властивості сприймань
- •84.Поняття про пам'ять
- •85.Види пам’яті
- •86.Характеристика процесів пам’яті
- •87.Індивідуальні особливості пам’яті
- •88.Умови мимовільного,довільного запам’ятовування
- •89.Уявлення пам’яті,їх характерні особливості
- •90.Поняття про мислення
- •91.Розумові дії та мислительні операції
- •92.Форми мислення
- •93.Види мислення
- •94. Індивідуальні особливості мислення.
- •95. Поняття про уяву.
- •96. Фізіологічні основи уяви.
- •97. Процес створення образів уяви.
- •98. Види уяви.
- •99. Роль фантазії в ігровій діяльності дитини і творчій діяльності дорослого.
- •100. Поняття про емоції та почуття.
- •101. Фізіологічні основи почуттів.
- •102. Функції емоцій.
- •103. Теорії емоцій
- •104. Форми переживання почуттів
- •105. Вищі почуття та їх види
- •106. Поняття про волю
- •107. Підходи і тенденції розвитку уявлень про волю
- •108. Структура і види вольових дій
- •109. Функції волі
- •110. Різновиди вольвих дій
- •111. Характеристика і види вольового зусилля
- •112. Вольові якості особистості і умови та шляхи їх розвитку
15. Основні закономірності вищої нервової діяльності
Кажучи про закони вищої нервової діяльності, перш за все необхідно засвоїти два з них: збудження і гальмування.
Збудження – це процес активації всієї нервової системи або певної ділянки, тобто перехід від стану спокою до стану активної діяльності. Процес збудження виникає лише при певній інтенсивності зовнішнього стимулу, що перевищує поріг відчуттів, властивий даному органу.
Гальмування – протилежний процес – особливий нервовий процес, який виявляється в придушенні збудження певної ділянки мозку. Безумовне гальмування включає: 1)Индукционное (зовнішнє) гальмування – екстрене припинення умовно-рефлекторної діяльності при дії сторонніх стимулів; біологічне значення його – забезпечення орієнтовної реакції на несподівано виниклий подразник. 2)Запредельное (охоронне) гальмування, яке виникає при дії стимулів, збуджуючих відповідні кіркові структури вище за властиву ним межу працездатності, і забезпечує тим самим реальну можливість її збереження або відновлення. 3)Внутреннее гальмування – це прояв внутрішніх закономірностей роботи кори. Наприклад, згасання умовних рефлексів. Так, спостерігається поступовий розпад навику, якщо його не підкріплювати вправою. До цього виду гальмування відноситься і гальмування, лежаче в основі витримки, уміння стримувати безпосередні спонуки, бажання.
Процеси збудження і гальмування утворюють основу вищої нервової діяльності. Їх динаміка накладає друк на всі акти поведінки, аж до найскладніших, а їх індивідуальні особливості визначають тип вищої нервової діяльності (темперамент). Ці два процеси постійно змінюють один одного.
Проте в мозку може виникнути домінанта – (від латів. dominans – пануючий), тимчасово пануюча рефлекторна система, що обумовлює роботу нервових центрів в даний момент і що тим самим додає поведінці певну спрямованість.
Вчення про домінанту було створене А.А.Ухтомським. Як пануюче осередок збудження, домінанта підсумовує і накопичує імпульси, поточні в центральну нервову систему, одночасно пригнічуючи активність інших центрів. Цим пояснюється системний характер і цілеспрямованість поведінки організму і основа уваги.
Принцип домінанти пояснюють закони вищої нервової діяльності.
1. Закон сили. Його можна визначити як наявність певної межі збудження, після якої нервова клітина перестає працювати, щоб не бути зруйнованою. Якщо вона продовжить працювати, то вона просто загине. Іноді потрібно всьому мозку відключитися, тоді виникає позамежне гальмування. Сильні емоційні спалахи у деяких людей доходять до так званого «емоційного шоку», тобто раптовій скутості.
2. Закон індукції (дослівно – наведення). По цьому закону взаємодіють між собою процеси збудження і гальмування. Якщо одна ділянка мозку знаходиться в стані сильного збудження, то поряд ділянки мозку, що знаходяться, починають загальмовуватися. а) Позитивна індукція: збудження розходиться віялом по мозку від ділянки збудження і область збудження розширюється. б) Негативна індукція: лежить в основі умовного рефлексу, вона ж – причина відвернення або пониженні уваги до об'єкту під впливом якої-небудь нової, сильної зовнішньої дії.
3. Закон концентрації. Здійснюється при роботі ділянки мозку з середньою силою збудження і дії подразника середньої сили. В цьому випадку ми маємо поступове посилення діяльності чітко обмеженої ділянки мозку.
4. Закон суммации. Правила суммации:
а) Два або декілька подразників дають при суммации| точну суму, точний ефект, якщо вони середньої сили.
б) Слабкий і сильний подразник в сумі дають єдиний ефект до певної межі, після|якої за законом сили ми можемо отримати парадоксальну ситуацію.
в) Декілька сильних подразників в сумі дають завжди менший ефект, чим кожен окремо.