Хіх–хх ст.

235. Велика французька революція та наукова думка Франції на початку ХІХ ст.

236. Особливості формування культури романтизму у Франції.

237. Преса як чинник розвитку культури першої пол. ХІХ ст.

238. Природничі науки другої пол. ХІХ ст. у загальноєвропейському контексті.

239. Європейські мандрівники на Близькому Сході.

240. Географічні та етнокультурні дослідження країн Африки, Азії, Далекого Сходу.

241. Історична наука ХІХ ст. провідних європейських країн.

242. Культура Англії першої пол. ХІХ ст. очима російських мандрівників.

243. Особливості розвитку культури США у др. пол. ХІХ ст.

244. Художня культура Росії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

245. Культурні зв’язки Росії та Італії у першій пол. ХІХ ст.

246. Технічний розвиток Європи у др. пол. ХІХ ст.

247. Ідеал культурної людини у Європі ХІХ ст.

248. Католицька церква у контексті розвитку культури ХІХ ст.

249. Культурне життя Франції останньої третини ХІХ ст.

250. Розвиток громадянського суспільства у Західній Європі ХІХ ст.

251. Масова культура європейських країн 20–30 рр. ХХ ст.

252. Політика Німеччини у галузі культури у 30–ті рр. ХХ ст.

253. Проблема культурних контактів СРСР та країн Європи у 50–80 рр.

254. Особливості розвитку культури в умовах індустріального суспільства.

255. Міграційні процеси та розвиток культури ХХ ст.

281. Права людини як фундаментальна цінність культури ХХ ст.

282. Проблеми розвитку сучасної інформаційної культури.

283. Б. Суходольський як культуролог.

284. Емансипація як культурний феномен ХХ ст.

285. Культурологічні концепції Ю. Лотмана.

286. Школа «Анналів» та її вплив на дослідження історії культури другої пол. ХХ ст.

287. Проблеми методології історії культури у дослідженнях 90–х рр.

288. Діяльність ЮНЕСКО у галузі збереження пам’яток світової культури.

289. Друга світова війна та втрати у сфері культури.

Плани семінарських занять

Семінарські заняття за курсом «Історія світової культури» орієнтовані на реалізацію двох взаємозалежних цілей: розширення загального культурного багажу студентів і формування в них професійних навичок зі спеціальності «Викладач історії та теорії культури». Відповідно до цієї позиції в ході проведення семінарських занять перед усім звертається увага на вирішення наступних задач: показ феноменів конкретної культури в широкому історичному контексті, послідовне збагачення досвіду компаративного мислення й історико–культурної типологізації; системне засвоєння студентами фактичного матеріалу; формування в студентів гуманітарного інструменарія, який дозволяє продуктивно осмислювати конкретні події і явища історії культури, виходячи із сучасних уявлень про сутність цивілізаційної моделі і характеру її еволюції; виділення культурних «моделей» як цілісних і самодостатніх систем культури з однорідною типологією і механізмом духовного життя.

Семінарські заняття припускають вивчення конкретних літературних, релігійних і філософських пам'ятників досліджуваної епохи. Зміст семінарських занять пов'язаний з лекційним курсом, доповнює і поглиблює положення, висунуті викладачем. Ціль семінарів – навчити студентів самостійно мислити, розбирати й аналізувати важкі для розуміння твори. У процесі семінарських занять проводяться дискусії з проблем, поставлених авторами досліджуваних текстів. Можлива підготовка доповідей з окремих питань, що представляють інтерес для освоєння курсу. Вибираються в основному найбільш типові тексти, які дозволяють осягнути культурну парадигму даної епохи. Студенти вчаться знаходити загальне в окремому, виявляти поняттєво–логічні і символічні зв'язки між, наприклад, художніми і філософськими творами. Культурологічний підхід припускає пошук рівнобіжних «зрізів», що допомагають пояснити чи конкретизувати ті питання, що неминуче виникають при читанні текстів інших епох.