2. Джерела авторського права в Україні

Джерелами авторського права є нормативно-правові акти, в

яких містяться норми, що регулюють відносини, пов’язані зі ство-

ренням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

До джерел авторського права належить Конституція України

(Основний Закон) 1996 року, якамає вищу юридичну силу та є цент-

ром всієї структури українського законодавства. Згідно зі статтею 8

Конституції України закони України, акти Президента України, акти

Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади при-

ймають на основі Конституції та мають відповідати їй.

Після Конституції України наступними джерелами авторського

права є кодекси України.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV

«Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють

норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право

інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інте-

лектуальної власності на літературний, художній та інший твір

(авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75

«Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності»

книги V «Зобов’язальне право» Кодексу.

Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністра-

тивні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний проце-

суальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс

України встановлюють міру відповідальності за порушення авто-

рського права та порядок притягнення порушників до відповідаль-

ності, містять.

Наступним в структурі законодавства є Закон України «Про

авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із

основних джерел авторського права) та ряд спеціальних законів

України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів,

фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23

березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання

діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,

експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від

17 січня 2002 року.

Окрім зазначених законів, норми з питань авторського права і

суміжних прав містять галузеві закони, які регулюють творчу діяль-

ність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення»,

«Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну

діяльність», «Про рекламу», «Про гастрольні заходи в Україні» та

інших. На жаль, мусимо констатувати, що не не всі норми цих зако-

нів узгоджено з нормами Закону України «Про авторське право і

суміжні права», а деякі і суперечать їм. Це пов’язано з тим, що при-

йняття зазначених законів відбувалося за лобіювання інтересів від-

повідних суб’єктів господарської діяльності, які використовують

різні види творів.

Важливе значення у системі нормативно-правових документів

займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента

України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охо-

рони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента

України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи

щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі

виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для

лазерних систем зчитування».

Джерелами авторського права також є постанови Кабінету

Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної

торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 лис-

топада 1997 року № 1209, «Про державну реєстрацію авторського

права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 груд-

ня 2001 року № 1756, «Про затвердження мінімальних ставок вина-

городи (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміж-

них прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру

винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційноюметою фонограм і відеограм та порядку її виплати» від 18 січня

2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпорте-

рами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у

домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань,

зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003

року № 992.

Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе зна-

чення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН

України), яке є головним (провідним) органом у системі централь-

них органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної

політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної

діяльності та інтелектуальної власності. Наприклад, накази, які

регулюють діяльність організацій колективного управління: наказ

МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження

Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстрова-

но у Міністерстві юстиції України 14 березня 2002 року за №

253/6541; наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про

затвердження Порядку обліку організацій колективного управління

та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в

Міністерстві юстиції України 4 червня 2003 року за № 436/7757;

наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення

змін до Порядку обліку організацій колективного управління та

здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві

юстиції України 20 серпня 2003 року за № 731/8052.

Для правильного тлумачення і однозначного застосування зако-

нодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав

велике значення має судова практика розгляду справ, що виника-

ють у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України сис-

тематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні

висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема,

постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995

року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування

моральної (немайнової) шкоди».

Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики

також проводить Вищий господарський суд України. Це відображе-

но у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого гос-

подарського суду України «Про деякі питання практики вирішення

спорів, пов’язаних із захистомправа інтелектуальної власності» від

10 червня 2004 року № 04 - 5/1107.

Особливу групу джерел сучасного авторського права станов-

лять універсальні, регіональні й двосторонні міжнародні договори,

учасницею яких є Україна: Бернська конвенція про охорону літера-

турних і художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право;

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників

фонограм і організацій ефірного мовлення; Конвенція про засну-

вання Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Конвенція

про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтво-

рення їх фонограм; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної

власності про авторське право; Договір Всесвітньої організації інте-

лектуальної власності про виконання і фонограми; Угода про спів-

робітництво в галузі охорони авторського права, укладена в рамках

Співдружності Незалежних Держав; Угода про Партнерство та

Співробітництво між Європейським союзом та Україною.

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки

країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнарод-

ного співробітництва в галузі авторського права.

Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відноси-

ни, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літера-

тури і мистецтва, становить систему законодавства України про

авторське право і суміжні права.