4.3. Концепція „круговороту локальних цивілізацій” а. Тойнбі

Англійський історик і філософ А. Тойнбі (1889–1975) розробив інший варіант теорії циклічного розвитку різноманітних культур. Його основна робота – „Осягнення історії”, у якій він стверджує, що теза про єдність всесвітньо-історичного процесу є хибною.

Для А. Тойнбі всесвітня історія постає у вигляді сукупності історій самостійних „цивілізацій”. У межах світової культури Тойнбі виділив 21 цивілізацію, з яких сьогодні продовжує існувати сім. Цивілізації – це своєрідні „культурно-історичні монади”, тобто автономні культурні утворення, що у своєму розвитку проходять стадії виникнення, зростання, надлому та розпаду, після чого вони гинуть, поступаючись місцем новій цивілізації. Проте, на відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що в житті цих цивілізацій є спільні моменти, які і забезпечують процес поступального розвитку людської спільноти, її духовного вдосконалення.

Однією із найбільш значимих проблем, які намагається вирішити А. Тойнбі, є пошук механізмів, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізації. Один із таких механізмів виражається в законі „Виклик–та–Відповідь”. Відповідно до цього закону кожен крок вперед у розвитку цивілізації пов’язаний з адекватною відповіддю на „Виклик” історичної ситуації. Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій тому, що адекватна „Відповідь” за своєю сутністю – досягнення „творчої меншості”. Саме „творча меншість” стає носієм містичного „життєвого пориву”. Своєрідність Виклику і Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади.

У випадку, коли творча еліта не здатна вирішити поставлене завдання, вона перетворюється в „пануючу меншість”, яка утримує свою владу не авторитетом, а силою. Основна маса населення в цьому випадку стає „внутрішнім пролетаріатом”, який і знищує цивілізацію, якщо вона ще не загинула від військових поразок чи природних катаклізмів. Отже, історія будь-якої цивілізації підпорядкована дії закону „Виклику–та–Відповіді”, який сягає джерел цивілізації.

Теоретичні положення А. Тойнбі перегукуються із концепцією О. Шпенглера. Проте значним досягненням А. Тойнбі, безумовно, є спроба виявити дієві сили історико-культурного процесу та визначити механізми, що здатні як породити цивілізацію, так і знищити її.

Питання для самоконтролю

1. Як здійснюється, згідно з М.Я. Данилевським, культурний розвиток людства?

2. Які періоди в історичному бутті культури виділяє М.Я. Данилевський?

3. Що таке “культурно-історичний тип” в концепції М.Я. Данилевського?

4. Що є підставою для типології культури в концепції О. Шпенглера?

5. Які культурно-історичні типи виділяє О. Шпенглер?

6. Що являє собою згідно з О. Шпенглером „душа культури”?

7. Як співвідносяться культура і цивілізація в концепції О. Шпенглера?

8. Які сучасні цивілізації виділяє А. Тойнбі?

9. У чому сутність концепції „Викликів-та-Відповідей” А. Тойнбі?