- •Основи культурології
- •Передмова
- •Розділ і. Теоретико-методологічні основи культурології
- •Тема 1. Культурологія як галузь наукового знання Зміст теми
- •1.1. Історія становлення культурологічної думки
- •1.2. Основні культурологічні категорії
- •Поняття «культура»
- •Категорія «цивілізація»
- •Категорія «цінність»
- •Поняття «ідентифікація»
- •Поняття «ментальність»
- •Категорія «культурна динаміка»
- •1.3. Поліфункціональність культури
- •1.4. Культурна типологія та її основні варіанти
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Бердяев н.А. О культуре
- •Фромм э. Иметь или быть? Значение различия между обладанием и бытием
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 2. Проблеми культурогенезу Зміст теми
- •2.1. Трудова концепція походження культури
- •2.2. Психоаналітична концепція походження культури з. Фрейда
- •2.3. Ігрова концепція походження культури й. Хейзінги
- •2.4. Теорія пасіонарності л.Гумільова
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми
- •3. Фрейд. Будущее одной иллюзии
- •3. Фрейд. О сущности культуры
- •Й. Хейзинга. Об игровых элементах культуры
- •Карл Маркс. Экономическо-философские рукописи 1844 года
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 3. Теоретичні схеми культурно-історичних змін Зміст теми
- •3.1. Еволюціоністські теорії культурного розвитку
- •3.2. Циклічні теорії культурного розвитку
- •3.3. Хвильова модель культурного розвитку
- •3.4. Нелінійна схема культурно-історичного розвитку
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Сорокин п.А. Кризис нашего времени
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 4. Класичні теорії цивілізацій Зміст теми
- •4.1. Концепція культурно-історичних типів м.Я. Данилевського
- •4.2. Філософія культури о. Шпенглера
- •4.3. Концепція „круговороту локальних цивілізацій” а. Тойнбі
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми н.Я. Данилевский. Россия и Европа
- •О. Шпенглер. Закат Европы.
- •Тойнби а. Дж. Постижение истории.
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 5. Релігія та мистецтво в системі культури Зміст теми
- •5.1. Релігія в соціокультурній системі суспільства
- •5.2. Основні структурні елементи релігії
- •5.3. Специфічні риси мистецтва як духовної сфери суспільного життя
- •5.4. Соціокультурні функції мистецтва
- •Функції мистецтва по відношенню до людини
- •Функції мистецтва по відношенню до суспільства
- •Функції мистецтва по відношенню до природи
- •Функції мистецтва стосовно культури
- •Функції мистецтва по відношенню до власних потреб
- •5.5. Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки
- •Питання для самоконтролю
- •1. У чому полягає специфіка релігійного світогляду?
- •2. Які сутнісні характеристики релігії?
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 6. Техніка в системі культури Зміст теми
- •6.1. Техніка як феномен культури
- •6.2. Людина і техносвіт
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Ясперс к. Истоки истории и ее цель
- •Бердяев н. Человек и машина (Проблема социологии и метафизики техники)
- •Завдання до самостійної роботи
2.3. Ігрова концепція походження культури й. Хейзінги
У сучасній культурології існує численна кількість теорій, які досліджують ігровий аспект культурного буття. Слід зауважити, що на ігровий компонент у культурі вказував ще античний філософ Платон, а згодом – І. Кант, Е. Фінк, Г. Гадамер, Ф. Шиллер, романтична школа Йєни. Вони виступали проти безсистемної плюралістичної трактовки культури свого часу, коли її розглядали як конгломерат моральних, релігійних та політичних форм. Так, Ф. Шиллер писав, що не можна замикати культуру в рамки розуму, цілком ігноруючи почуття і переживання людини.
Проте найяскравішого звучання “ідея гри” отримала у голландського філософа Й. Хейзінги. Саме йому належить класична концепція ігрової генези культури, яка викладена в роботі “Homo ludens” (“Людина граюча”). В основу цієї концепції покладено ідею про сутність та значення гри як джерела культури. Й. Хейзінга спробував проаналізувати поняття культури, виходячи із наявності в ній ігрового елементу. На його думку, саме гра, а не праця була формоутворюючим фактором людської культури.
За Й. Хейзінгою, гра – це найбільш глибинна форма вираження життя. Сутність гри неможливо визначити за допомогою фізичних чи біологічних досліджень, також її неможливо звести до процесу звільнення надлишкової енергії чи до інстинкту “наслідування”. Гра відноситься до сфери ірраціонального тому, що вона охоплює і тваринний, і людський світи. Завдяки цьому факту гра не може бути обґрунтованою раціональним шляхом, вона носить надлогічний характер. Існування гри не можна пов’язати з жодним із ступенів людської культури чи з будь-якою формою світогляду. Й. Хейзінга трактує гру як сталу величину, що передує культурі, а потім супроводжує та визначає її.
Він виділяє ряд ознак гри, найсуттєвішою з яких є свобода. Гра не може мати примусовий характер, інакше втрачається її сутність. Не менш важливими рисами гри можна назвати: обмеженість – гра здійснюється в конкретному місці та часі, її сенс полягає в ній самій; напруженість – намагання виграти та інші риси.
Отже, гра, з точки зору Й. Хейзінги, – це своєрідна свободна діяльність, що усвідомлюється як феномен, здатний повністю оволодіти гравцем та обмежити його життя правилами. Гра – це всеохоплюючий спосіб людської діяльності, універсальна категорія людського існування. За своєю сутністю вона є структурною основою для формування людської діяльності. Культура виникає та розгортається в грі, носить ігровий характер.
Ігровий елемент присутній на всіх етапах розвитку людської культури, починаючи з архаїчних часів. Будь-який вид людської діяльності прагне виразити себе через гру. Слід зауважити, що гра сама по собі від самого початку знаходиться поза моральними вимірами. Вона не має моральних ознак. Моральність чи аморальність формується залежно від того, дотримуються чи не дотримуються правил гри. Саме моральність є свідченням того, що в грі дотримуються правил.
Ігрова концепція культури оптимістична, оскільки гра не має кінця. Справжня гра виключає будь-яку пропаганду, адже інтерес гри у ній самій. Люди, що ламають правила гри, являють для культури найбільшу небезпеку, оскільки абсолютизують або своє Я, або своє Ми. Вони прагнуть нав’язати культурі свої правила гри, що веде до насильства. Яскравим прикладом такого ставлення до культури є німецький фашизм.
Говорячи про культуру XX століття, Й. Хейзінга підкреслює, що в ній відбувається майже повна втрата ігрового елементу. Наслідком цього є ознаки занепаду культури. Відсутність справжніх форм гри деформує культуру, втрачається рівновага між духовними та матеріальними цінностями. Відбувається ірраціоналізація культури, людина відвертається від розуму та повертається до інстинкту. Основою для успішного розвитку культури має бути збереження в ній ігрового виміру.
Концепція ігрової генези культури Й. Хейзінги, незважаючи на високий рівень теоретичного обґрунтування, носить гіпотетичний характер. Ігровий підхід заснований на аналогії і спрямований на уточнення характерних рис культури, але не на розкриття самого феномену культури і закономірностей її розвитку. Прихильники ігрового підходу прямо говорять про відсутність закономірностей у розвитку культури.