81. Охарактеризуйте класифікацію страхування за об’єктами і за ознакою ризику.

Класифікація С (страхування) – це система поділу с на сфери діяльності галузі підгалузі, види і форми.

За об’єктами та ознакокою ризиків С класифікують так:

Майнове С (пов’язане з правами володіння, розповсюдження і користування майном його страховим захистом);

Особисте С (його об’єктом є життя, здоров’я, рацездатність, додаткова пенсія страхувальника);

Страхування відповідальності (пов’язане з відшкодуванням страх-ником заподіяної ним шкоди фіз-ній або юр-ній особі або їх майну);

Страхування підприємницьких ризиків (його об’єктами є ризики не одержання доходу, або настання збитків).

Є дві форми С: обов’язкова і добровільна.

82. Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок. Товаром цього ринку є страхова по­слуга — конкретний вид страхування. Страхові компанії, як прави­ло, спеціалізуються на одній-двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових послуг та ціни на них різняться, що є предме­том конкуренції. Як на будь-якому ринку, наявність певних послуг визначається попитом на неї, а ціна — врівноваженістю попиту і пропозиції.

Крім безпосередніх суб'єктів страхування, на страховому ринку діють страхові посередники — агенти і брокери. Страхові агенти укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страхо­вика. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умо­ви і надійні страхові компанії.

Функціонування страхового ринку пов'язане з такими поняттями як страхове поле і страховий портфель. Страхове поле — це на­явність потенційних страхувальників з певного виду страхування.

Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною ком­панією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює страхування.

83. С (страхування) являє собою досить розгалуджену систему відносин. Воно структурується за галузями, формами і видами. Галузева класифікація С здійснюється за об’єктами С. виділення окремих видів характеризує деталізацію об’єктів С. форми організації С вказують на їхню правову основу: обов’язкове та добровільне.

Об’єктом майнового С виступає рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Основною формою є добровільне С. Поступово розширюється майнове С у сфері приватного бізнесу.

Об’єктами особового С виступають життя та здоров громадян. Видами особового С є змішане С життя, С дітей, весільне С і ін. Особисте С виконує дві функції: страхову та нагромаджувальну. Страхова пердбачає відшкодування витрат при настанні страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.

У системі соціального С об’єктом С виступає працездатність і працевлаштування. С працездатності здійснбється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. С працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.соц. С має обов’язковий і добровільний характер. В обо’язковому порядку воно здійснюєтьося через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соц. С, с на випадок безробіття. Добровільне с здійснюється через недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий характер.

У медичному С об’єктом С виступає здоров’я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов’язковій, так і додатково в добровільній формі як через жержавні , так і недержавні структури.

Об’єктом відповідальності С висупає зобов’язання страхової особи виплатити відшкодування за завдані збитки тремім особам. Найпоширенішим видом є С громадянської відповідальносі водіїв автотранспортних засобів. Крім того, об’єктом С виступити професійна відповідальність для осіб окремих професій.

Об’єктом С ризиків є недоотриманий рибуток чи збитки при здійсненні певних госп. і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і заставних операцій, з біржевих угод, з депозитних вкладів юр. і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів і ін.

84. Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складником котегарії фінансів. Разом їз тим можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії С (страхування), а саме:

С пов’язане тільки з перерозподільчими відносинами, які зумовлені настанням страхових випадків;

При страх-ні має місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками С, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

С передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, такі в часі.

85. Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок. Товаром цього ринку є страхова по­слуга — конкретний вид страхування. Страхові компанії, як прави­ло, спеціалізуються на одній-двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових послуг та ціни на них різняться, що є предме­том конкуренції. Як на будь-якому ринку, наявність певних послуг визначається попитом на неї, а ціна — врівноваженістю попиту і пропозиції.

Крім безпосередніх суб'єктів страхування, на страховому ринку діють страхові посередники — агенти і брокери. Страхові агенти укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страхо­вика. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умо­ви і надійні страхові компанії. Функціонування страхового ринку пов'язане з такими поняттями як страхове поле і страховий портфель. Страхове поле — це на­явність потенційних страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Стра­ховий портфель являє собою сукупність укладених певною ком­панією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює страхування.

86. Законом У-ни “Про страх-ня” передбачено єдиний орган держ. Викон влади, що здійснює нагляд за страх діяль-тю-Держ нагляд за страх діяльністю.

Функції:1)єдиний реєстр страховиків;2)видача ліцензій; 3) контроль за платоспроможністю страховиків;4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхо­вих резервів; 5) розробка нормативних і методичних документів з питань стра­хової діяльності; 6) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення квалі­фікації кадрів для страхової діяльності.

Завдання :

• видача ліцензій;

• перевірка щодо правильності застосування страховиками законо­давства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

• методичне забезпечення роботи страховиків;

• розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяль­ності;

•прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

• аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законо­давства;

• контроль за платоспроможністю страховиків;

• аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні;• інші функції.

87. Нині на страх ринку У-ни діє 260 страх компаній, Моторне, Авіаційне, Морське страх бюро, низка страх пулів.Створено Асоціацію професійних страх посередників. Активно працює Ліга страх орг-цій У-ни. Водночас питома вага У-ни у світовому страх ринку у 1998р.- 0,01%, а у Європі-менш як 0,05%. Однак такий рівень страх діяль-ті є дуже низьким і не адекватним потребам і можливостям країни. На сьогодні страх компанії У-ни не спроможні утримувати великі ризики і тому шукають перестраховиків за кордоном.

Звичайно, що спад виробництва, криза неплатежів, зростання без­робіття, видача заробітної плати натурою, недосконалість законодав­чої бази ускладнюють рух внесків по соціальному страхуванню до споживачів. Тому ці питання слід вирішувати шляхом удосконалення системи пенсійного забезпечення як державного обов'язкового, так і недержавного добровільного.

Не менш актуальною е проблема медичного страхування. Поси­лаючись на досвід зарубіжних країн і Росії, багато авторів пропо­нують запровадити медичне страхування й в Україні. На страховому ринку вже з'явилися добровільні види медичного страхування, але це не означає, що знайдено реальний шлях поліпшення медичного обслуговування населення.

88. Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тим­часово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху гро­шових коштів від одних власників (кредиторів) до інших (пози­чальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб'єк­тами господарювання й галузями економіки, «зв'язування» частини Грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також іЛк засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового инку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і під­приємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народ' ного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово віль­ні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявля­ється в їх сек'юритизації. З одного боку, кредити мають характерис­тики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові (пайові) зобо­в'язання на кредитному ринку.

89. Фінансовий ринок-складова фінансової системи держави.За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб,єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами.Фінансовий ринок включає: валютний ринок,ринок кредитів,ринок цінних паперів,ринок фінансових послуг.

за видами фінансових активів поділяється на:

кредитний ринок;

ринок цінних паперів (фондовий ринок);

валютний ринок (іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують її);

страховий ринок (страховий захист);

ринок золота (срібло, платина)

ринок фінансових послуг (кредитні операції та ін.).

за періодом обертання фінансових активів:

ринок грошей;

ринок капіталів.

за регіональною ознакою:

місцевий фінансовий ринок;

регіональний фінансовий ринок;

національний фінансовий ринок;

світовий фінансовий ринок.

Валютний ринок-це процес купівлі-продажу іноземних валют за національним курсом,який складається на основі попиту і пропозиції на ці валюти.Функції:своєчасне здійснення міжнародних розрахунків,стрвахування валютних ризиків; регулювання валютних курсів і диверсифікації валютних резервів; регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Ринок кредитів-це процес залучення коштів у грошовій формі на умовахповернення,оплатності і строковості.Кредитний ринок є одним із найстаріших сегментів фінансового ринку,він виник як закономірна реакція на потребу в додаткових фінансових ресурсах для здійснення процесу фінансового забезпечення підприємницької та інших видів діяльності юридичних і фізичних осіб.

Ринок цінних паперів-це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та їхнього ефективного використання.Цеособлива сфера ринкових відносин,де завдяки продажу ЦП здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб,єктів економічної діяльності.

Фінансові послуги-це сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення процесу виробництва,виконання робіт і надання послуг,які здійснюються на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування.

90) Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння грошима, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їх власником. Крім того, вони передбачають можливість виплати доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Відповідно до законів України можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі тощо.

Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства,

підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає його власникові право одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів, а також брати участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Облігації засвідчують внесення їх власником коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цих цінних паперів у передбачений строк з виплатою відсотків (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Казначейські зобов'язання – це цінні папери на пред'явника, які розповсюджуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власником коштів до бюджету і дають право на одержання встановленого доходу.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника одержувати після встановленого строку депозит і відсотки за ним.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу).

91) До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання ринку цінних паперів в Україні, належить ряд кодексів і законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативних актів ДКЦПФР, НБУ, міністерств і відомств, які в рамках своїх повноважень, визначених чинним законодавством, здійснюють регулювання, контроль і правозастосування на ринку цінних паперів.

• Кодекси:

Цивільний кодекс України;

Кодекс про адміністративні правопорушення;

Карний кодекс.

На сьогоднішній день у зв’язку з прийняттям нової Конституції України готуються нові редакції вказаних кодексів України, які мають забезпечити подальший розвиток відносин власності в ринковій економіці, правозастосування і профілактики порушень законодавства в Україні.

• Закони України:

• «Про цінні папери і фондову біржу». Наводиться визначення видів цінних паперів, встановлюються порядок їх випуску та обігу на ринку, вимоги до реєстрації емітентами випуску акцій і облігацій, а також інформації про їх випуск у відповідному державному органі, порядок видачі дозволу на діяльність з цінними паперами, визначено правовий статус фондової біржі;

• «Про господарські товариства». Встановлює порядок утворення, функціонування і діяльності господарських товариств, у тому числі акціонерних (АТ), порядок випуску акцій емітентом, визначає особливості діяльності закритих і відкритих АТ, порядок скликання загальних зборів акціонерів, збільшення або зменшення статутного фонду АТ, компетенцію керівних органів АТ, виняткову компетенцію загальних зборів акціонерів;

• «Про державне регулювання цінних паперів в Україні». Являє собою законодавчу основу регулювання фондового ринку, тобто визначає види професійної діяльності на ринку цінних паперів України, встановлює шляхи і способи цього регулювання, окреслює досить широкі повноваження для здійснення єдиної державної політики на ринку цінних паперів, надані відповідному державному органу — Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку;

• «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Визначає правові основи і загальні правила обігу в Україні цінних паперів у документарній і бездокументарній формах, особливості обліку, переходу і реалізації прав власності на цінні папери, основи депозитарної, розрахунково-клірингової діяльності і діяльності по веденню реєстрів власників іменних цінних паперів.

• Укази Президента України:

• «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії» (1994 р.);

• «Про Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку» (1995 р.);

• «Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 року № 247 «Про електронний обіг цінних паперів у Національному депозитарії» (1996 р.);

• «Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України» (1999 р.).

• Постановами Кабінету Міністрів України приймається рішення про випуск та обіг державних цінних паперів в Україні.

• Положення ДКЦПФР:

• «Про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи»;

• «Про реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності»;

• «Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик»;

• «Про критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів»;

• «Про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії і інформації про їх випуск»;

• «Про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами»;

• Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах;

• багато інших.

Напрями вдосконалення законодавчого регулювання ринку цінних паперів в Україні

• Прийняття:

• нових кодексів, в першу чергу Цивільного;

• нової редакції Закону «Про цінні папери і фондову біржу». Основна робота вже зроблена. Проект містить важливі положення про заборону торгівлі з використанням інсайдерської інформації і маніпуляцій цінами, використання механізму тендерних пропозицій при купівлі великих пакетів акцій;

• Закону «Про акціонерні товариства»;

• Закону «Про інститути колективного інвестування». Цей документ принципово відрізняється від нині діючого Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: інвестиційні фонди можуть бути двох типів — пайові і корпоративні, управління активами відокремлено від торгівлі цінними паперами;

• Закону «Про похідні цінні папери»;

• Закону «Про недержавні пенсійні фонди».

Велике значення для розвитку вітчизняного ринку цінних паперів має реалізація рекомендацій міжнародних організацій (IOSCO, ЄС) у сфері регулювання фінансових ринків, діяльності інститутів колективного інвестування, нагляду за ринком цінних паперів тощо.

93) Інфраструктура — це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів певної відносно самостійної автономної системи і оптимізують їх взаємодію.

Суб'єктивним є законодавчий елемент, під яким розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб'єктів ринкових відносин. По суті, він задає "правила гри" у ринковій економіці. Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність дотримуватися правил та закономірностей функціонування ринку, рівень підготовки кадрів, наукове обслуговування; професійну етику й мову. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури загалом, так і окремих її елементів.

В Україні найменш розвиненими кількісно і якісно, відповідно до вимог ринкової економіки є компоненти інфраструктури фінансового ринку. Вітчизняна інфраструктура є перехідною, незрілою, несформованою, причому це стосується кожного елемента, який формує її зміст.

Розглянемо особливості інфраструктурного забезпечення окремих сегментів фінансового ринку України.

Інфраструктура ринку цінних паперів. Цей ринок потребує складної інфраструктури, оскільки на ньому стикаються інтереси багатьох учасників, кожний з яких має свою інфраструктуру, функціональну особливість, властивості та мету діяльності. Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), проте належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів. Крім активних учасників фондового ринку існують і пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не здійснюють емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але виконують розрахунки і реєструють рух цінних паперів. Інфраструктура ринку цінних паперів. Цей ринок потребує складної інфраструктури, оскільки на ньому стикаються інтереси багатьох учасників, кожний з яких має свою інфраструктуру, функціональну особливість, властивості та мету діяльності.

94) До теорій формування необхідного рівня дохідності інвестиційних операцій з урахуванням фактора ризику (до теорій ризику) відносять: модель ефективного (раціонального) портфеля Г. Марковіца; модель оцінки капітальних активів (МОКА) У. Шарпа; модель арбітражного утворення Росса та ін. Всі теорії пов'язані з формуванням портфеля цінних паперів. Портфель цінних паперів — це сукупність різних видів цінних паперів, які придбав інвестор з метою отримання доходу з урахуванням допустимих рівнів ризику. При формуванні портфеля враховують такі фактори, як: ступінь ризику, дохідність, термін вкладання, тип цінного папера. Метою формування портфелів цінних паперів можуть бути: => отримання доходу; => збереження капіталу; => забезпечення приросту капіталу на основі підвищення курсу цінних паперів. Основними параметрами портфеля є його величина та структура. Величина портфеля залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти у фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Структура портфеля визначається видами цінних папе­рів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають його очікувана дохідність та ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику чи до очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності. Першим розробку теорії портфеля розпочав у 50-х роках XX ст. Г. Марковіц. Основним результатом започаткованої ним теорії стала розробка основних принципів побудови ефективного портфеля, а саме такого, який максимізує очікуваний дохід при задовільному ступені ризику. Оскільки автором теорії портфеля є Г. Марковіц, ефективний портфель часто називають ефективним портфелем Марковіца. При розробці теорії портфеля Марковіцем було зроблено ряд припущень: задача побудови ефективного портфеля розв'язується в рамках двопараметричної задачі, тобто до уваги беруться лише два параметри інвестицій — дохід та ризик; інвестором ставиться задача максимізації доходу за портфелем при задовільному ступені ризику; портфель цінних паперів формується інвестором із ризикових активів, майбутній дохід за якими наперед не визначений. Безризикові активи, величина майбутнього доходу за якими наперед визначена і прикладами яких є короткострокові державні цінні папери, не використовуються для формування портфеля; інвестор вважається не схильним до ризику. Якщо існують два варіанти однакового доходу, але різного ступеня ризику, інвестор вибирає варіант з меншим ризиком; розподіл ймовірностей для портфеля цінних паперів вважається нормальним (слід зауважити, що розподіл ймовірностей для одного активу (наприклад, тільки для одних акцій) далекий від нормального, тоді як розподіл ймовірностей для портфеля цінних паперів можна вважати нормальним); визначення дохідності та ризиковості портфеля здійснюється впродовж одного часового періоду, як правило, одного року. Оцінки, отримані для такого періоду, не можуть бути узагальнені на більш тривалий період часу, оскільки невизначеність, пов'язана з часом, та невизначеність і випадковий характер цінових змін на ринку збільшують невизначеність прогнозів, що мають вплив на майбутні зміни в ризиковості та дохідності портфеля. Дохідність портфеля за певний період визначається часткою від ділення приросту ринкової вартості портфеля і виплат за ним за цим періодом на ринкову вартість портфеля на початок періоду. Збільшення кількості цінних паперів у портфелі не викликає систематичних змін у дохідності портфеля, зате викликає систематичне зменшення ризику портфеля. Друга теорія ризику пов'язана із диверсифікацією портфеля цінних паперів. Диверсифікація портфеля — це процес збільшення кількості видів цінних паперів у портфелі, результатом якого є зменшення ризику портфеля без зменшення його очікуваної дохідності. Американський вчений У. Шарп запропонував поділити ризик на систематичний і несистематичний. Систематичний ризик перебороти шляхом диверсифікації інвестор не може. Систематичний або ринковий ризик — це мінімальний рівень ризику за портфелем, який може бути досягнутий через диверсифікацію портфеля за допомогою великої кількості випадково підібраних цінних паперів. Такий ризик відображає ризиковість ринку в цілому, макроекономічну ситуацію і, звичайно, не може бути диверсифікованим. Системні зміни в господарстві (падіння цін на експортні товари, зниження капітальних вкладень та ін.) можуть спричинити різке зниження процентних ставок. На думку В.Шарпа, систематичний ризик треба вивчати і бути готовому до змін, щоб встигнути пристосуватися до них. Систематичний ризик може приймати більше чи менше значення залежно від того, ринок яких цінних паперів розглядається. В результаті диверсифікації портфеля цінних паперів загальний ризик за портфелем зменшується до рівня систематичного ризику. Щодо несистематичного ризику, то він долається шляхом диверсифікації, тобто побудови ефективного портфеля. Для кожного з цінних паперів величина систематичного і несистематичного ризику може бути різною, як і величина загального ризику. У. Шарп створив досить популярну і прагматичну прийнятну модель оцінки капітальних активів (МОКА). Перевагою МОКА є глибоке дослідження та послідовне використання ризику і його впливу на очікувану дохідність акцій. Недоліками методу можна вважати одноперіодичність та велику кількість припущень щодо поведінки інвесторів. У моделі оцінки капітальних активів ступінь ризику окремих цінних паперів визначається їх чутливістю до ринкової дохідності. Фірми, дуже чутливі до макроекономічної ситуації, є ризиковими в цій моделі. Фірми, на дохідність яких мало впливає макроекономічна ситуація, вважають мало ризиковими. МОКА дає змогу оцінити очікуваний дохід (необхідну ставку доходу) за будь-яким фінансовим активом на основі систематичного ризику ринку даної категорії активів на основі безризикової процентної ставки. Згідно з МОКА ризиковість окремого цінного папера характеризує не стандартне відхилення, яке відображає всю сукупність ризиків, а тільки ризик, що залишається після диверсифікації. Саме цей ризик має особливе значення для інвестора, оскільки не може бути ліквідований включенням цінного папера до диверсифікованого портфеля. Його називають чистим ризиком. Він характеризується коефіцієнтом сігма ( ), що відображає чутливість цінного папера до ринкової дохідності і характеризує чистий ризик за цінним папером, який не може бути зменшений через диверсифікацію. Модель арбітражного утворення була запропонована Стівеном Росом як теорія оцінки капітальних активів (АТО). Згідно з цією теорією дохідність фінансових активів може перебувати під впливом не обов'язково лише одного чинника, а, можливо, декількох. Модель арбітражного ціноутворення передбачає визначення доходу за цінним папером із використанням безризикової процентної ставки та інших факторів, найважливішим з яких є зміни рівня інфляції та ВВП за умови, що немає можливості використовувати арбітраж. Процентний арбітраж — одночасні операції на кількох ринках або з кількома фінансовими інструментами для отримання доходу на різниці процентних ставок. В моделі АТО припущення є більш загальними: а) всі інвестори ведуть себе раціонально в тому розумінні, що надають перевагу більшому доходу перед меншим. Таким чином, арбітражна теорія оцінки не висуває жодних вимог до форми функції корисності, крім її монотонності; б) на ринку неможливі арбітражні операції, під якими розуміється можливість одержання позитивного доходу при нульових інвестиціях. Найбільш складною проблемою для тестування і практичного використання арбітражної теорії оцінки є визначення чинників, що впливають на ціни активів. У Західних державах при дослідженні фінансового ринку вивчають теорію ефективності фінансового ринку американського економіста Ю. Фами. Її сутність полягає в тому, що ефективним можна вважати лише інформований ринок, на якому виділяють три рівні інформованості і, відповідно, три рівні ефективності: слабка форма ефективності, напівсильна і сильна.

Ціна — це грошовий вираз вартості того чи іншого товару. На фінансовому ринку мають місце дві категорії, що пов'язані з ціною: ціна (курс) цінного папера, що виражається в грошових одиницях; ціна капіталу, що виражається в процентах. Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи, для емітента — фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу.

95) Фінансові інструменти грошового ринку

Грошовий ринок можна вважати частиною РЦП, на якому обертаються короткострокові (до року) боргові зобов'язання, переважно казначейські білети, комерційні папери, банківські векселі, обігові сертифікати вкладу, резервні вклади. Перелічені зобов'язання є фінансовими інструментами грошового ринку.

Грошовий ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати дохід на їх тимчасово вільні кошти.

Охарактеризуємо основні інструменти грошового ринку з погляду їх значущості на грошовому ринку.

Казначейські короткострокові зобов'язання держави (казначейські білети) — цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом усього терміну володіння цими білетами. Короткострокові казначейські зобов'язання випускаються терміном на 3-6-12 місяців на пред'явника. Виплата доходу за короткостроковими казначейськими зобов'язаннями здійснюється під час погашення зобов'язань через нарахування відсотків до номіналу без щомісячних виплат. Завдяки надійності, ліквідності і великій прибутковості казначейські короткострокові зобов'язання є дуже привабливим для інвесторів інструментом.

Ощадний сертифікат — письмове свідчення кредитної установи про депонування коштів вкладника, що дає право на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним.

Ощадні сертифікати видаються на певний строк або до запитання. Вони можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають. Іменний сертифікат за бажанням власника може бути замінений сертифікатом на пред'явника.

Вексель — цінний папір, що містить зобов'язання фізичної або юридичної особи (векселедавця) про погашення у встановлений строк свого грошового зобов'язання (платежу) у визначеній сумі. Форма векселя, порядок його подання до оплати, обігу, права й обов'язки сторін і всі інші вексельні правовідносини регулюються законами. У процесі обігу вексель може передаватися від одного власника до іншого для погашення зобов'язань і подання до оплати. З розвитком ринкових відносин вексель перетворюється на універсальний кредитно-розрахунковий інструмент, що виконує функції кредитних грошей, засобу платежу, а як цінний папір стає об'єктом різних угод (купівлі-продажу, застави тощо). Векселі приймаються банками як забезпечення наданих позичок. Розрізняють векселі прості, переказні, комерційні, банківські та казначейські.

Простий вексель — це боргове зобов'язання, видане позичальником кредитору.

Переказний вексель крім реквізитів, що вказуються у простому векселі, містить письмовий наказ векселетримача про сплату в зазначений строк суми грошей, що фігурує у векселі, третій особі.

Комерційні папери — це короткострокові зобов'язання, що випускаються корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій (ними можуть бути і комерційні векселі). Як правило, у країнах з ринковою економікою корпорації продають ці зобов'язання через дилерів великим інвесторам на короткий час. Ринок комерційних паперів конкурує з ринком позик банків.

Банківський вексель — досить відомий інструмент у СПІА; це чек, що виписується фірмою постачальнику за товар з умовою оплати у визначений строк у майбутньому.

Чек має банківську оцінку "акцептований", що означає гарантію банку, на який виписано чек, оплатити його. Цим найвищий кредитний рейтинг банку гарантує оплату за чеком фірми, за що банк стягує певну акцептну плату і вимагає, щоб фірма внесла зазначену в чеку суму в межах встановленого строку. Оскільки такий вексель має високий ступінь гарантії, він звичайно успішно перепродується на вторинному ринку аж до строку погашення. З огляду на те що оплата за чеком відбувається в майбутньому, він, так само, як казначейські білети, продається з дисконтом (обліковий відсоток) від зазначеної в ньому ціни. Найчастіше застосовується для оплати закордонним експортерам, які не дуже добре знають фірму, але абсолютно довіряють банку.

Обігові сертифікати вкладу широко застосовуються у США з 60-х років. Це документ, випущений комерційним банком, який підтверджує, що клієнт має строковий вклад. Строкові вклади дуже привабливі для банків, але мають низьку ліквідність для клієнтів. Для залучення строкових вкладів банки почали випускати обігові сертифікати. Тепер якщо клієнту потрібні гроші, він може продати сертифікат з невеликим дисконтом від суми вкладу будь-коли до закінчення терміну вкладу. Тим самим для клієнтів ліквідність строкових вкладів істотно збільшилася, а банки змогли залучити великі кошти.

Банківські фонди — це, по суті, резервні вклади комерційних банків у Центральному банку. Комерційні банки повинні мати певний рівень резервів, які зазвичай зберігають готівкою в себе і у формі вкладу в Центральному банку. Рівень резервів комерційних банків суворо контролюється. Якщо резерви нижчі за норматив, банк зазнає покарання; разом з тим мати резерви, що значно перевищують нормативні, банк не заінтересований, бо вони не приносять відсотків. Тому банки, у яких не вистачає резервів, купують їх у тих, хто має їх надлишок. Практично комерційні банки позичають один в одного під відсоток на короткий час зайві резервні вклади в Центральному банку. Ринок банківських фондів винятково чутливий до коливань попиту і пропозиції резервів; він відіграє важливу роль у "поширенні" активності Центрального банку на всі комерційні банки країни.

96) Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах. Історія бірж налічує близько п'яти століть, хоча деякі спеціалісти фондового ринку стверджують, що перша біржа виникла в Японії у І ст. до н.е. Перші операції з цінними паперами відбувались у бельгійському місті Антверпен, який відіграв значну роль у світовій торгівлі цінними паперами. Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (дери-вативів) [20]. В економічній літературі терміни "фондовий ринок" і "ринок цінних паперів" стали майже синонімами. Часто "фондовий ринок" розглядають як частину "ринку капіталів" або як "ринок фондових цінностей", "ринок позичкового капіталу". Пояснення цих понять дають О.М. Мозговий [34], О.Ю. Смоленська [38] та інші автори. Це пояснюється певними об'єктивними обставинами і, в першу чергу, фінансовими інструментами, об'єктами та суб'єктами фондового ринку.

Основними завданнями сучасного фондового ринку України є:

- мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;

- формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам;

- розвиток вторинного ринку;

- активізація маркетингових досліджень;

- трансформація відносин власності;

- удосконалення ринкового механізму і системи управління;

- забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання;

- зменшення інвестиційного ризику;

- формування портфельних стратегій;

- розвиток ціноутворення;

97) Фондові біржі - це спеціалізовані установи, які створюють умови для постійно діючої централізованої торгівлі цінними паперами шляхом об'єднання попиту, пропозицій на них, надання місця, системи і засобів як для первинного розміщення, так і для вторинного обігу цінних паперів. Вони мають працювати за єдиними правилами та за єдиною технологією електронного обігу цінних паперів, визначеними Національною фондовою біржею.

Першою функцією фондових бірж була функція впорядкування процесу біржової торгівлі цінними паперами. Фондові біржі стали перетворюватися в інститути, які регулюють порядок допуску цінних паперів до котирування на біржі, до участі в торгах, укладання та виконання угод. Комп'ютеризація біржової торгівлі зробила фондові біржі ще більш досконалим інструментом регулювання ринку цінних паперів, із закладів біржі перетворилися у складні, організаційно оформлені, добре оснащені комп'ютерними засобами системи торгівлі цінними паперами.

Якщо прослідкувати розвиток фондових бірж, можна виділити декілька етапів її розвитку й удосконалення:

1) зміна способів торгівлі цінними паперами, наприклад, доповнення традиційних аукціонів "з голосу" електронними торгами;

2) укладення угод з цінними паперами, що котирувалися на біржі, за її межами (такі випадки характерні для Паризької і Копенгагенської фондових бірж);

3) здійснення кілька котировок цінних паперів із урахуванням різних режимів допуску їх до обігу - оцінки якості, надійності та перспективності цінних паперів;

4) зростання ролі інформаційних чинників, що забезпечило рівні можливості доступу учасників біржової торгівлі до інформації;

5) зростання значення моральних чинників: добросовісність, порядність, чесність, доброзичливість тощо.

За правовим статусом у світі виділяють три типи фондових бірж:

1) публічно-правова організація - це фондова біржа, що перебуває під постійним державним контролем. Переважає у Німеччині і Франції, де держава бере участь у розробці Правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів тощо;

2) приватні фондові біржі - приватні компанії, що створюються у формі акціонерних товариств і є абсолютно самостійними в організації біржової торгівлі. Всі угоди на таких біржах укладаються відповідно до чинного в країні законодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової торгівлі та зниженню ризику торговельних угод. Такий тип поширений в Англії і США;

3) змішані фондові біржі - створюються як акціонерні товариства, але при цьому не менше 50 % їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, який проводить офіційну реєстрацію біржових курсів. Цей тип бірж характерний для Австрії, Швеції та Швейцарії.

До загальних функцій фондових бірж відносять:

- визначення ринкової ціни (цінова) - це одна з найважливіших функцій біржі, оскільки ціни на цінні папери, що встановлюються на біржі, суттєво впливають на ціни інших активів, які є в обігу. Крім виявлення та встановлення ціни, частиною ціноутворювальної функції біржі є також стабілізація та прогноз цін на біржовому ринку, які передбачають встановлення допустимих змін цін на біржові активи. Цьому також сприяє діяльність співробітників біржі, які ведуть торги окремими видами цінних паперів і здійснюють у разі потреби купівлю-продаж цінних паперів від свого імені;

- прогнозну функцію - більше властива для спеціалізованих бірж, на яких здійснюється торгівля строковими контрактами, оскільки ціни на ринку строкових угод мають суттєвий вплив на формування поточних ринкових цін;

- організаційну - передбачає гарантування виконання умов біржових угод; розробку системи розрахунків за укладеними на біржі угодами; організацію біржових зборів для проведення гласних публічних торгів тощо;

- інформаційну - забезпечує учасників ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан і тенденції розвитку фондового ринку;

- регулювальну - забезпечує встановлення правил торгівлі, здійснення біржового арбітражу, порядку вирішення спірних питань між учасниками, встановлення пріоритетів, органів контролю, управління та інші.

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації, яка здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців". Діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку фондова біржа здійснює на підставі ліцензії, що видається ДКЦПФР у встановленому порядку.

Статут фондової біржі затверджується її вищим органом - зборами акціонерів. У статуті фондової біржі (ФБ) зазначаються найменування і місцезнаходження ФБ, порядок управління і формування її органів та їх компетенція, мета діяльності, підстави та порядок припинення діяльності ФБ, розподілу майна ФБ у разі її ліквідації. У статуті ФБ також мають відображатися вимоги щодо діяльності органів ФБ, до компетенції яких належать виконання функцій та прийняття рішень, передбачених правилами біржі.

97) Фондова біржа – це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу.

На світовому фондовому ринку сьогодні функціонує близько 200 фондових бірж, які, з точки зору правового статусу, мають певні особливості.

Для виконання своїх функцій біржа формує органи управління. Органи управління біржі включають громадську і стаціонарну структури [3].

Громадська структура включає в себе: Загальні збори членів біржі, Біржова рада, ревізійну комісію, Рада директорів.

Загальні збори членів біржі - це вищий законодавчий орган управління біржею, який обирає ревізійну комісію біржі. Воно визначає спеціалізацію біржі або її універсальний характер. Збори членів біржі скликається не рідше одного разу на рік.

Основними функціями загальних зборів членів біржі є:

- Здійснення загального керівництва біржею і біржовою торгівлею;

- Визначення цілей і завдань біржі, стратегії її розвитку;

- Затвердження та внесення змін по внутрібіржевие нормативні документи;

- Формування вибіркових органів;

- Розгляд і затвердження бюджету біржі, річного балансу, рахунків прибутків і збитків, розподіл прибутку;

- Прийом нових членів біржі;

- Затвердження кошторису витрат на утримання ради та персоналу біржі;

- Прийняття рішення про припинення діяльності біржі, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Для поточного оперативного управління біржею вибирається біржовий рада (або рада біржі).

Рада біржі є загальним координаційним (контрольно-розпорядчим органом) центром і вирішує всі питання діяльності біржі, крім тих, які може вирішувати тільки загальні збори членів біржі. Його очолює президент біржі.

Біржова рада виконує наступні функції:

- Заслуховування та оцінка звітів правління;

- Внесення змін до правил торгівлі на біржі;

- Підготовка рішень загальних зборів членів біржі;

- Встановлення розмірів всіх внесків, виплат, грошових і комісійних зборів;

- Підготовка рішення про прийом або виключення членів біржі;

- Керівництво біржовими торгами;

- Розпорядження майном біржі;

- Наймання і звільнення персоналу біржі і т. д.

Зі складу біржової ради формується правління, яке здійснює оперативне керівництво біржею і представляє її інтереси в організаціях і установах.

Біржова рада очолює голова, який обирається загальними зборами членів біржі строком на три роки. Голова ради підзвітний тільки загальним зборам членів партнерства.

Біржова рада є колективним органом управління біржею. Особи до складу біржової ради обираються персонально загальними зборами членів біржі. Посади членів біржової ради є не визволеними і не включаються до штатного розпису біржі. Засідання біржової ради проводяться не рідше одного разу на місяць.

Контроль за фінансово - господарською діяльністю здійснює ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами членів біржі одночасно з біржовою радою.

Ревізійна комісія проводить документальну перевірку фінансово-господарської діяльності біржі (суцільну і вибіркову), результатів її торгових, розрахункових, валютних та інших операцій. Вона перевіряє:

- Фінансово-господарську діяльність біржі, стан її рахунків і достовірність бухгалтерської документації;

- Постановку і правильність оперативного, бухгалтерського і статистичного обліку та звітності;

- Виконання встановлених кошторисів, нормативів і лімітів;

98) Державне регулювання ринку цінних паперів полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання ринку ціппих паперів здійснюється з метою:

• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

• захисту прав інвесторів та інших учасників фондового ринку;

• контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів;

• дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

• запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів.

Хоча в процесі регулювання ринку цінних паперів державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку — інвесторів і емітентів, державне регулювання повинно забезпечувати рівні права та однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. Основними формами державного регулювання ринку цінних паперів є:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

• регулювання випуску та обігу цінних паперів;

• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

• регулювання прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

• видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• заборони та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за її здійснення згідно з чинним законодавством;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

• контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органом;

• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів тощо.

Державне регулювання ринку цінних паперів покладено на Дер* жавну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Основними завданнями Комісії є:

• формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації національного ринку до міжнародних стандартів;

• координація діяльності державпих органів із питань функціонування в Україні ринку цінних паперів;

• здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів в Україні;

• захист прав інвесторів через застосування заходів щодо порушень законодавства на ринку цінних паперів;

• сприяння розвитку ринку цінних паперів;

• узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, анулює ці дозволи у разі порушення вимог законодавства про цінні папери, визначає перелік відомостей, які торговці цінними паперами повинні подавати протягом терміну дії дозволу. Комісія також встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж та позабір-жових торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, державних представників на депозитаріях і торговельно-інформаційних системах.