48

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………........2

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Вплив мовленнєво – розвивального середовища в ДНЗ на розвиток мовлення дитини 5-го року життя…………………………………………………………..5

2. Особливості мовлення дитини 5-го року життя…………………………...…15

Висновки з першого розділу…………………………………………………..18

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ 5-ГО РОКУ ЖИТТЯ ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ МОВЛЕНЄВО – РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В ДНЗ.

2.1. Характеристика рівнів сформованості мовлення дітей 5 –го року життя………………………………………………………………………………..19

2.2. Шляхи розвитку мовлення дітей 5 -го року життя засобами створення мовленнєво – розвивально госередовища………………………………………..23

Висновки з другого розділу……………………………………………………...26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….27

СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................28

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………31

ВСТУП

Актуальність. Центральною фігурою освітнього процесу є дитина – мовленнєва особистість. У роботі з дошкільниками триває пошук і забезпечення природовідповідних компонентів середовища, які б допомагали повноцінному становленню мовленнєвої особистості. Основою розвивального середовища для становлення такої особистості є забезпечення доброзичливої атмосфери, де б дитині надавалося право на мовленнєву активність, довіру, помилку та доброзичливе ставлення. Першим і найважливішим компонентом успішного процесу є насичення мовленнєвого середовища, у якому постійно чи тимчасово перебуває дитина зразками рідної мови. Дитина може розвиватися як представник людства і як його рівноправний член лише під впливом мовлення людей, які її оточують.

Мовлення дитини є особливою формою її діяльності і особливим результатом її зусиль в освоєнні життєвого простору. Це найважливіший у житті інтелектуальний подвиг. З огляду на те, що саме мовлення дорослих впливає на мовлення дитини, виокремлюємо наслідування як важливий шлях і спосіб навчитися говорити. Наслідуючи, дитина сприймає і переймає як єдино правильні, незмінні способи мовленнєвого спілкування того середовища, що його оточує. Варіативність з’являється на виході дітей з сімейного оточення та з початком спілкування з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття життєвого досвіду. Погано сформоване чи збережене уміння розмовляти рідною мовою та надраннє оволодіння іншою гальмує інтелектуальний розвиток дітей. Це зобов’язує дорослих, які перебувають поруч з малюком, послуговуватися зразками рідної мови у спілкуванні не лише з дітьми, а й між собою, домірно визначати час вивчення дитиною інших мов.

Створення мовленнєво-просторового середовища в дошкільному навчальному закладі передбачає урахування таких вимог: стимуляція пошукової діяльності та мовленнєвої активності дитини (А.М. Богуш); задоволення мовленнєвих потреб у культурно-ціннісному пізнанні довкілля; наявність мовленнєво-творчої спрямованості (Н.В. Гавриш); свобода і самостійність дитини; інтеґративність (К.Л. Крутій); урахування статевих і вікових особливостей дитини (В.Ф. Базарний); діалогічність (А.Г. Арушанова); стабільність-динамічність; гуманітаризація (С.У. Гончаренко). Практична реалізація створення освітнього мовленнєвого середовища передбачає також створення міні-середовищ, які б відбивали сутність предметно-мовленнєвого та мовленнєво-просторового середовищ. Назвемо їх. Культурно-пізнавальне, що має на меті створення можливостей для самостійного засвоєння дитиною сенсорних еталонів (колір, форма, простір, звук, смак, запах тощо), як засіб збагачення мовленнєвого досвіду. Мовленнєво-творче, метою якого є створення можливостей для самостійного мовленнєво-творчого процесу (малювання, ліплення, дизайн, флористика тощо). Мовленнєво-комунікативне, покликане забезпечувати дитину можливостями для мовленнєвого розвитку, художньо-мовленнєвої діяльності. Екологічно-мовленнєве, що має сприяти створенню умов для розвитку екологічних уявлень, накопичення мовленнєвого досвіду, гармонійного ставлення до світу природи тощо. Емоційно-рефлексивне, яке спонукатиме до самопізнання себе, свого внутрішнього світу, образу "Я" тощо. Зазначимо, що ми окреслили лише деякі міні-середовища, їх може бути набагато більше. Кількість міні-середовищ залежить від тієї мети, яку висуває дорослий під час взаємодії з дітьми.

Актуальність своєчасного мовленнєвого розвитку в дошкільному дитинстві визначається завданнями щодо створення оптимальних умов для якнайповнішого розкриття потенційних можливостей кожної дитини, які виявляються в специфічно дитячих видах діяльності й пов'язані із комунікацією. Становлення в людини всіх психічних функцій, психічних процесів, особистості в цілому неможливе без міжособистісного контакту. При цьому мовленнєвий розвиток та його вдосконалення необхідно розглядати як відображення становлення навичок комунікативно-мовленнєвої взаємодії. Здатність до спілкування розуміється як комплексна здатність користуватися засобами взаємодії (невербальні, предметно-практичні, мовні), що забезпечують успішність цілей комунікації.

Мета курсової роботи – теоретично обґрунтувати та експериментально апробувати вплив мовленєво – розвивального середовища в ДНЗ на мовлення дитини 5 -го року життя.

Завдання дослідження:

1. уточнити поняття « мовленнєво – розвивальне середовище»

2. проаналізувати мовленнєво – розвивальне середовище в ДНЗ

3. визначити вплив мовленєво – розвивального середовища в ДНЗ на мовлення дитини 5 -го року життя.

Об’єкт курсової роботи – розвиток мовлення дитини 5 -го року життя.

Предмет курсової роботи – вплив мовленнєво – розвивального середовища в ДНЗ на розвиток мовлення дитини 5-го року життя.

Методи дослідження – аналіз наукових джерел із теми дослідження, аналіз науково-методичної документації, спостереження за проведенням занять, констатувальний, формувальний і контрольний види педагогічного експерименту, статистичні методи обробки результатів експериментального дослідження.

Дослідження було проведено на базі ДНЗ №115 м. Миколаїв.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (30 джерел), додатків вміщених на __ сторінках. Загальний обсяг роботи становить __ сторінок, з них __ сторінок основного тексту. У роботі вміщено __ таблиць

РОЗДІЛ І. МОВЛИННЄВО – РОЗВИВАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ В ДНЗ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ 5-ГО РОКУ ЖИТТЯ.

1. Вплив мовленнєво – розвивального середовища в днз на розвиток мовлення дитини 5-го року життя.

Мова – це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності.

Мовлення - це процес спілкування людей між собою за допомогою мови.

Мовленнєвий розвиток дошкільника — складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків. Щоб створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку дошкільника, педагогам слід використовувати різні форми роботи: ігри, проблемні ситуації і, звичайно, заняття. Неможливо уявити належний рівень життевої компетентності людини без оволодіння мовленням.[1] Видатний педагог Костянтин Ушинський зауважував, що рідне слово є основою розумового розвитку й скарбницею всіх знань. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки — основу її життевої компетентності. 3 огляду на це проблема розвитку мовлення дитини завжди була однією з центральних у дошкільній освіті.

З метою забезпечення ефективності навчання дошкільників української мови рекомендують спрямувати зусилля на створення мовленнєвого розвивального середовища. А саме:

Вид	Зміст, вимоги
Природне середовище	Рослини найближчого оточення, характерні для даної місцевості, культурні, городні рослини, кімнатні рослини тощо. Дорослі мають знати і вживати українські назви живих мешканців та неживих об’єктів, явищ природи.
Предметне середовище	Включає в себе: · Предмети та іграшки, що забезпечуватимуть предметно-практичну та ігрову діяльність дітей. · Набори предметних, сюжетних картин, добірки ілюстрацій до народознавчого матеріалу. · Добірки художніх та фольклорних творів, ілюстрацій до них. · Добірки українських художників, картини місцевих художників. · Дидактичні ігри та завдання комунікативної, мовленнєвої, лінгвістичної спрямованості на розвиток творчого мовлення. Телепрограми, мультиплікаційні фільми. ·Настільно-друковані, інтелектуальні ігри тощо.
Соціальне середовище	Включає в себе: · Вихователя, який вільно володіє розмовним мовленням, художнім мовленням, доцільно використовує український фольклор в життєдіяльності. · Помічника вихователя, який в змозі підтримати розмову українською мовою. · Батьків, які розуміють необхідність оволодіння дитиною українським мовленням, підтримують намагання дитини говорити, допомагають їй. · Створення сприятливої, заохочувальної атмосфери для використання української мови. · Партнерську позицію дорослого – носія інформації та авторитетної для дитини особи. · Забезпечення мовленнєвого супроводу з боку всіх дорослих, що так чи інакше спілкуються з дитиною · Поєднання зусиль садка і сім’ї.
Власне середовище вихованця	Сприятиме формуванню навичок та вмінь з українського мовлення, якщо педагог зуміє вмотивувати та виховати в дитині бажання, а потім і потребу вивчати і розмовляти українською мовою.

Організація мовленнєвого середовища в дошкільному закладі передбачає: 1.Добір і підготовку педагогічних кадрів.

2.Створення предметно-розвивального середовища, яке б мало досить ґрунтовну мовленнєву насиченість, а також забезпечення вияву мовленнєвих труднощів, які виникають у педагогів, із метою їхньої корекції. 3. Діагностику мовленнєвого розвитку дітей на кожному віковому етапі. 4.Створення консультативної служби для батьків.

Освітнє мовленнєве середовище повинно завжди бути розвивальним і забезпечити дитині можливість виявляти свої мовленнєві здібності. Практична реалізація ідеї створення розвивального мовленнєвого середовища в умовах дошкільного закладу передбачає побутову такого середовища у двох напрямках: предметно-мовленнєвий, мовленнєво-просторовий.[2]

У процесі створення предметно-мовленнєвого напряму, як джерела мовленнєвого досвіду дошкільника, необхідно виходити з ергономічних вимог до життєдіяльності: антропометричних, фізіологічних і психологічних особливостей дитини, яка буде розвиватися у цьому середовищі.

Для дітей 5-го року життя необхідно застосовувати різні матеріали, які сприяють оволодінню читанням: друковані літери, слова, таблиці, книжки з великим шрифтом, настільно-друковані ігри з літерами, ребуси, головоломки. Так само використовують матеріали, що стимулюють розвиток пізнавальної активності дітей – дитячі енциклопедії, ілюстровані видання про тваринний та рослинний світ, дитячі журнали, альбоми. Обов'язково виділяється місце для дидактичних ігор, причому таких, де б діти могли виявляти самостійність у виборі матеріалу. Не забуваймо і про предмети для дослідно-пошукової діяльності – магніти, збільшувальне скло, пружини, ваги, великий вибір природних матеріалів. [4]

Ефективнішим є створення такого середовища, серед якого кожен має право і обов’язок бути собою. Середовище буде розвивальним і комфортним для дитини за умови надання їй можливості дозувати мовленнєво-комунікативну діяльність. Отже, педагог має наповнювати життя дитини дитячими видами і формами діяльності; наповнювати середовище емоційними  подіями, фактами, позаяк емоції є базовими підставами психічного розвитку дитини; надавати можливість дитині самостійно визначати час, тривалість контактів, узгоджувати дозування та самодозування мовленнєвої діяльності дорослого і дитини; перемежовувати розширення партнерів у спілкуванні з усамітненням; ураховувати успіх-неуспіх дитини в попередній мовленнєвій діяльності; визначати обсяг, час, місце, інтенсивність мовленнєвої діяльності як фрагментарно самостійної чи як складової інших дитячих видів діяльності (пізнавальної, музичної, рухової, образотворчої тощо); передбачати взаємовплив та комплексність сфер життєдіяльності дитини, які мають мовленнєве обрамлення чи мовленнєву основу.  Головним є адресна спрямованість мовлення, наявність співрозмовника, партнера по спілкуванню, якому адресується, дарується слово, від якого очікується емоційна чи мовленнєва реакція-відповідь.  Гармонізація взаємин педагога з дитиною є основою розкриття способів мовленнєвої взаємодії зі світом природи, культури, людей та з власним світом.[5]

Розвивальне середовище – це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розвиток дітей; це система матеріальних об'єктів їхньої діяльності. Створення в дошкільному закладі повноцінного розвивального середовища та забезпечення відповідної позиції вихователя в організації діяльності дітей – провідний засіб реалізації завдань сучасного реформування освіти. Адже правильно організоване розвивальне середовище сприяє соціалізації дитини, впливає на всі аспекти її розвитку.

Однією з основних умов створення в дошкільних навчальних закладах розвивального довкілля для дітей дошкільного віку є опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між педагогом і дітьми. Це означає, що пріоритетною метою виховання є формування гармонійної та всебічно розвиненої особистості. Завдання педагога полягає у забезпеченні інтересів дитини у задоволенні її природних нахилів і потреб. Дорослий у своїй педагогічній діяльності керується положенням: «Не поруч, не над, а разом».

Однією з перших звернула увагу на проблему розвивального середовища М.Монтессорі, яка найважливішою передумовою розкриття дитиною внутрішнього потенціалу вважала вільну самостійну діяльність у створеному педагогом просторово-предметному середовищі. Тому, на її думку, завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів саморозвитку й ознайомленні її з правилами користування ними. Збагачене середовище передбачає єдність соціальних і природних засобів забезпечення повноцінної життєдіяльності дитини. Сюди відносять архітектурно-ландшафтні та природничо-екологічні об'єкти; художні студії; ігрові та спортивні майданчики; конструктори; тематичні набори іграшок, посібників; аудіовізуальні та інформаційні засоби виховання і навчання.[6]

Розвивальне середовище – комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життя дітей у дошкільному закладі. «В цілому розвивальне середовище можна представити у вигляді круга, в центрі якого розташоване «Я» (мій простір, середовище мого внутрішнього життя) і який поділено на сегменти – предметно-ігрове, природне та соціальне середовище», – зазначає О.Кононко.

Природне розвивальне середовище сприяє виникненню у дошкільника інтересу та елементарних уявлень про об’єкти, явища природи, розкриває причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежність природного довкілля і людини як його частини, формує природодоцільну поведінку малюків.[7]

Для створення оптимального розвивального простору необхідно підібрати різне обладнання (ігрове, навчальне, спортивне тощо), продумати його оптимальне розміщення та визначити кількість. Важливо пам’ятати, що розвивальний простір створюють не для зручності педагога, а для того, щоб дитина могла вільно, відповідно до своїх смаків і настрою, обирати той чи інший осередок. Не треба піклуватися лише про кількісне наповнення групової кімнати ігровими атрибутами і при цьому забувати про те, що їх достатня кількість не завжди забезпечує повноцінний розвиток дітей.[8]

Як відомо, незаповнене і безбарвне предметно-ігрове середовище чинить на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично поновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно-ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впливає на її емоційну сферу, мобілізує процеси мислення.

Особливо ефективним є модульне предметно-ігрове середовище. Прикладами предметів-модулів можуть слугувати легкі куби різного розміру, виготовлені за типом вкладишів, і середні за розміром модулі – «меблі-іграшки». Дитина може перетворювати модулі на корабель, будиночок, казкову печеру тощо. Середовище повинно пробуджувати у дітей активність, надавати їм можливості для різноманітних видів діяльності. Разом із тим, навколишнє середовище повинно при необхідності гасити надзвичайну активність, надавати можливість відпочити. Тому розвивальне середовище передбачає наявність місця для релаксації. Це може бути і «куточок усамітнення», і затишна кімната з м'якими меблями та іншими елементами, які сприяють відпочинку. Емоційний комфорт підтримується і за рахунок організації виставок дитячих робіт (малюнки, аплікація тощо) всіх дітей, незалежно від рівня виконання.[9]

Створити таке предметно-ігрове середовище можливо за умови дотримання таких вимог:

·    предметно-ігрове середовище має бути адекватне вікові дітей та відповідати їхнім функціональним можливостям із незначним перевищенням ступеня складності;

·    предметно-ігрове середовище має бути динамічним, варіативним, різноманітним. Хоча воно організовується дорослими, але повністю підвладне дитині, не обмежує її діяльності, забезпечує повну свободу;

·    ігровий простір повинен сприяти орієнтовно-пізнавальній діяльності, що забезпечує набуття нових знань, формування розумових дій, розвиток провідних психічних процесів дитини;

·   не можна забувати про значення форм і кольору – саме вони надають виразності об'єктам та подіям і завдяки зіставленню допомагають дитині отримати достовірні знання про довкілля. Всі ігрові предмети мають бути якісними, бо що досконаліша форма, то повніше реалізується її призначення;

·    необхідно включати у предметно-ігрове середовище національні, етнокультурні особливості, аби дитина творчо прилучалася до духовних цінностей народу, вчилася любові до рідної землі.

Отже будь-яке середовище має забезпечувати розвиток творчих компонентів мислення дітей, надавати їм можливість вільно маніпулювати об'єктами, конструювати різні моделі бачення світу, виконувати творчі завдання. В цьому ракурсі повернемося до поняття «універсальна ігрова зона». Йдеться про місце з дуже високим ступенем трансформації та різноманітним предметним наповненням. У межах цієї зони можуть розгортатися тематичні підзони: ігрова, спортивна, екологічна. [10]

Важливим компонентом розвивального простору, сприятливого для виникнення та розвитку самостійної дитячої діяльності, слід вважати і соціальне оточення, наявне коло спілкування з дітьми та дорослими. Центральною фігурою освітнього процесу є дитина – мовленнєва особистість. У роботі з дошкільниками триває пошук і забезпечення природовідповідних компонентів середовища, які б допомагали повноцінному становленню мовленнєвої особистості. Основою розвивального середовища для становлення такої особистості є забезпечення доброзичливої атмосфери, де б дитині надавалося право на мовленнєву активність, довіру, помилку та доброзичливе ставлення. Першим і найважливішим компонентом успішного процесу є насичення мовленнєвого середовища, у якому постійно чи тимчасово перебуває малюк, зразками рідної мови. Дитина може розвиватися як представник людства і як його рівноправний член лише під впливом мовлення людей, які її оточують. Довірливі стосунки, особисті контакти з дорослими мають позитивний вплив на зміст і рівень позитивної діяльності дошкільників, оскільки так поступово закладаються базові якості особистості (самостійність, відповідальність, креативність, самовладання, справедливість, розсудливість, людяність тощо), необхідні для самовиявлення та самореалізації дитини у її вільному бутті.[11]

Працівникам дошкільного навчального закладу необхідно також уникати конфліктів, бути спокійними, уважними. Своєю поведінкою та діями вони мають позитивно впливати на розвиток психічних процесів у дітей. Загальна тональність мовлення педагогічних працівників має бути домірною, зауваження – спокійними, доцільними та коректними.

Навчання, виховання, розвиток дитини повинні відбуватися в атмосфері захищеності, психологічного комфорту. Це означає, що оточення дитини має бути безпечним як щодо гігієни, умов життєдіяльності загалом, так і в морально-психологічному аспекті. Передусім навколишнє середовище повинно відповідати структурі когнітивної (пізнавальної) сфери дитини, передбачати можливості вільного розвитку ігрової та інших видів її діяльності.[12]

В організації розвивального особливе місце посідає формування у дитини позитивної самооцінки, усвідомлення самозначущості серед людей – однолітків і дорослих.

Створюючи розвивальний простір у дошкільному закладі, слід дотримуватися певних принципів, зокрема таких, як: безпечність, урахування закономірностей розвитку дітей, раціональність, динамічність, активність, комфортність кожної дитини, позитивне емоційне навантаження.[13]

Розвивальний простір групового приміщення передбачає створення спеціальних осередків. У групових приміщеннях дошкільного навчального закладу можна створити такі осередки:

·       природознавчий;

·       дитячого експериментування;

·       ігрової діяльності;

·       образотворчої діяльності;

·       музичний;

·       художнього слова;

·       народознавства;

·       розвивального навчання;

·       спортивний;

·       трудової діяльності;

·       відпочинку та усамітнення;

·       самопізнання;

·       співпраці з батьками.

Територія дошкільного закладу також є складовою розвивального простору. Пропонується виділити на території такі тематичні зони: екологічну (сад, город), де б діти могли займатися різними видами сільськогосподарської праці; архітектурно-ландшафтну; спортивно-ігрову; ігрову для моторних, дидактичних, конструктивних, сюжетно-рольових ігор тощо.[14]

Отже, довкілля дитини є важливою умовою ефективної підготовки її до майбутнього самостійного життя. Навколишнє середовище має бути організоване так, аби спонукати дитину до виконання активних дій відповідно до її життєвого ритму, фізичних та психічних можливостей.

Пріоритетом для мовленєво - розвивального середовища мають бути спілкування, обговорення, мовленнєво-творча діяльність, роздуми вголос без страху помилитися чи не співпасти з думкою дорослого. Підставою до виникнення власної позиції дитини є її життєвий досвід, а набувається, накопичується і реалізується він кожним по-своєму. Оцінімо той шлях малюка, який не завжди буде нами запланований, передбачуваний за формою чи змістом, проте він є здобутком самої дитини.[15]

Створення розвивального мовленнєвого середовища зорієнтоване на цінності та інтереси дитини, враховує вікові можливості, на збереження дитячої субкультури, на збагачення, ампліфікацію дитячого розвитку, взаємозв’язок усіх сторін життя малюка.

Створення мовленнєвого середовища у ДНЗ забезпечує: - Оптимальне мовленнєве навантаження на дитину з метою захисту від утоми; - Емоційне благополуччя кожної дитини;

- Залучення дітей до загальнолюдських та етносоціокультурних цінностей; - Взаємодію з родиною щодо забезпечення повноцінного мовного та мовленнєвого розвитку дітей;

Організацію діяльності у трьох формах:

 Мовленнєві заняття як спеціально організована форма навчання;  Нерегламентовані види мовленнєвої діяльності;

 Вільний час, передбачений для дитини впродовж дня; Результатом запропонованих форм буде оптимізація співвідношення індивідуальної та спільної мовленнєвої діяльності дітей. Мета цієї діяльності – забезпечити повноцінний мовленнєвий, соціальний, пізнавальний та духовний розвиток зростаючої особистості; полегшити входження дитини в мовленнєвий простір і розвинути її внутрішні сили. 1.2 Особливості мовлення дитини 5 -го року життя.

Рівень розвитку мови - яскравий показник рівня інтелектуального розвитку малюка. Кожен малюк розвивається індивідуально. Розвиток мовлення - складний психофізіологічний процес, який залежить від багатьох складових: спадковості, оточення дитини, умов розвитку.

У 5 років словниковий запас перевищує 2000 слів. У ньому з'являються абстрактні поняття. Малюк намагається зрозуміти зміст загальних категорій: щастя, ніжність, справедливість, любов тощо. Дитина прагне осмислити значення слів, пояснити їхнє походження. Її цікавлять усі характеристики слів: зміст, звукова форма, мелодія й милозвучність. Дитина ніби грає словами, як раніше вона ретельно й довго вивчала різні предмети. Малюк годинами може видозмінювати слова, вигадуючи нові. Він «грає» римами, але це не поезія. Найчастіше рима не пов'язана зі змістом, а лише по-особливому звучить. У мовленні дитини поряд із простими реченнями починають з'являтися й складнопідрядні. Малюк міняє частини мови місцями, часто використовує сполучники й прийменники.[16]

У цьому віці в якийсь момент дитина починає говорити тільки питальними реченнями — стільки різних «навіщо» й «чому» звалюється на батьків! Цей вік називають іноді віком «чомучок». Дитина навіть здатна ставити питання-передбачення:щобуде? Уся її вербальна (словесна) активність спрямована на розв'язання глобальних проблем. Як дитина 2—3 років використовує свої рухові здібності для більш ретельного й миттєвого дослідження простору, так і п'ятирічна дитина, засвоївши мову, використовує її для вивчення цього невідомого зовнішнього світу. Дитина прагне зрозуміти: що добре, що погано й чому? У 5 років вона вже здатна розуміти пасивні конструкції, легко використовує й застосовує минулий і майбутній час дієслова.[21] Малюк у цьому віці як ніколи легко засвоює правила граматики та запам'ятовує букви. За правильної організації навчання дитини грамоти вона здатна легко й швидко навчитися читати.[17]

У цьому віці в дитини виявляється найсильніший потяг до вивчення слова. Вона намагається читати й писати букви. Було б великим недоглядом не дати малюкові знання, яких він так жадає. Однак не будь-яка методика навчання читання є ефективною.[20]

У віці 5 років дитина може переказати почуту казку, описати картину, зрозуміло передати власні враження про побачене оточуючим. Діти в 4 роки сприймають себе окремо від батьків, а в п'ятирічному віці фізична близькість слабшає і на зміну їй приходить, за умови правильного виховання й любові дорослих, взаєморозуміння між дітьми й батьками. Дитина й дорослий стають партнерами, і встановлюються дружні взаємини. Діти легко говорять неправду, але дуже гніваються, коли неправду говорять дорослі. Вони нібито перевіряють обмеження й можливості мови. При спілкуванні й соціальних контактах дитина демонструє свою незалежність від батьків. Вона вже не може обходитися без однолітків. Роль дорослого в грі дитини в цьому віці майже зникає — малюк налагоджує стосунки з однолітками.[18]

У словах вже не зустрічаються пропуски, перестановки звуків і складів; виняток становлять лише деякі важкі незнайомі слова (екскаватор).

У реченні  використовуються всі частини мови.  Дитина опановує всі звуки рідної мови і правильно вживає їх у мовленні.

Фонематичні процеси більш сформовані. Дитина здатна до фонетичного аналізу та синтезу.

В словнику активно накопичуються образні слова і вирази, стійкі словосполучення  (ні світ ні зоря, на швидку руку і ін.)

Дитина використовує синоніми, антоніми, багатозначні слова. Засвоюються граматичні правила зміни слів і з'єднання їх в речення.

У цей період  дитина активно спостерігає за явищами мови: намагається пояснити слова на основі їх значення, розмірковує з приводу роду іменників.

Таким чином розвивається мовна і мовленнєва увага, пам'ять, логічне мислення і інші психологічні передумови, необхідні для подальшого  розвитку дитини, її успішного навчання в школі.[19]

Діти самостійно складають розповідь, переказують казки, що говорить про оволодіння одним з найвищих видів мовлення – монологічне мовлення.

У дошкільників виникає внутрішнє мовлення, що стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій.

Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку словесно-логічного мислення.

Розвивається чуття мови, яке допомагає :

• успішніше користуватися мовою,

• виправляти помилки свого мовлення,

• помічати такі помилки в інших.