3.31(В) Доля Німеччини в умовах конфронтації між срср та країнами Заходу: політика окупаційної влади, економічні труднощі, об’єднання Німеччини, уряд г. Коля

Після того, як Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні, її державність була припинена, від території Німеччини відокремлені великі території, а решта була розділена на 4 зони окупації: радянську, американську, британську та французьку. 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), на території радянської зони окупації — Німецька Демократична республіка (НДР).

1959 року у НДР почалася колективізація сільського господарства та роздержавлення численних дрібних підприємств. До 1960 року приватне володіння землею довели від 52% у 1958 до 8%. На підтримку Східної Німеччини Микита Хрущов вимагав від західних держав фактичного її визнання, погрожуючи закрити доступ до Західного Берліна. Однак до 1970-х років «захід» відмовлявся визнати НДР, наполягаючи на об'єднанні Німеччини у відповідності до повоєнних домовленостей. Водночас все більше мешканців Східної Німеччини іммігрувало у Західну, 1961 року — близько 207 тисяч громадян. У серпні того самого року уряд НДР, аби блокувати потік біженців, наказав спорудити бетонну стіну і загородження з колючого дроту між Східним і Західним Берліном.

1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Невдоволення більшості східнонімецьких громадян урядом досягло кульмінації 1989 року. У той час, коли сусідні держави намагались лібералізувати свої режими, Соціалістична єдина партія Німеччини вітала жорстоке придушення демонстрації китайських студентів у червні 1989 на площі Тяньаньмень. Наприкінці того самого року громадянське невдоволення вилилося в колосальні демонстрації протесту в самій НДР.

У березні 1990 року громадяни НДР взяли участь у перших виборах за останні 58 років. Перемогу здобув блок партій, близький до західнонімецького Християнсько-демократичного союзу, який виступав за об'єднання Німеччини. Першим обраним прем'єр-міністром НДР став Лотар де Мезьєр, під його керівництвом здійснені важливі зміни, зокрема відновлені 5 федеральних земель (ліквідовані 1952 року), а 3 жовтня 1990 року НДР припинила самостійне існування і була включена до складу ФРН.

На підставі Бонн-Берлінського акту, прийнятого парламентом 10 березня 1994 року, Берлін знову став столицею об'єднаної Німеччини, в той час як Бонн отримав унікальний статус Bundesstadt — місто федерального значення зі збереженням низки федеральних міністерств^[6][7]. Перенесення уряду завершилося 1999 року.

Ге́льмут Коль — німецький політик, канцлер Федеративної Республіки Німеччини.

У жовтні 1982 Шмідту не вдалося зберегти коаліцію в бундестазі, і Коль як лідер Християнсько-демократичного Союзу (ХДС) став канцлером у коаліційному уряді ХДС/ХСС — Вільна Демократична партія (ВДП). В 1983 коаліція ХДС/ХСС — ВДП здобула перемогу на виборах. У 1983 вибухнула криза пов'язана з розміщенням на території Західної Німеччини ядерної зброї, у 1984 пройшов семитижневий страйк у машинобудівній і металургійній промисловості. У 1987 на загальнонаціональних виборах коаліція ХДС — ХСС — ВДП знову одержала переважну більшість голосів.

Після того як СРСР у 1989—1990 вимушений був піти зі Східної Європи, Коль виступив з ініціативою про возз'єднання Німеччини, яке відбулося в жовтні 1990. Очолювана ним коаліція в грудні 1990 на перших після 1933 загальнімецьких виборах була обрана в парламент, одержавши значну перевагу. Перед урядом Коля постали проблеми масового безробіття в Східній Німеччині, відродження діяльності ультраправих і неонацистських угруповань, які виступали проти присутності в країні іноземних робітників та іммігрантів. Коль підтримував розширення Європейського Союзу, у грудні 1991 беззастережно підтримав Маастрихтські угоди. У 1994 коаліція ХДС/ХСС — ВДП перемогла на загальнонаціональних виборах з незначною перевагою.

31 жовтня 1996 р. після 5 145 днів після його першого обрання канцлером, Коль побив рекорд Конрада Аденауера за тривалістю перебування на цій посаді.

На виборах у вересні 1998 коаліція ХДС/ХСС — ВДП програла Соціал-демократичній партії, і посаду канцлера зайняв лідер соціал-демократів Ґерхард Шредер.

Наприкінці 1999 — початку 2000 Коля звинуватили у використанні незаконних джерел для фінансування своєї партії, і він змушений був піти з посади почесного голови ХДС.

Б№6