16.2.3. Роль установки в восприятии

Установка на восприятие черт, аналогичных собственным, особенно проявляется при характеристике интересов другого человека. Система ценностей человека, общая на­правленность личности всегда отражаются в его установках и отношениях.

А. А. Бодалев предъявлял фотографии одного и того же человека разным группам людей, сопровождая их краткой установочной характеристикой типа «герой», «пре­ступник» и т. п. В тех случаях, когда установка срабатывала, а это происходило не всегда, словесные портреты одних и тех же описываемых людей кардинально разли­чались. Оказалось также, что есть люди, не подверженные стереотипному восприя­тию, и есть такие, которые избирательно стереотипны.

Ниже приводится описание данного эксперимента.

Стереотипизация вызывает определенную оценку и неизвестных, не относящихся к Делу свойств и качеств, что может привести к неадекватному общению в дальнейшем - за пределами ситуации первого впечатления, когда общение станет межличностным и потребуется точность в определении именно этих психологических качеств.

Таким образом, восприятие другого всегда одновременно и верно и неверно, правильно и неправильно, более точно в отношении главных в данный момент характеристик, по которым мы строим поведение, и менее точно в отношении остальных.

Памятуя об этом, можно сформулировать следующие правила восприятия.

Правило 1. Когда мы общаемся с человеком, мы должны осознавать, что взаимо­действуем с личностью, а не со стереотипом.

Правило 2. Для улучшения нашего восприятия другого человека мы должны при­лагать усилия, чтобы видеть как сходство, так и различия между людьми.

12. Спрямоване формування першого враження. У сучасному житті достатньо часто зустрічаються ситуації, які вимагають уміння цілеспрямовано формувати враження про себе. Ці уміння можуть бути складовою частиною професійних умінь, що забезпечують успішність діяльності. Політик, дипломат, продюсер, агент, що рекламує товар, співробітник турфірми, який поширює путівки, шоу-група, що здійснює гастрольне турне, — ці і цілий ряд інших дійових осіб і ситуацій об'єднує періодично повторювана дія — презентація.

Будь-яка презентація включає самопрезентацію, коли за обмежених умов часу і простору необхідно пред'явити спеціально організовану, продуману, структуровану, коротку інформацію про себе так, щоб досягти заздалегідь поставлених цілей. Однією з перших її цілей є бажання завоювати прихилити до себе і сформувати сприятливе враження. Мотивація може бути багатошаровою і різнорівневою, усвідомленою і неусвідомленою: від потягу до контакту, розвитку відносин і формування іміджу до отримання практичного результату цієї ж хвилини.

Самопрезентація - короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред'явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці.

Самопрезентація розгортається в заздалегідь визначених рамках. Соціально- психологічні параметри ситуації включають рольову взаємодію, що передбачає наявність певних правил і обмежень. Змістовні характеристики самопрезентації включають уявлення про те, що саме, яка інформація про себе пред'являється, як вона змінюється на підставі аналізу реакцій у відповідь, наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції і самоорганізації, якою є частка вербального і невербального компоненту на різних стадіях самопред’явлення.

Важливо також враховувати віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» і вдосконалення тактики самопред’явлення, уміння подати себе.

Серед властивостей особистості і умінь, які сприяють успішності самопрезентації в різних ситуаціях і обставинах, слід назвати соціальний інтелект, его-компетентність, природну чарівливість, здібність до мобілізації і

переключення, маніпулятивні вміння; гальмуючими факторами є нездатність до саморозкриття, скутість, сором’язливість, комплекси і недолік комунікативних умінь і навичок.

Успішності самопрезентації передує робота над власним іміджем, яка стає можливою при певному рівні знань про себе, его-компетентності і розвитку навичок саморегуляції.

Імідж – це спрямоване формування враження про себе, спеціальним чином організоване і структуроване в контексті «Я», що має посилання до більш загальної, престижної категорії людей.

Робота над власним іміджем є ні що інше, як формування враження про себе, що має конкретні цілі і завдання. Центральну частину іміджу складає продуманий зовнішній вигляд, який повинен сигналізувати про професійно-цінні

якості особи і сприяти формуванню репутації. Крім використання прийомів поліпшення зовнішнього вигляду за допомогою косметичних засобів, використовуються різноманітні стратегії, наприклад, особливо яскраво в період передвиборчої кампанії кандидатами в депутати. Е. Джонс і Т. Пітман в 1982 р. описали деяку стратегічну техніку самопрезентації, яку люду використовують в повсякденному житті (див. Аronson, Wilson, Аkеrt, 1994, р. 237):

– інграціація — прикрашання, самовихваляння, намагання зробити себе

привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;

– самопідтримка — прагнення справити враження, описуючи свої таланти і

визначні знання;

– «грітись в променях чужої слави» — вибудовування свого образу шляхом

підкреслення тісного зв'язку з успішними, знаменитими, видатними людьми;

– урівноваження успіхів і помилок — створення перешкод і обґрунтування

виправдань для поганих результатів і невдач.__

13. Психологічні основи і закономірності розуміння. Раціональне розуміння — це накопичення, систематизація вербалізованих знань про інших людей і оперування ними з метою досягнення максимальної відповідності думок, оцінок, уявлень про людину її об'єктивно існуючим рисам, властивостям, мотивам.

Головним і найбільш складним моментом в процесі раціонального розуміння є кінцева «розшифровка» мотивів, що дозволяє оцінювати конкретні вчинки і прогнозувати поведінку. Система знань піддається раціональному

аналізу, перегляду, різним логічним і інтелектуальним операціям, використовується також логіко-семантичний аналіз мови, вербальних і невербальних засобів спілкування. Цей рівень розуміння може бути названий логічним. Два інших механізми розуміння — схвалення і емпатія — функціонують на неусвідомленому рівні і забезпечують фундамент логічного аналізу і розуміння. Схвалення іншої людини виражається в наявності або відсутності неусвідомлених психологічних бар'єрів і побоювань у відношенні до неї.

Шлях логічного, раціонального пізнання може бути представлений як інтерпретація. Це тривалий і складний розумовий процес, що складається з ряду послідовних дій. У функціональному сенсі інтерпретація покликана ліквідувати змістову невизначеність ситуації і виявити приховане значення того, що відбувається (Славская, 1999). На цьому етапі пізнання особистості, ситуації, соціального об'єкту висуваються і перевіряються гіпотези, здогадки, версії того, що відбувається, виявляється новий сенс завдяки зіставленню і аналізу даних, виявляються суперечності.

Власні версії і думки співвідносяться з думками інших людей, виробляється критичне ставлення до версій і аргументів інших людей, використовується повторна інтерпретація (реінтерпретація) і робиться висновок.

Весь інтерпретаційний процес буде успішним при включенні рефлексії, яка має пов'язати вироблені оцінки і думки в єдиний конструкт з Я-концепцією людини, її цінностями, життєвою позицією. Вона відображає загальну

спрямованість особистості — егоцентричну (превалює "власна точка відліку і особисті цінності), або альтруїстичну (переважають загальнолюдські цінності: враховуються інтереси і потреби інших). Інтерпретація також залежить від

особливостей особи; вона може бути жорсткою, прямолінійною, однозначною (у догматичних і консервативних людей) або гнучкою, багатотональною, придатною до перегляду і нового тлумачення (у радикалів і демократично орієнтованих

людей з гнучким пізнавальним стилем).

Процес інтерпретації розгортається в наступних вербалізованих формах:

- судження — істотним доповненням до основної його функції є інтеграція всіх компонентів аналізу в єдиному часі і просторі;

- міркування — для нього важлива протяжність, послідовність часу залучення аргументів, підстав для оцінки;

- діалог — як з самим собою, так і з уявним партнером;

- нарація (переказ, розповідь, оповідання) — характеризується своєрідним подвоєнням часу, оскільки переказ і оцінка не співпадають за часом з оцінюваним явищем, слідують за ним.

В. В. Знаков в праці «Понимание в познании и общении» (Знаков,1988) на прикладі аналізу розуміння в науковому дослідженні і комунікації виділяє наступні механізми (стадії) розуміння:

1) прості механізми — пізнавання, згадка, уподібнення;

2) гіпотеза як шлях до розуміння;

3) розуміння як об'єднання;

4) розуміння як пояснення.

Виступаючи як психологічні механізми розуміння на шляху від простої констатації виявлених взаємозв'язків до їх пояснення, позначені механізми можуть бути розцінені як стадії, що розрізняються за рівнем складності розумових процесів. У цій черговості процесів бракує розуміння-прогнозу, оскільки будь-яке дослідження, аналіз завершуються зазвичай передбаченням розвитку подій.

14. Труднощі міжособистісного спілкування. Труднощі у процесі спілкування належать до тимчасових або тривалих явищ, які перешкоджають реалізації цілей комунікативного процесу, створюють перепони для ефективної міжособистісної взаємодії, послаблюють чи переривають її.

Загальна характеристика труднощів спілкування. Труднощі у процесі спілкування розглядають крізь призму наукових, практичних інтересів різних галузей психології. Загальна психологія виявляє їх як характеристики психічних процесів, станів і властивостей людини, що не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування.

Психологічно оптимальне спілкування — процес, за якого реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, що зумовлюють цілі, та способів спілкування, які не викликають у партнерів почуття незадоволеності.

Дослідження загальної психології проводять як на типових для людей феноменах спілкування, закономірностях і механізмах його перебігу, так і на тих, що не відповідають критеріям норми. Психологічними причинами, що не сприяють досягненню цілі, викликають незадоволення результатом, є: нереальні цілі; неадекватне оцінювання партнера, його здібностей та інтересів; неправильне уявлення про свої можливості; використання непридатних для конкретної ситуації способів спілкування.

Вікова психологія вивчає труднощі спілкування у зв’язку з належністю його учасників до різних вікових груп. Несхожість їх життєвого досвіду позначається не лише на уявленнях про світ, його природу, суспільство, а й на конкретній поведінці індивідів у реальних ситуаціях життєдіяльності. Під час спілкування несхожість життєвого досвіду виявляється у неоднаковому рівні розвитку, у запасі і характері переживань, прояві пізнавальних процесів, різноманітних поведінкових формах. Суттєвими є відмінності різних вікових груп і в мотиваційній сфері.

Педагогічна психологія пов’язує труднощі з авторитарним стилем спілкування.

Смуга відчуження — виникнення напруження між учителем та учнем, яке характеризується нездатністю вчителя контролювати свої дії та вчинки, ставлення до дітей.

До труднощів педагогічного спілкування належать:

— інформаційні труднощі спілкування. Виявляються в невмінні інформувати, висловити свою думку, завершити повідомлення тощо;

— регуляційні труднощі спілкування. Пов’язані з невмінням стимулювати активність вихованців;

— труднощі реалізації афективних функцій. Йдеться про невміння схвалювати думку учня, погоджуватися з нею тощо.

Ступінь вияву цих труднощів залежить від здатності вчителя спрямовувати на учнів свої стани і психічні властивості.

Психологія управління труднощі спілкування розглядає в контексті ділової взаємодії, виокремлюючи такі їх групи:

— труднощі, пов’язані з входженням особистості в групу, трудовий колектив. Не кожному керівникові, особливо новачку, відразу вдається адаптуватися до умов життя в організації, здобути повагу і довіру підлеглих. Причинами цього є неможливість виділитися, успішно розв’язати складне завдання, соціально-психологічна глухота (зневага до соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності, яка породжує конфлікти з підлеглими і організацією загалом), пасивність, ігнорування реальних критеріїв оцінювання, неприйняття іншої людини, внутрішня скутість та ін.;

— труднощі, пов’язані з розвитком відносин між співробітниками організації. Йдеться про неприйняття допомоги партнерів, намагання зайняти у взаємодії позицію експерта, негнучкість рольової поведінки, напруженість у взаєминах між початківцями і досвідченими керівниками (конфлікт поколінь), суперництво і ревнощі між формальним і неформальним лідерами тощо;

— комунікативні труднощі. Пов’язані з невмінням висловити думку, подискутувати, провести нараду, аргументовано переконати тощо;

— труднощі, пов’язані із суб’єктивними обмеженнями. До них належать чинники, які утруднюють управлінське спілкування: невміння керувати собою, незнання своїх психофізіологічних можливостей, соціально-професійного потенціалу; невиразні особисті цінності і цілі; зупинений саморозвиток; невміння розв’язувати проблеми; відсутність творчого підходу; невміння впливати на людей та ін.

У реальній управлінській практиці труднощі ділового спілкування можуть бути взаємопов’язаними, діяти разом.

Зазначені вище різноманітні групи труднощів є одночасно предметом наукового інтересу соціальної психології, оскільки вони проявляються у взаємодії різних категорій людей.

Психологія утрудненого спілкування. Науковий напрям, що отримав назву “соціальна психологія утрудненого спілкування”, сформувався у процесі взаємодії філософії, соціології, психології, етнографії, культурології, психотерапії. У широкому контексті ця галузь досліджує труднощі, збої, бар’єри, конфлікти тощо. Йдеться про всі види і форми спілкування, які породжують деструктивні зміни в поведінці партнерів, переривання контактів і припинення спілкування, зниження рівня усвідомлення труднощів у спілкуванні, послаблення намагань самостійно подолати їх. Вузькоспеціалізовані дослідження зосереджують на незначних труднощах спілкування, які долаються партнерами у процесі взаємодії. Параметрами аналізу є ступінь, глибина, інтенсивність вираження труднощів. Утрудненому спілкуванню притаманні неперервність контактів між партнерами; певний ступінь усвідомлення учасниками взаємодії наявних труднощів; пошук причин, що зумовлюють ускладнення спілкування; намагання самостійно подолати соціально-перцептивні, комунікативні, інтерактивні утруднення.

За будь-яких обставин такі труднощі можуть сформувати тривожне ставлення до ситуації спілкування. Утруднене спілкування породжують такі причини:

— об’єктивні (породжені реальною взаємодією) та суб’єктивні (пов’язані з різними аспектами функціонування особистості, групи);

— первинні (природні умови життя групи) та вторинні (породжені різними психогенними і соціогенними впливами);

— усвідомлювані (наявні в ситуації спілкування) і неусвідомлювані (суб’єктивно не переживаються особистістю і групою, представлені у свідомості особистості, але реально не існуючі);

— ситуативні (залежать від певного ситуативного чинника) і стійкі (мають тривалий характер дії);

— міжкультурні (поширюються на міжетнічну сферу) і культурно-специфічні (притаманні певній етнічній спільноті);

— вербальні (пов’язані з мовними особливостями) і невербальні (немовні вкраплення в мову, темп і тембр голосу, контакт очей, особливості простору і часу спілкування тощо).

Утруднене спілкування супроводжується наявністю бар’єрів на шляху досягнення цілей партнерів, посиленням нервово-психічної напруженості, демонстрацією нерозуміння, збоями у взаємодії.

Особистість може бути суб’єктом утрудненого спілкування або суб’єктом неутрудненого спілкування. Перетворююча активність її за утрудненого і неутрудненого спілкування відрізняється за всіма параметрами (спрямованість, якість, інтенсивність). Вихід із ситуації утрудненого спілкування можливий за дотримання таких принципів:

— рівності. Йдеться про зв’язок двох або більше рівно-активних, рівноунікальних суб’єктів;

— взаємної детермінації. Передбачає взаємодію суб’єктів, котрі впливають один на одного;

— усвідомлення себе та інших через свою представленість у них. Реалізується як здатність бути суб’єктом зміни поведінки і свідомості оточення;

— нерівності взаємної детермінації. Виявляє себе в особистісному способі існування кожного із партнерів;

— неоднаковості. Визнає право партнера бути індивідуальністю.

Важливою умовою виходу із ситуацій утрудненого спілкування є рефлексія та механізм самоусвідомлення. Людина, яка не усвідомлює себе суб’єктом спілкування, не має чіткого внутрішнього образу, приречена на випробування труднощами.

Утруднене спілкування, супроводжуючись емоційним напруженням, за певних обставин може бути ефективним. Воно може реалізовуватися за одним із таких варіантів:

— утруднене, але ефективне спілкування (партнери переживають емоційне напруження, але досягають позитивних результатів);

— утруднене і неефективне спілкування (емоційне напруження і невідповідність досягнутих результатів цілям);

— неутруднене і ефективне спілкування (позбавлене емоційного напруження, результати збігаються з поставленими цілями);

— неутруднене і неефективне спілкування (емоційне напруження відсутнє, результат не збігається з цілями).

Суб’єкт утрудненого спілкування може мати статус “важкого” партнера. Допомогти йому можна, створивши спеціальні умови для розвитку рефлексії щодо себе як суб’єкта спілкування (психотерапевтична робота, групи тренінгу, індивідуальне консультування тощо).