1. Фіскальна політика. Цілі та інструменти фіскальної політики.

Фіскальна політика (Fiscal policy) – це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню доходів і витрат бюджету з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Це зміни в урядових видатках і оподаткуванні, спрямовані на досягнення повної занятості та неінфляційного обсягу виробництва.

Цілі фіскальної політики:

– забезпечення фінансування економічної системи;

– забезпечення суспільства загальними благами (школи, дороги, охорона тощо);

– захист населення від негативних впливів виробничої діяльності;

– перерозподіл доходів (через оподаткування);

– стабілізація економіки в цілому.

Заходи держави по досягненню цілей:

а) переконання (мало дієвий);

б) штрафи та податки;

в) перерозподіл доходів – підтримка бідних, страхування бідних і багатих, субсидії та інші допомоги малозабезпеченим;

г) стабілізація економіки з метою недопущення банкрутства, безробіття, інфляції тощо. .[3]

Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особ­ливий (податковий) "акцент". Саме тому інша її назва – податко­во-бюджетна політика.

Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюд­жету.[6]

До інструментів фіскальної політики відносяться:

1. Доходи та видатки

2. Дефіцит державного бюджету

3. Державний борг

2. Види фіскальної політики

ДИСКРЕЦІЙНА ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА – свідоме маніпулювання доходами та витратами держбюджету з боку виконавчої і законодавчої влади з метою впливу на загальні обсяги виробництва, інфляцію та безробіття. Це здійснюється за допомогою зміни ставок податків, трансферних виплат та субсидій.

Існує стимулююча та стримувальна фіскальна політика.

Стримувальна фіскальна політика використовується в період економічних злетів, а стимулююча – під час криз.

Стримувальна (рестрикційна) фіскальна політика спрямована на подолання інфляції попиту і ґрунтується на зменшенні сукупного попиту (сукупних видатків) через зменшення урядових видатків, підвищення податків або поєднання обох згаданих заходів.

Стримувальна фіскальна політика спрямована на послаблення або коригування наслідків спаду і передбачає зростання сукупного попиту, спричинене збільшенням державних видатків; зменшення податків, яке зумовить розширення видатків споживачів, або певною комбінацією згаданих заходів.

НЕДИСКРЕЦІЙНА ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА (політика автоматичних стабілізаторів) – це автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень, що відбувається зі збільшенням (зменшенням) ВНП і стабілізує економіку.[3]

Суть такого «податкового гальмування» полягає в тому, що збільшення випуску при даних податкових ставках приводить до автоматичного збільшення доходу й величини надходжень до державного бюджету. Якщо державні видатки із бюджету не будуть збільшуватися такими ж темпами, як і надходження до нього, а зростаючі вилучення із сукупного попиту внаслідок оподаткування доходу суб'єктів економіки будуть обмежувати його збільшення, то результатом стане гальмуючий вплив державного бюджету на випуск.

Щоб запобігти гальмуванню з боку державного бюджету на випуск за умови рецесійного розриву доцільно в міру зменшення випуску й збільшення обсягу податкових надходжень скорочувати ставки оподаткування та збільшувати бюджетні видатки, у тому числі за рахунок утворення бюджетного дефіциту. Як бачимо, "податкові гальма" недоцільно використовувати, коли існує рецесійний розрив. І навпаки, таке гальмо може бути надзвичайно корисним, коли економіка функціонує за умови повної зайнятості та існує небезпека надмірного сукупного попиту з боку домогосподарств і появи інфляційного розриву. .[4]

Вмонтована стабільність – зміна прямих податків і урядових видатків під час зміни фаз ділової активності без необхідності прийняття будь-яких спеціальних заходів з боку уряду.

Автоматичні стабілізатори гасять частину коливань ділового циклу, та не можуть протистояти всім негативним проявам останнього.

Основні автоматичні стабілізатори – це автоматичні зміни в податкових надходженнях до бюджету і автоматичні зміни в трансферних виплатах. .[3]