- •Міністерство внутрішніх справ України
- •1. Анотація навчальної дисципліни «Міжнародне право»
- •Організаційно-методичні вказівки
- •Головним завданням навчальної дисципліни „Міжнародне право” є:
- •3. Методичні рекомендації для опрацювання змістових модулів навчальної дисципліни «Міжнародне право»
- •3.1. Загальні методичні рекомендації для опрацювання змістових модулів навчальної дисципліни
- •3.2. Методичні рекомендації до семінарського заняття
- •Змістовий модуль № 2:
- •3.3. Завдання на самостійну роботу з навчальної дисципліни «Міжнародне право»
- •3.4. Індивідуальні навчально-дослідні завдання (теми контрольних робіт)
- •З дисципліни «Міжнародне право»
- •Для студентів заочної форми навчання
- •Загальні методичні рекомендації
- •Тема № 1 Держава – основний суб’єкт міжнародного права
- •Методичні вказівки
- •Тема № 2 Правове становище населення в міжнародному праві
- •Методичні вказівки
- •Тема № 3 Європейський Союз
- •Тема № 4 Міжнародно-правовий статус учасників збройних конфліктів
- •Тема № 5 Міжнародно-правове регулювання повітряних сполучень
- •3.5. Контрольні питання з дисципліни «Міжнародне право», що виносяться на підсумковий модульний контроль
- •4. Шкала оцінювання успішності навчання студентів
- •Основна література:
- •Додаткова література:
- •Робоча навчальна програма
- •Міжнародне право
- •61080, Харків, пр. 50-річчя срср, 27.
Методичні вказівки
Серед суб’єктів міжнародного права найбільш вагому роль у міжнародних відносинах відіграють держави. В силу властивого їм суверенітету над ними відсутня будь-яка організація політичної влади, і вони на рівних юридичних підставах вступають у взаємовідносини один з одним. Саме держави в переважній більшості випадків є правотворцями, і гарантами норм міжнародного права, що регулюють ці відносини. Можливість вступати у міждержавні відносини визначається наявністю у держав міжнародної правосуб’єктності. Відповідно до цього, будь-яка держава у міжнародному спілкуванні володіє однаковим рівнем юридичної самостійності і незалежності. При виконанні контрольної роботи, насамперед, необхідно розкрити зміст міжнародної правосуб’єктності держав і вказати на її характерні ознаки, що є відмінними від ознак інших суб’єктів міжнародного права. Слід звернути увагу на те, що у сфері міждержавного спілкування в якості міжнародно-правової категорії має велике значення поняття “державного суверенітету”.
Виникнення або припинення міжнародної правосуб’єктності держав тісно пов’язані з питанням міжнародно-правового визнання, під яким розуміється акт вже існуючої держави, в якому вона виражає свою волю встановити певні відносини з новою державою як суб’єктом міжнародного права. Визнання в міжнародному праві поділяється на види і форми. Під видами визнання необхідно вказати визнання держав; урядів; народів, що реалізують право на самовизначення; організацій; руху опору; воюючої сторони та інші. В контрольній роботі необхідно розкрити три форми визнання: de jure (де-юре), de facto (де-факто), ad hoc (ад хок), які відрізняються за об’ємом правових наслідків.
У зв’язку з появою нових держав, які в міжнародних відносинах замінюють старі, виникають питання правонаступництва. Відносини правонаступництва врегульовані двома конвенціями: Віденською конвенцією про правонаступництво держав відносно міжнародних договорів від 28 серпня 1978 року і Віденською конвенцією про правонаступництво держав відносно державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 року. Аналізуючи конвенції в роботі необхідно дати визначення “правонаступництво держав”, “держава-попередник”, “держава-спадкоємець”. У роботі потрібно вказати, що доктрина міжнародного права розрізняє повне та часткове правонаступництво. Заслуговує на увагу і розгляд питання стосовно правонаступництва Україною прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР. При цьому слід застосовувати Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року.
Література:
Основна література: 1 - 7, 9, 11, 13 - 16..
Додаткова література: 6, 37, 45, 57, 61, 73, 74, 79, 82, 83, 93, 94, 97, 104, 108, 121.
Тема № 2 Правове становище населення в міжнародному праві
1. Міжнародно-правові питання громадянства (набуття і втрата громадянства, подвійне громадянство).
2. Режим іноземців.
3. Право притулку.
Методичні вказівки
Правове положення населення держави врегульовують, перш за все, норми національного законодавства. Разом з тим існує чимало проблем, пов’язаних з населенням, які здавна регламентують і норми міжнародного права (статус іноземців, апатридів, біпатридів та ін.), а саме: Конвенцією, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 року; Європейською конвенцією про громадянство від 6 листопада 1997 року; Конвенцією про скорочення випадків безгромадянства від 30 серпня 1961 року; Конвенцією про статус апатридів від 28 грудня 1954 року та ін. Окрім цих документів потрібно дати характеристику національному законодавству про громадянство: Конституцію України, Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року.
Національне законодавство держав і міжнародне право визнають два основні способи набуття громадянства: за народженням (філіацією) і за натуралізацією (прийняття в громадянство). Ці способи набуття громадянства характерні майже для всіх держав і є звичними. В контрольній роботі також необхідно розкрити і такі способи набуття громадянства, які не суперечать нормам міжнародного права: 1) оптація, або вибір громадянства; 2) реінтеграція, або відновлення в громадянстві; 3) зміна громадянства; 4) колективна натуралізація, або групове надання громадянства, чи трансферт; 5) вшанування громадянством (надання громадянства за особливі заслуги перед державою). У законодавчому закріпленні набуття громадянства за народженням можна виділити два основні принципи: дотримання права крові (jus sanguinis) і застосування права ґрунту (jus soli).
В контрольній роботі необхідно вказати, що на законодавчому рівні по-різному вирішується питання втрати громадянства: при виході з громадянства за добровільним рішенням; при натуралізації; при позбавленні громадянства. Окремої уваги заслуговує розкриття проблеми подвійного громадянства (у осіб, які є громадянами двох і більше держав), що є, як правило, результатом розбіжностей у національно-правовій регламентації питань набуття і втрати громадянства.
Питання режиму іноземців передбачає розмежування іноземних громадян за їх статусом на три категорії: 1) ті, що користуються національним режимом (надання права, які в сукупності суттєво наближені до прав власних громадян); 2) ті, яким надано режим найбільшого сприяння (надання прав і встановлення обов’язків, які закріплені для громадян третьої держави, що мають на території даної держави найсприятливіший статус); 3) іноземні громадяни зі спеціальним статусом перебування (надання прав і встановлення обов’язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян чи для іноземців за режимом найбільшого сприяння).
Розкриваючи питання відносно права притулку, необхідно ознайомитися з наступними міжнародно-правовими документами: Декларацією ООН “Про територіальний притулок” від 14 грудня 1967 року; Декларацією Ради Європи “Про територіальний притулок” від 1 січня 1977 року. Стосовно національного законодавства слід відзначити ч. 2 ст. 26 Конституції України і ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 6 лютого 2003 року (передбачає можливість надання притулку іноземцям і особам без громадянства).
Література:
Основна: 1, 3 - 7, 9, 11, 14 - 16, 18, 19.
Додаткова: 11-13, 15, 20, 22, 23, 27-29, 81, 119, 123.