ya_i_ukraina_2kl конспекти

2. Інсценівка «Зустріч зі «Світлофором».

Заходить «Світлофор» (хлопчик в костюмі). Світлофор. Здрастуйте, діти! Це тут урок з правил

дорожнього руху? Діти, хто я? Що ви про мене знаєте? Послухайте.

Як переходиш вулицю, На розі зупинись І перш за все уважно На мене подивись.

(Використовує кола жовтого, зеленого і червоного кольорів).

Дивлюсь червоним оком — велю спинитись я, Одне мені потрібно — це витримка твоя.

А блисне жовте око, іти не поспішай, Бо жовтий — не зелений: потрапиш під трамвай. Увага — і зелений привітно замигтів.

Він колір найдобріший, щасливої путі.

3.Фізкультхвилинка.

4.Гра «Не плутай сторони».

Всі учні стоять. Учитель подає такі команди: «Підняти ліву (праву) руку. Подивитись праворуч (ліворуч)». Хто помиляється, той сідає. Перемагають ті, хто не зробив помилок і залишився стояти.

5. Гра «Хто більше?»

Кожній команді ставиться по п’ять запитань.

1)Що треба зробити, якщо загорілось жовте світло,

ави дійшли тільки до середини вулиці?

2)Кому дає сигнали світлофор?

3)Що треба зробити, якщо загорілось червоне світло, а ви ще не встигли дійти до середини вулиці?

4)Скільки сигналів у світлофора?

5)Для чого потрібен «острівець безпеки»? Запитання для команди «Водіїв»:

1)Коли треба починати перехід вулиці?

2)Що означає жовте світло світлофора?

3)Чи можна починати перехід вулиці на жовте

світло?

4)Який сигнал світлофора дозволяє переходити вулицю?

5)Де повинні ходити пішоходи?

6. Розгадування кросворду.

1. Людина, яка їде в транспорті.

112

2.Людина, яка йде тротуаром.

3.Людина, яка керує автомобілем.

4.Підрозділ міліції, який відповідає за безпеку руху на дорогах.

7.Учитель та працівник ДАІ демонструють малюнки дорожніх знаків і розповідають про них.

8.Гра «Перехрестя».

В центрі класу — «перехрестя». За командою «рух» гра починається. «Водії» заводять свої машини, «пішоходи» йдуть до перехрестя.

Діти грають групами по п’ятеро з кожної команди. «Світлофор» показує свої кольори.

Наприклад: «Світлофор» показує зелене світло — «водії» стоять, «пішоходи» переходять. Потім жовте — всі стоять, «водії» заводять свої двигуни. Червоне — «пішоходи» стоять, «водії» поїхали.

Хто помиляється, вибуває з гри. А переможці одержують фішки. Гра проводиться два-три рази зі зміною учасників. Рахунок цього конкурсу теж записується на дошці.

9. Завдання на логічне мислення.

Яка з команд дасть кращу і повнішу відповідь, та отримає фішку.

1)Чим небезпечний автомобіль, що стоїть.

2)Чому небезпечно, навіть коли на вулиці дуже мало автомобілів?

3)Чому небезпечно перебігати вулицю?

10. Виступ працівника ДАІ.

— Весь час за нашими змаганнями спостерігав працівник ДАІ (прізвище, ім’я, по батькові, звання). У нього до вас є кілька слів.

113

ІV. Підсумок змагань.

—З рахунком… перемогла команда…. Вона і є «Кращим знавцем правил дорожнього руху». Але незалежно від того, яка команда здобула перемогу, ви всі дуже гарно працювали. І я думаю, що зі мною погодиться і «Світлофор».

—«Світлофор». Так, я дуже задоволений і тому нагороджую обидві команди. Це — знак «Світлофор», щоб ви ніколи не забували про мене і мої кольори.

V.Домашнє завдання.

УРОК II

Тема. Що таке культурна спадщина. Правила поводження у громадських місцях. Правила безпеки під час переходу вулиці.

Мета: розвивати пізнавальні інтереси; вчити дотримуватись правил поведінки у громадських місцях; виховувати навички свідомої дисциплінованої поведінки на вулиці, у громадських місцях.

Форма: урок-екскурсія.

Хід уроку

І. Організаційний момент

На цьому уроці ми будемо дотримуватись правил безпечного руху на вулиці і правил дисциплінованої поведінки у громадських місцях на практиці. А також дізнаємося, що таке «культурна спадщина» (усе, що протягом поколінь створили люди). Перелічте. А в нашому місті є те, що можна назвати культурною спадщиною? (бібліотека, храм…)

ІІ.Підготовка до екскурсії, ознайомлення з метою

—Сьогодні ми підемо до бібліотеки, щоб більше дізнатися про історію її створення, про видатних людей нашого міста.

А йдучи до бібліотеки, повторимо правила дорожнього руху, згадаємо правила поведінки під час екскурсії.

114

УРОК 22, 23

(90 ХВИЛИН — ПАРНІ УРОКИ)

Тема. Про доброту і милосердя. Ніхто не має права ображати людину.

Мета: з’ясувати зміст понять добрий, милосердний, співчутливий; формувати правильне ціннісне ставлення до життя як свого, так і чужого, чуйність до всього живого в природі; розвивати активне мислення, зв’язне мовлення, спостережливість, прагнення до знань; поглиблювати знання про природу; виховувати шанобливе ставлення до всього живого.

Обладнання: малюнки їжачка, білочки, мурашок, слона, голуба, дельфіна, гусей; картина «Дивосвіт»: сонце, ліс, тварини у лісі, криниця, птахи і люди (таку картину може намалювати вчитель малювання); грамзаписи пісень: «Одна калина», «Зелений світ», тихої музики «Молитва»; плакат «Кодекс милосердя»:

—збереження життя, сприяння його розвитку — добро; байдуже, безпідставне знищення життя — зло;

—ніхто не має права зазіхати на інше життя;

—найкращий вияв почуття — безкорисливість, розумне самообмеження, контроль над власними зазіханнями на життя інших істот;

—в природі немає зайвого — все для чогось потрібне;

—в природі немає потворного — все є виразним (особливим, своєрідним) у межах здорового існування;

—втручання в життя природи має бути обережним і доцільним.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Підбиття підсумків спостереження за погодою, природою.

Доповідають учні-прогностики: Як змінилась погода? Чому? Що незвичайного помітили в природі?

ІІІ. Ознайомлення з темою, метою уроку

Дивосвіт

Дивосвіт, дивосвіт… Хто придумав оцей світ?

116

Землю красну отаку у зеленому вінку? Всі ці квіти, і ліси, І пташині голоси?

Ліс, і річка, і поля — це ж усе моя земля!

Людина починається з добра

Сказав мудрець:

— Живи, добро звершай! Та нагород за це не вимагай

Лише в добро і вищу правду віра людину відрізня від мавпи і від звіра, Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра!

(Л. Забашта)

—Ці вірші підказали, про що ми сьогодні будемо говорити.

Все в природі створено гармонійно, взаємозалежно

іпрекрасно. А людина — це вінець природи, від її ставлення до неї залежить життя всього живого.

1. Слово вчителя.

—Зверніть увагу на красу навколо нас (Картина «Дивосвіт»). Наше завдання зберегти і примножити її. З чого починається милосердя? З оцінки суті життя. Життя — це незбагненний феномен, найдорожчий дар. Відібрати життя або ж не дати можливості йому повноцінно розвиватися — це найтяжчий гріх.

—Нашим гостем є колишній випускник цієї школи, а нині дбайливий господар (ім’я та по батькові) у нашому місті. Завдяки йому в останні роки люди розчистили русло річки…

Гість. Всім відомо, що природа на Землі сформувалася до появи людини. Люди, щоб не вмерти з голоду, навчилися вирощувати хліб і розводити домашніх тварин. Пізніше, щоб зробити своє життя багатшим

ізручним, люди стали змінювати природу, розпочався технічний прогрес, який спричинив забруднення довкілля.

Нині проблемою всього людства є «екологічні» захворювання природи. Природа Землі схожа на організм людини, тільки дуже великий. Як кровоносна система живить усі клітини людського організму, так

117

криниці, ріки і моря несуть воду та поживні речовини до всього живого на планеті. Сьогодні хвилювання людей небезпідставні, бо Земля захворіла з нашої вини.

І обов’язок кожного з нас — вилікувати Землю, повернути їй колишню красу, зберегти для нащадків.

Я ще з школи пам’ятаю вірш Петра Грецького «Криниця».

Де стали в ряд стрункі ялиці, Гойдають зелень молоду, Там й досі батькова криниця Хлюпоче в рідному саду. Було колись, як спрага брала, Ми — невгамовні дітлахи — До неї низько припадали, Немов знесилені птахи!

Прийти б до неї знов, напитись Її прозорої снаги І низько, низько їй вклонитись

За всі несплачені борги.

Я звертаюсь до вас, дітей,— майбутніх господарів Землі — «Не зашкодьте!»

(Учні виконують пісню «Криниці людяності» слова В. Гутник, музика М. Свидюка).

Вчитель. Ми люди і тому ми вміємо мріяти, фантазувати, уявляти. Ми можемо зараз, сидячи в класі, побувати в будь-якому місці, наприклад, ось в цьому лісі (малюнок). Але пам’ятаймо, що ліс — це домівка для багатьох тварин, отже поводитись треба чемно: не кричати, щоб не турбувати мешканців лісу.

Ліс хова серед гілок безліч звірів і пташок. Серед темної діброви хтось блукає невідомий — чи зайчатко? чи лисиці? Ліс не видасть таємниці. Хто там з темного дупла полохливо визира?

Може білка волохата? Тут у неї рідна хата. Довгі вуха, куций хвостик То кого ж ховає ліс?

118

Просто людина

У жаркому сухому степу криниця. Біля криниці хата. В ній живуть дід з онуком. Біля криниці на довгій крупкій вірьовці відро. Їдуть люди, повертають до криниці, п’ють воду, дякують дідові.

Одного разу відро відірвалось і впало в глибоку криницю. Не було у діда другого відра. Нічим води дістати і напитись.

На другий день вранці під’їхав до криниці мужик, у возі під соломою у нього було відро. Подорожній подивився на криницю, оглянувся на діда з онуком і поїхав.

—Що це за людина? — запитав онук.

—Це не людина,— відповів дід.

Опівдні проїжджав мимо дідової хати другий господар. Він дістав із-під соломи відро, прив’язав до вірьовки, дістав води, напився сам, дав напитися дідові і внуку. Вилив воду в сухий пісок, сховав відро

всолому і поїхав.

—А це що за людина? — запитав діда внук.

—Це ще не людина,— сказав дід.

Увечері зупинився біля дідової хати третій подорожній. Він дістав відро, прив’язав до вірьовки, напився, подякував і поїхав, а відро залишив.

—А що це за людина? — знову запитав онук.

—Це просто людина,— відповів дід.

Щоб метелик не наколовся

Дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.

Над акацією літає барвистий метелик.

— Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку — що ж тоді буде?

Підійшла Зоя до акації. Зломила одну колючку, другу, третю.

Мама побачила й питає:

—Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?

—Щоб метелик не наколовся,— відповіла Зоя.

Образливе слово

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе слово. Заплакала Мати. Схаменувся

119

Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:

—Простіть мене, Мамо, за образливе слово.

—Прощаю,— Мама сказала й зітхнула.

—Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово. Задумалась Мати, геть посмутнішала. На її очах

з’явились сльози. Каже вона Синові:

— Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду на залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

Дуб під вікном

Молодий лісник побудував у лісі велику кам’яну хату й посадив дуба під вікном.

Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.

І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що затулив вікно, стало темно в кімнаті,

ав ній жила красуня — лісникова онучка.

—Зрубайте дуба, дідусю,— просить онучка,— темно в кімнаті.

—Завтра вранці почнемо… — відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев’я-

тьох онуків, покликав онучку-красуню й каже:

— Будемо хату переносити в інше місце.

Іпішов з лопатою копати рівчак під фундамент.

Зним пішли три сини, дев’ять онуків і онучка.

Асерце тобі нічого не наказало?

Андрійко прийшов зі школи й побачив заплакану

матір. Він поклав книжки і сів за стіл. Чекає обіду.

—А тата відвезли в лікарню,— каже Мати, — занедужав батько.

Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушливий, спокійний.

Мати великими очима дивилась на Андрійка.

—А нам завтра до лісу йти,— каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

120

—Та куди ж ти підеш завтра?

—До лісу… Як наказала вчителька.

—А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати

йзаплакала.

Чого синичка плаче?

У хаті край села жили чоловік і жінка. Було в них двоє дітей — Мишко й Оля.

Біля хати ріс високий гіллястий осокір.

—Зробимо на осокорі гойдалку,— сказав раз Миш-

ко.

—Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля. Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотуз-

ку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.

Гойдаються діти й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та

співає, співає. Мишко й каже:

—І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.

Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло,

ав дуплі гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.

—Синичка не радіє, а плаче,— сказала Оля.

—Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.

—Подумай, чого,— відповіла Оля.

Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»

Важко бути людиною…

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежить у долині за кілька кілометрів од села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл, серед двору, а сам пішла до хати. Діти напилися. відпочили на траві. Де й узялися сили.

Відійшли з кілометр від хутірця. Марійка тут і згадала:

121