Імпресіонізм і постімпресіонізм у мистецтві

Імпресіонізм і постімпресіонізм у мистецтві

Наприкінці ХІХ століття з’явилась нова течія модернізму – імпресіонізм. Він уособлював абсолютно новий погляд на мистецтво, він був протилежністю реалізму, натуралізму та неокласицизму. У перекладі з французької impression означає враження, тобто основна задача митця не передати реальність такою, як її прийнято сприймати, а відтворити суб’єктивне бачення, створити неповторне враження, здатне надихнути спостерігача.

Особлива роль відводиться миттєвому враженню, ситуації, що відбувається в просторі лише незначний час, але глибоко вражає внутрішній світ митця.

Імпресіонізм зародився у Франції. Роботи групи молодих художників, що представляла новий мистецький напрям, не захотіли виставляти у художньому салоні, критики висміювали їх, публіка не сприймала. Проте з часом імпресіонізм увійде в мистецтво абсолютно рівноправно на рівні з експресіонізмом, футуризмом, кубізмом та багатьма іншими напрямками модернізму.

Представниками імпресіонізму в живописі є Клод Моне, Едуард Мане, Каміль Піссаро.Згодом імпресіонізм проявився і в літературі.

Для імпресіонізму не так важливо, що зображено на малюнку, але важливо як зображено. Імпресіоністи одні з перших почали малювати на повітрі, не допрацьовуючи своїх робіт у майстерні. Художній напрям імпресіонізму базується на фіксації вражень, спостережень та співпереживань.

Митці імпресіонізму хотіли щоб людина бачила, відчувала та виражала свою думку. Автори мистецтва хотіли підкреслити, що наше бачення світу відбувається через почуття, котре ми здатні змінювати. Імпресіоністи, як правило не покладалися на розум про це писав К. Піссарро, Огюст Ренуар та інші. Вони покладалися переважно на почуття. Деякі з авторів вважали що саме через бачення світу в науковій ступені, не давало змогу зрозуміти, та відчути те інше, на що робили акцент імпресіоністи. Інакше кажучи, не турбує те, що відбувається у мозку, головне вміння бачити.

Імпресіоніст-художник відображає свій мистецький напис не цілком, а лише ескіз. Саме тому мистецтво імпресіонізму відображається в образі читача не відразу, воно складується по пазлам у свідомості. Імпресіоністи-живописці теж у свою чергу виділяли мистецтво імпресіонізму у своїх неоднорідних стилях написання картин. Використовуючи мазки, яскраві та не чіткі забарвлення, розмазані контури. Доволі часто можна спостерігати тісний зв’язок з іншими мистецтвами та творами. Деякі з них дуже схожі та пов’язані, які можливо спутати. Це помітно у творах такого видатного діяча та письменника Михайла Коцюбинського. Він вважав, що його цікавить думка світу за допомогою “кольорового лексикону”. Коцюбинський писав, що “слову” завжди допоможуть “фарби”.

Великий вплив на імпресіоністів мав винахід і поширення фотографії. Оглядаючи фотознімки, вони почали подібно компонувати свої малюнки: їх композиції були відкритими, часто справляли враження випадкових фрагментів цілості.

Генеральним творчим прийомом імпресіоністів був дивізіонізм — накладання різних барв з таким розрахунком, щоб з певної відстані барви сприймалися злитими в певний колір. Тіні також малювали за допомогою основних кольорів, без ужиття чорного. Дивізіонізм не став однак обов'язковим правилом, як і жодне інше правило. Тому ця засада застосовувалася більшою чи меншою мірою.

Постімпресіонізм (фр. postimpressionisme) — напрям в образотворчому мистецтві. Виник у 1880-х роках. Художники цього напрямку не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно та узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації. До видатних представників постімпресіонізму в живопису відносяться Вінсент Ван Гог, Поль Гоген, Поль Сезанн, Тулуз-Лотрек.

Не дивно, що пізні твори деяких представників французького імпресіонізму, що живуть і працюють і після останньої їх виставки у 1886 р., відносять до постімпресіонізму. Але чіткого, ясно визначеного кордону через 1886 рік проведено не було. Тобто межа між імпресіонізмом та постімпресіонізмом — нечітка, розмита. І деякі твори митців мали усі ознаки попередньої митецької течії і після 1886 р. попри фактичний розпад товариства імпресіоністів і припинення їх виставок разом. Тому в перелік постімпресіоністів відносять і колишніх імпресіоністів, і нові імена нового покоління художників.