3. Завдання педагогічної психології. Структура педагогічної психології.

Завдання педагогічної психології – вивчення психологічних закономірностей навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків і дорослих людей, тобто:

-   розкриття механізмів і закономірностей навчального і виховного впливу на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;

-   визначення механізмів і закономірностей засвоєння учнем соціокультурного досвіду, його структурування, збереження (зміцнення) в індивідуальній свідомості учня та використовування в різноманітних ситуаціях;

-   визначення зв’язку між рівнем інтелектуального й особистісного розвитку учня і формами, методами навчального і виховного впливу (співпраця, активні форми навчання та ін.);

-   визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і впливу цих процесів на їх інтелектуальний, особистісний розвиток і навчально-пізнавальну активність;

-   вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей;

-   визначення механізмів, закономірностей розвивального навчання, зокрема розвитку наукового, теоретичного мислення;

-   визначення закономірностей, умов, критеріїв засвоєння знань, формування операційного складу діяльності на їх основі в процесі вирішення різноманітних задач;

-   визначення психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи;

-   визначення психологічних основ діагностики рівня й якості засвоєння та їх співвіднесення з освітніми стандартами.

Структура педагогічної психології:

1) теоретична педагогічна психологія – вивчає предмет, об’єкт, принципи, методи, основні концепції навчання, виховання та розвитку;

2) практична педагогічна психологія – вивчає психологічні основи конкретних методів навчання, виховання та розвитку дітей, школярів та дорослих;

3) дошкільна педагогічна психологія – вивчає психологічні основи освіти дітей до вступу до школи;

4) педагогічна психологія середньої освіти – вивчає психологічні засади навчання, виховання та розвитку школярів, а також особливості педагогічної діяльності вчителя;

5) педагогічна психологія вищої школи і безперервної освіти – вивчає психологічні основи організації освіти у вищій школі, перекваліфікація фахівців, професійне вдосконалення та самовдосконалення.

4. Загальне поняття про характер. Структура характеру.

Термін "характер"- грецького походження, він означає "риса", "ознака", "відбиток".

Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.

Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і мету, до якої прагне людина, і способи досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність постійних рис становить характер особистості.

Характер- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе. Характер найбільш тісно пов'язаний з темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини.

Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна. У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

1. спрямованість

2. переконання

3. розумові риси

4. емоції

5. волю

6. темперамент

7. повноту

8. цілісність

9. визначеність

10. силу

Спрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе.

Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе.

Людина з непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли потрібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.

Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.

Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.

Характер - це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду.

Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.

У людей без характеру помітні розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх виявлення від обставин, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою рисою характеру є його визначеність. Сила і незалежність особистості, що виявляються в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення поставленої мети свідчать про визначеність її характеру.