Інтер'єр колишньої трапезної, нині музею Кастаньо.
Андре дель Кастаньо. Святий Юліан зі Спасителем.
Фреска у церкві Сантиссіма у Флоренції. Б. 1455.
Андре дель Кастаньо. Трійця зі св. Ієронімом.1454—1455.
Андре дель Кастаньо. Покладання у гроб. Вітраж куполу у Флорентійському соборі.
Андреа дель Кастаньо. Нікколо до Толентіно. Фреска, нанесена на полотно. 1456. Флоренція, собор.
Андре дель Кастаньо. Давид. 1450-57. Вашингтон, Національна галерея мистецтв.
Андреа дель Кастаньо. Чоловічий портрет. Національна галерея, Вашингтон.
Для живописної манери Кастаньо характерні енергійне пластичне моделювання форм, дзвінкий колорит, напружена виразність поз і ракурсів, котра часто надає роботам Кастаньо драматичної гостроти (фрескові розписи «Трійця» в церкві Сантиссіма-Аннунціата у Флоренції, 1454—55, і «Таємна вечеря», між 1445 і 1457, нині в музеї Кастаньо).
Фрагменти фрески «Таємна вечеря».
Сповнені життєвої енергії, грубувато-виразні, мужні образи Кастаньо втілюють характерні риси людини епохи Відродження.
Відомий історик мистецтва Джорджо Вазарі звинувачував Андреа дель Кастаньо в убивстві із заздрощів свого вчителя і покровителя Доменіко Венеціано (котрий насправді пережив свого учня на кілька років). Ця легенда стала настільки відомою, що багато робіт Андреа були зафарбовані, а його ім’я — забуто. Тільки наприкінці XIX ст. під шаром фарби були віднайдені деякі його фрески, після чого його ім’я було повернено в історію мистецтва.
Існував серед флорентійських художників і більш архаїчний напрямок, що сповідував консервативні смаки. Частина таких художників була монахами, тому в історії мистецтва вони отримали назву монастирських. Одним з найбільш відомих з них був фра (тобто брат – звернення монахів один до одного) Джованні Беато Анжеліко да Фьєзоле (1387-1455). І хоч він був монахом похмурого домініканського ордена, у його мистецтві немає нічого суворого, аскетичного. Образи його мадонн, написаних за середньовічними традиціями на золотому тлі, сповнені ліризму, спокою, споглядальності, а пейзажні фони пронизані просвітленим почуттям життєрадісності, що були характерними для епохи Відродження.
Фра Анжеліко. Мадонни з Немовлям й ангелами.
Фра Анжеліко. Благовіщення. Б. 1437-1446. Музей Св. Марка, Флоренція
Фра Анжеліко. Благовіщення.
Сцена Благовіщення(Лук.1:26-38) тут дихає свіжістю і життям. Відповідно до Євангелія, архангел Гавриїл з’явився до Діви Марії зі звісткою про те, що вона повинна стати матір’ю Ісуса Христа. Вражає майстерність Фра Анжеліко: його картина наповнена точно схопленими подробицями; в ній втілені принципи лінійної перспективи, розроблені Відродженням. Витонченість стилю йде поряд з умиротворенням, що походять від правдивої віри художника-християнина, який присвятив своє мистецтво прославлянню Бога.
Фра Анжеліко. Благовіщення. 430-1432. Прадо, Мадрид.
У 1434 році влада у Флоренції перейшла до багатого банкіра Козимо Медичі. Півстоліття династія Медичі стояла на чолі Флоренції, яка пройшла шлях від демократичної форми правління до аристократичної, що відбилось на розвитку мистецтва цієї пори.
Медицейська культура (за ім’ям замовників -- Медичі) носить суто світський характер. Лише в Італії 15 ст. можна було уявити, кохану, Лукрецію Бутті, викрадену колись з монастиря, і своїх дітей в образі Мадонни і Христа з Іоанном, як це зробив в одному своєму творі Філіппо Ліппі (1406-1469), улюблений художник Козимо Медичі.
Фра Філіппо Ліппі був монахом ордена кармелітів. Про його життя складались легенди. Він пішов з монастиря, став бродячим художником, вкрав з монастиря монахиню і помер, якщо вірити Вазарі, отруєний родичами молодої жінки, в яку закохався вже у немолодому віці. Автор багатьох вівтарних картин, серед яких кращою вважається “Поклоніння Немовляти”, створена для капели в палаццо Медичі, Філіппо Ліппі зумів передати в них людське тепло і поетичну любов до природи.
