1. Поняття та види зобов'язань

Зобов'язання передусім є цивільними правовідносинами. Відповідно до ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За підставами виникнення розрізняють зобов'язання:    а) договірні;    б) недоговірні;    в) односторонньо-вольові, які виникають із односторонніх правочинів.    За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяють на:    а) односторонні;    б) взаємні.    Виокремлюють також зобов'язання, де боржник повинен вчинити певні дії; зобов'язання, де за умови неможливості виконати певні дії боржник має право замінити їх виконанням інших визначених в договорі дій (факультативні зобов'язання), і альтернативні зобов'язання.    Альтернативне зобов'язання — це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконанням зобов'язання при цьому вважається здійснення однієї з кількох дій. Право вибору, якщо інше не випливає із закону чи тексту договору або із суті договору, належить боржнику.    Розрізняють також головні і додаткові (акцесорні) зобов'язання.    Додатковим є зобов'язання, мета якого — забезпечити виконання головного зобов'язання. Так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору — позики. Додаткові зобов'язання тісно пов'язані з головним, припинення головного зобов'язання відповідно припиняє і додаткове.    У більшості випадків особа боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Але окремі зобов'язання настільки тісно пов'язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб'єктному складі неможливо. Такі зобов'язання називаються особистими. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору.    За економічними і юридичними ознаками зобов'язання в літературі традиційно поділяють на:    1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу);    2) зобов'язання з оплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм житлового приміщення, оренда, лізинг);    3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, пожертва, позичка);    4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт);    5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, зберігання, охорона, експедиція);    6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);    7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунок, розрахункові правовідносини, чек, вексель);    8) зобов'язання страхування (майнове та особисте страхування, страхування відповідальності);    9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);     10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);    11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна без достатніх правових підстав).

2.Принципи зобов’язального права

В теорії права принципи визначаються як «основоположні загальноприйняті норми-ідеї (вихідні начала), що виражають сутність права, закономірності його розвитку і мають найвищий авторитет, тобто є незаперечними вимогами, що висуваються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу і порядку»

Принципи бувають загальноправові, міжгалузеві (галузеві), підгалузеві, інституційні. Загальноправові принципи поширюються на всі суспільні відносини, включаючи зобов’язальні. До таких принципів можна віднести: верховенство права, відповідальність за заподіяну шкоду, неприпустимість будь-якої дискримінації у реалізації прав і свобод, заборона зловживання правом тощо.

До галузевих (деякі з них є міжгалузевими) відносять принципи, що встановлюють орієнтири для визначеного предмету певної галузі. Так, ч. 1 ст. 3 ЦК передбачає галузеві (міжгалузеві) принципи цивільного права, які також поширюються на зобов’язальні правовідносини в межах особливостей, що характерні для зобов’язального права. Зокрема, це є свобода договору (п. 3); свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (п. 4); судовий захист цивільного права та інтересу (п. 5); справедливість, добросовісність та розумність (п. 6). Тобто принципи передбачені п. п. 3-6 ч. 1 ст. 3 ЦК є як цивільно-правовими, так і зобов’язальними. Крім того, принципи передбачені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК передбачені ч. 3 ст. 509 ЦК, згідно якої «зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості».

Принцип свободи договору передбачений ст. ст. 6, 627 ЦК. Суть цього принципу зводиться до наступних положень:

сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип свобода підприємницької діяльності передбачений ст. 42 Конституції України та ст. ст. 43, 44 ГК. Фактично цей принцип включає в себе те, що підприємці вільно обирають вид підприємницької діяльності, самостійно формують програми діяльності, вибирають постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучають матеріально-технічні, фінансові та інших види ресурсів, вільно наймають працівників тощо. Даний принцип характерний для зобов’язального права тим, що в ході підприємницької діяльності підприємці в переважній більшості знаходяться в правових зв’язках, що обумовлюється самою природою підприємства.

Принцип судовий захист цивільного права та інтересу зводиться до наступних моментів.

Кредитор має право на судовий захист у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання шляхом майнових санкцій (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Сторони мають право в судовому порядку змінити чи припинити зобов’язання (п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Сторони мають право на відшкодування моральної шкоди п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Крім того, окремі положення цього принципу можна знайти в ст. ст. 215, 611, 615, 622 ЦК.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності, як правильно їх охарактеризувала Т. В. Боднар, є оціночними і «через ці оціночні поняття законодавець надає суб’єктам реалізації правових норм у процесі такої реалізації … права і можливість самим визначити ту міру, що відділяє один правовий стан від іншого, або правовий стан від неправового» .

Крім цих принципів науковці зазначають інші принципи. Зокрема, це принцип моральності. Він закріплений в ч. 4 ст. 13 ЦК, згідно якої «при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства» та ч. 1 ст. 203, згідно якої «зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».

Інституційними принципами можна визначити, наприклад, принципи виконання зобов’язань. В радянській період (за О. С. Іоффе) основними принципами виконання зобов’язань визначалися такі: принцип реального виконання, принцип взаємного сприяння, принцип економічності, принцип належного виконання зобов’язань Ф.І. Гавзе використовує замість принципу «взаємного сприяння», принцип «товариського співробітництва»