- •Цивільне право
- •Харків 2004
- •1. Поняття цивільного права та його місце в системі права України
- •2. Функції цивільного права
- •3. Предмет цивільного права
- •4. Метод цивільного права
- •6. Система цивільного права
- •7. Система курсу “Цивільне право України”
- •8. Співвідношення цивільного права с другими галузями права
- •9. Значення цивільного права для органів внутрішніх справ
- •1. Поняття та загальна характеристика джерел цивільного права
- •2.1. Конституція України як джерело цивільного права
- •2.2. Цивільний кодекс як основне джерело цивільного права
- •2.6. Аналогія закону и аналогія права
- •2.9. Судова практика
- •3. Дія норм цивільного законодавства
- •1. Загальні проблеми наукознавства
- •2. Поняття науки цивільного права
- •4. Методологія науки цивільного права
- •Лекція 4. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн (м.О. Самойлов)
- •1. Вступна частина
- •2. Предмет і система цивільного права зарубіжних країн
- •3. Джерела цивільного права зарубіжних країн
- •4. Класифікація правових систем приватного права
- •4.1. Романська система цивільного права
- •4.2. Німецька система цивільного права
- •4.3. Англо-саксонська система цивільного права
- •4.4. Східно-європейська система цивільного права
- •4.5. Центральноєвропейська система цивільного права
- •5. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
- •Правове становище юридичних осіб
- •Право власності
- •Зобов'язальне право
- •1. Поняття цивільних правовідносин.
- •2. Структура цивільних правовідносин
- •3. Види цивільних правовідносин
- •4. Конкуренція підстав виникнення цивільних прав та обов'язків
- •Лекція 7. Здійснення захисту цивільних прав та обов'язків (Чапічадзе я.О) План:
- •1. Поняття та види цивільних прав та обов'язків
- •2. Межі здійснення цивільних прав та обов'язків
- •3. Обмеження цивільних прав (р.Б.Шишка)
- •4. Охорона та захист цивільних прав
- •5. Способи захисту цивільних прав
- •2. Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість
- •3. Види правоздатності.
- •5. Види дієздатності та їх зміст
- •2. Ім’я фізичної особи та її значення
- •4.Інші ознаки індивідуалізації фізичної особи
- •5. Визнання особи безвісно відсутньою
- •6. Оголошення фізичної особи померлою
- •8. Акти цивільного стану
- •1. Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення
- •2. Поняття опіки і піклування та їх види
- •4. Встановлення опіки та піклування
- •5. Зміст опіки і піклування
- •6. Звільнення опікуна та піклувальника та припинення опіки
- •2.Доктрина юридичної особи
- •3. Право- та дієздатність юридичної особи
- •5.Організаційно - правові форми юридичних осіб
- •6. Філії та представництва юридичної особи
- •2. Найменування юридичної особи
- •3.Місцезнаходження юридичної особи
- •5.Печатка юридичної особи
- •6.Індивідуальні ознаки комерційних юридичних осіб
- •2. Порядок створення юридичних осіб
- •3.Розробка та прийняття засновницьких документів. Вимоги до засновницьких документів
- •1.Загальні положення про припинення юридичних осіб
- •2.Злиття, приєднання та поділ юридичної особи
- •3.Перетворення та виділ юридичної особи
- •4. Підстави для припинення юридичних осіб
- •5. Порядок припинення юридичних осіб. Особливості банкрутства юридичних осіб
- •6. Банкрутство юридичних осіб
- •7. Задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичних осіб
- •2.Майно юридичних осіб приватного права
- •3.Право- та дієздатність юридичних осіб приватного права
- •4. Об’єднання юридичних осіб приватного права
- •1. Поняття об'єднання громадян та їх значення
- •2. Види об'єднань громадян і їх місце в системі юридичних осіб
- •3. Право- та дієздатність об'єднань громадян
- •4. Політичні партії як юридичні особи
- •1. Поняття юридичних осіб публічного права
- •2. Види юридичних осіб публічного права
- •3. Майно юридичних осіб публічного права
- •4. Право – та дієздатність юридичних осіб публічного права
- •5. Держава як учасник цивільних правовідносин
- •6. Специфіка арк і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб публічного права, їх правосуб’єктність
- •7. Майно органів місцевого самоврядування
- •8. Управління комунальними юридичними особами
- •1. Загальні положення про об'єкти цивільних прав
- •Таким чином, під об'єктами цивільних прав слід розуміти матеріальні і нематеріальні блага, що мають свої ознаки або властивості із приводу яких суб'єкти вступають у цивільні правовідносини.
- •2. Види об'єктів цивільних прав
- •3. Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права
- •4. Речі як об'єкти цивільних прав
- •5. Класифікація речей.
- •6. Інші об’єкти цивільних прав
- •1. За адресатом об’єктом:
- •13. За основними засобами поширення:
- •3. Способи вираження волі в правочинах
- •4. Форма правочинів
- •5. Умови дійсності правочинів
- •Поняття та ознаки недійсних правочинів
- •3. Порядок і наслідки визнання правочину недійсними
- •1. Поняття та значення представництва
- •4. Повноваження представника
- •1. Довіреність: поняття значення та реквізити
- •2. Види довіреності
- •4. Припинення довіреності
- •1. Поняття та правове значення позовної давності.
- •2. Види позовної давності.
- •3. Перебіг позовної давності.
- •4. Наслідки спливу позовної давності.
- •5. Вимоги, на які позовна давність не поширюється
- •3 Введений в дію законодавчим декретом № 295 від 24 липня 1984 р. Вступив в силу 14 листопада 1984 р.
2. Межі здійснення цивільних прав та обов'язків
Можливість громадян розпоряджатися правами за своїм розсудом є одним з важливих принципів цивільного права. Згідно зі ст.12 ЦК України під здійсненням цивільних прав зазвичай розуміються дії їх носія, що спрямовані на реалізацію правових можливостей задля задоволення власних чи чужих потреб. Загальні положення про здійснення цивільних прав наступні:
1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
3. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварини, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Це зв’язано із спеціальним правовим режимом таких речей і необхідністю їх контролю.
4.Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Такі обмеження можуть мати імперативний чи диспозитивний характер.
5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
При здійсненні цивільних прав і обов’язків громадяни повинні дотримуватись умов, встановлених законом і іншими правовими актами, тобто їх поведінка не повинна виходити за рамки визначених границь. Варто зазначити деяку невідповідність і ретроградність такого законодавчого підходу. В приватній сфері домінує право, а не закон. Тобто, при здійсненні свого права його суб’єкт, перш за все, повинен дотримуватись вимог права. Другий момент полягає у тому, що обмеження права повинні встановлюватися лише законом і не можуть визначатися підзаконними нормами права.
Само суб'єктивне право, гарантоване законодавством, не може бути безмежним. Усяке суб'єктивне право, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, являє собою деякий передбачений законом загальний тип поведінки, має визначені границі як по своєму змісту, так і по характеру здійснення. Ці межі можуть бути розширені чи звужені, але вони в будь-якому випадку існують і є невід'ємною властивістю всякого суб'єктивного права. Як вірно підкреслює В.П. Грибанов, “отсутствие подобных границ способствует превращению права в произвол и тем самым вообще перестаёт быть правом”1.
У процесі пошуку і з'ясування меж здійснення цивільних прав та обов'язків, насамперед, варто керуватися законами. У той же час думки авторів з приводу цього питання розділилися. По одній із сформованих точок зору, межі здійснення прав можуть бути точно передбачені законом, по іншій точці зору вони можуть бути точно визначені лише судом, що вирішує конкретну справу2.
Закріплення меж здійснення цивільних прав не повинно розглядатися як спосіб обмеження прав, а є юридичним вираженням вже існуючого економічно рівного положення громадян у системі суспільних відносин, будучи правовим забезпеченням, юридичною гарантією цієї рівноваги. І спроба окремих осіб вийти за межі цієї економічної і правової рівноваги шляхом використання приналежних їм цивільних прав, порушення меж їхнього здійснення є зловживанням правом .
Законодавче закріплення принципу неприпустимості зловживання цивільними правами є необхідним доповненням правових гарантій реальності та здійсненності суб'єктивних цивільних прав, своєрідною формою правового забезпечення правильного сполучення суспільних і особистих інтересів громадян.
Проблема зловживання правом розглядалась вже в римському праві. По загальному визнанню, у римському праві діяв принцип: "той, хто користується своїм правом, нікому не заподіює шкоду". Цей принцип, виведений з римського законодавства висловлень римських юристів і сформульований пізніше в юриспруденції, як загальний принцип, виражає сутність рабовласницької держави, наділяючи управоможену особу (рабовласника) необмеженим простором у здійсненні приналежних їй прав1. Таке положення означало у свою чергу, що здійснення права, у якій би формі воно не відбувалося, в принципі, не розглядається як зловживання правом. Таким чином закріплювалися необмежені права рабовласників, а саме максимально широкі границі здійснення приналежних їм прав.
Межі здійснення суб'єктивних прав установлюються різними способами. Помилковим є встановлення меж суб'єктивних прав тільки відповідно до їх призначення. Межею здійснення прав може бути визначена умова, обумовлена сторонами правовідношення або інші підстави. (Наприклад, особа здійснюючи визначені дії на підставі доручення, не повинна зловживати наданим правом, виходячи за його границі).
Згідно з однією найбільш поширеною точкою зору, межі здійснення суб'єктивного цивільного права - це передбачені законом позначення, що визначають міру можливої поведінки уповноваженої особи в цивільному правовідношенні2. Новий ЦКУ закріплює межі здійснення цивільних прав, шляхом заборони визначеного поводження. Відповідно до ст.13 ЦКУ встановленні загальні правила здійснення цивільних прав:
1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
При недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Разом з тим виникає низка питань і особливо стосовно природних прав, які здійснюються так само як і виникають. Природні права не можуть бути надані ні законом ні придбані на основі правочинів, у тім числі й договорів. Вони виникають в силу факту народження і здійснюються людьми у демократичні правовій державі незалежно від того визнані вони законом чи ні.
Однією з найважливіших проблем у цивільному праві є проблема зловживання правом. Згідно думки ряда авторів1 під "зловживанням правом" розуміється допущення уповноваженою особою недозволеного використання свого права, порушуючи міру і вид поведінки, передбачених законом, опираючись на формально належне їй право. Не маючи суб'єктивного права, уповноважена особа не може їм зловживати подібно тому, як особа, не будучи посадовою особою, не може зловживати владою. Саме опираючись на своє суб'єктивне право, уповноважена особа виходить за межі можливої і припустимої поведінки, тобто зловживає їм.
Термін "зловживання правом" свідчить про те, що подібного роду дії можуть бути зв'язані тільки з "вживанням" права, з його використанням. А це означає, що проблема зловживання правом зв'язана не із суб'єктивним правом взагалі, не з його змістом, а з процесом його реалізації.
Усяке правило поведінки завжди має відому ступень спільності, абстрактності внаслідок неможливості врахувати в ньому всі конкретні особливості того чи іншого випадку. З цього випливає, що, визначаючи зміст суб’єктивних цивільних прав, закон регламентує їх, звичайно, як деякий загальний тип поведінки, дозволений уповноваженій особі.
Усяке суб'єктивне право це не тільки міра можливої поведінки, але також і міра поведінки, яка дозволена уповноваженій особі законом. Незалежно від того, чи виникає суб'єктивне право поза волею уповноваженого суб'єкта (наприклад, право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, право вимагати виплати визначених сум при настанні страхового випадку і т.п.) або воно виникає в результаті вольових дій самого уповноваженого (наприклад, у результаті укладання договору), зміст його завжди визначений законом, що або прямо пропонує уповноваженої особі визначену поведінку, або його санкціонує.
Під час обговорення в літературі проблеми меж здійснення цивільних прав, останні нерідко зводяться до проблеми здійснення права відповідно до їх призначення. Так, на думку О.С.Иоффе «под пределами осуществления гражданских прав нужно понимать пределы, вытекающие из их целевого назначения…»2. Як відзначає, С.Н. Братусь, “конкретизация содержания права в законе не может исчерпывать всех возможных проявлений, поскольку соответствующая норма права остаётся общим правилом поведения», підкреслює, що “критерием определения границ осуществления права является такое осуществление права, которое соответствует его назначению»3.
Проте, зведення меж здійснення прав тільки до здійснення прав відповідно до їх призначення представляється невірним, тому що, з одного боку, вимога закону щодо здійснення цивільних прав відповідно до їх призначення - це не єдина вказівка закону про межі здійснення цивільних прав. Здійснення права містить у собі також, наприклад, і використання визначених засобів самозахисту права, звертання до компетентних органів з вимогою примусового здійснення захисту. Поняття меж здійснення права значно ширше поняття здійснення права в протиріччі з його призначенням не може бути зведене до останнього.
Новий ЦКУ закріплює не тільки межі здійснення цивільних прав, але і виконання обов'язків. Так, відповідно до ст. 14 ЦК України:
1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Поведінка управоможеної особи відносно здійснення своїх прав та обов’язків, хоча і являє собою дію індивідуального характеру, є разом з тим і дією суспільним, яке повинно бути підлегле визначеним вимогам, закріпленим у нормах.
У даному випадку варто говорити про юридичний обов'язок не допускати забороненої поведінки, не робити дій, що виходять за рамки встановлених законом приписів і дозволів.
Таким чином проблема здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов’язків є досить значимою. Ці правовідносини отримали більш детальне регулювання у новому ЦКУ, на відміну від ЦК УРСР 1963р. у якому була загальна ст. 5.