2. Поняття науки цивільного права

Прийнято вважати, що наука – специфічна сфера людської діяльності , яка призвана виробити і систематизувати об’єктивні знання про дійсність. Якщо завдання науки – продукування і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність, то завдання науки цивільного права – наведення ладу (систематизація) у самій науці, відмежування науки цивільного права від інших правничих наук і наносного (нежиттєвих конструкцій минулого), отримання нових знань і впровадження їх у законотворчу і правозастосувальну діяльність.

Мета науки – описати, пояснити і спрогнозувати процеси і явища дійсності, виявити їх наслідки, розробити засоби попередження небажаним, стимулювати прогресивні тенденції у суспільстві. Наука орієнтована на:

• наукове пізнання і виявлення об’єктивних закономірностей зміни правової (цивілістичної дійсності) і її детермінантів;

• виявлення перспективних напрямків розвитку науки цивільного права і прогноз можливих наслідків;

• обґрунтування і систематизація отриманих наукових знань;

• виявлення ефективних методів наукового пізнання дійсності;

• розробка категоріального апарату науки – спеціальних термінів за допомогою яких описуються об’єкти науки цивільного права;

• зв’язок із практикою яка і є критерієм істинності розроблених наукових концепцій.

Як інше знання наукові доктрини цивільного права повинні відповідати ряду вимог:

• істинності наукового знання, які об’єктивно відображають дійсність. Лише на основі істинних, а не кон’юнктурних знань є можливість перетворити дійсність і прогресувати. Разом з тим інколи допустимі гіпотези, які не підтверджуються у подальшому ні доктриною ні потребою практики. Так в історії науки цивільного права було обґрунтовано ряд організаційно-правових форм, які проіснували не довше чим велась їх наукова розробка (обласне агропромислове об’єднання, районне агропромислове об’єднання);

• інтерсуб’єктності знання – вивершеність, послідовність логічно взаємопов’язаних між собою пропозицій, в яких відображено знання об’єктивних зв’язків і закономірностей дійсності;

• використання переважно механізму даної науки і виважене звертання до напрацювань інших наук, що не стосуються предмету дослідження. Це не виключає науковий пошук на стиці наук, що є досить перспективним напрямком сучасного наукознавства. Але слід притримуватись критеріїв наукової спеціалізації;

• системність та обгрунтованність отриманих наукових знань. Наукові доктрини і висновки знаходяться у логічному зв’язку один з одним. Вони певним чином систематизовані. Тому якщо є висхідною одна теоретична посилка, то вона ніяким чином не може привести до результату, що ґрунтується на корінним чином протилежній теоретичній посилці;

• результативність. Отримані знання повинні слугувати потребам правозастосовчої і правотворчої практики. В той же час для науки отримання негативного результату теж є з точки зору шляхів її розвитку позитивним явищем. У цивілістичних дослідження кожне з них повинно закінчуватися такими висновками, які розвивають певну цивілістичну доктрину, містять розробки законопроектів, пропозиції з удосконалення чинного законодавства тощо.

Наука цивільного права є гілкою правознавства і зокрема приватного правознавства. Відповідно вона має східні риси із наукознавством взагалі і правничою наукою зокрема. Наука цивільного права (цивілістична доктрина) і цивільне тісно зв’язані між собою. Але цивілістична доктрина має свій предмет, методологію, історію розвитку, яскравих представників, школи.

Разом з тим наука цивільного права пересікається із іншими науками і зокрема господарського права. З прийняттям ГКУ виникне проблема чіткого розмежування предмету досліджень, визначення приналежності досліджень господарського спрямування. Тому розумний компроміс між представниками цих гілок науки і їх наукова толерантність повинні є гарантією від нагнітання несприйняття одні других.

Цивільно-правова доктрина може бути визначена як вироблена на протязі тривалого часу система знань про закономірності регулювання цивільних відносин, побудови і тлумачення норм цивільного права, оцінки практики застосування норм цивільного права та підвищення її ефективності, засобах отримання нових знань для удосконалення самої доктрини.

3. Предмет науки цивільного права

Довгий час питання про предмет і об’єкт дослідження є дискусійним. Ці дискусії то розгоряються то припиняються. Тому є об’єктивні і суб’єктивні причини. Якщо ми визнали, що цивільне право є наукою, а в науці є предмет і об’єкт то слід встановити особливості їх цивілістичного прояву.

Зразу слід визначитись у визначальних категоріях розгляду даного питання. Мова йде про те, чи можна науку цивільного права прийнято назвати цивілістичною доктриною. Мова йде не про норми цивільного права, а про систему знань на який ці норми права повинні в ідеальному варіанті базуватися. Іншими словами норми цивільного права мають під собою певні вчення, положення які вироблені наукою цивільного права. Інколи норми цивільного права передують доктрині і потребують наукового обґрунтування. Так в Україні трапилось із довірчою власністю. Практика пішла значно вперед, інколи хибною дорогою чим скористались вертливі люди.

Предметом науки цивільного права визнано чинне і перспективне цивільне законодавство, практика його застосування, самі цивільні правовідносини, історія їх розвитку, досвід регулювання цивільних правовідносин у інших країнах (компоративістичний) аспект. У той же час є інші погляди на предмет цивілістичної доктрини: норми сучасного права, суспільні відносини, цивільні правовідносини, юридичні факти, судова практика¹.

Предметом науки цивільного права передусім є цивільні (особисті немайнові і майнові) відносини. Все інше так чи інакше підкорено цивільним правовідносинам, або є їх елементами.

Цивільні правовідносини – юридична форма врегульованих цивільним правом особистих немайнових, майнових та інших відносин. Через їх розукомплектування предметом науки цивільного права є суб’єкти правовідносин, об’єкти правовідносин, зміст. Відповідно ці елементи цивільних правовідносин представлені своїми доктринами, наприклад юридичної особи.

Найбільше предметом дослідження є окремі інститути чи субінститути цивільного права.

Норми цивільного права зважаючи на конструкцію цивільних правовідносин як суспільних відносин, врегульованих нормою цивільного права є висхідною позицією дослідження відносин. Власне норми цивільного права у своїй диспозиції містять ідеальну модель цивільних правовідносин. Звідси починається історико-правове дослідження становлення конструкції правової норми, виявляються її недоліки на конкретному історичному відрізку і пропонуються засоби підвищення її ефективності. Перспективне цивільне законодавство через моделювання його застосування дозволяє уникнути помилок, суб’єктивізму. Законодавство інших країн слугує моделлю та мірилом узгодження національного законодавства із передовими його моделями і засобом гармонізації цивільного права.

Практика застосування норм цивільного права і особливо судова практика слугує критерієм ефективності чинного законодавства. Вона дає змогу виявити штучність правових конструкцій (є надуманими і не застосовуються реально на практиці), виявити недоліки норм цивільного права, причини невідповідності об’єктивним потребам розвитку суспільства, засоби обходу тощо. Зв’язку з тим, недоцільно деякі правові конструкції радянської цивілістичної школи намагатися застосувати до сучасного цивільного права. Недоцільність таких спроб більш ніж очевидна.

Дослідження підстав виникнення правовідносин (юридичних фактів) дозволяє пізнати більш предметно правову дійсність, віднайти зовнішні фактори впливу на правовідносини, дослідити правовий режим деяких об’єктів цивільного права.

Історія розвитку цивілістичної доктрини зберігає наукові засоби, дозволяє уникнути помилок, що допущені попередниками.