nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

руйнації стереотипів про багату людину, виявити джерела їх формування. Матеріалом для дослідження стали українські загальнодержавні періодичні видання «Дзеркало тижня», «День», «Газета по-українськи» (інтернет-версія gazeta.ua) за 2009-2011 роки.

Для української мовної картини світу продуктивним є стереотип «багата людина перебуває за межами норми». З метою актуалізації стереотипних уявлень про багатство автори текстів часто буквально вказують на мовні одиниці, що акумулюють у собі такі структури, наприклад: «Заможність — це певна українська ідіома, всім очевидний та відомий надлишок, перевищення рівня матеріальної достатності» [День. – 2010. – № 118]. У поданому контексті автор стверджує, що саме слово заможність має значення «за межею», тобто перебільшення норми. Таке розуміння слова мовець називає ідіоматичним, тобто закріпленим у свідомості етносу. Для підтвердження своєї позиції мовець уживає інтенсифікатори – звернення до авторитету більшості всім очевидний та відомий. Пряму актуалізацію негативного стереотипу «багатої людини» бачимо й у наступному прикладі:

«Коли у суспільстві є маленька групка заможних людей, то буде відповідно і негація,

негативно-стереотипне сприйняття цієї групки» [День. – 2011. – № 195].

Утворенні стереотипу заможної людини важливими є мовні одиниці, що позначають її зовнішні ознаки та різноманітні атрибути багатства. Випадки прямої номінації спостерігаємо

втаких прикладах: «дорогі машини, шикарні вілли та яхти» [Дзеркало тижня. – 2011. – № 45], «дорогі та престижні покупки» [gazeta.ua. – 2011. – № 33], «респектабельні апартаменти» [gazeta.ua. – 2010. – № 78]. Вторинна номінація є засобом іронічного переосмислення стереотипних зовнішніх ознак багатства: «Західний консюмеризм приніс нам ажіотажний попит на їхні «дзеркальця та буси» у вигляді жахливо дорогих автомобілів, телефонів, годинників та іншого дикунського дріб’язку» [Дзеркало тижня. – 2007. – № 37]. Прецедентний феномен «дзеркальця та буси» орієнтований на фонові знання читачів про історію колоніальних завоювань, коли завойовники давали аборигенам люстерка та намиста

вобмін на золото. Пейоративним забарвленням наділене сполучення дикунський дріб’язок, що актуалізує негативно-зневажливе ставлення до сліпої гонитви за матеріальними цінностями.

Стереотип «заможна людина» представлений також і вербалізованими поведінковими моделями: «Та нормально нам біля багатіїв живеться. Вони пішки не ходять. На машинах їздять. Оце банкіра хата, за ним будинок високого чина з податкової» [gazeta.ua]. Метонімія

високий чин, побудована на перенесенні назви посади на особу, яка її обіймає, актуалізує стереотипне уявлення про те, що багатство псує людину, а особистість нівелюється, зникає за грошима. Показовою є інваріантність сполучуваності прикметника багатий та синонімічних із назвами вузького кола професій, зокрема службовці високого рівня, бізнесмени, чиновники, політики тощо. Натомість сполучення атрибутивів багатий, заможний з назвами професій типу вчитель, вихователь, лікар набувають значення іронічних або метафоричних (багатий духовно, морально тощо): «Заможні вчителі для нас – це міф, їх робота передбачає лише «моральне багатство», але ж ним ситий не будеш» [gazeta.ua. – 2011. – № 168]. Такі особливості валентності аналізованих одиниць указують на усталеність поділу україномовного соціуму на багатих і бідних, причому рамки такої стереотипної моделі дуже жорсткі.

На ґрунті фольклорної та християнської системи цінностей, яка є однією з архетипних для української мовної картини світу, виникає стереотип «багата людина – морально зіпсована особистість». Наприклад: «А щоб витримати випробування золотим тельцем, треба мати міцні моральні підвалини і Бога в душі» [Дзеркало тижня. – 2007. – № 37].

Золотий телець – це прецедентна одиниця, яка апелює до біблійного сюжету про золотого тельця, що став у християнській культурі символом спокуси багатством, тих матеріальних цінностей, що віддаляють людину від Бога. Фразеологізм мати Бога в душі апелює до духовних підвалин особистості, які в народній системі цінностей вважалися пріоритетнішими, ніж багатство.

Усучасній картині світу спостерігається прагнення до переосмислення християнських та фольклорних стереотипних моделей ставлення до багатіїв, наприклад: «У нас же тільки бідний увійде в Царство Боже! Чесно вкрадене — залишимо дітям. І — вперед за Біблією,

271

крізь вушко голки. А коли що й забули вийняти з кишень, то й не через такі прохідні проносили. Дарма кажуть, що «в труні кишень немає». У наших — є» [Дзеркало тижня. – 2011. – № 37]. Накладання сучасної світської і християнської картин світу провокує появу іронії, що базується, у свою чергу, на трансформації прецедентних феноменів. Вислови

тільки бідний увійде в Царство Боже, легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому потрапити до раю, в труні кишень немає переосмислюються внаслідок неочікуваного доповнення, яке має антитетичну, ігрову природу.

Тоталітарна мовна система з її пропагандою комуністичного суспільства без поділу на багатих і бідних породила негативнооцінні стереотипні структури, що вербалізують процес збагачення особистості, заробляння грошей. Відповідні стереотипи залишаються продуктивними і в сучасній мовній картині світу українців, наприклад: «Навіть підсвідомо,

на стереотипному рівні (як відлуння ще радянських часів), зберігається думка про те, що заможна людина — це чомусь нечисті гроші, це чомусь визискування з інших частин суспільства» [День. – 2011. – № 195]. Окрім прямої вказівки на епоху появи вербалізованого в поданому судженні стереотипу, маркером радянського дискурсу тут є і лексема визискування. Фразеологізм нечисті гроші, що є по суті метафоричним і негативнооцінним водночас, об’єктивує усталене уявлення про заробляння грошей як апріорі нечесне, таке, що загрожує моральній чистоті людини.

Негативне, аж до агресивного ставлення до багатіїв і шляхів їх збагачення в сучасній мовній картині світу, безперечно, має витоки з радянської аксіологічної системи: «Усі знають і визнають, що в цьому суспільстві ... олігархи «п’ють з простих людей кров»

[Дзеркало тижня. – 2011. – № 16]. Сполука п'ють з простих людей кров недарма взята в лапки, ця інтертекстуальна одиниця є вкрапленням тоталітарного дискурсу, продуктивним у новомові СРСР кліше.

Закріплення в україномовній картині світу стереотипу «багата людина − та, яка нехтує законом, злодій» відбулося в 90-ті роки і активно репродукується в сучасній пресі. Наприклад: «Західне прислів’я про те, що не потрібно запитувати, звідки взявся перший мільйон, для нас ще не актуальне, — надто все свіже, нікого запитувати не треба, самі все знаємо. Тому й мовчимо» [Дзеркало тижня. – 2011. – № 37]. У поданому контексті спостерігаємо зіставлення двох картин світу – західноєвропейської та пострадянської. Елементом першої є прислів’я не потрібно запитувати, звідки взявся перший мільйон.

Відповідний компонент української картини світу прямо не вербалізується, але все одно відтворюється у свідомості читача, який належить до цієї культурно-мовної формації. Тобто стереотип є настільки вільно відтворюваною структурою, що може і не актуалізуватися в мові, достатньо лише натяку на певний фрагмент дійсності.

Саме вищезгадана епоха 90-х стала донором таких номенів на позначення багатія, як

крутий, крутелик, «новий українець», «новий росіянин». Подані одиниці не можна вважати абсолютними синонімами із словом багатій, вони мають стилістичні і семантичні відмінності. Ці слова є стилістично маркованими, належать до жаргонізмів. У їх значенні з’являється сема «багата, але некультурна людина», «людина, яка швидко і незаконними методами збагатилася в 90-ті роки». Наприклад: «У кожному під’їзді є хоч одні броньовані двері, за якими живе колишній Вовочка з анекдоту. Аякже, тепер він «новий» і «всьо путьом»» [День. – 2011. – № 123]. У поданому контексті номен новий має конотацію іронічності, що посилюється сленговою одиницею всьо путьом, що є ніби «вихопленою» з мови таких новоспечених багатіїв і характеризує самих мовців як недостатньо інтелігентних осіб. Стереотип «нового українця» актуалізується і за допомогою звернення до відомого анекдоту про Вовочку. Текст анекдоту сам по собі є носієм стереотипу про людей, які погано навчаються в школі, а потім стають багатими.

У сучасній мовній картині світу української преси реалізуються і нові стереотипи як заперечення старих: «Любимо багатих за меценатство, інтелект, вихованість і ввічливість. Ненавидимо їхню «крутість» без інтелекту, міщанство й товстопузість»

[День. – 2011. – № 195]. Стереотипні моделі багата людина − меценат, інтелектуал,

вихована і ввічлива особистісь є антонімічними до структури багата людина – це «крутість» без інтелекту, міщанство й товстопузість. Ці структури наділені полярною

272

оцінністю: перша – позитивною, що експлікується дієсловом «любимо», друга – негативною, що виражається дієсловом «ненавидимо».

В аналізованих нами текстах зустрічається руйнація стереотипу «багата людина – щаслива людина». Наприклад: «Багатієві ніколи не з’їсти сім обідів, не одягнути три сорочки. А щастя, любов і за великі гроші не купиш. Так само, як і щирі людські взаємини»

[День. – 2011. – № 195]. Переосмислення стереотипу досягається за допомогою гіперболічного заперечення та звернення до фразеологізму, що підтверджує думку про вищість моральних цінностей над матеріальними.

Руйнація стереотипу може здійснюватися через використання прецедентних феноменів:

«Фразою «багаті теж плачуть» сьогодні нікого не здивуєш» [Дзеркало тижня. – 2010. – № 6]. Назва серіалу «Багаті теж плачуть» уже є ствердженням того, що нещасними можуть бути не лише бідні, а й заможні люди, окрім того, вона актуалізує у свідомості читача кіносюжет про безкінечні страждання забезпеченої родини.

Таким чином, у текстах сучасної української преси можна виділити християнські, фольклорні, радянські та посттоталітарні за походженням стереотипні уявлення про багату людину. Мовними маркерами таких ментальних утворень є фразеологізми, прецедентні феномени, співвідносні з відповідними картинами світу, зокрема паремії, власні назви тощо. Утвердженню певних стереотипів сприяє й експресивність, образність, оцінність мовних одиниць. Руйнація стереотипів твориться в головному за допомогою використання антитетичних конструкцій, трансформації узуальних сполук та переосмислення прецедентних феноменів. Перспективним видається подальше всебічне дослідження концепту БАГАТСТВО на матеріалі української преси в діахронічному аспекті.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Коптякова Е. Е. Германия в национальных стереотипах русских и американцев: [Електронний ресурс] /

Е. Е. Коптякова // Режим доступу: http://www.philology.ru/linguistics1/koptyakova-08.htm.

2.Красных В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология: курс лекций / В. В. Красных. – М.: ИТДГК Гнозис, 2002. – 284 с.

3.Маслова В. А. Лингвокультурология: учебник / В. А. Маслова. – М.: Академия, 2001. – 208 с.

4.Попко Л. О. О некоторых видах стереотипов в языковой картине мира: [Електронний ресурс] / Л. О. Попко // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nz/Fil/2009_81_3/.../32.pdf.

5.Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2006.

–716 с.

6.Трынков Д. С. Немецкий стереотип луны в системе языка: [Електронний ресурс] / Д. С. Трынков // Режим доступу: http://vestnik-mgou.ru/mag/2010/ling/5/st19.pd.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Катерина Руснак – аспірантка кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного

університету імені В.Н. Каразіна.

Наукові інтереси: сучасна комунікація, прагматика, когнітивна лінгвістика.

РЕКОНСТРУКЦІЯ ІМЕН КОНЦЕПТІВ СRIME/ЗЛОЧИН (НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ)

Валентина СНІЦАР (Київ, Україна)

Стаття присвячена реконструкції імен концептів CRIME/ЗЛОЧИН з позицій діахронічної зіставної концептології. Встановлено спільні закономірності та відмінності у формуванні первісних ознак досліджуваних концептів. Простежено зміни у розвитку значень вербалізаторів концептів у зіставлюваних мовах.

Ключові слова: лінгвістична реконструкція, діахронічне ядро концепту, архетип, прототип, семантиична ознака

The article is dedicated to the reconstruction of the names of the concepts under analysis from the perspective of diachronic contrastive conceptology. Common and distinctive characteristics relating to creating primary meaning of the words representing the concepts under study are revealed. Changes in the semantic structure of the lexical units verbalizing the concepts in the contrasted languages are observed.

Key words: linguistic reconstruction, diachronic core of the concept, archetype, prototype, semantic feature

Постановка наукової проблеми та її значення. Сучасна лінгвістика демонструє значний інтерес до опису національної концептосфери, що складається з аналізу та вивчення окремих концептів (Н.Д. Арутюнова, А.П. Бабушкін, С.Г. Воркачов, В.І. Карасик,

273

Ю.С. Степанов та ін.). При такому підході лінгвісти розглядають мову під кутом людського сприйняття та приділяють велику увагу таким питанням, як взаємозв’язок мови і свідомості, мови і культури нації (Ю.Д. Апресян, А. Вежбицька, О.С. Кубрякова, Й.А. Стернін, Р.М. Фрумкіна). Дослідження історичного розвитку концептів є надзвичайно актуальним, оскільки воно знаходиться у спектрі таких важливих для мовознавства питань, як співвідношення сприйняття дійсності та його мовного представлення, форми і змісту мовної одиниці, напрямку змін у мові.

Аналіз теоретичної наукової літератури з проблеми дослідження засвідчує, що проблеми категоризації дійсності лінгвістичною спільнотою в певний історичний період знаходяться у центрі уваги лінгвістів. У лінгвоконцептологічних дослідженнях стають помітними тенденції до вивчення ментальних одиниць в діахронії [3; 4; 6; 8; 9]. Особливо перспективними сьогодні в концептології є дослідження, що виконуються в контрастивному аспекті [1; 7; 9]. Зіставлення аналогічних концептів у двох чи кількох мовах із застосуванням діахронічного і синхронного аналізів сприяє виявленню різниці між первісною і сучасною концептуалізацією уявлень про досліджуване явище представниками різних лінгвокультур, міжмовних закономірностей і розбіжностей у семантичному наповненні концептів, механізмах їх вербалізації; визначенню найбільш значимих компонентів концептів в межах досліджуваної культурно-історичної епохи. Найбільш динамічними є концепти, що мають велике соціальне значення в певний історичний період. До таких соціокультурних констант належать концепти CRIME/ЗЛОЧИН.

Мета дослідження – виявлення способів вербалізації концептів CRIME/ЗЛОЧИН в діахронії, тобто виявлення мовних одиниць, семантичні компоненти яких репрезентують концептуальні ознаки, що конституюють досліджувані концепти; встановлення спільних закономірностей та відмінностей у формуванні первісних ознак концептів СRIME/ЗЛОЧИН в англійській та українській мовах; простеження зміни у розвитку значень вербалізаторів концептів у зіставлюваних мовах.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження.

Модель світу у кожній культурі будується з низки універсальних концептів і констант культури (таких, як простір, час, вимір, кохання тощо), проте у кожного народу між такими концептами існують власні, особливі співвідношення, що є основою національного світобачення. Важливість правових відношень для будь-якого суспільства підтверджується тим, що існування правової термінології поряд з термінами кровної спорідненості, домашніх тварин, рослин, частин тіла, номінантами найважливіших для існування етносу предметів навколишнього світу, вже спостерігається в загальноіндоєвропейській мові. Т. Гамкрелідзе й В. Іванов реконструювали цілі звороти-формули ритуально-правового змісту, виражені похідними від коренів зі спільним значенням типу *es – “бути”: наприклад, *s(o)nt[h] (партиципіальна форма від *es – ‘бути’) – “істинний”, “той, хто дійсно скоїв” пізніше набув значення “винний”: хет. ašant – “правильний’, герм. *sanρa – “істинний”, д.-сакс. sōð “істинний”, гот. sunja “істина” (*sunðja-z), який пізніше став використовуватися у значенні “винний”. В давньоанглійській мові від цього кореня утворився іменник synn “гріх” (в сучасній англійській мові – sin). Індоєвропейський корінь *d[h]eH-m- (походить від *d[h]eH – ‘класти’) використовувався у значенні “священний закон”, “ритуал”, “звичай”: дінд. dhāman “священний закон”, “звичай”, грец. гом. àνά-ημα “ритуал” (пісні і танці під час бенкету), “священний дар”, дангл. dōm “вирок”, “суд” (англ. doom) [2: 810]. Результати такої реконструкції вказують на невіддільність інституту права від ритуально-обрядових уявлень, якими й визначались правові норми давніх індоєвропейців. До переліку тематичних груп правової сфери, що наводять ці автори, належать також і семантеми злочинів: *d[h]eu – “душити”; *g[h]°en – “вбивати”; *(s)t[h]aHi – “красти”, “приховувати”, “крадій”; *Hued[h] – “викрасти наречену”. Індоєвропейський корінь *Hued[h] з часом втрачає в окремих історичних діалектах своє первинне значення “насильницький шлюб” і стає загальним терміном для вираження поняття “шлюб”, від якого походить термінологія, що номінує сферу “шлюбу-обміну”. Наприклад, в давньоанглійській мові корінь *Hued[h] простежується в правових термінах weotama, wituma, wetma – ‘‘ціна”, “плата за наречену”, які позначали покарання, що заміняло кровну помсту [2: 757].

274

Той факт, що в багатьох мовах збереглися юридичні поняття, сформовані ще в епоху давніх індоєвропейців, наприклад, “закон”, “норма”, “плата”, “злочин”, “покарання”, “відшкодування”, свідчить про універсальність правових концептів для світового культурного простору. Отже, поняття зла, що нерозривно пов’язане з поняттям “злочин”, є константою будь-якої цивілізованої етнокультури [17]. Виявлення первинних ознак, що покладені в основу концептів СRIME/ЗЛОЧИН, дозволить виявити особливості англійського й українського менталітету, норми, цінності, моральні установки нації.

Будь-який концепт має діахронічне ядро (архетип), яке виявляється за допомогою етимологічного аналізу та лінгвістичної реконструкції. Під розвитком концепту розуміємо диференціацію цього ядра або прирощення до нього нових елементів за рахунок розширення сфер застосування концепту. Лінгвісти тлумачать архетип як універсальний прообраз, прототип, проформу поведінки і мислення, систему установок і реакцій, що визначає життя людини [13: 56]; як "сталу схему колективного позасвідомого" (К. Юнг) [12]; "схему людського духу" (П. Флоренський) [10]; як "зв'язок між уявленнями, враженнями, образами, що переходять від покоління до покоління" (М. Холодная) [11].

Боротьба добра і зла – найсуттєвіший архетип від найдавніших до сучасних культур, що вбирає в себе увесь історичний досвід розкриття природи зла і злочину як його дії. Звернення до способів відображення універсальних концептів СRIME/ЗЛОЧИН у мові на віддалених у часі хронологічних зрізах дозволяє простежити закономірності семантичного розвитку лексики на позначення цього поняття, виявити архетипні моделі, що сприятимуть розкриттю змістового наповнення категорії “злочин”.

Ядерним репрезентантом концепту CRIME є лексема crime. Ця лексична одиниця найповніше номінує досліджуваний концепт, оскільки є найуживанішим найменуванням, достатньо узагальненим за семантикою та стилістично нейтральним. Аналіз етимологічних лексикографічних джерел англійської мови дозволив з’ясувати, що лексема сrime походить від лат. сrīmen зі значеннями “сharge”, “indictment”, “accusation”, “fault”, “offence” (обвинувачення, провина, порушення), що пов’язана з cernō “розпізнаю”, “бачу”, “вирішую”, “просіюю”, споріднена з гр. κρινω “суджу, вирішую”, псл. krojiti (похідне від кrojъ “крій”, вважається також каузативом від незасвідченого *kriti “відділяти”), укр. кроїти [20; 21; 22]. Деякі етимологи, зокрема Е. Кляйн, вважає, що вихідна форма *crimen мала первинне значення "cry of distress" (крик болю чи страждання) [20]. Ч. Дж. Такер також вважає первинним значеням "cry" (крик, плач), посилаючись на англійські лексеми plaint, plaintiff (лексема plaint походить від давньофранцузької номінації pleint, що мала значення

"expression of sorrow” (вияв горя, скорботи)) [22].

В давньоанглійській мові лексема сrime вживалась у значеннях “deceit”, “fraud”, “treachery” (обман, шахрайство, зрада), а у старофранцузькій мові лексема сrimne (14 cт.) набуває значення “гріховність”. Значення “злочин, що карається законом”, тотожне сучасному, ця лексема набуває в кінці 14 століття [21]. Від основи crimen на початку 15 ст.

утворюється прикметник criminal (M. Fr. сriminal (11c.) < L. criminalis <crimen (gen crimnis)),

а субстантивована одиниця criminal реєструється з 1620 року. В 1730 році фіксується дієслово incriminate, яке етимологічно виводиться з середньолатинського incriminatus, утворене від incriminare "to incriminate” (обвинувачувати у скоєнні злочину): in- + criminare “to accuse of a crime” (обвинувачувати у скоєнні злочину) [20; 22].

Деякі лексеми-синоніми crime також походять від основ зі спільними семами ‘порушення’, ‘провина’, ‘обман’, ‘зрада’, ‘гріховність’, ‘застосування сили’. Наприклад: violation (лат. vis у значенні “застосування сили (проти к.-н.)” [22: 3710]; felony (давньофр. felonie “wickedness”, “evil”, “treachery”, “perfidy“, “crime”, “cruelty”, “sin” (“злість”, “зло”, “злий вчинок”, “гріховність“, “зрада”, “віроломство”, “злочин”, “жорстокість”, “гріх”); wrong (дангл. wrenc “обман”, з 12 століття wrong вживається у значенні “несправедлива, неправомірна дія”) [22: 3826]; offence (давньофранцузька номінація оffense походить від лат. offensа зі значеннями “пошкодження”, “нанесення удару”, у кінці 14 століття фіксуються значення “hurt”, “harm”, “injury”, “pain” (поранення, пошкодження, завдання болю)) [21].

Таким чином, розгортання семантичної структури концепту СRIME відбувається поступово, охоплюючи декілька історичних періодів: ‘крик болю’ ‘вияв горя, скорботи’

275

(первісна семантика імені концепту CRIME); ‘обман’, ‘шахрайство’, ‘зрада’, ‘обвинувачення’ (компоненти, що з’явились у давньоанглійський період); ‘гріховність’, ‘протиправне діяння, що карається законом’ (доповнення семантичної структури концепту новими компонентами впродовж середньоанглійського періоду).

Сучасні словникові дефініції лексеми crime та її синонімів offence, wrong, felony містять компоненти ‘offence’ (образа, проступок, порушення), ‘wrong’ (зло, несправедливість, обман), ‘illegal or unjust act’ (незаконне або несправедливе діяння) , ‘violence’ (насилля), які є семантичними архетипами концепту CRIME [23]. Наведені дані свідчать про те, що первинні значення лексеми crime (“порушення”, “провина”, “обвинувачення”) зберігаються у смисловій структурі лексеми сrime на сучасному етапі.

Реконструкцію концепту ЗЛОЧИН починаємо з етимології лексеми злочин. За даними етимологічного словника української мови, злочин – складне слово, утворене з основ іменника зло і дієслова чинити [14(2: 266)]. Зафіксована у первісному вигляді лексема злий розвинулася з псл. *zъlъ(jь) “недобрий, поганий”, що в свою чергу, сягає спільного індоєвропейського кореня *ĝhuel зі значенням “кривий, похилий” [14(2:266); 18:144]. На слов’янському ґрунті ĝh>z. Етимологічно лексема злий споріднена з лит. atžūlas, atžūlùs “черствий“, “грубий“, “нелюдяний”; авест. zūrah “кривда, несправедливість”; дінд. hvάratē “відхиляється від прямого напрямку”, hvάrati “блудить, вештається, падає”; ірл. galar “хвороба” [14(2: 266)]. У ХІV–ХV ст. прикметник *злыи набуває значення “несправдливий”, “неправий”, “лютий”, “злий (жорстокий)“ [15: 401].

Лексема зло утворилася шляхом субстантивації короткої форми середнього роду прикметника зъло (в коротк. ф. ч. р. зълъ> золъ (ъ під наголосом переходить в о, і відповідно, під наголосом -ый>-ой (суч. рос. злой); в українській мові такі чергування не відбуваються, і сучасний український прикметник злий зберігає первісну форму –ий)). Починаючи з ХІ ст. ця лексема вживалася на позначення “дещо /все/ зле”, “гріх”, а у ХІІ ст. набула нового значення “нещастя, біда” (ХІІ ст.) [18: 144]. З ХІV–ХV ст. вживається вираз зло оучинити зі значенням “учинити лихо”: “а бо(л)ше о(т) того нє имаємъ пєрєпустити зло оу(чи)нити нашимъ лю(д)мъ оу корунѧ ” [15: 400].

З ХІV–ХV ст. від прикметника зълъ за допомогою суфікса -об- утворюється іменник зълоба зі значенням “кепська справа”, “ворожість”, “бажання причинити зло”, який є основою для творення прикметника зълобныи “злочинець” (у значенні іменника) [15: 400].

У XV cт. вживається лексема зълодѣи “злочинець”, “крадій”, “той, хто має злий намір”

внаслідок втрати ъ і зміни ѣ >e, и >й ( в укр. злодій ѣ >і), яке походить від псл. *zъlodĕjь. Це складне слово, утворене з допомогою - о- зі сполучення *zъl (див. злий) і *dej “діяч”, основи

дієслова *dĕjati > *dĕti > дѣти “діяти, чинити”. Спочатку це слово мало значення “людина, яка чинить будь-яке зло”, яке потім у частині слов’янських мов закріпилося тільки за крадіями: наприклад, ч. zlodĕj, п. złodziej “крадій”. Від цього слова за допомогою суфікса -

ств- утворилося слово зълодѣиство (XV ст.) зі значенням “злодійство, крадіжка” [15: 400]. Пізніше (фіксуються з XVІІІст.) утворюються з суфіксом - ість- іменник злість ( о > і в закритому складі), а від нього з суфіксом -ын- > -н- прикметник злісний “зловмисний” та інші похідні слова [18: 144].

Деякі лексеми-синоніми прикметника злий також походять від основ зі спільними семами ‘поганий’, ‘злий’, ‘недобрий’. Наприклад, лихий (стсл. лиχъ у значенні “надмірний”, “зайвий”, “злий”), злобний (стсл. зълоба у значенні “ворожість, намагання учинити зло”) [14 (2: 266; 3: 249)].

Діахронічне вивчення семантики лексеми злочин дозволяє виявити той предметночуттєвий образ, який покладено в основу концепту. Первинними в ядрі концепту “злочин” є такі ознаки: ‘кривий’, ‘похилий’, ‘недобрий’, ‘поганий’, ‘черствий’, ‘грубий’, ‘нелюдяний’, ‘кривда’, ‘несправедливість’.

Сучасні словникові дефініції лексеми злочин містять такі компоненти: ‘суспільно небезпечна дія’, ‘чинити’, ‘зло’: “злочин – суспільно небезпечна дія (або бездіяльність), що чинить, заподіює людям зло” [16 (3: 605)].

276

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

Отже, можна стверджувати, що вище вказані первинні значення концепту ЗЛОЧИН cтали основою для формування його актуального значення.

Зіставний аналіз семантичної структури номінантів концептів СRIME/ ЗЛОЧИН не виявив збігу в їх первісній семантиці. Ядерна семантична структура концептів СRIME/

‘несправедливість’ (первісна семантика імені концепту ЗЛОЧИН).

Ядром первісної cемантики концепту CRIME є відчуття болю, страждання, що трансформується спочатку у морально-етичну (гріх, обман, зрада), а потім правову оцінку (обман, шахрайство). Первісні уявлення про злочин у праслов’янській культурі пов’язувались з чимось недобрим, лихим. Семантичні ознаки ‘кривда’, ‘несправедливість’, ‘ворожість’, ‘бажання учинити зло’ є результатом модифікації первісної ознаки ‘кривий’.

Отже, еволюція концептів CRIME/ЗЛОЧИН обумовлюється внутрішньомовними та екстралінгвістичними факторами. Схожість та відмінність в концептуалізації дійсності свідчить про наявність спільного мовленнєво-мисленнєвого відображення дійсності у мові і розбіжностях її оцінки представниками англійської та української лінгвокультур.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Воркачев С. Г. Сопоставительная этносемантика телеономных концептов “любовь” и “счастье” (русско-английские параллели): [монография] / Сергей Григорьевич Воркачев. – Волгоград: Перемена, 2003. – 164 с.

2.Гамкрелидзе Т. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы / Т. В. Гамкрелидзе, Вяч. Вс. Иванов. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1984. – Ч.2. – 899 с.

3.Ефремов В.А. Динамика русской языковой картины мира: вербализация концептуального пространства “‘мужчина’ – ‘женщина”: автореф. дис. на соиск. науч. степени докт. филол. наук: спец. 10.02.01 “Русский язык” / В. А. Ефремов. – СанктПетербург, 2010. – 40 с.

4.Коч Н. Исследование концептов в диахронии как теоретическая и методологическая проблема / Н. Коч // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ імені В. Винниченка, 2010. – Вип. 89 (1). – С. 316–

5.Кочерган М.П. Зіставне мовознавство і проблема мовних картин світу / М. П. Кочерган // Мовознавство. – 2004. – № 5–

6.– С. 12–22.

6.Мишина Л.Н. Вербализация концепта “мученичество” в старославянских рукописях X- XI вв. и древнерусских памятниках XI-XIV вв.: сопоставительный анализ: дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01 / Людмила Николаевна Мишина. – Магнитогорск, 2008. – 203 с.

7.Богатырева С.Н. Диахронический аспект концепта толерантность в разных лингвокультурах: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.20 “Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание” / Светлана Николаевна Богатырева. – Пятигорск. – 2010. – 20с.

8.Субиркина Н.Ю. Эволюция концепта “честь” во французской средневековой картине мира): автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.05 “Романские языки” / Н. Ю. Субиркина. – М. – 2010. – 24 с.

9.Тищенко И.Е. Концепт как диахронический феномен (на материале исследования концепта “смелость” во французском и русском языке): автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. философ. наук: спец. 10.02.19 “Теория языка” / И.Е. Тищенко. – Кемерово, – 2008. – 20 с.

10.Флоренский П.А. Столп и утверждение истины / П.А. Флоренский. – М., 1990. – Т. 1. – 679 с.

11.Холодная М.А. Психология интеллекта. Парадоксы исследования. – С.Пб.: Питер, 2002. – 272 с.

12.Юнг К.Г. Об архетипах коллективного бессознательного /К.Г. Юнг// Вопросы философии. – 1988. – № 1. – С. 133–

13.Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – 2-е изд. – М.: Советская энциклопедия, 1969. – 605 с.

14.Етимологічний словник української мови: у 7 т. / [ред.-упоряд. Олександр Савич Мельничук]. – К.: Наукова думка. – 1982. – Т. 1. – 631 с., Т.2. – 573 с., Т. 3. – 553с.

15.Словник староукраїнської мови 14-15 ст. / За ред. Л. Л. Гумецької. В 2 т. – Київ: Наукова думка, 1978. – Т.1. – 631 с.

16.Словник української мови: у 11 т. / [І. К. Білодід та ін.]. – К.: Наукова думка. – Т. 3. – 1976. – 741 с.

17.Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследований / Ю.С. Степанов. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. — 824 с.

18.Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка / Г. П. Цыганенко; [2-е изд., перераб. и доп.]. – К.: Рад. шк., 1989. – 511 с.

20.Klein E. A Comprehensive Etymological Dictionary of the English Language. – Amst.; L.; N.Y.: Elsevier Publishing Company, 1971. – 844 p.

21.Online etymological dictionary [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.etymonline.com

22.Origins: A Short Etymological Dictionary of Modern English / Ed. by Eric Partridge. – Routledge, 2006. – 545 p.

23.Oxford Dictionary of Law (ODL) / Ed. by E. A. Martin.– Oxford University Press, 2003.–552 p.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Валентина Сніцар – аспірантка кафедри зіставного мовознавства і теорії та практики перекладу Київського

національного лінгвістичного університету.

Наукові інтереси: когнітивна лінгвістика, етнолінгвістика, діахронічне мовознавство.

277

ФРЕЙМ ЯК СПОСІБ КОГНІТИВНОГО МОДЕЛЮВАННЯ

АнтонСУДДЯ (Харків, Україна)

В статті розглядаються положення і принципи когнітивної семантики. Увагу присвячено концепції енциклопедичного значення. Наводиться визначення поняття „фрейм” та основні положення щодо його розуміння, структура та властивості. Розглядаються способи представлення знань у фреймах. Окремо аналізуються можливості фреймового моделювання.

Ключові слова: енциклопедичне значення, когнітивна семантика, концептуальний аналіз, субфрейм, табличний фрейм, фрейм, фреймова модель.

This article deals with basic principles of cognitive semantics. Attention is paid to conception of encyclopedic meaning. A definition of frame is given as well as main problems of frame modeling. Ways of knowledge presentation are considered. Frame modelling

Key words: encyclopedic meaning, cognitive semantics, concept analysis, subframe, table scheme, frame, frame modeling.

Когнітивна лінгвістика зародилася в надрах когнітивної науки – міждисциплінарної галузі, завданням якої є дослідження процесу пізнання і пов’язаних із ним процесів і структур [15: 366]. Водночас зазначимо, що когнітивна наука є конгломератом кількох напрямів. До її складу входять:

1.експериментальна психологія пізнання;

2.філософія свідомості;

3.нейронаука;

4.когнітивна антропологія;

5.лінгвістика;

6.комп’ютерна наука та штучний інтелект [18].

Пояснюючи різні аспекти одного й того самого предмету – людського пізнання, ці науки частково перекривають одна одну, що дозволяє транспонувати методологію та понятійний апарат одного напряму у дослідження з іншого.

Когнітивна лінгвістика є одним із напрямів міждисциплінарної когнітивної науки, як зазначалося вище, і „концентрує свій інтерес на ментальних основах розуміння і продукування мовлення з точки зору репрезентації та участі у переробці інформації” [6: 174].

Актуальність вбачається у подальшому осмисленні витоків, тенденцій розвитку методології когнітивної лінгвістики та її застосуванні відповідно до потреб окремого дослідження.

Когнітивний підхід до вивчення мови – як лінгвістичний напрям – активно розробляється в зарубіжному (В. Еванс, Т. ван Дейк, Дж. Лакофф, Р. Лангакер, Ч. Філмор та ін.), а також російському (М.М. Болдирєв, С.Г. Воркачьов, В.І. Карасик, О.С. Кубрякова, М.В. Нікітін, З.Д. Попова, І.А. Стернін та ін.), та вітчизнянму мовознавстві (П.М. Донець, С.А. Жаботинська, А.П. Мартинюк, О.І. Морозова, А.М. Приходько та ін.).

Мова розглядається як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямований на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мовою інтеріоризованої дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду [14: 213]. Лінгвісти намагаються розкрити позамовні системи з метою їхнього описання і моделювання. Лінгвістичні моделі відображаються у теоріях мови. При цьому мова задається не лише внутрішньою здатністю людини, але й надана ззовні та носить понадіндивідуальний характер.

Лінгвісти-когнітологи підходять до вивчення мови з різних перспектив. Дослідження у когнітивній лінгвістиці ведеться за такими напрямами: культурологічне, лінгвокультурологічне, логічне, семантико-когнітивне та філософсько-семіологічне [12: 7–8].

Оскільки наше дослідження стосується когнітивного аспекту контекстуальної синонімії у художньому дискурсі, вважаємо доцільним використання методологічного апарату когнітивної семантики, оскільки: „фреймовий підхід є доволі перспективним у сучасній когнітивній лінгвістиці, адже модель фрейма є гнучкою й узгодженою із психологічними концепціями пам’яті й експериментальними психофізіологічними даними” [14: 645].

Відповідно, мета статті полягає у розгляді основних положень когнітивної семантики і їхнього застосування при фреймовому аналізі.

278

З поступовим вивченням семантичної структури слова виявилося, що структуралістські теорії накладають певні обмеження на дослідників і не здатні вирішити поставлених проблем, тому – як реакція на цю ситуацію – виникає когнітивна семантика [19], яка знімає багато обмежень, накладених формальним підходом.

В когнітивній семантиці вивчається, які компоненти концепта – як глобальної мисленнєвої одиниці – увійшли до семантичного простору мови, отже, до семантики одиниць, які когнітивні процеси визначали і визначають формування та розвиток семантики відповідних мовних одиниць [13: 178].

В. Еванс та М. Грін (V. Evans та M. Green) розглядають в рамках когнітивної семантики концепцію енциклопедичного значення, до об’єму якого, крім власне лексичного, входить також прагматичне значення та екстралінгвістичні знання. Вони висувають такі положення щодо розуміння когнітивної семантики:

1.Немає принципового поділу на семантику й прагматику.

2.Енциклопедичне знання структуроване.

3.Є поділ на енциклопедичне та контекстуальне значення.

4.Лексичні одиниці є „точками доступу” до енциклопедичного значення.

5.Енциклопедичне значення – динамічне [19: 68].

Зазначимо, що дана точка зору, якої, власне, дотримуємося у нашому дослідженні, цілком співвідноситься з широким розумінням семантики І.М. Кобозєвою: „до сфери семантики (у широкому смислі) відноситься уся інформація, яку має на увазі адресант при розгортанні висловлювання і яку необхідно відновити адресату для правильної інтерпретації цього висловлювання” [4: 10].

Семантико-когнітивний аналіз надає дослідникам дві можливості використання отриманих даних:

а) повернення до мови, використання отриманих знань для пояснення явищ і процесів у семантиці мови, поглибленого вивчення лексичної та граматичної семантики (власне когнітивна семасіологія);

б) рух до свідомості: моделювання концептів як одиниць концептосфери, національної культури (лінгвістична концептологія).

Власне, при моделювання концепту необхідно застосовувати принцип двовекторності, тобто рух від слова до думки, і навпаки [15: 420].

Головними характеристиками концептуального аналізу С.А. Жаботинська вважає такі:

1.Ступінь абстрагування – когнітивний аналіз є схематизованим/абстрагованим.

2.Композиційність – при когнітивному аналізі усі елементи повинні бути співвіднесені між собою та об’єднані у складі деякої схемної (концептуальної) структури [2: 357].

Методика концептуального аналізу повинна ураховувати насамперед досвід моделювання різноманітних структур репрезентації знань, апробованих на мовному й текстовому матеріалі. Визначальною для моделей концептуального аналізу є демонстрація зв’язків різних пізнавальних механізмів свідомості й позасвідомого, кореляція різних компонентів моделей [15: 421].

Найбільш впливовими теоріями когнітивного підходу до семантики мовних одиниць є теорія фреймової семантики, розроблена Ч. Філлмором, та теорія доменів Р. Лангакера. Хоча ці теорії були розроблені для різних цілей, вони разом є базою лексичної семантики і концептуальної структури в когнітивній семантиці зокрема, і когнітивній лінгвістиці взагалі

[19: 206–247].

Як зазначає М. Мінський, теорія фреймів була розроблена з метою пояснити швидкість людського сприйняття і мислення, а також фактичну відсутність ментальних явищ, які можна спостерігати і які супроводжують ці процеси [7: 289].

Для своєї теорії Ч. Філлмор використовує доробок когнітивної психології. У психології базовою одиницею знань є концепт. Психологічні теорії презентації знань намагаються змоделювати різні види концептів, до яких у людей є доступ. Також розглядаються відношення між концептами і види операцій, для яких люди використовують концепти, такі, як, категоризація суджень і концептуалізація, або конструювання значення. Загальна система моделювання репрезентації знань – це списочний підхід (feature list approach). Цей підхід

279

включає перелік набору окремих ознак або атрибутів, які асоціюються з певним концептом. Тим не менш, одна з проблем, пов’язаних з моделюванням знань лише в термінології списочного підходу, – людські знання стосовно вмісту концепту – відносні [19: 222-223].

Для Ч. Філлмора фрейми мотивують, визначають і структурують слова й граматичні конструкції та надають загальну основу образу, який може бути представленим будь-яким з окремих слів [16: 54]. „Семантика фреймів допускає можливість того, що мовці можуть цілковито володіти знанням даного слова, яке входить у деяку область лексики, навіть якщо вони взагалі не знають ніяких інших слів цієї області, навіть якщо вони взагалі не знають жодних інших слів цієї області або знають лише деякі з них” [16: 61]. За Ч. Філлмором, фрейм є системою концептів, пов’язаних таким чином, що для розуміння будь-якого з них потрібно розуміти цілісну структуру, до складу якої вони входять [3: 5].

Для В. Еванса фрейм – це схематизація досвіду (структура знання), яка репрезентована на концептуальному рівні і зберігається у довгостроковій пам’яті [19: 220]. В.В. Петров і В.І. Герасимов визначають фрейм наступним чином: „Структури знань, які йменуються фреймами, схемами, сценаріями, планами тощо, представляють пакети інформації (які зберігаються в пам’яті або створюються у ній в міру необхідності з компонентів, що містіться у пам’яті), котрі забезпечують адекватну когнітивну обробку інформації” [10: 8]. Фрейм співвідноситься з елементами та об’єктами, які асоціюються з окремими сценами з людського досвіду.

Коментуючи Ч. Філлмора, В. Еванс та М. Грін зазначають, що він залучає терміни „фон” і „фігура” з метою розрізнення певного лексичного концепту окремого значення, вираженого лексичною одиницею і фоновим фреймом, на тлі якого він стає зрозумілим. Окреме значення буде представлене фігурою і є помітною частиною більшого фрейма, на фоні якого і можна зрозуміти фігуру. Таким чином, фрейми репрезентують комплексне знання, наприклад, групу пов’язаних слів і відіграють роль у їхньому граматичному керуванні [19: 221].

Теорію фреймів дуже вдало доповнює когнітивна граматика Р. Лангакера, де одиницею, еквівалентною фрейму, є домен. Для дослідника, домени – концептуальні об’єкти різних рівнів складності і організації. Єдиною необхідною умовою того, що структура знань вважається доменом – вона надає фонову інформацію, на основі якої можна зрозуміти лексичний концепт і вжити його у мові [19: 229]. Теорія доменів схожа на теорію фреймової семантики Ч. Філлмора, але доповнює її у чотирьох аспектах:

1.В той час як Філлмор припускає, що концепти можна структурувати у термінах багатьох фреймів (або доменів), Лангакер доводить, що це типова ситуація. Набір доменів, які структурують одиничний концепт називається доменною матрицею концепта.

2.Лангакер вводить додатковий рівень концептуальної організації, який, хоча і присутній у теорії фреймової семантики імпліцитно, проте не був у ній сформульований: розмежування базових і абстрактних доменів.

3.Домени організовані ієрархічно за Лангакером.

4.Подальший розстановка акцентів при розвитку теорій: в той час, як Філлмор розглядає фрейми як спосіб урахування граматичної поведінки, напр. валентності, теорія доменів розрахована більше на онтологію концептів: структуру і організацію знань, спосіб, в який концепти співвідносяться і описуються у термінах один одного [19: 230].

У структурі фрейма виділяють ядро та периферію. Формально фрейм можна представити

увигляді дворівневої структури вузлів та відношень. Перший рівень включає в себе вершинні вузли – постійні компоненти фрейма; другий рівень містить термінальні вузли (або слоти), які заповнюються даними з конкретної практичної ситуації та представляються як фрейми, або вкладені фрейми (субфрейми). Субфрейм представляє конкретну окрему інтерпретацію фрейму, яка охоплює певну ділянку [17].

Розвитком теорії фреймів є так звані табличні схеми, які дозволяють відобразити поняття, їхні атрибути і джерела знань про них [1]. Як правило, фрейм презентується у вигляді спрямованого графа, однак таке представлення зв’язків не дає відповідь про сутність та інформаційне походження цих зв’язків, тобто не надає можливість прослідкувати онтологію, джерело інформації про кожен вузол (слот) фрейму, а тому простішою,

280