nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

victory itself-bitter taste). Негатив теж нагнітається за допомогою ідеологеми victory з присвійним займенником her, яка свідчить, що ця війна потрібна була лише одній М. Тетчер. Реалізації міфологем на лексичному рівні сприяють креативні способи дескрипцій реальності, до яких відноситься такий характерний для англомовного етносу словотвірний інструмент, як блендинг чи телескопічний словотвір (a cold blooded opportunist), що призводить до емотивного відображення реальності і розвитку драматичної складової у традиційних міфологем:

-What was the Falklands war all about? It must have been something deeply meaningful, because there was Lady Thatcher in her pink suit, blubbing about it on Sunday at a service to mark the 25th anniversary of the conflict's end [5];

3)вживання "міфологем 1945 року", міфологем війни і миру за допомогою мілітаристської метафори:

- For the British Soldier killing was part of the deal made when signing up. British troops are generally battle hardened as we always have Ireland to train them. One of the standing orders to Argentine* [corrected, previously stated British] Troops back then was as follows [6].

Більшість таких міфологем містять негативний конотат, що підтримується імпліцитноасоціативним рядом «війна – біль – смерть – горе». Описуючи політичні реалії у військових термінах, імпактор будує негативну модель світу, яка фіксує всі образи і втрати, а читачу припадає роль інструмента для досягнення необхідної мети;

4)вживання міфологем у метафоричній моделі гри та театру:

-The level of opposition which was growing politically was wrong footed. The war was ideal. It was also the last card Argentina had to play. The UK Govt must have been misinformed to the extreme if they expect us to believe that the Falkland War was a 'surprise' as Thatcher claims [6];

5) вживання міфологем у метафоричній моделі злочину:

-Since the war, hundreds of veterans, both Argentinian and British, have committed suicide. Numbers of suicides are not recorded by the MoD, but the South Atlantic Medal Association claimed in 2002 that more British ex-servicemen from the Falklands have killed themselves since the 1982 conflict than died in action: 264 they estimated (300 is more recently quoted) [7].

Дані міфологеми містять здебільшого негативний конотат, який досягається завдяки лексемам committed suicide, killed, died, stabbed himself to death та ін.. Дані міфологеми сприяють закріпленню негативної інформації у свідомості адресата. Крім того, цей негатив стає одним з елементів , за допомогою яких коректується чи навіть формується світогляд читача;

6) міфологеми – тлумачення цілей і задач кампанії: захистити британський суверенітет, захистити британський спосіб життя, спасти національну гордість, в тому числі за допомогою повтору одно типових стилістистичних конструкцій і перерахування:

-Speaking on the British Forces Broadcasting Service, she said: "So, as we recall - and give thanks for - the liberation of our islands, let us also recall the many battle fronts where British forces are engaged today [5].

Вживаючи такі міфоструктури, автор розглядає зміни, які відбулися у британському суспільстві, як результат своєї роботи (the liberation of our islands). Для того, щоб додати значущості і важливості змін, М. Тетчер апелює до дій, за допомогою яких вдалось досягнути такого результату.

8) сучасне ставлення журналістів до Фолклендської війни:

-Falklands war was a deception of the highest order, like many wars it need never have happened had the arrogance and deception of politicians been prevented from determining the outcome of disputes over ownership of land. For Galtieri, the war was more a smokescreen as the Junta realised its days were finished and needed to buy time to dispose of the evidence which had accumulated regarding the mass murder of there own people [6].

Даний аналіз виявив, що розкриття традиційних міфологем у пресі описувався не лише як криза правління, а виявлення більш фундаментальної кризи правління, і на цій хвилі М. Тетчер змогла перемогти, пообіцявши структурні зміни у владі. Дані міфологеми стали термінами для позначення кризової політико-комунікативної ситуації, що стало причиною

261

стало формування стабільного дискурсивного фрейму у свідомості електорату, який працює як дискурсивний ключ до колективної міфології.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Бордунова С. С. Современные стратегии британской политической коммуникации. – М.: Товарищество научных изданий КМК, 2010. – 423 с.

2.http://bigthink.com/ideas/24043].

3.http://www.guardian.co.uk/politics/2010/apr/01/brendan-barber-tuc-industrial-action]

4.http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2010/oct/29/firefighters-for-unions-sake-work-bonfire-night]

5.http://www.guardian.co.uk/uk/2007/jun/13/iraq.falklands

6.http://www.kirkbytimes.co.uk/antiwaritems/falklands%20deception.html http://www.ppu.org.uk/falklands/falklands3.html

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Тетяна Ніколаєва – ассистент кафедри теорії та практики перекладу, аспірант кафедри германського, загального та

порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. Наукові інтереси: когнітивна лінгвістика, політична лінгвістика.

КОНЦЕПТ КІЛЬКІСТЬ: ЛОГІКО-СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА

Катерина ОНАСЕНКО (Київ, Україна)

У статті аналізуються різні точки зору на трактування терміну “концепт”. Визначається структура концепту КІЛЬКІСТЬ.

Ключові слова: концепт, когнітивна лінгвістика, концептуалізація КІЛЬКОСТІ, теорія пізнання, концептуальна система

The article analyzes the different points of view on interpretation of the term “concept”. The author determines the structure of the concept “QUANTITY”.

Key words: concept, cognitive linguistic, conceptualization of QUANTITY, epistemology, conceptual system

Актуальність даної розвідки зумовлена її зв’язком із сучасним направленням мови – когнітивної лінгвістики, яка дозволяє виявити специфіку формування знань людини про світ,

утому числі знань про кількісні аспекти дійсності, через аналіз семантики мовних одиниць. Необхідність когнітивного підходу при вивченні процесів мовної концептуалізації кількості пояснюється тим, що він дає можливість оцінити роль людини у сприйнятті й формуванні кількісних значень з урахуванням взаємодії когнітивних і мовних механізмів.

Мета полягає у дослідженні логіко-семантичної структури концепта КІЛЬКІСТЬ. Завданням є встановлення рівнів мовної концептуалізації кількості і виявлення їхньої

специфіки.

Відомо, що теорія пізнання вивчає природу пізнання, пізнавальні можливості та здібності людини; передумови, засоби та форми пізнання, відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності, закономірності пізнавальної діяльності людини [13: 174].

Пізнавальна діяльність – увага, уява, пам’ять, а також когнітивна діяльність людини містить інші компоненти, пов’язані з когнітивною діяльністю людини, фундаментальним процесом якої є концептуалізація. Концептуалізація являє собою своєрідне “приписування смислу”, вона веде до виокремлення змістовних одиниць ментального рівня, які формуються

урезультаті досвіду пізнання людиною оточуючого світу. Категоризація – це пізнавальна операція, яка має призначення класифікувати об’єкти за наявністю схожих параметрів у більш значні розряди. Концептуалізація і категоризація є основними лінгвокогнітивними процесами, які відбуваються у свідомості паралельно, але мають різні результати [10: 93]. Незважаючи на певну відмінність, концептуалізація і категоризація розглядаються, як правило, у своїй єдності, оскільки сама логічна категорія є “концептуальним об’єднанням об’єктів або об’єднанням об’єктів на основі загального концепту” [4: 6].

Для пояснення та опису базових ментальних процесів, до яких відносяться концептуалізація і категоризація, у когнітивну науку введено термін “концепт”. Як стверджує В.З. Дем’янков, впровадженням терміну “концепт” до понятійного апарату своєї науки когнітологи намагаються підкреслити нестандартність і незавершеність вирішення питань, що іноді здавалися давно вирішеними [7: 41], а саме питань, які стосуються сутності і принципів мислення та його зв’язку з мовою. Проте у розумінні концепту серед самих представників когнітивної науки єдність часто відсутня. У найширшому сенсі під концептом

262

розуміють будь-яку одиницю знання, у тому числі і неструктурованого [3: 29], тобто концепт уявляється як “родове поняття” для всієї решти ментальних утворень, таких як уявлення, образ, фрейми, прототипи, поняття, сценарії, гештальти тощо. За твердженням М.М. Болдирєва, “і конкретно-чуттєвий образ, й інваріантні характеристики у вигляді поняття, і прототип являють собою не що інше, як різні типи концепту, які розкривають (кожен по-своєму, з тією або іншою мірою повноти) його стуктуру і зміст” [4: 15].

Найбільш загальновизнаною дефініцією концепту є та, що запропонована в “Короткому словнику когнітивних термінів”, де концепт визначається як “оперативна змістовна одиниця пам’яті ментального лексикону концептуальної системи і мови мозку, всієї картини світу, яка відображена у людській психіці” [10: 90].

Незважаючи на велику кількість трактувань поняття “концепт” та їх смислові розбіжності, концептологи виявляють його досить стійкі ознаки і характеристики. Перш за все, концепт є оперативною одиницею ментальної мови (“мови мозку”), яка являє собою сукупність як вербалізованих, так і невербалізованих елементів. За О.С. Кубряковою, основні функції концепту полягають: “по-перше, у репрезентації окремого кванта інформації про світ, а також у накопиченні та зберіганні цієї інформації, по-друге, в оперуванні нею у мозку людини у процесі породження мови або її сприйняття” [9: 96]. Маючи досить складну внутрішню структуру, концепт потенційно невичерпний для концептуального аналізу, який здійснюється шляхом зіставлення всіх можливих мовних засобів його вираження, оскільки жодне слово, у жодному акті не може виразити весь зміст концепту, тому що він ніколи не буде затребуваним у повному об’ємі внаслідок свого глобального об’єму [14: 66]. Таким чином, безкінечно експлікуюючись, концепт ніколи не розкривається у повній мірі, що, поперше, відзначається багатьма дослідниками концептів, а, по-друге, науковими працями, присвяченими вивченню того самого концепту.

Таким чином, процес мовної концептуалізації предметів світу веде до формування різних за своєю лінгво-когнітивною природою концептів, залежно від обраних характеристик та ознак систематизації цих предметів. Ознака множинності дозволяє виділити як ментальну категорію концепт КІЛЬКІСТЬ.

Концепт КІЛЬКІСТЬ досліджує Н.А. Бєсєдіна з позицій теорії морфологічної репрезентації [1]. Авторка досліджує форми числа іменників і форми ступенів порівняння прикметників і прислівників як мовні механізми морфологічної репрезентації змісту концепту КІЛЬКІСТЬ. Морфологічна репрезентація концепту КІЛЬКІСТЬ представлена як категоріальний спосіб структурування концептуального змісту на рівні лексико-граматичних розрядів слів. У своєму дослідженні Н.А. Бєсєдіна виявляє когнітивні механізми, на яких базується морфологічна репрезентація концепту КІЛЬКІСТЬ, і визначає додаткові лінгвістичні фактори, які формують кількісні смисли у процесі морфологічної репрезентації.

За А.М. Приходько, у класі концептів виокремлюють концепти логіко-філософського порядку, до яких належать категоріальні та теософські концепти. До перших відносяться РІЧ, КІЛЬКІСТЬ, ПРИЧИНА, ПРОСТІР, ЧАС, тощо, а до других – БОГ, ДОЛЯ, ДУША, ДУХ, тощо. Логіко-філософські концепти універсальні, бо відбивають єдиний для всіх суб’єктів пізнання процес знайомства зі світом. На думку вченого, КІЛЬКІСТЬ є мегаконцептом, оскільки вона позбавлена національної специфіки і не завжди має спеціальне ім’я у наївній картині світу, зате вона чітко окреслена в цій картині світу [15: 87].

Вважається, що найбільш абстрактними, стійкими і регулярними у змісті концепту КІЛЬКІСТЬ є характеристики “дискретність” і “недискретність” [8]. У цьому зв’язку ми розглядаємо їх як базові характеристики квантифікаторів, сукупність яких формує концепт КІЛЬКІСТЬ. Унаслідок того, що концепт КІЛЬКІСТЬ має динамічну природу, а отже, нежорстку структуру, його зміст постійно поповнюється за рахунок нових концептуальних характеристик, які відображають об’єктивні ознаки кількісного плану предметів і явищ. Ці нові додаткові характеристики можуть відрізнятися за ступенем абстракції, але, як правило, вони носять уточнюючий характер, тобто конкретизують базові компоненти у змісті концепту КІЛЬКІСТЬ.

Насичення змісту концепту КІЛЬКІСТЬ за рахунок нових концептуальних характеристик призводить до збільшення його об’єму. М.М. Болдирєв порівнює цей процес зі сніговою

263

кулею, яка котиться і поступово “обгортається” новими шарами, що відображає специфіку людського знання, яке постійно змінюється, акумулюючи нові дані про світ. Відповідно форма нашого знання може бути легко пристосованою до цих змін, а одиниця зберігання і передачі знання повинна бути досить гнучкою і рухливою [2: 30].

Загальновизнано, що зміст концепту до кінця не з’ясований, оскільки містить у собі дані про різні об’єкти, їх якості, а також про те, що людина знає і думає про ці об’єкти. Мова дозволяє виділити тільки частину характеристик у змісті концепту, значущих для актів комунікації. Тобто, при мовній об’єктивації думок, увага акцентується тільки на окремих аспектах концепту. Унаслідок цього вербалізується тільки якась частина концепту, що дозволяє розмежовувати концепти за способом їх мовного уявлення, репрезентованих лексично, морфологічно, синтаксично [12].

Мова як одна з когнітивних здібностей людини має можливість створювати варіативні способи уявлення кількості. Вона забезпечує надходження інформації про кількісні характеристики об’єктивного світу в концептуальну систему людини, а також допомагає узагальнити всю “кількісну” інформацію. Мова забезпечує доступ до концепту КІЛЬКІСТЬ незалежно від способу його формування, при цьому сам концепт залишається тільки одним із можливих способів його формування у свідомості людини [8].

КІЛЬКІСТЬ як базовий концепт концептуальної системи має множинну репрезентацію в мові, отримуючи в ній як граматичне, так і лексичне оформлення. Наявність у мові цілої системи засобів вираження концепту КІЛЬКІСТЬ ще раз підтверджує його значущість для концептуальної системи взагалі і для формування свого концептуального простору мови зокрема. На думку О.С. Кубрякової, чим більш значущий певний концепт для людського мислення, тим більш складною системою мовних засобів і мовних форм він може бути виражений [11: 313].

Альтернативні засоби мовної системи у процесі концептуалізації КІЛЬКОСТІ виконують свої специфічні функції і не дублюють одне одного. Крім того, на кожному мовному рівні концептуалізація КІЛЬКОСТІ має свою специфіку. На думку Л. Талмі, дві головні підсистеми мови – лексика і граматика – структурують концептуальний зміст таким чином: лексика забезпечує передачу цього змісту, а граматика забезпечує організацію, кістяк або каркас тих форм, в які цей зміст випливає [16]. У зв’язку з тим, що на кожному мовному рівні концептуалізація кількості розкриває свої особливості, у подальшому можна розглядати процес концептуалізації КІЛЬКОСТІ у кожному окремому випадку як лексичну концептуалізацію і як граматичну (морфологічну, словотворчу та синтаксичну).

Наведені вище думки свідчать, що кількість є сутністю концептуального характеру, яка, з одного боку, відноситься до одиниць онтологічного порядку, а з іншого боку – до мовної системи. Ознаки онтологічних категорій не репрезентуються у системі мови безпосередньо. Їх репрезентація опосередкована концептуальним рівнем. Таким чином, у мові представлена КІЛЬКІСТЬ, яка пройшла через людське сприйняття, тобто, концептуалізована засобами тієї або іншої мови [1: 165].

Основні квантитативні значення або “часткові інваріанти”, за термінологією О.В. Бондарко, представлені рядом часткових значень (“варіантів”). Ієрархія часткових значень формується з урахуванням таких показників:

–семантична домінанта виділяється на основі найчастішого вживання мовної одиниці у даному значенні;

–первинні (постійні) семантичні ознаки, які характеризуються найменшою залежністю від контексту;

–вторинні (перемінні) семантичні ознаки, які реалізуються у певних мовних ситуаціях, обумовлені лексично і контекстуально, а також залежать від індивідуального використання автором висловлення того або іншого кількісного слова [6: 12].

У польовому моделюванні ця ієрархія квантитативних значень, пов’язана з принципом “центр – периферія”. Принцип “центр – периферія – поступові переходи – пересікання системних об’єктів” корениться у мовознавчій традиції і трактується як лінгвістична універсалія, оскільки мовні класи “повинні розглядатись не як “ящики” з чіткими межами, а

264

як структури з компактним ядром (центром) і поступовим переходом до дифузної периферії, яка у свою чергу переходить (проникає) у периферійну сферу ближньої категорії” [там само].

Отже, польова структура кількісних відношень являє собою таку схему: “ядро – найближче оточення ядра (центр) – ближня периферія – дальня периферія”, при цьому ядерне вираження і його найближче оточення не мають чіткої межі.

Висновки. Зміст концепту КІЛЬКІСТЬ до кінця незлічений, через те, що, по-перше, одиниці різних рівнів мови репрезентують лише частину концептуальних характеристик, оскільки між даним концептом як одиницею концептуальної системи і мовними одиницями як знаками відсутня однозначна відповідність. По-друге, зміст концепту КІЛЬКІСТЬ безперервно поповнюється за рахунок нових концептуальних характеристик унаслідок того, що його структура не є жорсткою. У подальшому відкривається перспектива у дослідженні моделювання процесів взаємодії когнітивних і мовних структур на основі систематизації даних про способи концептуалізації кількості у сучасній французькій мові.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Беседина Н.А. Морфологически передаваемые концепты. – М., Тамбов: Изд-во ТГУ, Белгород: Изд-во БелГУ, 2006. –

214с.

2. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: курс лекций по английской филологии. – Тамбов: Изд-во Тамб. ун-та, 2001. –

123с.

3.Болдырев Н.Н. Концептуальное пространство когнитивной лингвистики // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2004. – №1. – С.18-36.

4.Болдырев Н.Н. Языковые категории как формант знания // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2006. – №2. – С. 5-22

5.Болдырев Н.Н. Когнитивные механизмы морфологической репрезентации в языке // Известия РАН. Серия литературы и языка. – 2007. – С.12-28.

6.Бондарко А.В., Шубик С.А. Проблемы функциональной грамматики: Полевые структуры. – СПб.: Наука, 2005. – 478с.

7.Демьянков В.З. Понятие и концепт в художественной литературе и в научном языке // Вопросы филологии. – 2001. –

№1. – С. 35-47

8.Ирисханова О.К. Концептуальный анализ и процессы дефокусирования // Концептуальный анализ языка: современные направления исследования. – М.-Калуга: Эйдос, 2007. – С.69-80.

9.Кубрякова Е.С. Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. – М.: Наука. – 1991. – 238с.

10.Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. – М.: РАН, Ин-т языкознания, 1997. – 330с.

11.Кубрякова Е.С. Язык и знание: На пути получения знаний о языке: части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира. –М.: Языки славянской культуры, 2004. – 555с.

12.Кубрякова Е.С., Демьянков В.З. О ментальных репрезентациях // Проблемы представления (репрезентации) в языке. Типы и форманты знаний. – М. – Калуга: Изд-во “Эйдос”, 2007. – С.13-28.

13.Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. – Минск: Изд. В.М. Скакун, 1998. – 896с.

14.Стернин И.А. Когнитивная интерпретация в лингвокогнитивных исследованиях. Разграничение содержания концепта и содержания значения лексической единицы лингвистики // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2004. – №1. – С.65-69.

15.Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики. – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 332с.

16.Талми Л. Отношение грамматики к познанию // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. – 1999. – №1.

– С.91-115.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Катерина Онасенко – аспірант Київського національного лінгвістичного університету. Наукові інтереси: нові тенденції в граматичній структурі сучасної французької мови.

СОМАТИЧЕСКАЯ МЕТАФОРА В ЯЗЫКОВОМ ОТРАЖЕНИИ ЖЕНСКОЙ КАРТИНЫ МИРА (НАМАТЕРИАЛЕ РОМАНА

«JOHANNA» Ф. ХОППЕ)

ТатьянаПОДДУБСКАЯ (Измаил, Украина)

У статті розглядається соматична метафора як засіб створення та передачі емоційності у художній жіночій літературі на матеріалі роману Феліцитас Хоппе «Johanna» з точки зору феміністичної лінгвістики, одним із постулатів якої є твердження, що сприйняття дійсності крізь призму фізичних відчуттів є більш природним для жінки.

Ключові слова: метафора, жіноча література, феміністична лінгвістика, гендер, емоційність, експресивність, жіноча картина світу

The article deals with a somatic metaphor as means of creating and transmitting of emotionality in women literature on the basis of novel «Johanna» by Felicitas Hoppe in terms of feminist linguistics, one of the postulates of which is the assertion, that perception of reality through the prism of physical feelings is more natural for a woman.

265

Key words: metaphor, women's literature, feminist linguistics, gender, emotionality, expressiveness, women's world view

Художественный текст является реализацией художественно-эстетических намерений языковой личности автора, отражением его ментальних черт и культуры. Единую четко определенную субъективную совокупность образуют ценностные ориентации автора, которые определяют взаимодействие внешнего и внутреннего мира человека, а также информативно и эмоционально насыщают наиболее значимые для него события и явления. Каждое художественное произведение призвано вызвать определенное эмоциональное состояние у читателя, передать переживания автора.

Одним из самых значительных факторов, влияющих на организацию художественного текста, является гендерная принадлежность автора. Такие ведущие представительницы феминистической постструктуралистской критики как Ю. Кристева, Э. Сиксу, Л. Иригари заострили свое внимание на том, что доказательства существования эссенциональных особенностей женского устного и письменного языка инспирированы ничем иным, как идеологией, навязаны обществом и воспроизводятся им же.

Исходя из утверждения ученых-психологов, что лица женского пола более эмоционально воспринимают окружающий мир, мы придерживаемся гипотезы, что художественный текст, написанный женщиной, будет отличаться большей экспрессивностью.

Некоторые авторы, в том числе Ч. Стивенсон, придерживаются мнения, что практически любое высказывание содержит в себе эмотивный аспект, так как сообщение о каком-то факте вызывает изменения в психическом состоянии реципиента [11: 181]. Исследования особенностей женской речи в сравнении с мужской указывают на ее повышенную эмоциональность.

Значительная роль в создании экспрессивности художественного текста отводится представлению частей тела человека, так как особенностью женского мировосприятия является воспроизведение в тексте «телесного видения» [2: 178].

По отношению к женскому телу исторически существовали две полярно противоположные идеи, как вслед за Дж. Купферманом утверждает Г.А. Брандт. С одной стороны оно рассматривалось как нечто нечистое, испорченное, дьявольское, опасное для мужчины, а с другой стороны женщина-мать почиталась, идеализировалась, превозносилась как образец чистоты и святости. Таким образом, материнство – единственное оправдание в жизни женщины и ее единственная судьба [2: 178].

Представительницы феминистического движения Э. Сиксу и Л. Иригари, А. Рич и др. призывали женщин открыто выражать свои чувства, «писать свое тело», write your body, подразумевая под «телом» всю гамму эмоциональных переживаний, которые подавлялись долгое время.

По мнению историков-феминологов женщина была изгнана из мужских текстов через язык и должна была вернуться обратно посредством субъективного письма с четко обозначенным телесным желанием. В женском письме, по мнению Э. Сиксу, преобладает «телесное» восприятие мира, основанное на ощущении цвета, запаха, вкуса. Такое восприятие ближе к видению ребенка и в корне отличается от мужского, основанного на рациональном мышлении. Таким образом, взаимодействие тела с физическим миром вещей

– это способ женской коммуникации с миром.

Вслед за Э. Сиксу Н.Л. Пушкарева утверждает, что «из маскулинного текстуального пространства» можно вырваться только прописывая женскую телесность. «Писать тело» означает, по мнению феминисток, отойти от привычных рациональных форм, меньше контролировать эмоции и признать наличие другого в себе – своей инаковости, не подавлять внутренние импульсы, а довериться им [8: 313]. Так язык тела становится началом новой истории.

Принимая во внимание этот факт, считаем целесообразным подробнее изучить так называемую «телесную метафору», то есть образность, где любая часть тела живого существа может символизировать определенную эмоцию, в литературе женского авторства.

266

В современной лингвистической науке существуют два термина для обозначения метафоры, содержащей наименование частей тела. Так, представители когнитивного направления в науке М. Джонсон и Дж. Лакофф в своих трудах называют ее «телесной» [9: 328]. Авторы определяют метафоре центральное место в познании мира и утверждают, что концептуальная система человека базируется на опыте физического и социального характера, в то время как умственная деятельность носит исключительно образный характер, так концепты абстрактные, выходящие за рамки буквального отражения действительности, задействуют метафору.

Системные корелляции между эмоциями и сенсорно-моторным опытом, на их взгляд, являются основой возникновения метафорических концептов [4: 95].

Вместе с тем, ряд ученых М.В. Пименова, Н.А. Преснякова, Е.В. Полякова, Р.Э. Додонова и др. используют для ее наименования термин «соматическая метафора». Поскольку «соматический» происходит от греческого soma, и переводится как «телесный», «связанный с телом», то эти термины синонимичны. В нашем исследовании мы считаем целесообразным употреблять термины «соматическая метафора», «соматическая лексика».

Соматическая лексика может описывать не только биологическое состояние человека, но также его физическое восприятие (слух, осязание, обоняние, зрение, вкус), физическое состояние (голод, боль и т.д.), а также реакции на внутренние и внешние воздействия (жар, мурашки, сердцебиение) [1: 42].

Материалом нашего исследования послужили примеры соматической метафоры в количестве 239 шт., которые были выявлены методом сплошной выборки в романе «Иоганна» Фелицитас Хоппе.

Всвоем произведении писательница рассказывает историю Жанны д'Арк, где особое внимание уделяет не точностям исторических событий, а тем эмоциям и ощущениям, которые, на ее взгляд, должна была испытывать героиня, пережившая предательство своего короля и сподвижников, а также глубину переживаний рассказчицы, главной героини романа, которая не находит понимания и отклика в своем окружении, сосредоточив свое внимание не на изучении сухих фактов из жизни Жанны д'Арк, а на мотивах ее поведения и на тех чувствах, которые она должна была пережить, будучи тоже непонятой в свое время.

Роман изобилует метафоричностью, образностью, что характерно для мировосприятия, способа мышления писательницы.

Проходя через призму авторского понимания и отношения, действующие лица и ситуации приобретают яркую образность и побуждают усиленно работать воображение читателя. Тропы придают ситуациям и мыслям рассказчицы эмоциональную окраску, помогают глубже понять подтекст, заложенный Фелицитас Хоппе.

Как известно, специфика использования автором тех или иных образных средств обусловлена его личным жизненным опытом и гендерной принадлежностью. Анализ способов создания образности в текстах женского авторства позволяет выявить смыслообразующий концепт женской картины мира.

Для выражения чувств, эмоций, переживаний Хоппе чаще всего обращается к соматической метафоре, что отвечает основным идеям феминисток касательно реализации инаковости в женской литературе.

Впроцессе проведения исследования нами было установлено, что 82% всех выявленных

втексте соматических метафор относятся к внешним органам: Stirn, Auge, Kopf, Hand, Arm, Finger, Knie, Ohren, Haut, Lippen, Beine, Mund, Gesicht, Ohrläpchen, Fuß, Nase, Kinn, Haar, Schädeldecke, Nägel, Faust, Körper и только 18% Zahn, Herz, Zunge, Magen, Blut – к

внутренним.

Концептуальная группа, сформированная на основе внутренних органов, отражает внутренний мир, эмоциональное состояние героини, тогда как функция группы внешних органов заключается в наглядном отражении эмоций.

Самые обширные группы составляют метафоры с соматизмами: «Hand» в количестве 33

примера, что составляет 13,80%, «Kopf» 29/12,18%, «Herz» 25/10,45%, «Knie» 25/10,45%, «Auge» 13/5,48%, которые отвечают за важнейшие чувства и действия человека как разумного мыслящего существа.

267

Основное коннотативное значение соматизма рука Hand – помощь, власть, общение, доверие, покровительство, поддержка, материальное воплощение идей и намерений [3: 2], [6: 160]. При негативной окраске – разочарование, отсутствие видимого результата деятельности.

Leere Hände, enttäuschte Gesichter, müde Augen, verstopfte Ohren. Fest verschlossene Münder [10: 57].

Данный пример является демонстрацией потери ориентиров, беспомощности. Персонажи практически лишены трех из пяти базовых чувств: осязания, слуха, и вкуса. Müde Augen – потеря надежды, индивидуальности, verstopfte Ohren – неспособность, нежелание воспринимать информацию извне, enttäuschte Gesichter – выражение лица наглядно отражает внутреннее состояние героев. Автор критикует общество, отказавшееся от борьбы, потерявшее способность говорить и слышать, которому остается только пассивно наблюдать за происходящим. Метафора leere Hände обозначает итог этой полной бездеятельности, в то время как соматическая группа fest verschlossene Münder – нежелание и неспособность говорить, протестовать.

Natürlich, geht es ihm nicht um den König, er will mir nur seine Hände zeigen, Dirigentenhände, die ich anfassen möchte, weil sie nicht zu seiner Handschrift passen [10: 16].

Вприведенном высказывании соматизм «Hand» выступает в значении – обладать властью, диктовать правила игры, управлять (в тексте дирижировать) действиями других, делать что-либо не своими руками, поскольку, как иносказательно отмечает автор, почерк героя совсем не подходит к его рукам. У рассказчицы даже возникает желание дотронуться к ним, чтобы убедиться в их реальности.

Bis ein kleines Mädchen, das fest an der Hand seines Lehrers hing, plötzlich leise und deutlich fragte: Und wo ist Johanna, wenn alles vorbei ist [10: 78].

Рука здесь выступает как символ доверия ребенка, признание им авторитета учителя. В следующем примере концепт «рука» отражает отсутствие поддержки и единомышленников у Жанны д'Арк:

Auch die Jungfrau ist allein unterwegs, oder hätte man jemals von einem gehört, der ihr die Hand gehalten hat, als sie den leeren Tisch bestieg, um in das Loch auf die Leiter zu steigen [10: 57].

Рассказчица тоже нуждается в понимании, тепле и поддержке, что видно в следующем примере:

Auch ich laufe nicht mit, denn ich sehne mich nach menschlichen Stimmen, nach Händen und Schlaf, nach einer verlässlicher Decke [10: 159].

Соматизм Finger в языковой картине Хоппе репрезентирует власть, порицание, угрозу, перст указующий:

Und rechts von der herrlichen Kathedrale die gleichfalls große und herrliche Uhr, ein einziger großer Finger nach oben [10: 160].

Вданном примере соматическая метафора ein einziger großer Finger является указанием на то, что патриархальному обществу свойственна жизнь по церковным канонам, сама религия выступает на каком-то этапе символом угнетения, подавления женского, оно представляется чем-то запретным, грязным.

Ein Prüfungsstuhl und drei rechte Hände, ein deutlicher Zeigefinger mal drei [10: 117].

Посредством усиленной числительным drei пространственной метафоры rechte Hände автор подчеркивает страх героини, которая нестандартно построила свою работу и уверена, что ее не поймут и осудят.

Оппозиция rechts – links имеет большое значение в исследуемом произведении, с «правым» отождествляется традиционное патриархальное мышление, «левый» предстает символом нестандартного, иного, отличного от другого. Традиционно левая сторона тела ассоциируется с женским началом, а правая – с мужским. По утверждению В.А. Масловой, это противопоставление прочно вошло с систему правовых отношений; правый соотносится

схорошим, справедливым, правильным, в то время как под левым понимается «все ненормальное, женское, отчасти чуждое» [5: 99].

268

Основное коннотативное значение соматизма Kopf – ум, рассудительность, рассудок, власть или их отсутствие.

In Wahrheit ist mein Kopf schwer wie Blei, von meinem Magen zu schweigen. Gleichfalls aus Blei. Meine Füße sind Blei, meine Hände sind Blei, die linke Hand und erst recht meine rechte [10: 113].

Посредством соматизмов автор описывает тяжелое эмоциональное состояние героини в преддверие экзамена, которого она очень боится, а эпифора sind Blei многократно усиливает эффект, демонстрируя неспособность героини справиться с охватившим ее волнением, неспособность сосредоточиться, думать, взять себя в руки.

Alles beginnt ja wie immer im Kopf, und im Kopf ist es dunkel, vielleicht sogar finster, bis endlich einer kommt, der den passenden Lichtschalter findet [11: 45].

Эпитеты dunkel, finster в сочетании с соматизмом Kopf демонстрирует нечеткое осознание ситуации, отсутствие необходимых знаний.

Peitsche ist kein Taucher, sondern ein Schwimmer, das sieht man doch gleich. Den Kopf immer oben, die Arme geschmeidig, zierliche Flossen, glänzend geschnitten, den Atem himmelwärts. Weshalb ich seiner Richtung schlecht komme [10: 57].

В описании одного из действующих героев, соматизмы указывают на его самоуверенность, «правильность», умение жить по нормам и стандартам патриархального общества, в то время как сама героиня сознает, что двигаться в заданном направлении не может, а плыть против течения у нее не хватает смелости.

Ich ertrage den Anblick von Wasser nur schwer, weshalb ich, die Augen himmelwärts, am liebsten nur auf dem Rücken schwimme. Doch das geht nicht gut aus, wer rückwärts schwimmt, stößt auf Köpfe und Flüche, immer ist die Schwimmbahn zu eng [10: 50].

Вслед за Е.В. Лаврищевой отметим, что соматизмам, описывающим переднюю, боковую и заднюю плоскости, соответствует своя определенная часть тела, так, Gesicht является ориентиром передней, а Rücken является ориентиром для задней плоскости. Повернувшись лицом к кому-либо, человек демонстрирует свое участие, заинтересованность, спиной – пренебрежение, безразличие. То, что героиня плывет на спине, устремив глаза в небо, демонстрирует ее незаинтересованность в тех, кто находится с ней по жизни рядом, а метафора stößt auf Köpfe und Flüche указывает на враждебность, которую она ощущает от других по отношению к себе.

Соматизм Augen является вместилищем, одним из самых важных средств выражения эмоций [4: 84]. Глаза – зеркало души; устремленные в небо, они демонстрируют заинтересованность в духовном поиске, поиске истины. Под соматизмом Köpfe подразумеваются люди, не наделенные автором индивидуальностью – безликая толпа.

Kinder, zieht den Kopf niemals ein und dreht euch nicht um [10: 163].

Данное высказывание является призывом не бояться, поскольку втягивание головы в плечи и оглядывание являются проявлением страха на физическом уровне.

Проведенное нами исследование позволяет предположить, что использование соматической метафоры составляет важную часть женской языковой картины. Выбор языковых средств в большинстве случаев обусловлен областью интересов, коммуникативной ситуацией, состоянием эмоциональной напряженности писательницы. Метафоричность в исследуемом произведении является на наш взгляд следствием двойственности между переживаемыми эмоциями и внутренним порывом к изменениям, к действию, который героиня боится реализовать, поскольку уверена, что ее не поймут, осудят, так как у общества исторически сложились другие нормы и взгляды.

На основе проведенного анализа мы можем сделать вывод, что областью интересов Хоппе в лице ее героини является поиск себя в этом мире. Свою собственную активную жизненную позицию писательница воплощает в революционном образе Жанны д'Арк, изменившей судьбу всей Франции, а образ рассказчицы является отражением стахов, сомнений, неуверенности.

Писательница сосредоточена на своей социальной реализации, сетует на ограничение ее индивидуальности, об этом свидетельствует высокий процент соматизмов в произведении, обозначающих внешние органы тела, в то время как соматизмы, обозначающие внутренние

269

органы тела, демонстрируют сосредоточенность на собственных переживаниях, оторванность от реальности. Их низкий процент позволяет сделать вывод, что писательница желает быть активным участником создания реальности вокруг себя, а не только безмолвным наблюдателем.

БИБЛИОГРАФИЯ

1.Апресян Ю.Д. Избранные труды, том II. Интегральное описание языка и системная лексикография. - М.: Школа «Языки русской культуры», 1995. – 767с.

2.Брандт Г.А. Природа женщины. – Екатеринбург: Гуманитарный институт, 2000. – 180 с.

3.Лаврищева Е.В. Роль пространственной метафоры в репрезентации межличностных отношений в русской и немецкой языковых картинах мира (на материале соматических фразеологизмов) [Электронный ресурс]. Режим доступа: www.rusnauka.com/5_PNW_2010/Philologia/59344.doc.htm

4.Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем: пер. с англ. // Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – С. 387 – 416.

5.Маслова В.А. Когнитивная лингвистика: учебное пособие. – Мн.: ТетраСистем, 2005. – 256 с.

6.Мыльникова Н.В. Функциональный аспект содержания концепта «рука» //. Вестник СамГУ. 2009. № 1(67). С. 158-

163.

7.Преснякова Н.А. Вместилища чувств: соматические метафоры в русском и английском языках // Вестн. Новг. гос. унта. Сер.: История. Филология. 2009. №52. С.62-64.

8.Пушкарева Н. Гендерная теория и историческое знание / Наталья Львовна Пушкарева. – СПб.: Алетейя; АНО «Женский проект СПб», 2007. – 496 с. – (Серия «Гендерные исследования»).

9.Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – С. 716 .

10.Hoppe F. Johanna. S. Fischer-Verlag – Frankfurt am Main, 2006. S.171.

11.Шаховский В. И. Лингвистическая теория эмоций: Монография. – М.: Гнозис, 2008 – 416с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Тетяна Поддубська – викладач кафедри німецької мови та перекладу Ізмаїльського державного гуманітарного

університету.

Наукові інтереси: гендерна лінгвістика, антропокультурна лінгвістика.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ СТЕРЕОТИПНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО БАГАТУ ЛЮДИНУВ МОВНІЙ КАРТИНІСВІТУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ

КатеринаРУСНАК (Харків, Україна)

У статті з’ясовано особливості мовних одиниць, які вербалізують стереотипні уявлення про багату людину, виявлено фольклорні, християнські, радянські джерела їх утворення, описано механізми виникнення і руйнації стереотипів, які належать до відповідного фрагмента дійсності.

Ключові слова: стереотип, мовна картина світу, структури знань, когніція, оцінність, експресивність, прецедентність.

The article finds out features of linguistic units that verbalize stereotypes about a rich man. Folklore, Christian, soviet sources of their formation are defined, mechanisms of emergence and destruction of stereotypes that belong to this fragment of reality are described.

Key words: stereotype, language image of the world, the structures of knowledge, cognition, evaluation, expressivity, precedenting.

У сучасній науці термін «стереотип» є міждисциплінарним, ним послуговуються соціологія, психологія, етнографія, культурологія. У лінгвістиці стереотип вивчається у зв’язку з розумінням когнітивної природи людської мови. Аналізом стереотипних утворень займалися О. Селіванова, В. Красних, В. Маслова, Є. Бартмінський та представники його школи. Спираючись на праці вищезазначених науковців, можемо визначити стереотип як структуру свідомості, яка являє собою спрощену модель дійсності, є певним сконцентрованим інформаційним згустком і характеризується здатністю до регулярного відтворення та етнічною зумовленістю. Стереотипи виконують функцію економії когнітивних та мовних зусиль людини, самоідентифікації етносу, передання досвіду від покоління до покоління.

Дослідження стереотипів є актуальним у світлі загальної тенденції лінгвістики до вивчення структур знань, аналіз же мовних засобів є найпростішим і найдостовірнішим шляхом до опису стійких ментальних утворень. Аналіз стереотипу «багата людина» потребує опису через брак уваги лінгвістів до вербалізації матеріальної сфери буття, зокрема пов’язаної з грошима та багатством. Мета статті – описати мовні засоби творення та

270