1.2. Історія розвитку сучасної методики образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво з методикою викладання має свою історію, традиції та перспективи. Становлення цієї галузі педагогічної науки з найдавніших часів до сучасності досить грунтовно висвітлено у вели­кій кількості наукових мистецтвознавчих, педагогічних та історичних праць. Ґрунтовне дослідження історії розвитку методів викладання об­разотворчого мистецтва знаходимо у праці М.М Ростовцева «Історія методів навчання малювання». Дослідження розвитку і становлення сучасної методики образотворчого мистецтва представлено в науково­му доробку C.B. Коновсць [49].

С.В.Коновець дослідила що на початку XX століття в Україні вчи­телів мистецького фаху готу вати у багатьох учительських інститутах: Глухівському (1874), Київському (1910), Вінницькому (1912), Мико­лаївському (1913), Полтавському (1914), Одеському (1915). Чернігів­ському (1916). А з 30-х років XX століття з'явилися і десятирічні ху­дожні школи. Основними складовими мистецької освіти визначатися знання з теорії та історії різних видів мистецтва та уміння і навички Щодо художньо-практичної діяльності. Дидактичною базою такої під­готовки у другій половині XIX - на початку XX століття були мате­ріали та напрацювання відомих вчених та фахівців з «художньої пе­дагогіки»: Гаїьяра, О. і Ф Дюпюї. Г.Кершенштейнера. Ф.Кульмана И.Пестатоці, А Сапожнікова, А.Скіноя, Л.Тедда, П.Чистякова роботи Штейнера (засновника «вальфдорської» педагогіки), М. Мон- тссорі (авторки ідеї «раннього розвитку і вільного виховання дити­ни»), А.Баку шинського (розробника теорії «розвитку вільної твор­чості дитини»); М.Бехтерева, Г.Бєди, І.Глінської, М.Кириченка, В.Кузіна, Б.Нєменського, М.Ростовцева М. Солом'я ного, Н.Фоміної, М.Чсрнявської, Є.Шорохова, Б.Юсова.

Відомо, що з 20-х років XX століття найпоширенішими стали два напрямки методики викладання образотворчого мистецтва:

1. методика «комплексного навчання малювання» (Д.Н. Кардов- ський, М.М.Ростовцев, В.С.Кузін, М.Ф. Солом'яний, М.А.Ки­риченко, О.Я.Боровиков, В.Ю.Єлін, Г.С.Коробов);

2. методика «розвитку вільної творчості дитини» (A.B. Бакушин-

ський, Г.В.Лабунська. B.C.Пестель, І.П.Глінська, В.М.Полуніна, Б.М.Нєменський, НМ.Фоміна, Б.П.Юсов, Л.М.Любарська, О.Є.Ковальов).

Прибічники «комплексного» напрямку розробляли методику ви­кладання образотворчого мистецтва у вигляді низки комплексних тем («Природа», «Наше місто», «Охорона здоров'я»), відповідно до яких і структурувався та наповнювався зміст навчальної діяльності школя­рів: «малювання з натури», «малювання на теми», «декоративне малю­вання» та «бесіди про образотворче мистецтво». Особливого значення у такій методиці надавалося (за висновками Б.П.Юсова) опануванню «технічною образу» через навчально-технічний рисунок на шкоду «художньому образові» через естетичне сприймання та образотворчість. Такий підхід призвів до спрощення творчого шкільного предмета «Об­разотворче мистецтво».

Іншою є сутність методики «розвитку вільної творчості», яка по­лягає в актуалізації чуттєвих та творчих можливостей учнів в умовах загальноосвітньої школи. Представником методики «розвитку вільної творчості дитини» був А.В.Бакушинський, який в період становлен­ня вітчизняної педагогіки мистецтва закликав до створення належних умов для «свободи дитячої художньої уяви та творчості».

Як стверджує С.В.Коновець, справжнє відродження для теоретично- методичних розвідок А В.Бакушинського настало лише у 70-х роках XX століття, коли група небайдужих ентузіастів (митців, педагогів, учених) під керівництвом Б.М.Нєменського та Б.П.Юсова розпочата науково-дослідницьку та практично-методичну діяльність у напрямку 12 створення нової системи художньої освіти та естетичного виховання школярів. Були розроблені та на протязі двох десятиліть апробовані відповідні навчальні програми, посібники і підручники для 1 -4-х кла­сів загальноосвітніх шкіл [49].

За найпершими варіантами цих нових методик зміст уроків та види діяльності учнів структурувалися в трьох напрямках: «зображення на площині», «зображення в об'ємі» та «сприймання мистецтва». В процесі широкомасштабного впровадження (на теренах всіх респу­блік колишнього Радянського Союзу та зокрема, в Україні) вони були удосконалені таким чином, що навчальна та художньо-творча діяль­ність учнів набула нового змістового наповнення за такими умовни­ми напрямками: «колір», «форма», «композиція», «простір та об'єм», «сприймання дійсності», «сприймання творів мистецтва». Протягом майже тридцяти останніх років було детально розроблено, експери­ментально перевірено та впроваджено в практику широке коло різних програм, посібників, підручників. Послідовники згаданих методик працюють сьогодні в Україні. Серед них: Л.В.Бичкова (м.Полтава), Л.М.Любарська (м.Одеса), Л.В.Бабенко (м.Кіровоград), Є.В.Ковальов (м.Глухів), С.В.Коновець (м. Київ) та багато інших. У зв'язку з цим існу ють обгрунтовані сподівання на позитивні зміни у змісті та мето­дичному забезпеченні уроків образотворчого мистецтва в початкових класах, де предмети художньо-естетичного циклу мають неабиякий вплив на формування особистості дитини.